Повідомлення scourge » 23.9.08 18:15
Для начала отмазка: пишу сюда, а не в Болтушку, потому что тут тусуются те, кого я знаю, и которым может быть интересно, куда же я так скоропостижно убежал с пробега С.-К. и чем я тут занимаюсь ;-)
Взял я с собой МТБ, а не шоссейник, не скажу, что это была ошибка, хотя шоссейник тоже хоцца. Это моя первая вылазка за город (ну, на месных холмах я катался уже).
Язык оригинала сохранен...
"21.09.2008
Вчора вирішив поїхати в Ст.-Вендель, поряд з яким знаходиться нац.парк із кантрійними трасами. Вранці вчора там відбувався хс-марафон «MTB Marathon St. Wendel 2008», але дізнався я про це десь о 8й вечора позавчора, а дома був о 10й. При цьому я хотів взяти участь, незважаючи на те, що:
- не знаю траси
- не знаю, як добиратись (поїздом 20 км, реєстрація в самому місті, а старт чорт-зна де. Спортцентр, в якому реєстрація, я знайшов у ГуглМепс)
- реєстрація закривається о 8й (ну, вона була ще вчора увечері, а також була онлайн реєстрація, яка закрилась за 5 днів), старт о 9й (!)
- враховуючи останнє, встати тре було о 5й, а ліг я о 1й, а до цього пару днів зачитувався мало не до ранку…
- треба було щось подумать із заднім колесом, яке спускало атмосферу за кілька годин (безкамерка!), помазать цеп, жрать майже не було чого і т д.
Коротше, проснувшись під будильник о 5.20, я зрозумів, що мені не до марафона, і спав далі.. на жаль, завозюкавшись із заміною герметика в безкамерці, я не встиг навіть приїхать пофоткать, вирішив лише під вечір з’їздить у Сент-Вендель (30 км десь), просто щоб розвідать шлях. Але про це потім, спершу про сам марафон.
Три дистанції
108 км, набір 2556 м, ліцензовані допускаються тільки сюди. Категорія: ліцензовані - еліта (+ андери у цій же, з 19 років (чомусь? – може в них ліцензії тільки з 19 видаються, х.з.), майстри, ветерани м і ж; аматори м, аматори ж, аматори майстри і ветерани, м і ж відповідно; орієнтовний час – 9.00-13.00 (4+ годин)
53 км, набір 1144 м, аматори м і ж, аматори майстри м і ж, ветерани м і ж; орієнтовно 9.15-11.00 для лідера, так званий напівмарафон, по-суті – класика. (2 год)
30 км, набір десь 600 м, «новачки», в тому числі від 14 р., категорій також 6.
Отож, всього 24 категорії!
В кожній категорії перші три місця – грошові призи. В 108 км в еліті та любителях м і ж – перші 10 місць..
Стартовий внесок – 40 євро!
Сюди входить пам’ятний значок фінішера, годування/поїння на трасі (здається 6 пунктів), 2 пункти тех. підтримки., поселення напередодні в таборі або в спортцентрі, напередодні увечері «макарон-паті» 'all you can eat', помивка байків, можливість онлайнової роздруковки сертифікатів після закінчення заходу, смс-стеження за результатами.
Ця частина нац. парку не дуже велика, але траса становила 1 коло – 15% асфальта по сусідніх вулицях міста, які в цей день були перекриті… До речі, 25% траси – сінглтреки, а в цій місцевості вони досить злі бувають. Профіль траси – вгору-вниз, вгору-вниз…
Люблять тут велоспорт, що скажеш…
Колесо. Швальбовський герметик – повна лажа.. каплі на підлозі не висохли навіть за годину. Накачать професійним напольним насосом Topeak я так і не зміг, провозився години 2. По-перше, знять приклеєну герметиком покришку з Мавік Кросмакса – задача ще та.. приблизно, як знімать сліки з ободів Санрімз ДС-1/2. По друге, щоб його можна було накачать звичайним насосом, треба, щоб герметик швидко прихоплював борт, коли він (герметик) буде видуваться повітрям.
Плюнувши на ці потуги, я взяв колесо, і пішов на заправку (десь 15 хв. пішки), на той час герметик вже 2 год. квасився в колесі і був все ще рідкий… На заправці я спочатку намагався знайти того, хто відповідає за всю цю тех. частину – мийка там і все таке.. такої особи не виявилося.. Мабуть, німці миють машини самі, розплачуючись автоматично своєю ЕС (electronic cash – це не кредитка, а просто картка доступу до рахунку в банку, аналогічна нашим зарплатним дебетним карткам, але її використання в інтернет-магазинах неможливе, треба додатково до неї отримувать кредитну за бажанням. До слова сказати, німці дуже не люблять приймати кредитні картки, особливо в маленьких магазинчиках). Єдиною живим представником заправки виявився продавець магазину, я спитав, чи є в них насос, він мені сказав, що насос у дворі, і я можу ним скористатись. І дійсно, після виїзду з ряду бензоколонок стояв «журавель» (шланг звисав зверху), можна вільно качать собі колеса, а також там же доступна вода, якщо треба щось трохи помить.. І нікого не тре питань і нічого не платить. Соціалізм! Цим компресором безкамерка встала, але, зараза, все-одно спускає, хоч менше. Тобто Швальбовський герметик не заклеїв навіть малесеньку дирку. Буду виписувать з чейнів Джоз або Стенс, так навіть дешевше, тільки треба кредику оформить. Місцевий Гомбургський веломагазин дуже зажратий, навіть по німецьких мірках, бо він у Гомбурзі один. В Саарбрюкені шосейна камера коштує 5-6 Євро, це нормальна середня ціна. Тут – 9.50. (В Києві 20 грн)
Нарешті я поїхав у Сант-Вендель. Це виявилось непростою задачею, оскільки Німеччина густо заселена + рельєф, тож напрямок вгадать інтуїтивно не так просто, як в Києві. Доводилось постійно зупиняться і звіряться з картою. Один раз я звернув не туди, і спитав проїзжаючого мимо дядечка років 45, на шосейнику Канондейл.
(До речі, із спортивного народу шосейників в 2 рази більше ніж мтб, всі їздять припаковані у шосейних контактах і білих носках ))), виглядаючих з-під велорейтузів, від юніорів до 60-річних. А от з дровами дуже не вия… кругом сора-тіагра. Ті, що їздять на роботу, перевзуваються/переодягаються – наприклад, один без 5 хв. доктор з нашої групи, інституцький технік/сисадмін, професор і голова сусідньої групи. Вел типу келліса на тіагрі з убогими колесами і аналогічного до келліса бренду коштує 800 євро. До речі, веломагазин у Гомбурзі торгує келлісами – на вітрині гордо красується чи то Токсік, чи то Вандал)
Частину дороги ми проїхали разом, він звернув з вулиць мало не в двір, на доріжку, схожу на паркову алею. Ця доріжка вийшла в поле. Отака картина: поле, посеред поля в’ється доріжка асфальтована шириною метра 2 (якраз двоє можуть роз’їхатись, і на ній десь через кожні 50 м в різні боки рухаються велосипеди, в основному шосейники. Це так званий Radweg – велоавтобан. Їх намагаються прокладати напряму через поля і ліси: по-перше - коротше, по-друге – чисте повітря. Видовище дуже прикольне, обов’язково сфоткаю. Недолік цих радвегів в тому, що вони постійно впираються в дороги загального користування (як поле кінчається), і йдуть по них, потім знов звертають в поле. І ці з’їзди треба знати, бо значків маленьких, коли їдеш швидко, ніфіга не видно. На велокарті області ці радвеги снують туди-сюди у всіх напрямках, прямих напрямків, таких як «Одеська траса», «Обухівська траса» просто немає. Вони то є, але на автобани в’їзд строго-настрого заборонено.
Після виїзду на загальну дорогу я розпрощався з колегою, він показав мені на моїй же карті, куди рухатись далі. Рухатись по дорогах в них якось стьомно. В нас все чітко – ти рухаєшся по дорозі в першому ряду, якщо перед перехрестям перший ряд повертає на право, і ти перебудуєшся в другий – ніхто не буде проти. Тут з цими постійними велодоріжками все якось заплутано. Ділянки дороги по-за містом, де велосипеди мають право їхать в правій і єдиній полосі – позначені червоним трикутником із зображенням велосипада. Найнеприємнішим є такий прикол. Їдеш по вищезгаданій дорозі, доїзжаєш до спуску, і тут у тому напрямку, в якому спуск, справа відокремлюється полоска шириною метр, може метр 20, і стоїть знак вело/пішодоріжки. Виглядає приблизно як обочина. Проїзжа частина відокремлена жирною суцільною білою лінією. Але десь через кожні 15-20 м НА ВІДСТАНІ 20 СМ ВПРАВО ВІД ЛІНІЇ СТОЯТЬ СТОВБЧИКИ ВИСОТОЮ ДЕСЬ МЕТР! Як виявилось, пластмасові. Тобто спуск, швидкість, поворот, ширина десь метр, навіть менше (до речі, зустрічні, що йдуть в підйом, по-ідеї мають право рухатись по проїзжій частині – там-то «велодоріжки» нема), і стовбчики, які дістають до руля, і які не стоять на роздільній смузі, а фактично прямо на полотні велодоріжки. І оскільки вони стоять не густо, кожен новий стовбчик вимагає.. еее... п’ялення у нього, для оцінки його відстані від роздільної смуги, яка постійно сприймається боковим зором. Але ж ми знаємо (як ще Лопес в своїй книжці вчив ))), що не можна поглядом вперіщуватись в перешкоди, по велик їде туди, куди ми дивимось.. Коротше, це все результати аналізу, бо насправді я ніфіга не пам’ятаю як їхав, як летів, як вставав. Коли самоусвідомлення (і миттєва пам’ять) повернулися до мене, я відповідав якомусь німецькому сімейству, яке в очевидь зупинилось біля мене і вийшло з машини, на питання звідки я – з Гомбурга. Що я говорив їм до цього, якою мовою ))) і т.д., я просто не пригадую.
Ще я пригадую, як стою, спілкуюсь з ними, відчуваю, що тріснувся плечем і головою в районі брови і щоки, і думаю «хто здєсь?» )))). Здається я питав у своїх нових знайомих, що сталося. Роздивився по боках, стою на правій обочині лівого повороту, рюкзак (з фотиком без чехла, б….!), вел на траві, метрах в 10 (!) позаду побачив стовбчик на землі. Підійшов до нього, показую, типу, «аааа, дас… іх ферштеє єтцт… (типу, тепер я розумію), вони «агаааа, роздуплився нарешті!» Ну, я подякував їм за допомогу, відмовився на їхню пропозицію (!) підкинути мене до дому, запевнивши їх, що я роздуплився і зімною все впорядку.
Підрахунок втрат.
Рама – вм’ятина від манетки на верхній трубі справа симетрично до вм’ятини з ліва. Красата. Це може свідчити про те, що перечепився я правим боком руля, і летів на свій лівий бік. Імовірно, я їхав по дорозі, а не по велодоріжці, але близько до неї. Можливо, я вирішив перебудуваться на велодоріжку (асфальт ідеально гладенький, єдине, що випирає – це факінгові стовпчики). Ясно, що коли влупить кінцем руля в щось на швидкості 40 км/год, вел складеться вправо, а райдер полетить з лівого боку від вела через колесо, яке миттю стало перпердикулярно до напрямку руху. В процесі падяння я подолав метрів десять..
На майці ззаді на лівому плечі – слід трави. Оскільки поворот був лівий, а я мабуть був трохи напрямлений вправо від осьової, бо перебудовувався на велодоріжку, то я по дотичній полетів на траву. Приземлення об асфальт було б набагато гіршим.
Плече – наче нормально, але при піднятті вгору болить. Сьогодні більше болить, але слава богу, я нічого не зламав!
На щоці зліва від ока і на лобі над бровою в районі удару – ну, зрозуміло, сліди м’якого приземлення. М’якого, бо:
Шлємак – надбровна дуга розламана, незначна подертість, з протилежного боку пластмасова полоска, яка утримує його на голові, щоб він не сповзав, вирвана з пінопласту. Шлємак був Met Zefiro, це був 3й виїзд у ньому. Мораль я думаю, зрозуміла ;-) До речі, це вже друга розбита на моїй дурній голові каска. Хочеться звернуть увагу, що пластмаска була вирвана – якби вона погано фіксувала голову, каска просто б сповзла в результаті удару. Тож всі шлємаки треба мірять, щоб вони дійсно сиділи на голові, а не бовтались для вигляду.
Подивившись на годинник, подумавши, я вирішив їхать назад. В цей час їхала зустрічна машина, побачивши, що щось сталось, водій звернув на зустрічну – мою – обочину, спитав, чи не тре якась допомога. Взагалі, дуже чуйні люди.
Наприклад, така історія в супермаркеті. Я набрав величезний кульок (з пластмасовими ручками на 25 кг) всякого добра. Вивантажуюсь на касі.. два останні предмети, які я витяг, були у фруктовому молоці, пакет якого пробився на дні кулька. В кульку ще штук 10 всякого добра, все плава. Я показую продавцю, що, мовляв, вір хабен айне проблеме хір. Він вмикає, сигнал «каса не працює», розганяє чергу з 4х чоловік, яка вже зібралася за мною, я дістаю пакет з молоком, наполовину повний, він ховає його в кульочок. Далі він бере мій кульок, і йде з ним кудись, я йду за ним. В зовнішній стіні будівлі відкриваються якісь дверцята, там труби, сховано умивальни і кран. Він сам обмиває всі пакунки, виливає молоко, миє кульок, повернувшись на касу, витирає його салфетками, я стою і дивлюсь, як баран. На додачу, він мені не порахував пробитий пакет з молоком, наче це не я винен, що поклав його на дно. Мовляв, вибачте, що в нас такі пакети фігові.
Отаке.
"
, трек покруче - это с деревянным покрытием
и не развлекательный центр #volna2 
