23.08.2013 (R) Беловежская пуща - Шацкие озера (24.08-28.08)

[dmytrof]

Закінчили свою екскурсію, коли починало темніти. Проїхалися десь км 10 від цетрального входу в заповідник, аж поки не виїхали за територію Біловежської пущі. Заночували у комфотрній для стоянки лісосмузі.

[dmytrof]

День 4. Біловежська пуща – Пінск – с.Прикладники. 102км.

Четвертий день почали рано, бо мали встигнути на поїзд о 10-44 до Пінська зі станції Жабінка, до якої було десь до 40 км. Прокинулись о 6-10, аби виїхати о 8, але виїхали о 8-30. Та відсутність вітру і чудова дорога дали змогу приїхати за півгодини до відправлення поїзда. Нашими попутниками у вагоні виявились дівчина та хлопець , які під час нашої сумісної подорожі поділилися своїми чудовими враженнями про мандрівку і відпочинок у Криму, а ми – своїми свіжими пригодами у Білорусі. Окремо подякували друзям-білорусам за їхні дороги і смачні продукти. І на останок нас пригостили ще білоруським домашнім салом, солоним і печеним.

[dmytrof]

У Пінську оглядали місцеві пам’ятки архітектури: собори, театр, пам’ятники, присвячені Великій вітчизняній війні і решту, а також сірникову фабрику . У магазині накупили продуктів майже до кінця походу. Треба сказати, що у білоруських магазинах відчувається авторитет продавців, які ставляють себе вище за покупців. Так от в одному пінському магазині продавщиця кричала на покупця майже чистою українською мовою. Це був єдиний випадок почути рідну мову.

[dmytrof]

Відпочивали і обідали на набережній, спострегаючи за вже повноводною Прип’яттю. Льоха ласував білоруським салом з українським хлібом, який випадково ще залишився з Києва. Що може бути краще? Звісно, український хліб з укранським салом та ще й на Україні. У бік рідної країни вирушили десь о пів на п’яту, супроводжував нас дощ.

[dmytrof]

Білоруські прикордонники почали ставити якісь недоречні питання:
- Куда едете?
- В Заречное, - відповідали, хоча нащо їм то воно.
А потім:
- А карта у вас есть? Спрашивали у кого-то, как проехать? Дорогу знаете?
Ми одразу не знали, що їм відповідати. Аж потім стало зрозуміло, до чого це було:
- Здесь дорог нет! Ха-ха-ха... – усміхалися білоруси.
Український прикордонник довго не затримував і вказав проїхати далі до митників. До нас ніхто не виходив, тож Льоша викликав їх, постукавши у двері. Вийшов дядько, жуючи, спитав:
- Ви куди, хлопці?
- Додому!
- А як додому - то проїжджайте.
Україна зустріла ясною погодою, дощ залишився по той бік кордону. Веселий хлопчина у прикордонному селі Прикладники допоміг нам набрати води на вечерю і все посміхався, що нам ще крутити і крутити до того Зарічного. Ми теж були у гуморі, бо відчули себе на своїй території.
За селом асфальта не стало, почалася бруківка, навіть євробруківка, бо вказівники до Рівного і Зарічного дублювалися анлійською. Я пробив колесо, а Льоша вирішив почистити ланцюг. Після технічної перерви вирішили шукати місце для стоянки у затишному штучно насадженому хвойному лісі.

[dmytrof]

День 5. Прикладники – Зарічне – Антонівка – Сарни – Рівне. 57 км.

Від Зарічного до Антонівки хотіли прокататися на місцевому вузькоколійному поїзді. Виїхали за майже 2,5 години до відправлення, а мали проїхати десь всього-навсього 25 км. Але дорога зовсім зіпсувалася, вибирай або «кірпічи», або пісок на узбіччі. Мені здавалося узбіччя більш швидкісним, а Льоша вперто їхав по бруківці. Я почав нерувавати, що ми можемо не доїхати вчасно, просив Льошу з’їхати з «дороги», бо скакати можна лише 5 км/год, а треба мінімум – 10. Час плинув швидко, а метри дистанції не дуже. Та раптом дорога перетворилася на «білоруський» стандарт і ми швиденько дісталися Зарічного. У селищі було все стандартно – церква і жвавий, як то має бути у середу, базар. Маленький цікавенький поїзд з трьох вагонів чекав своїх пасажирів, яких були чимало, то ми мусили розібрати вели, аби з ними поміститися усередині вагона.

[dmytrof]

Іграшковий поїзд, який виконував, зважаючи на стан місцевих доріг, важливу транспортну роль у регіоні, подолав трохи більше 100 км за 4 години, прибувши в Антонівку на початку шостої. Від Сарн до Рівного мали їхати однозначно дизелем, а от до Сарн могли теж під’їхати дизелем, почекавши на нього більше години у компанії циган-кочовників, які заполонили привокзальну територію в Антонівці. Вирішили розім’ятися і поїхали велами до Сарн. Як бонус оглянули трохи місто.

[dmytrof]

Від Сарн до Рівного їхали дизелем, згадуючи все цікаве, що відбулося під час нашої мандрівки. У Рівному зачекали на поїзд біля вокзалу.

[dmytrof]

Повернення

Київ зустрів нас дощем. Подякуючи один одному за компанію і попрощавшись, вирушили по домівках. Передчуття, що ось вже поруч дім, і море позитивних вражень були такими сильними, що та вода, яка лилася згори і з-під коліс сусідніх автомобілів ніяким чином негативно не впливала ні на що.