Дідух іде до хати, а всяке зло – з хати
Як ми зараз не уявляємо Нового року без ялинки, так наші предки не святкували Різдва без дідуха.
Дідух – це святковий сніп, сплетений з найкращих колосків пшениці, жита, вівса, дбайливо відібраних по закінченні жнив. Зберігали його з обжинків у клуні. А перед Різдвом, зі сходом першої зірки, святково одягнений господар заносив дідуха до світлиці, де родина вже зібралася на Святвечір. Без дідуха ніхто не сідав за стіл, бо він, як вірили у давнину, представляє дух предків, що мають прийти на свята до своїх живих родичів. Присутність дідуха означала, що ми пам’ятаємо й шануємо своїх попередників до сьомого коліна. Протягом усього різдвяного тижня запрошуємо до себе всіх, хто відійшов на той світ, і залишаємо для них на столах кутю, узвар. Вважається, що душі померлих допомагають нам у господарстві, бережуть від хвороб, стежать, щоб був мир і лад. Але вони оберігають лише ті сім’ї, де їх шанують. Тому й ставили у світлицях дідуха, а на Йордан його виносили надвір і спалювали – з димом, як вважали наші предки, душі повертаються на небо, ми неначе відпускаємо їх. Про дідуха співали й колядники:
Ми прийшли у вашу хату
землі щедрі дари дати.
І принесли вам до свята
дідуха з вівса й пшениці.
Аби малася в достатку
вся сім’я у будень й свята.
Взято звідси:
http://www.kozactvo.org.ua/uk_u.php?d=a&i=1048