Велосипед ночує на балконі,
наставив роги на туманне скло.
Сміються всі ретроспективні коні,
уздрівши ту пародію - сідло.
Сміється кожна квітка конюшини,
регоче пилом Сагайдачний шлях.
Сміються гори, доли і вершини,
і всі підкови, згублені в полях.
Сміється хміль, повитий на балконі.
Сміється місяць, він іще поет.
А що із того, що сміються коні?
Нема тих коней. Є велосипед.
Ліна Костенко
)
