Потяг на Миколаїв… Диво дивне. Схоже він їхав по синусоїдоподібним рельсам на квадратних колесах
, адже кидало і трясло нас так, що ми майже не спали
Провідниці, які ніби то добре знають місцевість, у шоці, дізнавшись, куди ми їдемо і що таке Приінгульський парк: вони про нього навіть не чули.
Певно жіночок це дуже засмутило, адже всю ніч вони заливали тугу алкоголем, і до сліз сміялися від фрази «Люда, прікінь, щас приїдем і Ніколаєв обидві п’яненькі»
А ми, навчені сумним досвідом стрибання з потяга з велосипедом у зубах, завчасно стояли під їх дверима, аби дамочки не поснули і ми не проїхали свою станцію.
І от ми вже на ст. Новий Буг.
Сподівання попити чаю і поснідати розбилися об реалії, тож утеплюємося
і гайда грітися самотужки
Схід сонця змушує розминати шию – дуже гарно!
Оооо, перші промені сонечка. Ловимо їх всі, аби зігрітися, і тим часом виїздимо з міста
Дощ на вихідних таки був, але все встигло підсохнути. І нині дороги в ідеальному стані: вже без багнюки, але ще без пилу. Насолоджуємося
(ми) «Сонце, миле, вилазь вже швидше з-за посадки. Холоднооооо!»
(світило) «Га? Шо кажете?»
(світило) «Зараз буду, чекайте»
Вирішуємо доїхати до кар’єра і там поснідати з файним видом
Довго засиджуватися не дозволяють температура і вітер, тож швиденько ковтаємо сніданок і гайда на побачення з Інгулом. Здоров, красеню
!
Гребля-водоскид вранці просто гребля
Рибацькою стежкою їдемо до водосховища
О, трохи пагорбів. Гріємося
Втім, і сонечко нарешті пригріває, тож крутимо і муркочемо від задоволення
Але недовго. Краєвиди змушують зупинятися і втирати слину. Ну гарненно ж
!!!
Брід через річечку Сагайдак підказав місцевий – дякуємо, дядьку на мотику
Кам’яне плато. Кружляємо
Рибацькі стежки вертляві, але цікаві
Знов видряпуємося нагору – і знову краса
!
А між тим осінь потроху фарбує зелень у свої улюблені кольори
Акацієві посадки
розбавляють сині ягідки
Звернувши трохи з треку не помиляємося: Інгул чарівний! Залипаємо хвилин на 10
Власне вся дорога вздовж Інгулу часто перемежається зупинками: ну не можна проїхати повз
А між тим день видався вітряний, тож постраждати теж доводиться
Апчик в Розанівку
В селі планували знайти магазин і таки попити омріяного гарячого чаю, але не сьогодні: єдиний сільмаг пропонував лише кілька видів печива, солодку воду рожевого кольору і труси ме і жо.
А, до речі тут навіть сільрада з пандусом
Коров’ячою стежкою
дістаємося точки, з якої можна роздивитися скелю Чортів Міст
Чим північніше, тим інгулові береги скелястіші
У підніжжя скелі Монастирище пасовисько
Обідаємо на березі під скелями
Ми – бутербродами, а ящірка - стрекозою
Сама скеля вражаючих масштабів
(фото не передає)
з ущелинами
і невідомо звідки пророслими деревами
Вздовж ріки пропхатися з велосипедами не вдалося, тож повертаємося до корівок
і незабаром виходимо на трек
Переходимо на інший берег Інгула
с. Завтурове запам’яталося сварливими гусьми
і оселею любителів гарбузиків (або сильної незалежної жінки
)
Скелі на околиці села
Руїни с. Любовичка
Поля вже переорані, певно під озимі
Але не всі: одне з них досі вкрите соняхами, схожими на спалені сірники
Дороги продовжують радувати
Оо, а що це в нас на тому березі?
Та це ж Розанівка
! Отааамочки ми їхали, магазин шукали
Літо-осінь, поки нічия
Тут навіть є свій міні-Аю-Даг
Як же без фотосесії?
Ідеальними грунтами дістаємося Пелагіївки
і її славнозвісного монастиря
Дивовижна будівля, оформлена територія – видно, що церковники тут не бідують
Втім село дуже бідне. І вгадайте, чи вдалося нам тут попити чаю?..
Але до чого ж файні дороги
!
Олександр в шоці!
Вид на монастир зі скелі Трибунал
Околиці Софіївки
Тут Інгул повноводний і спокійний
Але що це шумить? Та це ж гребля-водоскид, якою шурує вода
! Водоспад або стара садиба? Вибір очевидний: вирішуємо садибу залишити на наступний раз, а цього разу поглянути на стихію
Правда, доки ми доїхали до греблі, води стало менше, втім все рівно видовище вражаюче
адже ще вранці Сашко спокійно гуляв цим бетонним здорованем
Ооо, ці останні перед Новим Бугом кілометри
… Не одну сотню калорій ми полишили на цих полях завдяки ласкавому вечірньому мордодуйчику
Але ніщо нас не могло зупинити на шляху до склянки чаю! Гарячого ароматного напою, про який ми мріяли ще з 6 ранку…
Доки готувалося наше замовлення, поїхали зафільмувати паровоз у місцевому парку
і трохи оглянути місто
Оооо, вечеря… Офіціантка і кухар були в шоці з апетитів спорЦменів
, але знищені вітром і кілометрами калорії вимагали відшкодування
Отже, мрії збуваються, якщо дуже прагнути того.
Загалом, сезон-2017 запам’ятається чи на найбільшою на сьогодні кількістю обломів: такої кількості відміни покатух через дощі я не пам’ятаю навіть восени/навесні.
Часом доводилося
їхати назло – і розплачуватися за це намоченими п’ятьма зливами дупами (і зламаним потягом, але тут ми не винні).
Але переважно маршрут доводилося переносити: як цього разу, на кілька днів – і вдало.
Або як
Косів, який через обіцяні дощі замінили
південними степами.
Або як
Полісся, яке переносили місяць і воно підкорилося лише з 5 разу.
Таким вже він видався брикливим, 2017-й.
Щодо Приінгулля – маршрут надзвичайний, їдеться легко і просто не може не причарувати, всім раджу побачити це без перебільшення диво України.
Але
зверніть увагу – всю провізію треба везти з собою. Магазинів на маршруті катма!
Краще зноситися, аніж заіржавіти.