Коли булькає пралка, позаду прохолодний душ і 1.5 чашки чаю, можна і кілька слів писнути, потираючи подряпані руки.
Сказаніє про сліди від зірок на
.
П`ятниця.
Хочеться здохнути. Спека. Пекло.

Здавалося, що суботню "Садибу.." доведеться їхати соло, але ось на точці збору тісненько стоять у тіні від рекламного щита купа народу, а зліва вирулюють Андрій, Іра і Сева. Адлічна!

Дорога на 9-12 км вже нормальна, слідів від будівельної техніки помічено не було.
Крутимо. Чим далі від міста - тим легше: вітерець і відсутність асфальту роблять своє діло

.
Горбовичі mon amour

.
Перший ап. Ззаду чую: "Еее, нам би вижити. Мене вдома чекають..."
Нє, нуашо: це горби. І хоча у спеку їхати їх несолодко, аромати, що витають над розпеченим лугом, змушують забути про все і крутити далі

.
На горбах губимо фотографа, але в селі таки здибалися. Група знову у зборі, гайда далі!
Поля, трохи вгору-вниз, по-рівному, і тут мене наздоганяє карма
зарікалася мити вєльчик, але вчора таки трохи оббила грязючку - і натє вам нову взамін

.
Нуіладно. Бувало і гірше.
В Неграшах (33.5 км) шлях нам перегородила кукурудза. Форсувати її без шансів: росте тісненько.
Навесні вже втикалися там у ріллю, цього разу сподівалася, що дорога буде. А нєтушкі.
Окай. Об"їзд норм, ще і вишень дорогою поїли.
З 37 км поля не їдуться, а летяться. Мені часом зірок не вистачало

.
Сінгл на відрізку 43.3-43.5 км я таки знайшла

, він чудовий, на відміну від старої дороги.
І от вже Копилів, магаз, садиба. Остання вже геть на ладан дише

: балки провалюються, стіни падають.
І на фоні всього цього - цілі дощата підлога і паркет всередині

.
Знайшли документи за 1960 і 1980 роки, а також чиюсь трудову (різноробочий, 1935 р.н.).
На Житомирці Іра з Андрієм відколюються (дуже шкода, до озера було геть близько), а ми летимо назустріч водоймі.
Озерце таки класне (дякую, Олексій, за пораду

), людей геть небагато, але вода тепла, як молоко.
Хмільна нині не та: піски чи то прибило дощем, чи то ми з ними подружилися, але пролетіли лісок непомітно.
Далі грунти-поля, все летиться - аж доки біля Мих.-Рубежівки не встрягли у ріллю.
ЧОРД! Там ЗАВЖДИ була дорога! Але нині хтось дуже вумний перекопав сотню метрів її, довелося чапати по піщаному грунту

.
На полях біля Забуччя помічаємо поливалки. Дико заздримо полю

...
Швидка дозаправка рідиною - і знову пірнаємо в ліс. На асфальті ніц хорошого, лише смердючі вантажівки

.
Ліс, яким їдемо додому, радує доріжками і тінню...
На фініші стає ясно, що наїлися всі. Дехто навіть з гіркою

.
Частина групи рушає додому, а четверо учасників вирішує відзначити фініш чимось несолодким у кіоску біля Коцюбинського.
Приїздимо - ніц нема. ААААА! Аж тут продавець виходить і робить диво: знаходить у холодильнику 2 л томатного соку

.
По 0.5 на кожного - і градус задоволення зашкалює.
А якщо додати ще дідуся з поливалкою, який замість трави згодився охолодити нас - щасливіших людей годі було шукати

.
Всім дуже дякую за компанію. До нових зустрічей!
... А щодо слідів на

- все відіпралося. Змазка
RSP рулить.
П.С. трек викладу трохи згодом.
Краще зноситися, аніж заіржавіти.