Ідея літнього велопоходу зародилася у моїй голові іще зимою, і, нарешті, 31-го травня я мав вирушити з Києва до Коростишева, щоб зустрітися там з Сірожою, що люб”язно погодився проїхатися зі мною до польського кордону з Украхною. Коростишів знаходився на відстані біля 100 км від Києва, тому, планувалось, що я виїду рано вранці, десь о першій годині дня буду у Коростишеві, а звідти, ми з Сірожою вирушимо далі. На жаль, у мене є препоганська звичка завжди збиратись у дорогу у останній момент) Тому, з усіма зборами, виїхати вийшло аж о шостій годині вечора. Стояла дуже гарна погода, світило сонечко. Незважаючи на будній день, машин на трассі було небагато (коли ми їхали по цій же трасі місяць назад у неділю до Львова, були страшенні затори). В Коростишів я приїхав аж о першій годині ночі (маже як я планував).
Найбільш запам”яталися останні 5 кілометрів до Коростишева. Вони пролягали по неосвітленій вузенькій побитій асвальтованій доріжці, і, як на зло, з закінченням частини дороги, що пролягала по житомирській трасі, у мене повністю сіли батарейки в велосипедному ліхтарі (наступного комплекту, що я замінив у Коростишеві, вистачило до кінця поїздки), і я отримав незабутній досвід педалювання у цілковитій темряві). Зважаючи на пізній час від”їзду, я не робив перерв на повноцінні прийоми їжі, лише іноді закидувався батончиками та яблучками, тому, приїхавши до Сірожі, я виїв усі його запаси їжі. Ніколи звичайні макарони ще не були настільки смачними.
Наступного ранку ми з Сірожою вирушили у напрямку Львова. Їхати ми вирішили не по трассі, а другорядними дорогами, щоб побачити більше природи, мальовничих пейзажів та краєвидів. На другорядних дорогах починаєш відчувати усі "переваги» українських доріг. Місцями, переваг було настільки багато, що здавалось , що їх повидовбували спеціально. Іноді, замість асвальту було 2-3 кілометри піску або щебіню, або грунтовки. Ввечері нас зненацька застав дощ. Ми одягнули на себе і на рюкзаки дощовики, і почали шукати ночліг. Один з найнеприємніших моментів подорожі с палатками - це ставити намет під час або після дощу. Ми впали біля поля, що було відгалуджене невеличкою просікою від лісу. Хмари розвиднілись, і на небі зажеврів величезний яскравий місяць, що осяяв поле і усе навкруги. Їжу в цей день ми готували на горілці, так як усе навкруги було мокре. Спали - як убиті)
Наступного дня прокинулись ми десь о сьомій годині ранку. Надворі вже встигло високо піднятися сонце, поле було вкрите росою.
Зовнішній шар намету був повністю мокрий. Тому, розібравши палатку, ми виставили її сушитись на сонці. Сніданок в цей день ми вирішили приготувати на походній пічці. Дорога в цей день була досить холмистою: круті підйоми одразу переходили у затяжні спуски, потім знову підйоми і знову спуски, і знову і знову, і знову.. Зі спусків вдавалося розвивати чималу швидкість, однак підйоми дуже виснаджували, враховуючи 30-ти кілограмові баули на багажниках. За день ми бачили дуже багато диких звірів і пташок.
Четвертий день зустрів нас сонячним безвітряним ранком. Поснідавши, ми вирушили далі. Десь об 11 ранку почало відчуватися дуже палюче сонце. Закривши руки , ноги і шию, ми вирушили далі. З кожною годиною ставало все спекотніше і спекотніше, і десь біля першої години, ми вирішили перечекати спеку біля якоїсь водойми. І , як по замовленню, через пару хвилин нам трапилось величезне чисте прохолодне озеро
Поставивши велики, ми неспішно розклали пічку і поставили чай. Відпочивали тривав години три. Переборовши втому і набравшись сил, ми рушили далі. Коли підходив час ставати на нічліг, ми набрали води у наближчому селі і почали шукати місце для палатки. На виїзді з села починалися поля, огороджені від дороги суцільним паркаром з чагарників шипшини та поодиноких фруктових дерев, тому важко було знайти щось пристойне. Через 20 хвилин пошуків, ми вирішили ночувати прямо у полі на найближчому пагорбі. Від"їхавши метрів 200 від дороги, ми натрапили на шість неличких ялинок, біля них і поставили палатку. Поки ми готували вечерю, на небі піднявся повний місяць, що освітив усе навкруги. Крізь хмари почали пробиватися поодинокі зорі, здалеку доносився ледь чутний гавкіт собак.
Ранок п"ятого дня зустрів нас рясним дощем. Після другого дня , я думав, що найгірше - це ставати на нічліг під час дощу, та, як виявилось, збирати палатку і пакувати речі під зливою ще те випробування) Години через півтори дощ стих, ми доїхали до траси Київ-Чоп, і почали педалити до Львова. Українські траси заслуговують особливої уваги. На ділянці по якій ми їхали, було усього дві полоси і узбіччя шириною сантиметрів 30. Виникає дуже незабутнє відчуття, коли величезна вантажівка з причепом, проноситься на відстані в 20 сантиметрів повз тебе зі швидкістю 120 кілометрів за годину) У Львові би були десь о другій годині дня. Ще пів години зайняла дорога до нашого друга Богдана, який люб"язно погодився нас захостити.
Приблизна мапа української частини: