Щось група розслабилась трохи.
Вранці другого дня стартувати вдалось лише після десятої ранку: щось ніхто не поспішав ні прокидатись, ні снідати, ні збирати намети. Нарешті виходимо на трек і відразу дві гірки під сотню метрів набору кожна. От щоб не розслаблялись...

Проїхали повз той ставок, де плануввли ночувати - від нього залишилась маленька брудна калюжка. Добре, що вчасно одумались ввечері туди їхати.
Водні процедури в наступному по треку джерелі освіжили та додали сил, тому черговий підйом витягнули бадьоріше.

Далі поле пшениці, звичайно ж, по треку навпростець. Навпростець трохи не вийшло: якийсь тракторист з перепою перемістив нашу дорогу на сотню метрів вбік, так що майже годину малювали по тій пшениці коло, поки не повернулись туди, звідки заїхали. От щоб не розслаблялись...

Вибравшись на трек ще купу часу втратили на обід, викупивши в сільському магазині усі запаси печива, зефіру і морозива.
І знову вгору-вниз, і знову переораними полями.

Була б тепліша весна, ми б там залишились надовго - стільки диких черешень не зустрічав навіть на Тернопільщині. Шкода, але ще зелені.
Після 16-ї години розуміємо, що до Жмеринки сьогодні доберемось в кращому випадку із заходом сонця, тому завантажуємо лайтовий трек і крутимо сільським асфальтом до найближчої нормальної водойми. Крутили довго і нудно, штурмуючи один за одним жахливі тягуни, і, нарешті, знайшли те, що шукали. Озеро з чистою теплою водою, жаб'ячий хор і вечеря по світлому.

За другий день маємо 60 км з набором 1000 м. От щоб не розслаблялись...
п.с. Відзвонилась група дезертирів, яким в Жмеринку потрібно було добратись таки сьогодні. "Зрізаючи" трасою накрутили 102 км з набором 1700 м за день. От не потрібно відколюватись від групи на усякі там готелі
