Мені одразу на пам"ять прийшов виїзд з Набережної на Дружби Народів - це коли їдеш від метромосту до Патона і хочеш прямо, під міст Патона, а машини повертають направо.
Я завжди трохи забираю вліво, подалі від бровки, обов"язково заздалегідь - водії бачуть, куди мені треба, мой наміри, показую рукою поворот наліво (насправді їду прямо), а головне
- слідкую за реакцією машин за мною.
Щоправда, на шоломі в
мене дзеркало, та і виглядаю я для водіїв дуже солідно - такий-собі вело-мерседес

Іноді мене таки затирають

Але як правило, машини просто пропускають мене, спокійно чекаючи, поки я проїду прямо. Тут головне не виказувати хвилювання, почувати себе в своєму праві, не відчувати ворожнечі до колег по руху. Люди все дуже добре відчувають, навіть не бачучи твого обличчя.
Дуже важливі на дорозі взаємповага та передбачуваність твоїх намірів для колег по руху. Це такий своєрідний діалог між учасниками руху.
Перед місцем маневру відбувається такий своєрідний "поєдинок намірів", і коли вже треба маневрувати, то зрозуміло, хто проїде перший.
Не треба "проскочувати", є таке правило УДД - Уступи Дорогу Дурню
Окремо скажу, що в цілому я задоволений водіями в Києві - психів практично немає.