ось що дощ животворящий робить!
Лише 16-та година, а ми вже в готелі з 90 км за плечима. Правда, готель зовсім не байк-френдлі: мийки немає, пральної машинки немає, про можливість ревізії каретки взагалі мовчу. Ну то таке, все ж краще ночувати в теплому ліжку, ніж на вогкій землі в наметі.
Вранці ще в музеї сільського господарства припустив дощ і супроводжував нас аж до обіду. Питання "їхати, чи чекати", якось і не стояло, так як ніхто не знав скільки той дощ литиме. Наступне питання "як їхати" спочатку викликало деякі дискусії, які були швидко припинені

Поїхали по треку. По грунтовому треку

Їхалось з перемінним успіхом, поки не заїхали до когось а двір. Вимушені вискочити на асфальт, повернутись знову в приватний сектор, оцінити новий євро-стандарт твердого покриття під назвою "цегла червона цільна". По Луцьку проскочили, практично ніде не затримуючись. І ніякі туристи-барди в парку чомусь не фестивалили. Певно, не всі туристи настільки туристи, як ми.
Луцький замок зовні досить гарний, а ось всередині нічого особливого, та й вся експозиція полягає в "огляді" арсеналу, в'язниці і т.д. лише через зачинені решітки. Оригінально виглядає будинок з химерами, та в сонячну погоду вони були б зовсім іншими.
Покидаємо Луцьк і крутимо трохи асфальтом, змокнувши остаточно. Далі - непогані сільські дороги і знову смачні грунти. Повторити "полювання на привидів" не дозволив гіркий попередній досвід, тому найкращі місця обїжджали по полю якоїсь конюшини.
Нарешті дощ припинився по обіді, але сухіше не стало. Бахіли а-ля пакети для сміття жили недовго, звисаючи клаптями з ніг, як у фільмах про зомбі. Реакція місцевих жителів на нас була відповідною. Мабуть, то знак долі, що одна з точок відвідування - замок в Олиці - виявився обласною психіатричною лікарнею

Там же в Олиці є дуже гарний старовинний костел - мабуть, найкраща РОІ на сьогодні. Ще трохи помісили болота і вирішили не відкладати на завтра те, що можна помісити сьогодні. Заскочили ще до руїн замку в Клевані - повний жах.
Короткі підсумки дня: отримали те, чого дуже не хотіли, але розуміли, що це неминуче. Сказати, що були мокрі - так, були мокрі, сказати, що були брудні - нічого не сказати. "Замочені і щасливі", одним словом.