Третій день, як і планувалось, видався найважчим. На 87 кілометрах постійних спусків/підйомів укатались всі, навіть лосі. Маршрут не змінювали, все побачили.
З Кривче до Гермаківки шикарний асфальт: крейсерська 35 трималась спокійно. Далі знову розбитий гравій з затяжними спусками і крутими підйомами. За Заліссям намагаємось вибратись на грунтівку, але розвідник повертається по коліна в багні і зі зламаним від налиплого болота крилом
Нарешті знаходимо правильні грунти, на яких можна їхати ті ж 30-35. За день сонце і вітер там все нормально просушили.
В Кудринцях потрапляємо на ще один екстремальний серпантин по розмитому гравію до Збруча. Загублений навігатор знаходиться швидко
До руїн замку дехто навіть пробував заїхати на велосипеді, але все перетворилось в звичайне штовхання його поперед себе. Панорама з гори дуже і дуже, місце, справді, неповторне. Можливо, саме тому його надійно охороняють отруйні повзучі гадини, одна з яких несподівано з'явилась прямо у нас під ногами. Всі якось бадьоро поспішили спуститись назад до велосипедів
18:00. До готелю ще 45 км. Перебираємось на інший берег і знову починаються незліченні підйоми асфальтом, гравієм, грунтами вже Хмельниччини, а потім - бомбові спуски під 50 на межі виходу з кабіни.
Техніка потихеньку протестує проти такого: скрипить і тріщить все, що тільки можна
. Культурно проїхались вздовж Збруча і переправились по дамбі ГЕС назад на Тернопільщину.
Ще трохи грунтів, непоганий асфальт, поганий гравій, знову класний спуск і ... стоп. Відправляємо основну групу по треку до готелю, а троє двічі бортуємо колесо в пошуках проколу. Останній марш-кидок і біля 10-ї вечора наганяємо всіх в готелі. Фари так майже і не знадобились. Мийка, душ, вечеря і на бокову. Завтра набір висоти обіцяє бути меншим. Не набагато