День другий розпочався нерадісно: із заходу небо затягнуло і пішов дощ. Ніби не сильний, але починався разів з 8, тому стартували із запізненням на дві години. Вже на виїзді з міста потрапили під чергову порцію води - надійна упаковка себе і баулів витримала.
Перша точка - пускові шахти балістичних ракет. Реально вражають і розмірами і купами сміття всере дині

. Там же зустріли сім'ю автотуристів з Росії, поділились координатами замків.
В Броди заїхали лише біля першої дня. Руїни замку виявились за якимось забором промзони і шукати об'їзд не стали. Шматок суперового асфальту і знову трясучі грунти до самих Підгірців. Перетинаючи трасу на Чоп, знову зустрічаємо бус росіян: вони не сподівались на таку нашу спритність.
Підйом в Підгірці... Хто був, той знає, хто ні - раджу спробувати. Краще з баулом

Легкий дощ на ньому виявився дуже і дуже доречним. Голова не закипіла і більшість витягнули наверх в сідлі. І замок, і костел, справді гарні. Шкода, що все настільки занедбано. При такому паломництві туристів, а лише при нас приїхали 5-6 автобусів з поляками, можна було б сподіватись на більш відповідальне ставлення до пам'яток. Там же зустріли групу велотуристів із Запоріжжя. Їх, на жаль, в замок вже не впустили, так як вхід закривають о 16-ій.
Після такого ми вже і не сподівались встигути в Олесько, але два швидкісних грунтових спуски під 50 з лісу, а головне - дипломатичний підхід

, зробили свою справу. Олеський замок був взятий блискавичним штурмом і так же швидко покинутий. На годиннику 6-та вечора, до Золочева ще кілометрів 30.
Викидаємо колоритне село гончарів Гавареччину і об'їздимо гору асфальтом. І не даремно. Побачивши здалеку поклади піску на стежках, якими ми мали набирати 150 метрів висоти, ніхто не протестував

Далі знову по треку. Трохи нормальний асфальт, трохи гравій, нормальні грунти, не дуже нормальні грунти, вкатаний чорнозем, поле. Вже традиційно пройшлись навпростець по якихось зелених с/г культурах. У нас же трек!
Озеро під Золочевом велике та гарне, але бажання прийняти нормальний душ сильніше і орг направляється з цивільниками в пошуках готелю. Пошуки в сутінках затягнулись на 6 км і тому рішення залишитись на цей вечір в лавах протилежного табору народилось швидко. Нормальний готель, ситна вечеря, гарячий душ, а на озері тим часом почалась гроза... Справді, сідничний нерв дуже тонко відчуває наближення неприємностей

85 км, по висоті ще не дивились, але точно більше, ніж вчора. Все побачили, все встигнули, вражень маса. Взагалі, день видався багатий на зустрічі. Крім росіян і запоріжців в Олесько вдруге зустріли піших туристів, з якими їхали з Києва до Дубно. А головна топ-персона дня - бабулька в селі перед Підгірцями. Стали просто набрати води у дворі, а зустріли майстра спорту з велоспорту 1967 року з Борисполя. Її слова "шкода, що у нас тоді таких роверів не було" реально пройняли.