Напишу все ж коротенький звіт.
Покатенька пройшла під гаслом "Не так сталося, як гадалося".
День 1.
Стартувавши вночі, голодний и сонний докотився до Білокриниці, де зустрів світанок у затишному парку біля палацу. Сподівання поснідати у Кременці були марними, у той час всі кафешки були ще зачинені, тому просто пожував Марійки з колою, видершися до залишків Кременецької фортеці. Трохи відпочивши, шикарною стежкою через Медобори виїхав до траси, а нею до Почаєва, де, нарешті, повноцінно поснідав і попхався далі. Почалися довгоочікувані сільські дороги та грунтовки замість ненависної траси. У Підкамені трохи подрімав біля монастира, на саму каменюку вирішив не дертися, аби не втрачати час та сили. Наступною точкою мав би бути Триніг, та я заїхав не з тої сторони, вперся в непролазні хащі і забив повертатися шукати дорогу. Після того витратив чимало часу на напівпішу зрізку до Боратина через ліс, а вже звідти швидко докотився шикарною грунтовкою до Бродів, де ретельно нажерся в кафешці та заночував у готелі.
Весь день був під враженням від відверто липневого сонця, випив бозна скільки води.
dst: 137
Трек отут:
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=uyiuergeijkdpegl
Основні POI:
- парк та палац у Білокриниці
- Кременецька фортеця
- Медобори
- Монастир походження дерева хреста Господнього (колишній домініканський монастир)
День 2.
Прокинувшись вранці, одразу зганяв до покинутої бази РВСП під Бродами, полазив залишками Бродівської фортеці та відмінно нажерся майже на шару (за київськими мірками). Майже відразу після старту стало зрозуміло, що лижі не їдуть (далися взнаки майже відсутній накат у цьому сезоні та поганий сон другу ніч поспіль) і я став продумувати варіанти відступу. Мало-помалу допхався до замку в Підгірцях, де трохи відпочив у тіні старезної липи. На територію замку з ровером мене не пустили, очевидно, боялися, шо я їм цеглу гумою пошкрябаю... Пес із ними. Ще трохи помилувався костелом Воздвиження та св. Йосипа поряд з замком і виїхав в сторону Олеська. Слід зазначити, що в Підгірцях я прийняв остаточне рішення евакуюватися після наступної точки. Дорога з Підгірців до Олеського замку виявилася шикарним грунтовим спуском, +100500 до моралі. В самому Олеську зустрів альтернативну групу киян, разом з якими і повитріщалися на замок, після чого роз"їхалися в протилежних напрямках. А далі через декілька кілометрів мене чекала залізнична станція та електричка на Львів.
У Підгірцях та Олеську достобіса екскурсійних груп, що зводить нанівець всі спроби роздивитися замки без завад.
dst: 65
Трек отут:
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=nmanwcxvomqqwjsn
Основні POI:
- покинута база РВСП під Бродами
- Бродівська фортеця
- Підгорецький замок
- Костел Воздвиження та св. Йосипа
- Олеський замок
Одразу скажу, що радіалку зі Львова я відмінив з ряду причин, хоча маршрут про запас залишився. Тому подорож з п"ятиденної стала чотириденною.
День 3.
А далі була легка ейфорія, смачна їжа та джаз.
У першій половині дня трохи поштовхався серед туристів у центрі, відвідав музей пива та поспав у парку на траві. Але то була лиш прелюдія до події, заради якої я їхав саме до Львова. Другий день Флюгерів Львова перевершив всі сподівання, то чудове свято джазу та етно-музики, на якому я був удруге. Вечір розпочали кльові панкуваті хлопці зі Львова (на жаль, не пам"ятаю назву гурту), їх змінили DagaDana, у яких я просто-таки закохався. Потім були дещо недоречні, але енергійні та запальні Пушкін Клезмер Бенд, а на завершення - Tolhaje з чарівною Марічкою та майстерним лірником, чия гра просто вразила. І нарешті мені не треба було нікуди поспішати і я мав змогу насолодитися другим днем фесту повністю.
День 4.
З самого ранку, звичайно ж, було прокидання з ГИЧ Оркестром. ("Як чудово бачити стільки вусатих дітей!")
То був прекрасний вибуховий ранок, хлопці справилися зі своєю задачею на всі сто. =)
А вже після обіду розпочався заключний, третій день фесту.
Dzyga Jazz Quintet традиційно показали клас, діди досі добряче жарять. Другими були Vinipuz Mob, нереально потужні чуваки з Києва, треба буде сходити на інші їхні виступи. За ними - інтернаціональний проект Project Grzegorza Rogali, яких чомусь зустріли прохолодніше, ніж інших, а вони ж відіграли дуже й дуже приємно. І, традиційно, закривав вечір львівський ShockolaD. То був розрив і то треба було чути. Коротше, крапку поставили достойно, хоча я й переконаний, що з Даною Вінницькою Шоколад звучить в рази краще.
Якщо спробувати підвести якийсь підсумок, то у мене, мабуть, зароджується традиція їздити на травневі до Львова на Флюгерів. І то є чудово.
Хвоточок не буде, хвотографи не приїхали. :P
Мало не забув. Весна у Львові залишиться у моїй пам"яті такою:
