Сьогодні був перший не сольний виїзд на Зайчику (з подачі Прекрасної у моїх велосипедів тепер є кодові імена: Зайчик=Bianchi і Рибка=KLS).
На тижні чуваки з місцевого веломагазину сказали, шо вони стартують або від магазину, або ще з одного місця о 8.30. Я мав зателефонувати в суботу і спитати, звідки ж буде старт.
Але в суботу я загуляв і нікуди не подзвонив.
Сьогодні вирішив всьо-таки на 8.30 явиться до магазину.
Нікого не знаходжу, стою і чекаю, раптом мимо якийсь велосипедист проїжджатиме. Адже тут вважається, що неділя - велосипедний день.
Проїжджає кілька велосипедистів. То без контактів, то в кепочці шосейній (читай: дурак без шолома), загалом, не по ГОСТу.
Потім бачу чувака, всьо як нада: шолом, крутить як положено, вся екіпіровка на місці, карбоновий Скотт.
Доганяю, кажу:
- Я тут новенький, мені немає з ким покататься. Можна я за тобою?
- Да, давай.
Проїхали кілька км. Темп - 23-25, потім я взяв зміну, їдем 30.
- А ти тут на відпочинку?
- Ага
- А ти взагалі на велосипеді катаєшся часто, да?
- Ага, катаюся на МТБ в Україні.
- Ну воно й видно.
Приємно, похвалили. ^___^
Виїхали на дорогу, яка веде до сусіднього міста. Не автостраду, туди велосипедистам ні-ні.
І на цій дорозі кожні 100 м - велосипедист. Реально, наче на гонці в Києві.
Потроху обганяємо народ. І я ж думав, шо ми так і їдемо вдвох. То загальмую, то люки об'їжджаю ліворуч-праворуч.
Потім зирк назад - а там чоловік десять народу за нами їде. Хохо!
Через якийсь час нас добрала досить сильна група і ми влилися в неї. Тобто, якоїсь організації немає, все відбувається рандомно. І група - вона не спрацьована, яка може їхать тримаючи одне одного за руку, а так, "хто в луг, а хто в плуг".
Чувак, з яким я їхав на початку, сказав, що він додому і відвалився.
Їдемо. Темп - від 30 до 40.
В групі - повний бардак. Зміни здаються-приймаються через Ж.
Їдуть і не струною, і не парами, а стадом.
50/50 - дядьки і діди. Молоді майже немає.
Велосипеди в більшості своїй - іменитий карбон (Джайнт, Спеш, Scott, Bianchi) і місцевий карбон (Willier, Olympia). Що характерно - байки на гарних колесах: Фулкрум, Мавік.
Червоне світло світлофора сприймають, як новорічну гірлянду.
Знак STOP (який у всьому світі означає "зупинитися і не продовжувати рух, якщо це призведе до зміни швидкості чи траєкторії руху ТЗ на проїжджій частині, на яку ви виїжджаєте") ігнорується.
Але апофеоз пзд не був пов'язаний з ПДД. Чувак почав сякатися посередині групи.
У нас за таке побили би насосом. Покажи лівий поворот, вийди з групи, пропусти всіх, стань в кінці і висякайся собі.
Пробиваюся вперед, їду другим-третім у групі.
В основному орієнтуюся на чувака праворуч, на червоно-білому карбоновому Спеші з колесами Мавік. В якийсь момент починаєм тягаться, швидкість зростає до 46. Так їдем кілометрів може 3-4.
Тут нас прошиває мужик в формі, ідентичній формі мого сусіда і на такому ж велосипеді.
Тягнемся за ним, тримаючися за низ руля.
Швидкість зростає до 51. Так ще кілометр, може півтора.
І тут мене починає нудити.

Я вранці снідав мюслями з молоком.
І в минулий виїзд, коли їздив на свою улюблену гору (Monteforte, 20 км підйому, останні 10 км - 10%), теж так снідав. І тоді мене теж нудило, але я був сам, збавив вчасно темп і пройшло.
А сьогодні я ганявся за цими Спешиками і профукав момент. І мене знудило конкретно.
Пропускаю групу, зупиняюся. П'ю воду. Стає легше.
Розвертаюся, їду назад. Назад теж спіймав групу. Їхали 35, коли я виходив на зміну - 40. Поставив для себе комфортну планку - 43 кмч.
Загалом, я повний вражень. З однієї сторони - весело, не монотонно. З іншої сторони - небезпечно ігнорують ПДД, група не спрацьована.
Так і живем. Хорошого дня)