Другий день, традиційно, розпочали з підйому. Хто ж його знав, ЯКИЙ це буде підйом. На першу гору Плай ще якось навіть їхалось, особливо дуже гарною лісовою дорогою. Та й після сироварні мало переймались пішкодралом, так як більше переживали не пропустити чергові плантації чорниць. 7 км за 3 години - якось навіть не по-спортивному.
А ось з назвою наступної гори Великий Верх, мабуть, якась помилка. Їй більше підходить Великий-Превеликий Верх. Особливо, якщо підніматись з велосипедами напряму, а не траверсом. Це було незабутньо.
Стільки ж незабутніх вражень приніс і швидкісний спуск звідти по хребту. Підвіс таки вирішує.
Черговий ап з 150 метрів набору на Гимбу взяли вже без особливого страху. Страшно стало, коли почали спускатись: їдеш, а дорога настільки круто йде вниз, що просто видно лише лінію горизонту і село десь в долині. Ну, і з піцерією на горі якось не склалось
![Wink ;)](./images/smilies/wink.gif)
Байк-парк трохи здивував схемою розмітки. А, точніше, її відсутністю, де траси для змагань несподівано перетинають звичайні лайтові маршрути. Коли поперек дороги десь з висоти дерев вилітає щось велике і важке, яке в останній момент виявляється райдером, трохи стискається надсиділ
Так, з нашими найнерами і навіть підвісами поряд з DH-монстрами питання про вибір найкращої траси здавались трохи дивними. Самооцінка ще більше впала, коли за нами з "Романтики" спустилась пара на вузьких сліках, а за нею дядько на сітібайку. Матрасники, що з нас взяти.
Водоспад Шипіт відвідали в якості бонуса, так як йшли з випередженням графіку. Дорогою до готелю фінальний підйом на перевал після крутизни взятих сьогодні гірок здався мало не прогулянкою велодоріжкою, ну а спуск черговим серпантином задав стабільний темп 30+ до самого Воловця.
Загалом, що там накрутили по цифрах - не так вже й важливо. Головне, кожен отримав те, за чим їхав: хто прокачав ноги на підйомах, хто відірвався на спусках, хто насолодився неймовірними гірськими краєвидами, а хто з радістю повернувся в готель через 5 км
![Wink ;)](./images/smilies/wink.gif)