А принтскрине начто... осталось узнать у админов иайпишник и выполнить свой гражданский долг - сообщить о превышениях меры самообороны... конечно если есть папа и все такое (о чем тоже есть скрин-шот) то конечно отмажкт... хотя счас в прокуратуре такой бардак что им не до этого...
удачи
ждёмс с распростёртыми обиятиями, а собсно какие претензии? Я что кого-то обидел?
Превышение самообороны? А что ты не знаком с:
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А N 1 від 26.04.2002
Про судову практику у справах про необхідну оборону
Закріплене ст. 36 Кримінального кодексу України ( 2341-14 )(далі - КК) право кожного на необхідну оборону від суспільнонебезпечного посягання є важливою гарантією реалізаціїконституційних положень про непорушність прав та свобод людини ігромадянина, про невід'ємне право кожної людини на життя,недоторканність її житла й майна, а також забезпечує умови длязахисту суспільних інтересів та інтересів держави. З метою правильного й однакового застосування законодавствапро необхідну оборону Пленум Верховного Суду України
П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. При розгляді справ даної категорії судам необхіднобеззастережно додержувати вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України( 254к/96-вр ) і ст. 36 КК ( 2341-14 ), враховуючи те, щовідповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборонувід суспільно небезпечного посягання незалежно від можливостіуникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органіввлади.
2. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК ( 2341-14 ) необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом правта інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а такожсуспільних інтересів та інтересів держави від суспільнонебезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди,необхідної і достатньої в даній обстановці для негайноговідвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не булодопущено перевищення меж необхідної оборони. Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає нелише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й уразі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуваннінаявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника,зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій,що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу якреальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або іншихпредметів від нападника до особи, яка захищається, не завждисвідчить про закінчення посягання. При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати,чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективновідбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами іззаподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої вконкретній обстановці для негайного відвернення чи припиненняпосягання.
3. Суспільно небезпечне посягання на законні права, інтереси,життя і здоров'я людини, суспільні інтереси чи інтереси державиможе викликати в особи, яка захищається, сильне душевнехвилювання. Якщо в такому стані вона не могла оцінювативідповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чиобстановці захисту, її дії слід розцінювати як необхідну оборону. Правомірним слід вважати застосування зброї або будь-якихінших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкодазаподіяна тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту віднападу озброєної особи або групи осіб, а також для відверненняпротиправного насильницького вторгнення у житло чи іншеприміщення. Якщо при необхідній обороні випадково заподіяно шкоду непричетній до нападу особі, відповідальність може настати залежновід наслідків за заподіяння шкоди через необережність. За змістом ст. 38 КК ( 2341-14 ) до необхідної оборониприрівнюються дії, вчинені під час правомірного затримання тадоставлення відповідним органам влади особи, яка вчинила злочин.
4. Згідно з ч. 3 ст. 36 КК ( 2341-14 ) перевищенням межнеобхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає,тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання абообстановці захисту, а згідно з ч. 2 ст. 38 КК перевищеннямзаходів, необхідних для затримання злочинця, - умисне заподіянняособі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідаєнебезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Узв'язку з цим кримінальна відповідальність за такі дії настає лишеу випадках, спеціально передбачених статтями 118 та 124 КК. Коли при перевищенні меж необхідної оборони чи заходів,необхідних для затримання злочинця, заподіяно тяжке тілеснеушкодження, яке спричинило смерть, дії винного за відсутностіумислу на позбавлення потерпілого життя належить кваліфікувати заст. 124 КК ( 2341-14 ).
5. Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищеннямеж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лишевідповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а йхарактер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, таобставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил,зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до йоговідбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичнідані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Якщо судвизнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, увироку слід зазначити, в чому саме воно полягає.
6. Потрібно мати на увазі, що представники влади, працівникиправоохоронних органів, члени громадських формувань з охоронигромадського порядку і державного кордону або військовослужбовціне підлягають кримінальній відповідальності за шкоду, заподіянупри виконанні службових обов'язків по запобіганню суспільнонебезпечним посяганням і затриманню правопорушників, якщо вони недопустили перевищення заходів, необхідних для правомірногозатримання злочинця.
7. Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якоюрозуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реальногосуспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильнооцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такогопосягання. При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіянушкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася,давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, івона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свогоприпущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави дляпомилкового висновку про наявність суспільно небезпечногопосягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Якщо ж особа в обстановці, що склалася, не усвідомлювала і немогла усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальностісуспільно небезпечного посягання, але перевищила межі захисту,який потрібно було застосувати, її дії мають розцінюватись якперевищення меж необхідної оборони. У такому разі кримінальнавідповідальність можлива лише за статтями 118 і 124 КК( 2341-14 ). Коли ж особа не усвідомлювала, але моглаусвідомлювати відсутність реального посягання, її діїкваліфікуються як заподіяння шкоди через необережність.
8. Призначаючи покарання за дії, пов'язані з перевищенням межнеобхідної оборони, судам слід суворо додержувати вимог статей 50,65 КК ( 2341-14 ).
9. Питання про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідокперевищення меж необхідної оборони, має вирішуватись увідповідності з вимогами статей 440, 454 ЦК ( 1540-06 ).Враховуючи конкретні обставини справи, ступінь винності того, хтооборонявся, і того, хто нападав, суд може зменшити розмірмайнового стягнення. Шкода, заподіяна в стані необхідної оборонибез перевищення меж останньої, відшкодуванню не підлягає.
10. Оскільки відповідно до ст. 11 КК ( 2341-14 ) злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), неутворюють стану необхідної оборони дії, спрямовані на припинення правопорушення та заподіяння шкоди, яке хоча формально й містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільноїнебезпеки.
11. Судовій палаті з кримінальних справ, Військовій судовійколегії Верховного Суду України, апеляційним судам з метоюзабезпечення суворого додержання законодавства, яке гарантує правона необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань, належитьперіодично вивчати й узагальнювати практику розгляду судамикримінальних справ про злочини проти життя і здоров'я громадян тавживати заходів до усунення виявлених недоліків.
12. Визнати такою, що втратила чинність, постанову ПленумуВерховного Суду України від 28 червня 1991 р. N 4 ( v0004700-91 )"Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечуєправо на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань".
Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко
Секретар Пленуму, суддя Верховного Суду України М.П.Селіванов
