Вова - Коцик
Олексій – Москаль, Пічєнько, Наркоман
Назар – Чорний Янгол
Артем - Нацик JR, Балу Ведмідь
Рома – Ґанжа,той шо Ganja.R. Під час спусків намагався оперувати фотоапаратом
Андрій – Покидьок (Падонок), Луцик
Дмитро – Туз, Пес – водій Таврії
Юра - ... – власник вело магазину, технічна підтримка, водій буса
Вітя – Алік
Віталя – Шкліф
Гості зі Львова, яких ми вже добре знаємо, бо підтримуємо досить тісні зв’язки:
Стас – в нас він був Дредаста
Орест – він і в Африці Орест
Гості з Закарпаття (нажаль поіменно всіх ЩЕ не знаю) на чолі з Татуєвичем (технічна підтримка), який під час спусків знімав відеокамерою.
А також гості з Тернополя, які були не зовсім з нами, хоча ми їх запрошували до себе. Вони приїхали своїм ходом, і створили своє наметове містечко.
Висловлюємо подяку Вайперу (Андрій - ударник гурту Пан Пупець), який приютив львів’ян. Нажаль із кількох причин він не зміг поїхати разом із нами у Ворохту.
Почалося все з того, що у п’ятницю, під вечір, до нас у гості, в місто-герой - Івано-Франківськ, завітали, запрошені нами, Львівські гості...явно на велосипедах...їх було двоє - Орест і Стас (Дредаста). Нажаль Львів ще не є добре організованим, в плані клубу, тому переважно прижають у невеликих кількостях. Ми вирішили де вони спатимуть, а потім поїхали трохи покататись на, знаний у нас, драм театр. Поділились власними досягненнями і знаннями, трохи Срітєц, і там ми стомлені насолодились пивним смаком, після чого роз’їхались по домам, бо година вже була дуже пізня.
Зранку деякі ПроРайдери з’їхались у Вайпера дома, де прилягли на нічліг наші гості. Всі мали намір від нього поїхати кататись, але не так то було...бо ми ще в Вапи переглядали деяке відео і фото, що дуже затримало нас. Потім ми поїхали до Юри в магазин, вирішили деякі питання, і знову пороз’їжджались знову, щоб поїсти і зібрати речі. В годині пів третій, всі зібрались, у того ж Юри, але уже на складі. Почали пакувати бус речами, і найголовнішим - велосипедами та МегаПроРайдерами. Сюди також запресували львів’ян. Інша трійка райдерів, такі як: Песик, Чорний Янгол, і я - Нацик J.R., сіли у Таврію. До речі, цікавий факт – дана Таврія з ручним управлінням, одним словом – інвалідка
. Комфортно, по мірі можливостей , розмістились...велики на дах...ми у Таврію...FullFace на Фейс, і вирушили, щоправда Таврія на кілька годин пізніше виїхала.Тож ми вже там, видзвонили наших попередників-відкривачів, нас зустріли, і в той ж момент приїхали гості from Закарпаття.
Думаю всі бачили фільм Форсаж? Пам’ятаєте, коли приїжджає новачок, то всі StreetRacerИ збігаються до його машини, відкривають капот, міряють машину і т.д...теж саме відбувалось і у нашому випадку...стали навколо байків, і давай їм кістки (рами, вилки...) промивати.
Потім почали створювати застілля...Щашлік...чай кофе, посідім, водка піво полєжим...трохи вже собі: "хоч я може випив, хоч я може не віпив" (хто бачив інтерв’ю з фірманом зрозуміє)...починається відрив...музики грають. Поступово всі перейшли до кастрика-мангала-щашліка ... знову випиваємо. А потім ДИКІ Танці, серед яких був повільний танець...Дєвушкі (яких не було на горизонті), ТАНЦУЮТ ВСЄ!!!... дехто почав скакати на плечі один одному, що дало мені мислю: ЧУВАКИ, ГРАЄМ СЛОНА!!!...не всі гості зразу знали, що це таке, тому і зголосились
)...коментарі зайві...відео мало...лише одне скажу, на лестощах - команда, де було більшість з МТВ ВІКЕ Івано-Франківськ, роздавила гостей...Далі сінька...
А тут, здається, був кумедний момент, коли всі почали ділитись своїми діалектами. Виявляється у Закарпатті можна казати не ШО чи повторіть ще раз, а просто – ГЕ!
. Це слово не було одним, такого було багато, і з діалекту Прикарпаття, але чомусь запам’яталось лише воно.Ага, тут теж сінька...
Ще згадав. Виявляється райдери вміють не тільки кататись на велосипедах, а ще й вдало штовхати буси, які не можуть завестись. В Юри сів акумулятор у бусі, а ми його ще добили тим, що продовж кількох годин гучно слухали музику, яка помалу почала зникати, тож ми вирішили підзарядити акуму при роботі двигуна, який потрібно було завести. І от кілька зловісних рейдерів взялись штовхати. За кілька спроб ми все ж завели його, але це виглядало кумедно.
О, сінька призупинилась...
Ми пішли у "домашній кінозал"...де показували відео наші гості змагання у Криму за 2004р, в яких вони брали участь. А тепер уявіть собі, що твориться у невеликій кімнаті, де знаходяться 17 цілком нормальних людей-екстрималів... сміялись навіть з "пальця".
Далі, мабуть, теж сінька...
А потім СПАЦЬ...
Але мене посіній, у такій великій компанії не так легко убаюкати...проте раптом стомлений голос...не буду казати кого саме, але це був гість з Закарпаття...мені і Назару, з яким ми в тій кімнаті тримали шум і галас, дав зрозуміти, що треба СПАЦЬ!!! Бо він не спав уже кілька ночей. Ми б таке без "виняткових слів" зрозуміли і заспокоїлись, але виясняти стосунки не збирались...тихо, значить тихо...але через хвилин, десь так 5, видається звук, не впевнений у собі, якийсь замучений, та ще й насилу видавлений...мабуть із тієї ж сторони (хоча я невпевнений).... відрижка....
)), але яка...я з Назаром, який спав на сусідньому ліжку...розпластались...ледве стримувались, щоб не зареготати на всю Ворохту...бо це був би саме такий сміх...все...ще кілька хв. і ми у повній відключці...(у сусідній кімнаті відбувалось щось схоже, + пошляк:)Перше, що я тримав у своїй руці зранку, це були не мої статеві органи....СОРРРРІ...і не зубна щітка...це була пляшка з пивом, до якого мріяли дорватись всі по черзі...ЧУВАКИ, ми ж кататись приїхали??? Виникало саме таке питання у багатьох райдерів...але попили пивка... наша господиня дала трохи поснідати...кофе...і ми по відживали.
Красивий краєвид був, коли всі 17 байків витягли із сараю. На це було мило глянути всім, навіть тим, кого це вже давно не дивує.
Не вижив після п’янки лише Юра. Всі решта, може і через силу, але все ж поїхали до витяга у Ворохті.
А тепер уявляйте собі - 16 маніяків - байкерів приходять до витяга, де велика кількість народу...всі тупо вилупили баньки (очі, глазіщааа) на нас, і не зводили з прицілу..."А КУДА ВИ ЇДЕТЕ" - в Америку - "А ВИ ЩО СПУСКАТИСЬ БУДЕТЕ" - нє, сходити - "А ВАМ НЕ СТРАШНО" - а ми у памперсах. Діч, одним словом. Самі знаєте менталітет і той розвиток, на якому знаходяться люди, які відпочивають і живуть у наших Карпатах.
В нас виникла проблема: райдерів не хотіли допустити до витяга, бо Тернопільчани, які приїхали на день раніше, наламали дров...один зачепився колесом за якийсь болт, і йому розірвало обід (не їжа, це частина велосипеда) і вилку (а це не інструмент для її споживання), а другий випав з витяга...4 метри казав...але живий (на рахунок вище сказаного за слова не відповідаю, бо Тернопільчани особливо нічого не розказували, це все, що я чув, але того, що випав на власні очі бачив, неушкодженим). Так от, тут нас 16 рил (без Юри) пхається, а вони нам - FUCK!!! Це навіть на камеру зняли, як він (якийсь із працюючих на витягу) тупо закрив перед носом двері...але добазарились за один раз, і ми піднялись.
Дехто фотографував нас, дехто з нами, а дехто травив своїми тупими питаннями. Під час спуску тривала не професійна зйомка на відео, що дещо зіпсувало кайф, який мав отриматись, але все ж ми дали лайна.
До речі, Юра через деякий час, дещо більший ніж потрібно було іншим райдерам, теж ожив. Осідлавши свого коня, помчався до витяга. Там видзвонив тернопільчан. І разом, без проблем, які виникли у нас, вони піднялись. Юра більш орієнтувався в місцевості, тому він ще й відіграв роль провідника для тернопільчан.
Дощ ллє, як з відра, багна неміряно, штори (маска лижна) потіє після вимушених зйомкою зупинок, видимість 0 швидкість не погана, враховуючи слизькі кам’яні довгі брили, які пересікають напрямок руху під кутом, що часто давало занос, тому швидкість менша ніж могла б бути. "Вітер в харю, а я шпарю". В заядлих, мокрих, різких поворотах - "Пррр, стоять, Ракель!" - а Ракель несе у всі сторони. Штори вже не тільки запотіли, тепер їх заліпило болотом...Як тобі??? ГЕ???
...це вам не коники...з лайна...ліпити. Ще недавно вважав, що взявши дискову механіку, буду героєм. Ага! Коли тобою трясе на всі сторони попробуй зловись за гальмівні ручки, та ще й встигни вигальмувати, + кожухи забиті болотом зменшують гальмівну здатність механіки. Тому тепер думка змінюється з кожним разом...рию на гідравліку, мабуть, як і всі інші, що все ще залишились з механікою. І от ми спустились. Враження наче дійсно в памперси наклали, штани з заді заліпило повністю, шар болота на сідлі 1-2 см, рама теж заліплена... все в лайні... Підходимо знову до витяга, а народ шокований...вони довго не могли розмовляти.
Ще трохи там потусили, і поломились в низ до центру Ворохти, а потім "додому". Спочатку оператори, які по мірі можливостей, порозганяли народ (рагулі ГОПИ – це не враховується, як народ)...а потім всі інші із словами "Я ПОЛЕТІЛА", як сказав С. Положинський із гурту ТАРТАК...
Багато вражень у нас, і у тих хто на нас дивиться, коли ми їдемо Ворохтою... Проте трапляються люди, які дивляться з розумінням і схвалюють. Таких легко відрізнити, посмішка спрямовується тобі у вічі...і морда в них не така кисла...
Тепер ми намагаємось взнати у місцевих де в них, і чи є взагалі, безконтактна авто мийка. Розказували вони нам багато, але проблема в тому, що не те, що в них запитували. Тож ми дружно забили болт, і поїхали до річки, яка протікає саме повз хату, в якій ми розмістились. Спочатку це було звичайне миття свого байка, ретельне, але... люди LIKE ми не сидять на місці. Було це спонтанно, але вдало. Я розкрутив своє заднє колесо(в значенні надав йому обертів), а потім плавно приспустив його у воду. Думаю ви знаєте, що відбувається при цьому. І тут підбігає Покидьок, пристроюється з заді мого байка...ну я не знаю, як сказати, що саме це було, чи то він так лице миє, чи то він душ намагався прийняти... докладніше на відео, на якому можна побачити ще багато ін приколів (дещо пошлих), які були під час мийки... словами їх не передати.
Мийка СІ СКІНЧИЛА...
Помалу всі підтягуються біля домівки... починають відчувати голод...не думайте навіть, ми більше ні грама спиртного... ну бігало там, якесь одне чи два пива, але все ОК.
З часом приїхав Юра...Привіз нам лайна...Вираз обличчя задоволений. Після нього під’їхали до нас Тернопільські... їхні байки і вони самі не залишились без уваги... але вони не надовго.
Трохи похавали... Наркоман, який їздив у магазин (що, з не багатьма, мав пристойний - чистий, вигляд), як завжди нам привіз ПІЧЄНЬКО, дивиною було те, що не з маком
) ... і знову пішли на сеанс перегляду ФАКТІВ наших покатульок, але Юра попав лише на фото вже біля дому. Головна надія була на відео. Ну... не склалось...є моменти, але матеріалу мало... один спуск і одна камера – не результат... ЗАТЕ ФАКТІВ НАШОЇ п’янки вдосталь )) Ще глянули фото, посміялись, і почали збиратись. Хто в Таврію, хто в MERSEDES бус, який знову потрібно було штовхати, але вже дещо активніше, а хто у FIAT міні вен. Попрощались... вирушили. До заправки разом, а потім гості додому і ми до себе додому. Покидьок, під час миття байка, сказав: "Мокрий, вонючий, але задоволений" (майже цитата). Такі відчуття думаю були у кожного, хоча там душ був, але лише кілька людей його відвідали...
Дорога. Тут теж свої вигони, рагулі ж є всюди
)). Ще в нас уже давно є "звичай": ми завжди їздимо в машині у шоломах, але не тому, що це Таврія, це практикується вже давно... це теж ефектно... особливо, коли тебе зупиняє ДАЙ, ой перепрошую, ДАІ... виходиш, а він, при погляді на тебе, уже забув на підставі чого зупиняв ))...Водії, візьміть це до уваги, воно вам може пригодитись! . А ще уявіть собі, коли по трасі несеться Таврія, з ручним управлінням, двигуном 1.1 л і пару коників під капотом, зате на даху аж три коня, щоправда стальних, і в салоні стільки ж богатирів-камікадзе, на швидкості 115 км/год. Хоча я вам скажу це не рекорд. Він полягає в тій же Таврії, шести байках, п’яти камікадзе, повністю завантаженим багажником, на тій же трасі, абсолютно горизонтальній!, швидкість досягла 137 км/год. Паспорт каже, що вона може лише з водієм мах 144. Якщо не помиляюсь, але повірте, що помилка не дуже відхиляється від вище названих цифр. І ще нюанс: паспорт каже, що на дах можна надавати навантаження не більше 50 кг, на багажнику велосипедному пише 75кг, а скільки ж тоді важать 6 байків??? Ми прикинули, що приблизно 100кг. При в’їзді в місто, нас зустріла стіна... води... дощ... глибокі калюжі... здається в Таврії залили свічку. Це не дивно, бо ми калюжі не намагались об’їжджати... швидше навпаки. Приїхали на склад, зупинились, і спілкуємось по рації між двома машинами... виходити ніхто не хотів, але з часом прийшлось. Таврію з труднощами, викликані дощем, все ж розвантажили велосипедами, зняли багажник з неї, бо на наступний день її треба відвести дідові.
Гадаєте все? От і покатались? НЄЄ!!!! На складі був моторолер!!! Юрин. Ми ще й на ньому покатались. Не багатьом доводилось на такому кататись. Перший Алік, який його на складі вже давно юзав, потім всі бажаючі... Ну як я і казав, його Алік юзав...він в банку від соляри (диз паливо) налив бензин, а потім цю суміш у бак... тепер моп. глохне якщо не підгазовувати ... НЕ загЛОХ лише Алік і Я
(теж на лестощах)... Я швидко вкурив як на ньому їхати... та ми і їздили, як кіт навалив, але все ж було цікаво.Все, тепер покатались, нам вдалося чудесно відпочити і поспілкуватись, встановити дипломатичні стосунки із сусідами, ще б ми їх встановили із працюючими на канатній дорозі, то це б було Super. Таврія знялась, з Тузом, зі мною, і з Назаром.
Happy End, полягає у тому, що всі повернулись живі, здорові, неушкоджені, і на цілих байках.
Написано 16.07.05
Ведмедем Балу, відомим у колі райдерів, як Нацик JR.
Всі права збережено. Оприлюднено з дозволу Нацик JR.
