Привіт усім велокиянам з Софії!
Нарешті можу вам писати українськими літерами з нормальною цивілізованою розкладкою! Для цього треба було переїхати до Софії!
Трохи по порядку. Вночі, 15 червня, у добруджанській Шаблі мій телефон знічев"я о 2-й ночі почав скиглити, що втратив зону. Вимикання нічого не дає. Для перезавантаження треба знати код самого телефона, (не пін-код) якого у мене з собою нема. Що сталося - нормально зрозуміти не можна. Роумінг лайф не працює. Тепер маю не телефон, а записничок-фотоапарат. Перейшов на телефонні картки. Але таксофони ж є не всюди! Наприклад на вокзалі у Варні треба було ще гарно пошукати. Без допомоги поліцейського я би синього таксофона дзуськи би знайшов! У Болгарії таксофони двох типів - сині і помаранчеві. Колись спеціально створили дві компаніії заради конкуренції. Що з того вийшло - біс його зна, але сині картки не підходять для помаранчевих таксофонів і навпаки!
Близько 80 кілометрів до Варни вже були неабиякою пригодою. У Балчику спустився знайомою дорогою униз на так званий "Південний берег Добруджі". Це був раціональний маршрут. Трохи підйомів-спусків, але коротше на пару кілометрів, ніж верхньою дорогою. Туристичне містечко Кранєво виглядає вже як Баварія, а не Болгарія. Златні пясиці - індустріальний відпочинок. Пляж, хавка, танці і далі у такому ж порядку. Отелі. Варна чимось нагадує Одесу. Центр з пішохідними доріжками - нормальне середземноморське місто. Трохи далі від центру починається знайома Східна Європа. Трохи ремонту, трохи руїн, асфальт вже гірший. Але все"дно кращій як в нас!
Нарешті я купив квиток до Софії, закріпив вела у тамбурі останнього вагона, як це радять болгарькі залізничні правила і Еміл з велоклуба "Іван Вазов".
Люди заходять і виходять. Вокзали на відміну від України - задрипані. Але самЕ залізничне полотно має гарну якість. Відчувається, що його добре ремонтували. Тому швидкість - як у наших так званих "Столичних експресах". Рух більш рівномірний. Але ж і потяг - тільки 5 вагонів! У "купе" люди заходять і виходять. Цікавими попутниками були студенти, які щойно закінчили перший курс. Один з них філолог, рік вивчав російську. Проппа читав. Толстоєвського.
Але коли зайшла мова про вивчення рос. мови - мені здалося, що у Болгарії цих малих більше вантажать граматикою і падєжамі, а говоріння - на другому плані. Карочє, як у есесесері - всі вчили англійську і лише пара відсотків нею могла щось путнє сказати.
Потім хлопці вийшли - зайшли дядьки і тітки. Грали у карти. Один чолов"яга, колишній болгарський водій-дальнобійник почав російською розповідати про свої подорожі. Розповідь його була страшенно цікавою: "Від Одеси до Миколаєва - 80 кілометрів. А від Києва до Москви 750 кілометрів, від Житомира (!!!!) до Києва 130 кілометрів. А одного разу я був у Мурманську! Від Петербурга до Петрозаводська - 200 кілометрів, а до Мурманська ще 800". Такі цікавинки я слухав близько години.
Країна дуже гарна! Гори, долини... Особливо біля Софії. Десь за 3 години до столиці починається шмат Старої Планіни. Поїзд їде у горах, серед скель. Тунелі. Фантастика! Здається, залізницю будували ще за Туреччини, може і за царя Фердинанда, але точно у 19 ст.. Нє, це тра дивитися не з вагона.
Зараз зупинився у друзів у центрі Софії, на бульварі Вітоша. Краса! По Софії проїхав учора 50 км. Чимало побачив. Центр міста не дуже великий. Але довелося добряче поїздити на околиці. 50 км вчора накрутив. Все будується, ремонтується. Тут є трохи велосипедистів, більше принаймні ніж у Києві. Над містом нависає колосальна Вітоша, але саме місто рівне. Трохи як наш Сімферополь за рельєфом, тільки дуууже великий. Поробили вони тут трохи трохи велодоріжок. Ніби більше для відмазки для велософіянців, але люди вже їздять. І суттєво більше, ніж у Києві! Карочє, велодоріжки вже працюють, а колись запрацюють ще краще.
А, ще вчора мав пригоду. Дуже вже хотів відвідати могилу Драгоманова. Зателефонував до нашої амбасади, до відділу культури. (Точно подумаєте, що Старий комар - малахольний!
) Цвинтар тут прямо біля вокзалу. І ділянку навіть знайшов, де Драгоманов похований. Але самої могили не знайшов. Так отож.
А ше болгари, скажу вам, не снідають. Чи майже не снідають. Дивакі. А вчора бачив у Софії графітті "Не їжте м"яса!" Але ж кругом саме мнясо. Основа болгарської кухні! Це приблизно як би у нас написали "Борщ - отрута!"
Дуже цікавим було моє знайомство з паном Вернером Мюллером з Цюріха. Ще у Каварні надибав цього літнього чоловіка (60 років). Агов! Є у нашому "Велокиєві" такі дідусі? Катається пан Вернер собі ровером, швайцарський пенсіонер. З рідного Цюріха на Австрію, звідти на Угорщину, потім на Трансильванію, через Румунію на Болгарію і Грецію. О от їде він саменький назад. Того дня я їхав у Балчик, а коли повернувся до хати господарів - о диво! Пан Вернер зупинився саме у них! Випадок! До 12 години ночі балакали! Каже, що Швайцарія гарна, заможна, але й страшенно дорога. Ну, я це і так знаю. Пам"ятає пан Вернер ті часи, коли у рідній Швайцарії використовували газети замість туалетного паперу. А йше пам"ятає епідемію холери у Туреччині у 1969 (чи 1970?) році. Саме тоді він вперше проїхав Болгарію у "запломбованому автобусі". Це так тоді німців з Греції евакуювали! Вранці Вернер поїхав у бік Румунії. Закінчення велоподорожі планує у Трієсті. Має там маленьку квартирку. Ну як вам 60-річний Вернер Мюллер з Цюріха?
Через спеку от сиджу у Нети. Центр для туристив - 1 лев/година - 5 грн.
