Пройдено відстань: близько 600км
Маршрут: Тбілісі – пер. Гомборі (1495м) – Ахмета – оз. Сакісто – г. Малий Борбало (3134м) – пер. Андакі (1а, 2887м) – витоки Арагві (1840м) – пер. Борбало (1а, 3000м) – р. Андакіцкалі – р. Аргун – с. Шателі – пер. Дартвіс-Джварісгеле (а/м, 2676м) – Жінвалі – Мцхета – Тбілісі – Манглісі – оз. Цалка – Боржомі – Хашурі – Батумі
Висотні ночівлі: 2500м, 2840м, 2853м, 2150м, 2150м, 2020м
Термін: вересень 2009
Маршрут
Основна нитка була запозичена з того ж походу клубу "Аскет". Я дещо змінив район високогірної частини (про що потім жалкував) і скоротив загальний кілометраж. В результаті сформувався такий план: Тбілісі - тепла Алазанська долина - важка гірська частина з пішими переходами в районі гори Борбало - повернення в Тбілісі - переїзд в район озера Цалка - ще одна невисока гірська частина (велосипедна) - Боржомі - і фініш в Батумі. Таким чином ми перетинали Грузію з майже крайньої північно-східньої частини в майже крайню південно-західну частину, мали високогірну ділянку, населену ділянку з різними архітектурними цікавинками і знову неважку гірську частину. Майже так все і вийшло
Частина перша - натхненна і насичена пам'ятками
З аеропорту виїхали вже ввечері. В місто вирішили заїхати після гір, тому одразу поїхали геть за місто. Але так до темноти виїхати не вдалось: об'їздна дууже довга, і справляє досить гнітюче враження. Зупинились вже в повній темноті в ліску біля дороги. Наступного дня заїхали на перевал Гомборі. То вже була сільська місцевість з вівцями, коровами і Фордтразитами. Ще до перевалу оглянули дикі старовинні руїни фортеці в Уджармі. На Гомборі виперлись вже під вечір і трохи спустившись заночували на лугу з високою травою. З'їжджали досить гарним асфальтом, який якраз затягнули за перевал. Тим асфальтом ми з'їхали в теплу і щедру Алазанську долину, побачили персики, лимони, гранати, інжир, мандарини, купу винограду, кавуни та інше. Практично все ще було недостиглим, тому ми вдосталь спожили лиш винограду. На кавуновому полі нам продали нестиглий кавун. В цей день ми відвідали монастир в Ікалто – місце зародження наукового виноробства, захоронення князів, навчання Шота Руставелі. В Ахметі ми запаслись продуктами на гірську частину (десь на 5 днів) і поїхали вверх вдовж Алазані.
"Железний горі" з велом на плечі
Піднімаючись в гори ми мусили робити часті привали, щоб пошвидше спожити фрукти і залишити зайву вагу десь під кущем. Крутий серпантин вів до полонинських кошар на висоті близько 2 тис. метрів. Майже весь підйом ми штовхали велосипеди, експерементуючи з віжжами для руля. Досить зручно було штовхали вел, впираючись у рюкзак та ідучи позаду, притримуючи руль віжжами зі строп.
Заночували майже біля полонини і наступного ранку, в тумані підійшли до пастухів. Вони були не дуже привітними грузинами. Але один грузинський товариш при зустрічі в аеропорту залишив нам пляшку кон'яку, яку я все не мав нагоди комусь полишити. Ось і відніс пастухам. Ті запросили нас на чай та хліб з сиром та маслом та провели до озера Сакісто, де стежкою продовжувався підйом. Наостанок ми покатались на коні, набрали цілющої води та закинувши рюкзаки та вели на плечі пішли вверх. Йшов дощ, туман, було не весело, але це був тільки початок. Після десь тригодинного підйому скелястою стежиною ми вийшли на хребет та пішли далі пологим травянистим лугом. Коли трохи випогодилось ми зустріли бородатих чоловіків на конях з баулами (звозили шерсть в село), які спитали: "Какой націі?" Ми пояснили і пішли далі. Гамзат казав, щоб ми всім неясним чувакам пояснювали, що ми його гості, і маємо скоро повернутись до нього. Ночували прямо на хребті. Ввечері небо прояснилось і похолодало. Але на ранок знов був туман і часом дощик. Попереду було щось, що називалось "железний горі" і де з велосипедом не ходять. І ми в тому пересвідчились. Практично цілий день ми несли велосипеди на плечі, або штовхали круто вверх (рюкзаки вже були на плечах), переходили сипухи та скалисті виступи. Зупинились досить рано через брак сил та наявність дуже гарного місця. Щоправда без води.
далі тут
