Ааа, нічого так розважились
Звіт спробую сьогодні ввечері або завтра ввечері вивісити. (Шкода що в мене досі немає фото).
Довгоочікуваний звіт. Фото будуть з"являтись як тільки надійдуть до мене.
Жодні цифри, дати, показники ніколи не зможуть описати неймовірні види та пейзажі, щиру товариську компанію та казковий відпочинок. Від них тільки одна користь, тепер ти знаєш яку наступну планку для себе ставити.
Навіяно підйомом на Дімер-Джи.
Цей день з самого початку передбачав щось надзвичайне, так тихо і спокійно ще не починався жоден з робочих днів. Навіть знайшовся час зайти на velokiev. Серед розділів якого побачив магічний напис: «Встречаемся сегодня, в понедельник в 19:00 возле м.Крещатик
Завтра утром покупаю билеты, поэтому просьба иметь с собой копии паспортов».
І тут в голові загорілась лампочка, велика, червоного кольору і блимає: « ВІДПУСТКА ». Ось пречудовий шанс відпочити та спробувати себе, залишилось тільки вмовити щоб мене взяли. З чим мені дуже пощастило. Велика подяка
«МаксMIB» та
АФФТАР.
Довго не буду розповідати за збори, просто подякую за поради новачку, щодо термобілизни, рюкзаку Міраж (що відмінно зарекомендував під час транспортування та штурму гір), спальнику (Pinguin Micra теплого та легкого) та іншого спорядження.
А далі перед від’їздом, були неймовірно веселі проводи
. Про які можна було складати ціле оповідання. Команда «велопоподонків» спочатку шокувала людей в «Симпатіку», вибудовуючи на екскалаторі постаті що не ворушаться схожими на логотип з кіностудії «МосФільм», і закінчуючи бальними фігурами вищого пілотажу з велосипедом.
Сіли на потяг. «Велоподонкі» не залишились осторонь, спочатку допомогли занести речі, потім протерли скло в вагоні щоб ми краще бачили куди їдемо, а щоб остаточно не заплутались шановний Урбік, почепив наклейку «НА*УЙ ЦЕ ТУДИ». Такі теплі і веселі проводи я ще не бачив. Просто сльози навертались на очі коли потяг почав від’їжджати, усі байкери дістали білі хустинки (серветки), і махали ними так, що мабудь в вагоні не залишилось людини які б не почали заздрити байкерам
.
На цьому місті мало бути фото
.
Далі пішло вливання в компанію:
3. вливали, веселились, випивали, повернутись до пункту 3
.
Сімферополь. Точніше слів ніж МЕГА СУПЕР ШОПІНГ, буде важко підібрати, не знаю чи залишились магазини в які ми не зайшли.
Нарешті вирушили на зустріч «Мармуровим печерам». Навіть наявність карти та GPS, не могли зіпсувати пригод, час від часу все одно доводилось перепитувати напрямок руху що ще більше додавало подорожі авантюри.
Їхали насолоджувались свіжим чистим повітрям, неповторними краєвидами, тому дорогу не запам’ятав, трек GPS чекайте від «МІК».
. Під час недовгих відпочинків «ЯЖ» переходив на «підножний» корм, збирав ягоди, шукав гриби, хоча збоку він більше нагадував Уфолога, я думав що він зараз почне малювати круги на полях
.
На цьому місті мало бути фото
.
На одному з перевалів, перша травма у Євгена – коліно, «фіналгон» і знову в дорогу.
Нарешті дістались до дороговказу «Мармурові печери» 8 км. Ну що таке в Києві 8 км. - 20 хвилин і на місті. А от у Криму відстань так міряти не виходить. До 8 кілометрів слід додати підйом на 960 метрів. і той вантаж, що був у валізах. Десь на 5 кілометрі з’явились кафе з дуже цікавою та актуальною назвою «ОТДОХНИ», чи то напис не тією мовою був, чи то не дуже сильно пах шашлик, чи «сирен» їм не вистачало, але так вони нікого і не спокусили.
Темрява окутала дорогу, далі піднімались при повному освітленні, тільки поодинокі маршрутки спускались звідкись згори і на коротку мить під світлом фар можна було розгледіти обличчя невтомних і бадьорих байкерів, що шутка за шуткою піднімались кілометр за кілометром. Наступна зупинка біля дерев’яного кафе, на якому ні вікна не світяться ні люди не живуть. Споживання швидких вуглеводів – Пива
. І з новими силами знов у гору, як у тій пісні: «Все выше и выше и выше». Не розгубився капітан команди, для кожного знайшов свій стимул, чим і спокушав. Комусь казав: «За поворотом море», або «За поворотом Канада». І все вище і вище і вище
. Пройшли метрів 500 у мене відкрилось 2 дихання. Приємно, що команда трималася дружно ніхто не відвалювався.
Ще кілометр, пошук довгоочікуваної стоянки і нарешті вечеря.
.
Що ми їли? Навіть не знаю як це описати, хтось казав, що у складі їжі пристуні вермішель з тушонкою, на смак наче не обманюють, але на вигляд така каламуть, такі розварені макарони, і суп не суп і каша не каша. Але смачно
. Маша молодець, таки «нашаманіла». Ще був чай, щоб нікого не засмучувало що він був «Якийсь мутний», додавалась згущенка і вже дурних питань не виникало
. Ще була бардова (щоб про колір ніхто не сперечався) цибуля, пиво, коньяк додати на смак
.
Філосовствування, спілкування і настрій нажаль ніяк передати не вдасться, просто відмінний яскравий настрій!!! ВСЕ БУЛО ЧУДОВО!!!
Прокинулись, наче усі на місті, у всіх все на місті, виспались. Стоянка вдалась
.
Показання компьютера:
Відстань – 39 кілометрів.
Час у дорозі 3 години 56 хвилин.
Максимальна швидкість 39.9 км/год.
Середня швидкість 9,7 км/год.
«Час не чекає», рушили далі. Ввечері приблизно кілометр не дійшли до самих «Мармурових печер», вдень наздогнали, походили полазили, пофотаграфувались, встановив перший рекорд швидкості 54,8 км/год. , все таки згори легше ніж на гору.
. Купили по «Спекулятивно дорогим цінам», мінеральну воду і рушили до «Долини привидів». Невеликий вибух біля мармурового кар’єру, наче попереджував про небезпечність нашої подорожі. Але ж вовків боятись, без шапки ходити.
На цьому місті мало бути фото, а також зйомка. (з нетерпінням чекаємо матеріал від АФФТАР).
Перед спуском насолодились пейзажами та видами що відкривались згори (фото, фото, фото).
Попереду на нас чекав КРУТИЙ спуск. Спустилися дійсно круто, перші синці та дрібні царапини.
Дістались до Перевального, де до нас приєдналась Ліза, і нажаль відкололись Женя і Віка. (Але Женю з Вікою ми ще не раз зустрічали
.
Невеличкий «тягун», і як завжди швидкий спуск на серпантині імені «Покупки тормозних колодок».
.
Стоянка. Ввечері привидів знайдено не було. Вони як пізніше з’ясувалось приходять після 12 ночі. Чергова вечеря, але вже не від газової горілки а вперше на справжньому вогні, ммммм ще смачніше але вигляд той самий
. До 12 у палатці співали дівчата (зранку казали що не виспались). Вартування, тихо спокійно, навколо тече невеличка річечка, палає вогонь… романтика… 12 ночі… тут все і почалося… роздався дзвін колокола, тупотіння… як ліхтарями не світили нічого не побачили… так народилась легенда «про корову привида»… 2 година ночі, тупотіння копит, розмови, викрики… знов пошук з ліхтарями нічого не дав… можливо і досі «привид вершника шукає корову привида»
. Тому якщо будете наступного разу, пильнуйте! Від корови привида кажуть рятує чорний чай зі згущеним молоком та хліб з високогірним салом
Далі може продовжити «МІК», він як старий караульний вовк, відчергував всі 3 зміни
.
Зранку прокинулись, всі на місті, у всіх все на місті, отже постові справились з завданням. Залік!
Водні процедури, моржі пішли купатись до річки
. Казали що вода «хорошая», я особисто їм не вірив.
Загальна відстань 66 км. Загальний час в дорозі 6 годин 23 хвилини.
Загальна середня швидкість 10.4 км/год.
Пройдений шлях 27 км. Шлях в дорозі 2 години 27 хвилин.
Середня швидкість 10.8 км/год.
Після вечірнього спуску «ЯЖ», поставив зранку нові тормозні колодки.
Вирушили оглядати «Долину привидів», вдень все таки не так страшно. Тут іде багато фото… Все таки скелі не так часто обвалюються…
. І так ми їхали доки не приїхали до дерева на якому горіхи були майже з кокос розміром. Ну хіба ж ми могли проїхати повз таке чудо? :о)) . Капітан подав приклад і почав лазити по деревах, треба відзначити цей відчайдушний крок, адже усі інші замість того щоб лазити почали грати в городки і збивати горіхи палками… Як МаксМіВ там тримався для мене загадка – відчайдух!!! Що ще можна додати.
А ТЕПЕР УВАГА УВАГА УВАГА!!! ЧИТАТИ УСІМ ОСОБЛИВО НОВАЧКАМ!!! РІЧ ПІДЕ ПРО КОРИСТЬ ШОЛОМІВ!!! Стріляли стріляли у горіхи, аж раптом «Шалена куля» (палка) несподівано змінила траєкторію і попала двом дівчатам по… ШОЛОМУ!!!, а також трохи зачепила руку Лізи. От так несподівано в черговий раз усі для себе впевнилися про КОРИСНІСТЬ ШОЛОМІВ!!! Отже думайте що краще економити на здоров’ї чи все таки купити ШОЛОМ!!! Без шолому хто зна, може і подорож би закінчилась.
Запам’ятали…. Отже наїлись горіхів, поїхали далі.
А далі було Ельдорадо, загублена Атлантида, та 8 чудо світу!!! Ніхто не міг повірити, що ми все таки знайшли те місце куди нас відправляв Урбік. (наклейка «НА*УЙ ЭТО ТУДА»). Тепер кожен може гордо відповісти: «Там ми вже були!». Можемо показати дорогу
. У «МІК» на GPS начебто має бути відмічене це місце, ну і знову ж таки АФФТАР фото фото фото...!!!!
Раз дістались до головного експедиція вдалась
. Святковий перекус та відпочинок. Загадали стару українську приказку: «Хто прямує, той вдома не ночує!», вирішили піти довгою дорогою навколо Дімер-Джи. Повернулись трохи назад, обережно проїхали Горіх, треба на нього буде почепити табличку «обережно падають палки»
. І знову на підйом! Скільки б не йшли й не піднімалась, як не було важко в усіх головах трималась одна велика думка: «ВСЕ ОДНО КРАЩЕ НІЖ ПРАЦЮВАТИ».
Підніматись було хоч і важко але надзвичайно приємно, свіже гірське повітря, надавало сил, серце шалено билося, нарешті відчув що знов «ЖИВУ» - «Я ЖИВУ!!!». А то міський «застой», сидяча робота, метро, ліфт, ліжко з телевізором, смог, комп’ютер, комп’ютер, комп’ютер, якісь проблеми… Все пройшло, як рукою зняло!!! «ЖИТТЯ ЧУДОВЕ!!!» «ВСЕ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ!!!» «Я ХОЧУ БУТИ ЗАВЖДИ МОЛОДИМ!!!». НАТХНЕННЯ НАТХНЕННЯ НАТХНЕННЯ ТА БЕЗМЕЖНА КІЛЬКІСТЬ ЕНЕРГІЇ!!! МММММ Я це все не передам, їдьте самі побачите!!!
На одному з привалів. Маша в черговий раз питає: - «Коли почнеться КМБ?». У всіх добра посмішка. А про себе думаю: «Вона скоро Еверест підкорить, а все буде питати коли КМБ, коли теоретична частина???»
.
По дорозі побачили Ніву – «джип», модель не знаю… як потім дізнались: вони повертались з гори, на гору заїхати не змогли… Отже думайте що краще: підкоряти гори з MTB, чи м’яко кататись по рівнинах та паркету на «джипі»
.
В голові знов лунає пісня: «Все вище і вище і вище я з байком зліта к Джимер Джи»….
. Зліта звісно занадто гучно сказано, з трудом переключались на 3-8
… Довелося зняти рюкзаки, і закинути за плечі, велосипед тягти стало знатно легше… Круті підйоми, це класно, особливо коли по дорозі зустрічаєш джерело з водою… Холодний гірський струмочок, мммм… Як там чудово відпочивати
.
Кожен знаходив в горах щось для себе, хто б тільки бачив, як заблищали очі МаксМіВ’а коли він зустрів по дорозі трохи… «БАГНЮКИ», він наче тільки заради неї і піднімався вгори
. Щось мені підказує, що наступна його подорож буде в «Багнюкову царину».
… Навіть не лінь було зайвих пару разів тягнути велосипед вгору… (( Заразив, чесно кажучи… як поставлю дискові гальма теж полізу до багнюки
))
Але скільки не піднімайся, гори рано чи пізно закінчаться і перед вашими очима, затамуйте подих… присядьте, розслабтесь… саме у такій позі ви ніколи нічого так і не побачите!!! В гори!!! В гори!!! Тільки в гори!!!
Стрункий березовий гай плавно через зелену галявину спускається до невеличкого озерця, що у собі відбиває прекрасне синє небо, в якому казкова веселка поєднує гори зі сніжно-білими хмаринками, що тихо парують в височині. Тиша, сонечко, освіжаючий вітерець…
Ця картина досі мене зводить з розуму… мммм
Приємно що вся команда таки подолала цю висоту 3 625,33 фут. або 1 208,44 ярд. або 1 105,00 м. Усім респект!!!
Далі довго визначались де північ: за сонцем, за GPS, за мхом на деревах, за картою. І все ж таки вирішили спускатись до березового гаю де не було зв’язку. Відмінна стоянка, класна вечеря, макарони уперше не розварились. Досвід приходить з часом. Маша, Ліза від мого шлунку чергова подяка
. А їх у мене 9
.
Далі «МІК» приготував коктейль «охулін» не знаю як він перекладається на українську, секрети древнього Тибету були у перше розсекречені, нажаль «божественна» пропорція була втрачена, тому дія коктейлю була непередбачена, дівчата почали залицятись одна до одної. Згущене молоко з коньяком корисне та прекрасне
. Для когось цей коктейль нагадав навіть цукерки «Стріла».
. Так тост за тостом, відправленням подалі закордонних країн, і просто приємним спілкуванням, ніхто не помічав як спливав час. Тільки приємна втома тягла до ліжка і цьому важко було щось протиставити. ЗДОРОВИЙ МІЦНИЙ СОН!!! ЧУДОВО!!!
Ранок, чомусь як завжди довгі збори…??? Хм…
Загальна відстань 74 км. Загальний час в дорозі 8 годин 7 хвилин.
Загальна середня швидкість 9 км.
Відстань: 8 км. Час в дорозі: 1 година 44 хвилини.
Середня швидкість: 4 км/год.
Рушили на зустріч новим пригодам. Невеличка фотосессія біля водопаду Джурла, що нажаль майже висох.
Поспілкувались з вершником, що попросив на спуску сильно не гнати бо коні лякаються.
І почали спускатись, метрів за 600 від Джурли Ліза зломала ногу. Вершники що проходили з екскурсією забрали Лізу і відвезли на конну базу. Речі Лізи розділили. «АФФТАР» поїхав на чотиреколесному велосипеді. А «МІК» вивчив нову позу і їхав у формі бутерброду. Один велосипед під ним, один над ним. Багато чого бачив, але таке… «МІК»: «Весь час катався на велосипеді, але щоб він на мені, таке вперше».
Від пропозиції «ЯЖ», поїсти йогурт що Ліза привезла з Тунісу усі відмовились. Мабуть дуже забобонні???
Спустились до кінної бази.
Ліза з Вовою поїхали до лікарні. Усі інші сіли на велосипеди і почали спускатись серпантином. Зупинились біля виноградинка. На моєму комп’ютері висвічувався новий рекорд швидкості 61.6 км/год. Але для наступників хто вирішить повторити наш шлях, не летіть на серпантинах, вилетіти на зовнішній радіус дуже легко!!! А там дрібна галька, пісок, шинам немає за що триматись!!!
Насолоджувались щойно зірваним з місцевих плантацій виноградом
((так робити не можна)). ММММ СМАКОТА!!! Доки стояли, повз нас проїхала одна група велосипедистів з Дніпра, друга група з Кривого Рогу з 3 велосипедистів зупинилась біля нас. Як приємно поспілкуватись з колегами
. Обмінятись досвідом, щоправда у них його було значно більше. Коли дістали мапу Криму, вони мабудь на ній не залишили жодного місця де б не порадили нам побувати: «А тут знімали 9 роту, а тут неповторне ехо, а тут, побувайте тут, а ви що досі не були на Мангупі, а тут були, обов’язково побувайте…». В очах у них горіли вогники, і цей вогонь з кожною їхньою розповіддю все більше і більше розпалював вогонь у нас, і подальше захоплення від велотуризму. Поспілкувались, поїли винограду, наступний спуск. Алушта – МОРЕ!!!!
.
Теплий прийом від «Кріатора» та «Андрія» біля головпоштамту (трохи перед цим поповнення провізії в супермаркеті), до тепла додалась пляшка вина, та звісно тости про «країну в яку ми не дуже то й поспішаємо». Доки пили спілкувались «Андрію» не стоялось на місті, встиг і баніки показати, і на сходи пострибати. На запитання «Кріатора»: «Якщо його закрити в кімнаті, за який час він почне по стінах та стелі вишивати». «Андрій» скромно промовчав. Далі по набережній показали нам місце для стоянки, яка дивним чином знаходилась на трасі майбутнього АлуштаОпенКап.
. Розпакувались, запалало багаття, пішли купатись. ММММООООРРРРЕЕЕ!!!
((як завжди, без надписів на камінні не обійшлось))
Тепла вода, не очікував, дуже приємно здивувався. Просто ЧУДОВО!!! Повернення до табору, вино, високогірний коньяк… Алушта – «дньовка». Море, квартира, прання. Місцева кухня, кафе Али.
Загальна відстань 94,86 км. Загальний час в дорозі 10 годин 3 хвилини.
Загальна середня швидкість 9,5.
Відстань: 20,86 км. Час в дорозі: 1 година 54 хвилини.
Середня швидкість 10,5 км/год.
Ну «МатраЦна» покатушка, лосів немає. Чудово…
Вечірня прогулянка набережною.
Найбільше враження залишилось від місцевих байкерів. П’яна молодь, випиває пиво, блює, відлежується, дивом стає на ноги, сідає на байк, стрибає на задньому колесі, творить інші дива, злазить з байку і знову не тримається на ногах… Окрім стану, в якому вони це все робили, дивувало ще пару речей:
а) Звідки у них гроші на такі дорогі байки.
б) Звідки гроші на випивку? Як проінформував «Андрій», молодь на набережній щодня «Вічна молода, вічно п’яна».!
Трохи не вилетіла приємна та несподівана зустріч з Євгеном та Вікою, а також зустріли Вову та Лізу. Остання оглядала місцеві прикраси сидячи на багажнику хоробро звісивши «кістяну ногу». Вову останнім часом не бачив, але мабуть ноги накачав
.
По місту ще накатали 16 кілометрів.
Загальна відстань склала 110 км. Загальний час в дорозі 11 год. 24 хв.
Нажаль у деяких людей відпустка все таки закінчувалась і подорож продовжило усього четверо мушкетерів: Атос, Партос, Араміс та Дартаньян
. Усім хто складав до цього компанію «велика подяка».
.
Ранок, велоформа не встигла висохнути, довелось їхати в чому мати народила: джинсах та футболці. Пощастило нічого не натерли
.
Підйом в сторону Ялти, дихати вздовж траси майже немає чим. Проїхали повз Микитський ботанічний сад не зазирнувши, попереду було ще багато цікавого. Спускались до Ялти на 50 км/год. і це стискаючи гальма
. Аж дух захоплює
. Місцеві Ялтинські велосипедисти з радістю нам показали дорогу до набережної. Гігантські кораблі, та привітні дівчата на «норках». «МІК» - фото.
Відпочинок і чергова зустріч з «шосейниками» із Харкова. Приємно ну що ще можна додати
.
Без гіда вирішили по місту не блукати і рушили до Семіїзу.
По дорозі трапилось НП. Водії літають що по серпантинам, що тихими вуличками однаково. От один за таких горе (*****) водіїв налетів на «ЯЖ». Останній вчасно не встиг відреагувати, бо спостерігав за переключенням ланцюга (щось там заїдало). Результат – погнута вилка, невеликий шок. Хух… обійшлося…
Проїхали Лівадійський палац, по дорозі зустріли декілька машин з молодятами, що радо вітали нас. Цікаво, зустріти велосипедиста, до чого ця прикмета
. Невеличка фото сесія
, перевели подих… а далі його просто перехопило!!! «СОНЯЧНА ТРОПА» ММММ ДИВИТИСЬ НЕ НАДИВИТИСЬ, НАСОЛОДЖУВАТИСЬ НЕ НАСОЛОДИТИСЬ, ЖОДЕН З ПИСЬМЕННИКІВ НАВРЯДЧИ ЗМОЖЕ ОПИСАТИ ТАКИЙ МАЛЬОВНИЧИЙ ПЕЙЗАЖ!!! БУДЕТЕ ПОРУЧ ЗА ЗАБУДЬТЕ ПОКУПАТИСЬ В СОНЯЧНИХ ПРОМЕНЯХ!!! ПОЛЕТІВ!!!
Семіїз
http://infostore.org/info/1912306/P1010 ... ?s=760&r=0
– «А скільки у нас шпаг? - Чотири!», «А скільки у нас коней? – Чотири!»… Так ми в’їжджали в це чудове місто.
Зупинились на ринку, бо провізія кудись зникала і зникала
. Тут нас чекав приємний сюрприз – Катя
. ((За маленькою передісторією вона планувала поїхати у цю подорож разом з нами з самого початку, але не склалось
)). Одразу хочу подякувати Каті за фото, що вона найперша з усіх передала!!! Тепер не тільки влучним слівцем, але й майстерністю пензля
А також подякувати за те що вона додали живчика у нашу чоловічу компанію.
Місце стоянки:
http://infostore.org/info/1912333/P1010 ... ?s=760&r=0
Вид з висоти пташиного польоту виглядає так:
http://infostore.org/info/1912314?refer=1912305&rs=3
Пірати Карибського моря відпочивають, затишний райський куточок, вечеря при вогні, а вуха насолоджувались звуками прибою, десь проблиски салюту, вино і надзвичайно смачна їжа. «МІК» підійшов до вечері з усім серцем, любов’ю та завзяттям. Низько знімаю шляпу перед майстром кулінарії! І це при тому що він постійно нарікав на відсутність: «моркви, часнику і…». Святкування Дня Варення, вино і зоряне небо. Ммммм
Тиждень без цивілізації, без телевізора та мікрохвильової печі. «ЯЖ» за цей час встиг перетворитись на справжнього аборигена, навіть виготовив гарпун.
.
Шкода тільки рибу так і не упіймали. Але попірнали разом з маскою і трубкою, нові захоплюючі враження від підводного світу. Шкода що в море не можна фотоапарат опустити
.
І хоч у цьому райському куточку було пречудово, вирішили подивитись на що ще багатий Крим.
Воронцовський замок, нажаль проїхали дегустаційний зал хоч ніс так і повертав до нього і ось вже стоїмо в черзі на підйомник Ай-Петрі. Швидкий політ над лісами та виноградниками, неймовірна перспектива і ось ми вже на горі.
Спочатку навіть здавалось що потрапили до туманного Альбіону, в деяких місцях настільки щільний туман, що на відстані 3 метрів люди вже переставали бачити один одного. Про шашлик в горах мабуть не варто розповідати
…
Підкріпившись вирішили оглянути місцеві гори.
http://photofile.ru/photo/aftapilot/216 ... 344327.jpg
Сили нас покинули. Наче під чарівним дурманом скосило нас на галявині. Усі вершники що проїжджали поруч бачили одну картину, що заставляла їх зупинитись на деяку мить. Як влучно пізніше висловився «МІК»: «Четыре вела, четыре тела».
Поспавши пів годинки пішли спускатись серпантином.
Трохи не потрапили пару разів під колеса, спершу під «даунхільщиків», що начебто нас і бачили але все одно летіли що безголові, вдруге на одному з поворотів, велосипед пішов юзом, але пощастило, все обійшлось.
Водоспад Учан-Су, значно вищий за Джурлу, але так само не повноводний. ((Соррі без фото)).
А далі вкручували вкручували і вкручували. Доки не прибули до ще чарівнішого фантастичного та неймовірного міста М******. Подяка місцевим надзвичайно дружнім туристам особливо Олесандру за дрова та воду.
А також дівчатам з Пітера і Москви за приємну компанію. Фото знов таки не буде, але відпочинок, загар, купання і все все просто «Офигітельне». Просто не хотілось їхати, якби не закінчення відпустки та закінчення фінансів, доки б море не вкрилося кригою навряд чи б поїхали.
Але рано чи пізно все закінчується вирушили до Севастополя, обід у Алі знов прекрасний обід з прекрасними краєвидами,
вкручування, провіювання, шокування місцевих туристів «МаксМіВ». Нічна подорож навпомацки містом у якому місцевим жителям про ліхтарі мабуть забули повідомити. ((Після цієї подорожі остаточно з’явилось бажання придбати нормальну фару.))
Стоянка, усі вибились із сил вирубались один за одним. Місцеві «гастролери» скористались нашою слабкістю і доки ми спали поцупили термос. Коли повернулись вдруге в пошуках подальшої наживи спрацювала караульна «чуйка» у
«МІК». Який одним питанням відбив охоту їх повертатись вдруге. Добре що хоч хтось завжди на сторожі!!!
Дайвінг – родзинка у кінці відпустки.
http://infostore.org/info/1912680/P9280043.jpg
http://infostore.org/info/1912680/P9280001.jpg
http://infostore.org/info/1912680/P9280012.jpg
http://infostore.org/info/1912680/P9280101.jpg
Довго слухали лекцію, про те як правильно дихати, як не піднімати мул з дна, бо там місцева фауна, мікроелементи, крім того легше фотографувати. Всі все пречудово вислухали все зрозуміли і поплили. Довго чи коротко пливли, але в якийсь час почали піднімати муть… Провідник він же фотограф вирішив виправити ситуацію… Підняв «щіпотку» піску підкинув в гору показуючи що не треба мутити воду. Вирішив пересвідчитись чи усі зрозуміли. Усі кивнули. «МаксМіВ» в ЗАПАЛІ!!! Піднімає жменю піску і починає його розкидати в очікуванні якогось дива. Все в тумані…
. Гід був приголомшений побаченою картиною, а інші трохи не повипускали усе повітря з балонів. Такого ніхто не очікував. Цю мить згодом усі згадували дуже довго, від чого у всіх з’являлась приємна посмішка
.
Вокзал, наче і кінець подорожі, наче і сумно, наче і 333 кілометри позаду. Але залишилась одна надзвичайна приємна річ, яка ніколи нікуди не дінеться. І це річ, яку ніколи не можна купити за гроші. Тепер усі знали найголовніше, з ким наступного разу можна піти у гори!!!
Дякую усім!!! До наступних приємних зустрічей та неймовірних подорожей!!!
Oasis
. Це буде нашою "таємницею" 
