Поход видався дуже цікавим та багатим на собитія.
А почалося все з того що мені зателефонував Денис - мій кум з Києва, та сказав що до Карпат у велопохода їде группа ловких спартанців та гарних спартанок на чьотких вєліках шоб попутішествовать по горах, і запросив мене їхати разом, відмовити куму я не міг. Хоч сам я місцевий, їхати рєшив з основною групою з Києва, щоб влитися у колєктів і не прогадав.
В потязі було дуже весело, ми пили чай з алюмінієвих підстаканників, їли смачні ніштяки, та грали у бандитів та мирних, я один раз був бандитом але мене розкусили (з дитинства не вмію брехать), а ще один раз був лікарем і вилікував багато людей, але хлоп на імья Льоша мені не повірив і "вбив" мене, то така була халепа, мафія виграла. Рєбята виявились веселими але трохи странними, заставляли мене дивитись в очі "Альонкє" шо на шоколадці, і постоянно шукали серед людей пєчєнь трєскі (дивні ці городскі).
Ранком у Чернівцях своєю посмішкою на пероні нас зустрів парєнь на імя Клементій, одразу було видно що він щіра та відкрита людина. Зібрав ровери, та прекрутивши баули ми рушили в путь, Чернівці виявились гарним містом з безліччю цікавих місць.
Потім були десятки кілометрів доволі якісного асфальту, по якому ми вкручували мов оті спортсмени з турдефранцу зупиняючись тільки на короткі "матраси" біля магазинів та генделиків щоб поісти морозива та випити трохи кваску. В Сторожинці з горки розігнав свого ровера до скороті жигулів, аж 60 км на годину, але мене зупинив лежачій поліцейській, вирішили там і пообідати у місцевому ресторані. Доки ждали нашого борща дівчина з дивним імьям Кімка розстелила біля дороги коврика та стала робити на ньому дивні еротичні рухи, яки викликали інтерес та смущєніє у місцевих жителів, після обіду до неї на коврика ліг Хуліо, далі я вже не дивився, то діло молоде
Після підзаправки борщем іхати стало веселіше, асфальт становився все хуже, а вітер в мордяку все сильнішим, кум сказав шоб я пер першим з скоростью 22 км на годину і ми поіхали. По дорозі в Берегамоті бачили аварію як лімузін мерседес догнав жигульонка. Потім потянулися цікаві гірскі живопісні села з дорогою розбитою лісовозами. Помотрасивши вдосталь в Долишньму Шепоті ми рушили на зустріч перевалу, дорога виявилися звивистою та постійно вверх, швидкість була 8-10 км на годину, коли забирались до якогось цікавого місця кум Денис та Таня на прізвисько Лягушка починали кричати на гори і мене заставляли робити то само, було весело але дивно.
Потім під самим верхом перевала всі почали кричати шо то є Спарта а ми всі тут спартанци, це заряджало нас енергією і ми подолали і цю перешкоду. Діло йшло до ночі, ми вирішили шукати місце для ночівлі, був шикарний дуанхил, їхали дуже швидко, нарвались на зеленого "бобіка", хтось сказав шо то є прикордонники і хлопець на імя Хуліо який був без пашпорта почав тікати та ховатись по кущам (мабуть нелегал), всі голосно реготали, бобік виявиився цивільним.
Місце для ночівлі вибрали швидко, було багато роси та накрапав невеликий дощик, але це не завадило хлопцям розпалити багаття та наварити цікавої "жижі" з макарановів та сардельок, їли з інтересом, дуже поживно.
Ранок виявився похмурим, зібрались швидко, поснідали та вирушили далі, поспілкувалися з прикордонниками, предьявили їм документів, поруч був кордон, і вони попросили нас не ходити до Румуніі, ми дали чесне велосипедистьске слово що не будем, і поїхали далі, минувши декілька магазинів та залатавши прокола приїхали до гарнючого водопаду, пофоткалися, храбрі хлопці Клементій та Вовка викупалися в крижаній воді (от молодці).
Дорога була доволі волога з купою калюж, тому вєліки бистро стали зальопуватись і превращаться у шматки грязюки на кольосіках, але гарні види навкруги викликали посмішки на замизганих лицях спартанців. які безстрашно проривались крізь грязюку та ріки з розрушеними мостами.
Були підйоми на перевал де іхати було зовсім неможливо и вєліки приходилось котити вручну.
На обід Денис потащів нас до озера Гірське Око, тягли ми туди вєліки на собі як оті раби, але воно того було варте, озеро було красівєйшим, наваривши вкуснєйшего борща з усього шо було у баулах, та вдосталь насміявшись з Дениса який впустив телефона до вигрібної ями (куме вибач, но це було дуже смішно
)ми рушили далі. Доіхавши до Довгопілля та подивившись на годинники, ми зрозуміли шо треба вже десь ставати на ночівлю, і наш незмінний лідер попер нас в вєртікальну гору рясно змочену дождями та коровячими лєпьошками, помісивши багнюки та найшовши місце на горі для ночівлі з шикарним видом, ми почали ставити палатки, винахідливий Клементій запропонував застелити місце під палаткою ялинковими гілками та велосипедними чохлами, ідея була влучною, спати було мяко та комфортно як в отелі Хілтон)
З ранку спустившись з гор ми відмили ровери в річці, трохи змазали цепки шоб не репіли та рушили далі. Дорога була непоганою, зупинившись біля мосту вирішив зафільмувати для ютьюба як мій кум Денис вкручує на пєдалях, він дуже увльокся своєб ролью і зробив такий екшн шо хай йому грець, но всьо обошлось благополучно.
Потім був чудовий асфальт і дорога що біжить постійно вниз, це дуже радувало і всі вкручували на "вєртольотних" скоростях до самої Вижниці, покатавшись вдосталь з Черновецької до Франківської області та навпаки ми поіхали шукати кафешку або пляжа, Вижниця зустріла нас цікавою архітектурою та дивовижною концентрацією гарних дівчат на квадратний метр. Пообідавши та трохи відмившись у Черемоші ми запакувались у бусика та рушили у Чернівці, всю дорогу цікавими розповідями нас веселили Льоша і Воффка
Потім був вокзал, швидке прошання з нашим товаришем Клементієм, знову альонка з пєчєнью, гра в мафію та всяке таке інше.
Окремо хотілося б відмітити ниших дівчат спартанок які не дівлячись на труднощі іхали дуже достойно чим надихали хоробрих спартанців на нові подвіги.
Дякую всім за чудову компанію а куму за організацію такої чудової пригоди.
До нових зустрічей, всім мир.
З поваго Ваш Орест з Карпат
Деякі фоточки:
http://shamil22.io.ua/album540314_7
