Шановне панство, привіт усім!
Треба скласти звіт.
Заплановано було проїхати вздовж Дніпра дамбами між Кончею та Дніпром.
По-перше, треба було дочекатися Блек Майка на Поштовій площі. На жаль, я доїхав туди від дому хвилин за 20, і довелося чекати. Повітря, наче окріп. Пече. Де цей лінтяй? Сонце, мороз. Дивлюся, вже 9-07, боюся дзвонити і почути заспаний голос з ліжка, що, мовляв, виїжджаю.
Поїхав назустріч, щоб віддзвонити з автомата, аж бачу, на сонці палає жовта штормовка. Ну, слава богу.
Вел у Мішки, звичайно, шикарний. Але на злій гумі. Тому швидкість була зовсім непристойна - 15 км/год. Плюс зустрічний вітер. Потім, Мішка не поснідав, а це зугбно впливає на швидкість. Пустий шлунок швидко не їде.
Незважаючи на все це, на Видубічи прибули вчасно. Я розглянувся, і став просити Мішку поїсти ну хоч щось. Згодом це вдалося. У нового виходу з метро бачу якийсь байк з навороченою сумкою на всю раму, і другою сумкою на багажніку. Під"їхав подивитись, думав, якийсь знаменитий турист. Так і було. Теж Михайло, тільки вже солідний чоловік, сімейний і все таке. Байк - команч Прерія. Дуже гарно зшиті власноруч сумки з кордура. Їде з нами.
Згодом приїхав 2kin, Shooter та якась незнайома худенька жіночка. Виявилося, що це Віра, або Vera.
Це було щось на зразок молнії, стільки діяльності та енергії вибухнуло поруч з нами.
Жіночка стала негайно роздягатися, тому що в двох терміках, светрі та вітровці було жарко. Ми насилу упросили ну хоч щось залишити на собі. Негайно узнали, що таке віндстоппер, побачили, вибачте, якщо я помиляюся, зелені очі та вогняне волосся. По крайні мірі, мені так здалося. Увага всіх одразу була прикована до цих чудес. Одразу відчувалося, що перед нами старий велосипедний вовк та дуже приваблива жінка
.
Мішка нарешті! поїв шоколаду, і моє сумління трохи заспокоїлося.
Поїхали. Я повернув під міст, щоб рухатись доріжкою паралельно Набережному шосе. Віра одразу задала темп 15 км/год, що ще раз підтвердило репутацію знаменитого велосипедного марафонця. На жаль, легких людей на шосе просто здуває, тим більше, що вітер був південний. Не маючи змоги їхати з такою шаленою швидкістю, я то виривався вперед, то зупинявся та чекав. До речі, щось в цьому є. За цей день такою швидкістю ми пройшли коло 100 км, що не так вже і пагано.
У старшого Міши вел не бажав їхати, і покришки провернулися, "уклавши" ніпеля. Довелося провернути покришки назад, підкачати, після цього вел пішов як рідний.
На перехресті з проспектом Науки повернули наліво, потім через дамбу наліво на місцевість. Тут вже вів Black Mike, тому що він знав місцевість краще. На той місток, якого я найбільше боявся, не потрапили. Сніг, морозне повітря, красота. Дорога накатана машинами, вели не в"язнуть. Трошки ковзко.
Виїхали до дороги на півострів Водників, побачили ще раз дерево зі зчісаною корою, де загинув водій білої "Айстри". Потім заїхали до тунелю під Дніпром. Докладно про нього можна прочитати:
http://1000years.uazone.net/roads.htm
Побачили портал тунелю, потім заїхали до його другого кінця. Насилу вдалося утримати людей від поїздки по кризі.
По кількох наближеннях знайшли дальший шлях на південь, до Чапаївки. Незважаючи на мої побоювання, вдалося проїхати наскрізь, не упершися у воду. Бачили знаменитий знак "Рух велосипедів заборонено". Ну, там і не проїдеш. Дорога накатана машинами, рух не складав ані найменьших складнощів.
Їжа зробила чудеса. Мішка поїхав, наче хтось моторчик вставив (С).
Перед Чапаївкою повернули далі на поля. Спонтанно зупинилися та почали обідати. По традиції, трохи обговорили техніку. Я резонно відмітив, що і "Альтус" може добре працювати, якщо за ним слідкувати. Боудени повинні входити у обладнання препендікулярно!!!!!
Далі йшла бетонка, потім - масиви піску, дуже красиві краєвиди з замерзлими старицями, деревами і, де-не-де, Дніпром.
Бачив дивну вивіска: "Кантрі-клуб". Що це? Мабуть, на дижпах крутелики колісять. Крос-кантрі, одначе.
Врешті, виїхали на траверз санаторію "Жовтень". Дуже красива теріторія, хотіли там стати поїсти, але огороджено і охороняється від прибульців. Коли показалося шосе, 2kin попрощався та повернув на Київ.
Решта учасників переїхала дорогу та заглибилася в ліс, розраховуючи доїхати до Українки по просікам. Ага! Доїхали б у вівторок. Глибокий сніг. Розум взяв гору, і ми вивернули назад на шосе, а потім знову на дамбу між Козинкою та Дніпром.
Як оріентир, можно назвати кіоск "преса", за яким наліво.
Далі йшов шикарний район, який розкрив мені, хто купляє все те, що представлено на будівельних виставках. Дачі, замки, паркани, караульні будки, все акуратне, як в Європі. Україна - країна багатих людей. Автомобілісти - хазяї на дорозі і на тротуарі. Жителі Кончі-Заспи - хазяї країни. У них вже все як при комунізмі, не дарма ж вони були комуністами, і якщо ви сподіваєтеся колись вирватись із жопи, то не дочекаєтесь. Дорога спочатку була дуже хороша, прибрана від снігу, гладенька. Попався сільмаг з продовльством та гарячим чаєм, і Мішка пригостив всіх. Ще раз далися взнаки сліки. Я взагалі бачу, що, якщо не хочеш морочитись зі зміною гуми, то надівай Вормдрайв та їзди цілий рік.
Попробував Мішкин Келіс Магнус. Вел дуже жорсткий, ККД педалювання просто супер. Гальма - одне слово, гідравліка. Але не мій розмірчик. Це, вважай, Порше, а в мене "Волга" (Спорт 300). Помучився та віддав. Ще до того, на такій гумі не особливо поїздиш. Наче все чудово, а все не те. Спортивний снаряд, а не машина для прогулянок.
Поїхали далі по дамбі, розрізаючи злобний зустрічний тягун. Мудра Віра впипилювала свої 15 кмг, даючи змогу обігнати, зробити фото краєвиду та наздогнати знову.
Прикол: наганяю Мішу. Каже: Віру загубили. Я питаю: "У що?" Потім: "Аа-а!"
Поступово виткнулися з-за горізонту труби Трипільської ГРЕС, і розкрився казковий краєвид на скований кригою залив з дачками по берегу. Все! Прибули до шосе, по якому вже треба повертатись. Наче, всі здорові, не виснажені і не замерзші.
По шосе получилося 20 кмг, що давало мені змогу вільно пересуватися як вперед, так і назад вздовж групи. Ще раз переконався, що у кожного їздока свій режим, і варто призначати контрольні точки, де б всі збиралися. Мішка притопив та виїхав вперед, я намагався йти на "холостих обертах", благо, що загальний темп дозволяв. Згодом Мішка розплатився і за притопив, за злу гуму, і за низьку посадку. Прихопило ногу. Так що Віра та Михайло старшой покотити вперед, а ми з Shooterом залишились супроводжувати хворого
Я передзвинив, щоб нас зачекали. Потім наче відпустило, зате здох Міша старшой. Довелося випустити його вперед.
Нарешті, Shooter зжалився над ним та віддав йому свій Магеллан. В результаті вони вдвох вирвалися далеко вперед, і чекали решту вже на Столичному шосе.
В Київ в"їхали вже в темряві. Мішка поставив свої дві фари, які дійсно пречудово світили. Моя Кет Ай благополучно здохла.
Розпрощалися з Мішею старшим біля Видубічив, а з Вірою про повороті на міст Патона. Я звернув додому від Річвокзалу, а Мішка з Шутером погнали далі.
Спасибі всім за участь. Не так вже холодно та страшно. Дуже красиво.
а ти замість того роздивлявся на мою задню перекидку і рюкзак Альтера
В жизни Сенну можно посмотреть на ее сайте:
1: 
