Ідея подивитися на Південний Буг вище за течією виникла ще років зо два тому, коли частина ріки між Миколаєвом і Первомайськом була вже катана-перекатана. На той час в мене вже лежав тречок навколо Бугу (з Вінниці у Вінницю), але все ніяк не було нагоди з’їздити. AlexGer доповнює його двома маршрутами (Хмельницький – Хмільник, Хмільник – Вінниця) і вуаля! Маємо повноцінний тематичний похід! А оскільки вихідних 4, домальовує Сашко ще одну радіалочку на півдня – закататися і згаяти час до потяга.
Готелі заброньовано, розкатки почато – начебто все складається добре. Але у небесної канцелярії свій погляд на речі: складнощів у вигляді експресу, яким дістаємося старту і спимо всього 4 години сидячи, недостатньо. Нате вам ще холод, дощі і Санькову вітрянку. В результаті на старт виходимо ушістьох.
ДЕНЬ 1. Хмельницький – Хмільник.
Пройдений трек
Фотоальбом:
https://photos.google.com/share/AF1QipM ... tTQjJuLTdR
Стартувати після сну сидячи непросто, але цікавість перемагає, адже це не 100500-та поїздка на південь, до Десни або на Фастів, а щось повністю нове. Обіцяна цілодобова піцерія ні разу не цілодобова, знаходимо якийсь алкоголічний магазинчик, де купуємо сік/воду/каву (чаю в них немає), снідаємо, обдумуючи напис навпроти (це з кого вони молоко беруть??)
Хмельницький прокидається
На околиці люди гребуть городи, тягають мішки на велосипедах, гавкають собаки, співають півні – одним словом, звичайний весняний ранок. Передмістя радує лісовими стежками
Але кайфували ми недовго: залишки ракетних шахт перейняли естафету у Полісся і змусили нас попрактикуватися у переправі через болото (частково провалено, у відеоролику більше інфи)
форсуванню рельєфних хащ (справилися)
пошуку виходу на трек і руїн ракетної частини (на відмінно)
Втім, від самих будівель вже майже нічого не лишилося (хоча кажуть, що тут було 8 рівнів під землю), як і від шахт
Трохи позаглядавши, крутимо далі. Залишки вертольотної ескадрильї знаходимо без проблем, втім тут теж мало що залишилося
На майбутнє ці об’єкти сміливо можна виключати з маршруту
Після злітної смуги розділяємося для покращення розвідки: Сашко з Сергієм їдуть по треку, а я з групою розвідую об’їзд через поле
Загалом обидва варіанти годні.
Буг між Масівцями і Голосковом більше нагадує канал Ірпіня
А от і місток з дропчиком (див. відео)
На другому березі люто задовбує мошкара, крутимо щосили, аби скоріше втекти
Русанівський кар’єр
Охоронці спробували було попрацювати, але щось не склалося, і попідручки мене провели до забою «для фоточки»
Кар’єр невеликий і геть не вражає після наших велетнів. А от від охоронців довелося відмахуватися, адже вони пропонували цікавіше провести час..
Руїни у Русанівцях, з нетиповим для цього краю оздобленням (раніше зустрічала таке лише на заході Одеської області)
Рельєф є
І якийсь струмок поряд… Карто, що ти кажеш?? Це і є Південний Буг??
Повноводний бурхливий Буг, порогами якого ми сплавлялися рік тому??
Орг, тебе тут чекали
Меджибіж
Головчинці-озеро закривають парканом, але ми ще встигли побачили чудову водойму
Бажання скупатися ставало нав’язливим, тож швиденько рушаємо далі
Головчинецький жіночий монастир
і два олені
Горбасівська церква
Дорога вздовж Щердівського водосховища ховалася від нас, але таки була знайдена
Летичівський перекус з дуже смачним польським соком
Пам’ятник Кармалюку
Санктуарій
Старе католицьке кладовище – поряд із сучасними могилами стоять спогади з позаминулого сторіччя
Деякі вражають своїми написами (хто не розібрав – написано «Я уже дома», лише дати незрозумілі)
На Щедрівській ГЕС зустрічаємо групу туристів, які крутять назустріч
А між тим колір неба натякає, що варто прискорюватися, якщо не хочемо змокнути
Новокостянтинівська ГЕС
Перед Новокостянтиновом група розділяється: ми з Сашком лишаємося чекати Вітю, а два Сергія і Лариса крутять далі.
Костел 1788 р.
Отут Буг вже стає ширшим і мальовничішим
Єврейське кладовище на схилі
Біля Кармалюкового крісла
Дороги вздовж берега немає, зрізаємо
І от в Березній, коли починаємо шукати місток, починається дощ
Зачохляємося і шукаємо переправу. Перша якось ніочєнь
друга теж – у півводи (як потім розповіла місцева жіночка, весняна вода забрала кладку, залишки якої ми бачили на першій переправі)
і ось нарешті воно!
Колоди, що символізують місток, вже намокли під дощем, тож переходити було веселенько.
Втім ґрунти хвилин за 5 теж перестали бути швидкими, перетворившись на слизькі калюжки. Тож човгаємо обережненько, але активно, адже з дощем разом прийшли зниження температури і вітер.
Саморобна дамба коло Хмільника не витримала натиску весняних вод
Виповзаємо до міста – по дорогам течуть ріки, ледве перейшли до готелю. Там вже починає пакуватися трійко наших: місце під велосипеди нам не виділили, тож Лариса вмовила управляючу впустити нас в номери з зачохленими велосипедами.
Будівля – це комплекс, один ганок, прямо – ресторан, направо - готель. В ресторані весілля.
Ганок заполонили бажаючі посмоктати цигарку і просто подихати, всі такі красіві-празнічні. І ми тут же пакуємо велосипеди – мокрючі, брудні, але не менш святкові (адже дісталися теплої хати!
).
Цікаво було слухати полеміку двох жіночок, які вирішували, чого в мене спереду зліша гума, ніж ззаду
.
Втім весілля принесло нам іншу проблему – де повечеряти? Адже ми розраховували на цей ресторан
.
Аж тут з вікна номер помічаю піцерію, розвідка – і вуаля! Вечеряємо – дешево, але трохи довгенько
Спати під гоп-ца-ца мені сподобалося
.
Краще зноситися, аніж заіржавіти.
, а також ТС за маршрути 
.
