Повідомлення Grivit » 14.6.13 13:06
Решил собрать информацию по достопремичательностям, которые будем проезжать. Созерцать замки без истории не совсем интересно.
[spoilerДубенський замок]Ду́бенський за́мок — фортеця в місті Дубно Рівненської області. Визначна пам'ятка історії, культури та архітектури України.
Виник як фортеця волинян у Х ст. Протягом Х—ХІІІ ст. існував як дитинець літописного Дубна. Зруйнований монголами в 1240—1241 рр. Приблизно в кінці XIV — початку XV ст. князь Федір Острозький спорудив дерев'яно-земляне укріплення, яке, звичайно, мало дещо інший вигляд, аніж тепер. Ця споруда була оточена земляними валами, огороджена дерев'яним частоколом по периметру і тісно забудована всередині житловими та господарськими приміщеннями.
Проте обмежена площа замку, недостатня міцність дерев'яних стін і укріплень, досить часті пожежі, і, найголовніше, нижче розташування стосовно прилеглої ділянки міста, змусило князя Костянтина Острозького почати будову нової, рельєфно вищої, кам'яної фортеці.
1492 рік офіційно вважається датою спорудження Дубенського замку.
Протягом свого існування замок неодноразово перебудовувався й укріплювався. На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який при потребі легко заповнювався водами Ікви. Другий, ширший і важливіший для оборони, рів був виритий з протилежного боку замку. Його східний схил утворювався фасадами бастіонів і куртиною, яка їх з'єднувала, а висока прямовисна стіна з боку міста була складена з «дикого» каміння. Цей рів також наповнювався водою. У бастіонах містились каземати, з'єднані з околицями. Вони були такими просторими, що туди можна було заїхати каретою і розвернутися.
Під замком були прокладені широкі кам'яні підземні ходи-тайники, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном. Тут зберігалися запаси води і провізії для оборонців під час облоги.
Кавальєр на замковому бастіоні
У XVI ст. замок мав на озброєнні 73 гармати. Арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні. За всю історію свого існування замок наче був свідком розвитку вогнепальні зброї: від мушкетів, кремінних рушниць, фальконетів, гаківниць, стародавніх гармат аж до сучасних гвинтівок, автоматів, кулеметів, пістолетів тощо.
Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а загалом він був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських. І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству, і відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, петлюрівців, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ.
На території замку розташовані два палаци: з південного боку — палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку — палац князів Любомирських. Ім'я архітектора палацу князів Острозьких невідоме. Праворуч від входу в палац, над першим поверхом, зберігся невеличкий фрагмент середньовічного орнаменту, на основі якого, по периметру, співробітники Дубенського заповідника відтворили те, що сотні років прикрашало цю пам'ятку історії, культури, архітектури. У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конєцпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки.
Нині більша частина замку перебуває у доброму стані, продовжується його реставрація. Територія замку чиста і доглянута. У замку діє музей, організовуються різноманітні виставки.[/spoiler]
[spoilerТараканівський форт]Після третього поділу Польщі наприкінці 18 століття по лінії Збараж — Броди — Берестечко — Сокаль пройшов кордон між Російською та Австрійською імперіями. Для оборони своїх західних рубежів царський уряд приймає рішення про будівництво системи оборонних укріплень. Під містечком Дубно для захисту залізничної лінії Львів — Київ будується Дубенський форт, що став відоміший у наш час під назвою Тараканівський форт.
Роботи з нарощування пагорба для Нової Дубенської фортеці почалися ще в 60—х роках XIX століття. Головним ідеологом будівництва низки укріплених районів став герой оборони Севастополя, військовий інженер-фортифікатор генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен. У 1873 році на зведення форту виділили 66 мільйонів рублів. У 70—80-х роках XIX століття форт досить інтенсивно будували. Окрім каменю та цегли, використовували у будівництві новітній на той час матеріал — бетон. Зрештою, у 1890 році форт оглянули члени царської родини, що свідчило про готовність об'єкта.
В 1912 році у складі військово-інженерної інспекції військ південно-західного військового округу форт відвідав військовий інженер Д. М. Карбишев.
Перші випробування для форту припадають на роки Першої світової війни. На початку війни у 1915 році частини південно-західного російського фронту відійшли з форту без бою. Руйнування об'єктів укріплення розпочалося влітку 1916 року, коли під час Брусиловського прориву російські частини вибили з цих укріплень частини 4-ої австрійської армії. В цих боях загинуло 200 австрійських солдатів, які поховані біля форту.
1920 року, під час Польсько-радянської війни, війська Будьонного не змогли сходу вибити поляків з форту.
Під час Другої світової війни бої за форт не велися.
1965 року Міністерство торгівлі УРСР зробило спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції. Були проведені роботи з розчистки казематів, виготовлені стелажі, двері, проведено освітлення, але надмірна вологість і випаровування не дали можливості зберігати продукти. Штаб Прикарпатського військового округу також зробив спробу обладнати склад автотракторних запчастин. Були проведені трудомісткі підготовчі роботи, але від ідеї відмовилися з тієї ж причини.
Форт має форму ромба зі сторонами до 240 метрів. Ззовні він оточений глибоким ровом із земляними валами, укріпленими потужними стінами. В центральній частині форту зведена двоповерхова казарма, до якої ведуть чотири підземні ходи, прокладені під другим земляним валом. Там розташовувались житлові, складські та господарські приміщення для артилерійської роти та штаб коменданта форту. Периметр форту складений зі 105 так званих безпечних казематів і, щоб до них потрапити, треба було подолати подвійну лінію оборонних рубежів.
Форт мав численний гарнізон (у казематах форту могло розміщатися 800 осіб) та був добре озброєний (оснащений далекобійними гарматами великого калібру).
16 вересня 2010 р. українці і поляки спільно встановили на братській могилі польських стрільців, що обороняли форт від Червоної армії у 1920 р., пам'ятного хреста. Необхідні пошукові та відновлювальні роботи здійснили українські козаки з Рівного.[/spoiler]
[spoilerБілокриницький палац]Палац споруджено у англо-готичному стилі, з елемантами ренесансу. На готичний стиль вказують 2 вежі із невеликими зубцями по кутах та унікальне неоготична в'їзна брама. Інтер'єр від графського палацу мало зберігся, але в коридорах можна побачити готичні арки.
На сьогодні збереглись фрагменти рову навколо замку.
Поруч із палацом знаходиться дендропарк.
Перша згадка по Білокриницю - 1438 рік. Тоді ці землі належали до володінь Кременецького замку. Вже ж другої половини XVI століття Білокриниця переходить у власність князів Збаразьких, які зводять тут мурований замок. Хоча замок був укріпленим, його в 1603 році руйнують татари. Через три роки замок відбудовується. В 1617 році замок відвідує польський королевич Володислав.
В 1631 році, після смерті Єжи Збаразького, Білокриниця переходить до Вишневецьких. У 1725 після шлюбу Уршулі-Францишки Вишневецької із Міхалом-Казимиром Радзівілом, замок переходить до роду Радзівілів. Новий власник мало дбав про фортецю, і замок потрохи занепадає. В 1806 році Радзівіли продають Білокриницю з околицями шляхтичу Колонна-Чосновському. Чосновській відновив споруду, але пожежа знищує фортецю. Більше 30 років замок був зруйнований.
В середині XIX століття нащадок Чосновського споруджує на замкових руїнах новий палац в англо-готичному стилі. Через велику вартість споруди, Чосновський збанкротував, а у 1866 році садибу й прилеглі землі, близько 4500 десятин, купує на аукціоні граф Олександр Воронін, родом з Курської губернії, за 27000 карбованців. Воронін вирішує заснувати господарство у приміщенні палацу — він покращує економічну ситуацію Білокриниці. Граф помирає в 1890 й згідно зі своїм заповітом був похований на подвір'ї палацу. За заповітом Воронін переказує маєток та 180 тис. карбованців казні, але за умови відкриття в палаці сільськогосподарського навчального закладу для селянських дітей. В 1892 році в палаці графа відкривається Білокриницька трирічна рільнича школа. Опісля смерті Вороніна, споруда не змінювалась.
Після радянсько-польської війни, Білокриниця належала Польщі. В Білокриниці були відкриті агрономічна та лісова школа, що були підрозділами Кременецького ліцею. За радянської влади тут діяв лісотехнічний технікум. Зараз в палаці Чосновських-Вороніна розміщений Кременецький державний лісотехнічний коледж. Разом з парком, гуртожитками та господарськими спорудами територія коледжу займає близько 32 гектарів. В приміщенні палацу влаштований невеличкий музей.
Серед відомих людей, що вчились у приміщенні палацу були академік Ігор Юхновський та архієпископ Австралії та Нової Зеландії Володимир Дідовий.[/spoiler]
[spoilerОстрозький замок]Острозький замок — розташований на вершині 20-метрового пагорба над долиною ріки Вілії, в районному центрі Острог, Рівненської області. Замок був побудований на місці дерев'яного укріплення зруйнованого монголо-татарами в 1241 році. Спочатку це була башта-донжон, яка тепер носить назву «Вежа Мурована». Замок був резиденцією князів Острозьких. Зараз на території Острозького замку розташований Острозький краєзнавчий музей.
Замок був оточений глибоким ровом, наповненим водою. Башти служили оборонною системою для замку: Мурована вежа, Кругла Вежа, Богоявленська церква-фортеця і Надбрамна башта (з 1905 року — дзвіниця)
Замок протягом XIV-XVI століть був родовим гніздом князів Острозьких - найбагатших магнатів Речі Посполитої тих часів і найбільшого свого розквіту досяг при Костянтині Івановичу Острозькому. Протягом століть замок неодноразово перебудовувався і модернізувався. В наш час[Коли?] ансамбль замку становлять Вежа Мурована (XIV століття), Кругла башта (XVI століття), Богоявленський собор (XV-XVI століття), надбрамна дзвіниця (1905) і фрагменти стін.
Вежа Мурована знаходиться в південно-східній частині замку. Після завершення будівництва в другій половині XIV століття представляла собою донжон, в подальшому декілька разів перебудовувалася і остаточного вигляду набула в кінці XIX століття. Зараз башта являє собою трьохярусну споруду з пісковика і цегли, в плані наближається до прямокутника. З півдня, заходу і сходу укріплена контрфорсами, що з'явилися в XV-XVII століттях. У наш час[Коли?] всередині вежі діє краєзнавчий музей.
Кругла башта розташована у південно-західній частині замку. Це трьохярусна споруда з каменю та цегли, укріплена трьома контрфорсами, кругла в плані з трапеціедальним вирізом з боку замкового двору.
Верхні яруси обох веж в кінці XVI століття набули ренесансного вигляду.
На території міста Острог, крім замку збереглися кілька об'єктів міських укріплень. До них відноситься Луцька надбрамна вежа і Татарська надбрамна вежа.
Обидві башти були побудовані у другій половині XV - початку XVI століть із піщанику. Це трьохярусні споруди в плані представляють собою в плані з'єднання овала з прямокутником. Всередині луцької башти в наш час розташований музей книги. Татарська башта збереглася гірше, втрачена значна частина еліптичної частини будівлі.[/spoiler]
Він дорогу знає від Кременця до Острога.
