На повороте с дамбы я заслушался музыку, задумался и (о, боги!) выехал вперед без шлема (даа, прямое мне изгнание!) Понял, что обогнал нашу группу лишь через минуты 2, но переться сзади не очень интересно
Кстати, я вот подумал: почему безшлемникам ехать сзади - чтобы в случае завала они побились больше всех?
Мітя, аби кожного разу, коли мені задають подібні питання, я отримувала 10 грн, я би вже була мільйонером
.
Якщо ти маєш бажання кататися у шапочці - твоє право, ніхто його не займає. Але і ти не займай мого погляду на безпеку.
До того ж, ти ж "сам за себе в отвєтє". До чого тут моя група?
Развернулся и понял в чем причина что вам "легко едется 28-30". Ведь вы ехали за ветром
а Ви, напевне, проти нього
. Та і ціллю поїздки було не мірятися
геніталіями швидкостями, а пройти маршрут
.
з.ы. Не люблю оргов-мамочек. Пардон! Мы все сами за себя в ответе
ти то Денису скажи. Та і я не 100 доларів, аби мене любити. Всі самі за себе відповідають у покатушках формату ФЛЕШ (див. правила форуму).
І взагалі, зі мною кататися нудно і нецікаво. Не варто більше. Бо і я бажання не маю на місці збору холіварити на тему безпеки
.
================================
А тепер звіт і враження
.
Відразу хочу подякувати групі за адекватну поведінку і хороший темп, де і наскільки це дозволяло покриття під колесами.
До Лебедівки доїхали бадьоро, середня була 26,1.
Перед Ровжами зупинилися для перекусу.
Дорога вже почала "радувати" ямами, довелося кермувати по траекторії броунівського руху
.
Далі ями вперемішку з більш-менш асфальтом, як нагорода - розбита бетонка і прокол
Змінивши камеру, поїхали далі. Адже попереду нас чекали "2% грунтів"
Грунти виявилися відсотків на 70-80 пісками, місцями проїхати ще якось можна було, але в основному йшли пішки.
Переїхали через відвідний канал по мосту, там вже можна було їхати.
Але недовго тривала ідилія. На виїзді з дач Miker круто спіймав пісочок і впав, залишивши власним кермом слід на своєму сонячному сплетінні
Хвилин 5 віддихавшись і впевнившись, що ребра цілі, ми пішли наздоганяти групу.
Дякуючи Flanker`у, травму пригостили маззю і пішли далі (піски вже стояли геть непроїздні
).
Невеликий привал у лісі, доки Miker приходив до тями, дав нам зрозуміти, що місцеві геть не кормлять своїх комарів
.
Загалом ліс дуже красивий, чистий, без слідів присутності людських істот.
Серед лісу, далеченько від сіл, кладовище с. Ошитки (вікімапія каже, що то затоплене в лимані село
)
Далі знову пісок, пісок, багато піску - і ось вже віковий дуб і дорога Москва-Варшава.
В ліс саме заїздили мисливці, попрохали в них воду, оскільки половина групи вже їхала "насухо".
Отримана пляшка миргородської, хоча і неповна, але була сприйнята як скарб (віртуальне ДЯКУЮ добрим дядям на джипі
)
"Ну ось вже і скінчилися наші муки" - подумали ми і рушили в бік Лошакової Гути. Наївні
...
То все ж не бруківка, а кам`яна дорога. Трясе так, що слова тяжко вимовляти. В сідлі майже неможливо сидіти
.
Одним словом, ми з великим задоволенням зрізали піщаним узбіччям
.
В Лошаковій Гуті добрий місцевий житель пригостив нас водою.
Нехай і пахла специфічно, але її було БАГАТО, вона була ХОЛОДНА і ВОЛОГА
На матрасі вирішили не їхати в Сорокошичі (оскільки травма Miker`а відчутно давала про себе знати), а таки спробувати дістатися дому.
По дорозі в Десну наткнулися на залізну дорогу танкістів
В Десні зупинилися з ціллю докупити води, і на щастя там збирався в дорогу автобус на Київ (за плечем Miker`а).
Водій виявився хорошою людиною, та і автобус був майже порожній. Велике йому чєловєчєское спасіба за евакуацію Miker`а
.
Далі поїхали вже самі
Дорога подекуди огидна
, подекуди дуже пристойна. Місцями асфальтовано, мабуть, аби не розслаблялися
.
Ще й вітер почав дошкуляти
. Швидкість впала до 25 км/год, до того ж, мене накрила друга криза
.
Десь після Жукіна мене відпустило, і вже їхалося 28-30 без напруги
.
Щоправда, втома вже давала про себе знати, і група розтягнулася.
Перед Осещиною спіймали захід сонця. Після дамби дочекалися хвіст і поїхали вже всі разом.
Навіть вистачило сил на поганятися по Вишгороду
...
Шкода, звичайно, що не доїхали до Сорокошичей, але головне, що Денис більш-менш цілий додому доїхав, та і розвідали дорогу.
Судячи з кілометражу, дорога до Сорокошичей матиме 200-220 км (172, які ми проїхали, + 48 км до Сорокошичей і назад).
Наступного разу треба буде виключити піски і поїхати асфальтом. Тоді, не напружуючись, можна засвітла проїхати весь маршрут.
ВСІ ФОТО:
http://ulasenko.io.ua/album531426_0
Відео зроблю завтра. Треба трохи поспати, оскільки завтра знову в поїздку.
Краще зноситися, аніж заіржавіти.
.
.
.
).
.
