Найважчим поки що видався таки другий день. А третій з 1,3 км набору і насиченою культурною і не зовсім програмою, з поломками, проколами, переправами по містках і без них, з хащами, засіяними полями, дном річки і вечірньою докаткою пройшов якось одноманітно
Виїхати вранці з готелю вдалось таки до 9-ї, хоч як частина групи не намагалась проспати сніданок

Старе місто оглянули не за попсовим маршрутом, а майже по пертметру каньйону, побачивши практично усі башти і стіни зовнішніх оборонних укріплень, а не лише Стару Фортецю. На екскурсію пішли лише ті, хто вперше потрапив до Кам'янця, а решта вигрівались на траві під ранковим сонцем, подеколи виховуючи не вихованих водіїв, як не потрібно паркуватись

Наступні два підвісні містки мало не завалились, під час форсування, але, якщо вірити місцевим, витримуючи мотоцикли, 18 велосипедів для них теж не проблема.
Покинувши місто, трохи поблукали в лісі і таки знайшли той дх-шний жолоб, яким спускались два роки тому. Як виявилось, не усім варто пробувати себе в цій дисципліні

. Youtube чекає свого героя відразу після повернення. Шолома шкода, але відпрацював він на усі 100%.
Далі до недобудованого залізничного мосту довелось протоптувати нову стежку в кропиві і шукати стару поміж дерев попід скелями. В процесі пошуків від коліс врятовано два равлики і ще якусь не класифіковану живність.
На першу дня пройшли лише 16 км, і для декого стало сюрпризом, що від міста ми фактично зовсім не віддалялись, а ходимо по колу.
Обід і знову починаємо довго спускатись і ще довше підніматись. Або навпаки. Вже не важливо. Всі зрозуміли, що назва покатушки повністю відповідає змісту. На черговій заправці водою знайомимось з місцевим Копперфільдом -хоча б якась розрада і для нас, і для нього. Особисто мені найбільше сподобався гравійний спуск до Китайгорода. І не лише загогулистим серпантином і великими каменюками на шляху, а й усвідомленням, що стільки спускаючись, підніматись доведеться на таку ж висоту. Так воно і сталось, хоча підйом завдяки петлям по траверсу скелі, дався порівняно легко.
Зверху насолоджуємось краєвидами і витрачаємо багато часу на ремонт - вечірня докатка в темноті стає все більш реальною. Наступна панорама в Демшині теж приємно вразила, а потім все за класикою: полем навпростець, річкою вбрід, лісом круто вгору. В Колодіївці ледве знайшли доріжку вниз до Дністра, заробивши зовсім не на часі прокол. Поки бортувались, зрозуміли, що взяти чергову скелю в лоб, як прокладено трек, зможемо лише з альпіністським спорядженням, тому вирішено було йти в обхід.
Сонце вже сідало, коли група колоною по одному розтягнулась берегом Бакоти в пошуках останнього на сьогодні крутого пішохідного тягуна. Видирались на нього досить довго, але віра в те, що далі буде легше, додавала сил. А сил, як виявилось, у нас ще немало. До турбази по рівному асфальту всі бадьоро вкручували 25-30 км/год, і не лише на спуску вниз. Звичайно ж, там чекає вечеря і ніхто не хотів, щоб все з'їли до нього, а тим більше замість
Ну а прогнози синоптиків на цей день - в топку. Замість мокнути увесь день під дощем, ми трохи підгоріли на сонці, хіба що хтось з обіду увімкнув зустрічний вітер. Грозовий фронт ганявся за нами недовго і, не витримавши темпу, вилився десь правіше, залишивши лише кілька крапель освіжитись вже в темноті.
Турбаза в самій долині біля Дністра, тому із зв'язком деякі труднощі, а все інше може бути: і будиночки, і харчування, і, сподіваємось, панорами. А ось підйом назад вгору вранці поки що не зовсім радує. Можливо, в неділю зробимо день акційних знижок набору висоти і кілометражу. Акційний сніданок о 7:45, а не о 7:00, як завжди, група, скориставшись добротою орга, вже випросила