2 Winnie: Свята правда - справжній танковий полігон.
У
Вы не боитесь ездить по шоссе?
А я якраз їхав частину їх маршруту (Київ - Маневичі) тільки у зворотньому напрямку.
Тож
От Рокитного до Олевска - танкодром. Растрясло по полной. Этот участок еще не ремонтировали
-
в моєму випадку - від Олєвська до Рокитного
Тепер стисло і послідовно (спідометр показував тільки час і швидкість, тому відстань - по стовбам (кілометровим).
Старт у мене затримався, замість 4-х ночі виїхав о 8.22, наївно сподівався підтягнути час (.
Вмордувинд був доволі сильним, здавалось більше ніж 5 м/с
, тому усі темпи полетіли псу під хвіст.
О 13.30 був на 99 км дороги Київ - Коростень, бачив неподалік від дороги журавля з підбитим крилом, коли під'їхав до нього, він різко сахнувся. Усе що зміг зробити - зателефонував Тігору
з проханням викласти об'яву на форум, що він і зробив - спасибі Тігор.
Кілометрів через 20 після Коростеня (перехрестя Станційне - Лугини) почалась нова дорога з 0-м трафіком.
Їхав і душа співала, навколо тільки свистів вітер та сюрчали коники - спеціально весь час підкручував, щоб тріскачка не розлякувала коників. Вони так гарно наспівували - симфонія.
Невеликі розриви в дорозі (земляні насипи) долав пішки, з велом в руці (новий шосер таки легенький
).
А так він у мене котив усюди, і по грунту, і по шпалам
довелось таки, і по польській бруківці (ще з тих часів).
Обідав майже зразу після непроїздного шляхопроводу над залізницею - район Нових Білокорович, симпатична харчевня зліва від дороги. Борщ дуже смачний, поки обідав здалось що попав у велокафе.
У них перед тим якійсь захід був, святкування, на стінах залишились побажання наклеєні.
Отож обідаю, і читаю "Шлем ..." (ой думаю як гарно, нагадують нам про шоломи - саме те, молодці),
"... хорошие слова..." (ну думаю порядок слів не дуже, типу "шолом гарні слова викликає" із-за завбачливості велосипедиста),
"... - это два!" (хай ти згориш, такий конфуз, послав-би я когось за таку наколку, але борщ такий смачний, і головне - недорогий). А так усе супер - як хто буде їхати - не минайте.
Запам'яталась історія з собакою (нова ділянка дороки - їздять лише будівельники, край дороги вагончик, і сторож з собакою).
Собака, відчуваючи відповідальність за доручену територію, люто обгавкує здоровенний МАЗ,
обганяє його, та з почуттям виконаного обов'язку повертається на "базу".
І тут я лечу їй назустіч і радісно кричу "Здрастуй собачко! Яка ти хороша!" - усі емоції щирі, непідробні. Собачка заклякла, ні пари з вуст. Мабуть вона розмірковувала під впливом моїх слів
про сенс життя
.
З усіма сторожами та будівельниками на трасі я саме так і розходився - найщиріші вітання - найкраща перепустка.
Коли доїхав до краю (таки край, така сходинка висотою десь 40 см - не зістрибував
) нової дороги уже почало сутеніти,
а від перехрестя з Олєвсь - Ємільчине почався "танкодром" при світлі фари. Коли перестрибує одну яму треба зорієнтуватись, щоб не вскочити у іншу, отак і скакав гопки до самого кордону (Житомирської області, не подумайте про державний кордон
).
У Рівненській області почався хороший асфальт і нова біда - як тільки набирав швидкість понад 25 - із-за холодного вітру
не можна було їхати (а у мене ще й плече на роботі кондишин трохи продув
).
На заправці біля Рокитного зрозумів, що далі так їхати не можна, вирішив евакуюватись до Маневич поїздом Київ - Львів. Звернув з траси до Рокитного (сказали 9 км), поскакав гопки в темряві по
сільським дорогам та й вискакав на станцію Рокитне-Волинське. А поїзд уже пройшов
. Заночував у місцевому готелі. Вранці вискочив на станцію і поїхав дизелем на Сарни - не хотів уже скакати на шосері гопки, думав у Сарнах встигну на дизель Сарни - Ковель
- не встиг
. Дизель їхав так швидко, що я його б і польовою стежиною обігнав (тільки не через переоране поле
( ).
Отож, зі станції Сарни погнав (спочатку стежкою між коліями, потім польською бруківкою - супер, Червоноармійська відпочиває, потім трасою) у ковельському напрямку. Дорога була місцями.
Були великі відрізки хвилястої дороги (14 км/год - нормально їдеться, накрутив до 20 - починає кидати) можливо на 35 можна було нормально гнати, тільки от вийти "на редан" не вистачало
сил - боліли руки від ямок, боліли ноги - не хотілось вставати для ривка, 5-а точка була більш-менш. Доводилось тупо вкручувати на малій швидкості, та й вмордувинд був, такий середненький.
Як тільки пішов більш-менш нормальний асфальт почав набирати 30+ поїхалось веселіше. О 14-й заїхав у Маневичі, для мене уже узяли квиток на Львів-Київ. 24-го ледве не втримався від спокуси зійти
з поїзда у Бучі та їхати своїм ходом - було незручно діставати й збирати велосипед (провідник і так мене накручував що я порушник, велосипед без чохла, то й виходив у Києві останнім, щоб не
привертати увагу).
З вокзалу поїхав на Троєщину через Труханів, а отже через Хрещатик. А там якраз парад, трішки подивився, та й поїхав. На Трухановому острові асфальт здався м'яким та рівненьким,
на радощах підімною затанцював мій кінь і я почав на швидкості писати синусоїду
.
Мимохіть пригадалась чиясь оповідка нібито хтось на форумі обізвав свій шосер "хрень" та ще й у назві теми. Я навіть не повірив
- це ж яким долбодятлом треба бути, щоб свого вірного коня так обзивати???
Такі речі дарма не проходять, і карма псується, і здоров'я.
Навіть за цю поїздку зайвий раз переконався що на дорозі між життям і смертю буває всього-навсього 10-15 см між кермом шосера та гарною машиною, що летить майже у лоб, обганяючи по зустрічній смузі. В таких випадках головне - рівненько сидіти та гнати вперед не зменшуючи швидкості.
(швидше проїдеш "мажористу" ділянку дороги - менше таких гарних зустрічей.
На виїзді з Труханова побачив попереду військову колону вантажівок з солдатами у парадній формі, що рухалась у 2-у ряду у напрямку Троєщини. Привстав на педальки, вийшов на 40+ та й почав обходити колону вітаючи зі святом кожну машину
. Отак і обігнав усю колону разом з ДАІшним супроводом, та й
погнав собі додому. От і вся моя подорож.
Не усі поставлені мною задачі виконані, але байдуже
Найголовніше:
1) в Маневичі з'їздив (приватні справи);
2) на роботу встиг;
3) ходові випробовування нового коня пройшли з успіхом (Вау! Покришки Мішелін витримали усе без жодного проколу, а дороги ж були, і стежки, і скло!!! Колеса також витримали усі скачки гопки - тренувальні вилсети у два крести, ніякої радіалки).
4) ходові випробовування себе-коханого, як для Севастополь-Київ (бодай в наступному році), так і
для можливого Париж - Брест - Париж у 2011-му також закінчились успіхом.
(є ще похер у похеровницях, потягнути багатоденку зможу, буде важкувато але я буду тужитись-тужитись
)
P.S. А в цілому, маршрут був суперовий, виключно багатий на позитивні емоції.
Багато про що й не згадав - ВК не ЖЖ, врешті-решт
