Враховуючи глобальне потепління, фактично, лише один крок віддаляв нас від того, щоб повернути квитки. Але орг не здавався і довелось їхати...
Думаю, не пожалкував ніхто. Осінні Карпати - вони прекрасні! І в морозний ранок, і в тумані на перевалах, і в долинах гірських річок, і на білих засніжених вершинах, і в жовтогарячих лісах, і на ще зовсім зелених полонинах, і навіть в дощ - вони прекрасні!
Перший ранок в Славському зустрів нас з потягу туманом і легким приморозком. Рішення не підніматись підйомником на Захар Беркут було, все ж таки, правильним. Враховуючи температуру за бортом, дорогою нагору ми б просто попримерзали до крісел і в такому ж положенні спустилися б в них назад, щоб відтанути. Цікаво, а десь там у буржуїв є підйомники з підігрівом? Та й пробратись снігом по хребту теж не факт, що вдалося б швидко. Тому довелось насолоджуватись грязьовими ваннами на сільському "асфальті" і затяжним серпантином на Синевірський перевал. Тим не менше, особливо не напружуючись, за день ми набрали півтори тисячі метрів висоти на 90 км, встигнувши ще побачити ввечері ведмедів. Осінній Синевір чомусь зовсім не вразив. Мабуть, тому що виявився занадто попсовим. А ось лісове Озерце другого дня - справжня окраса Горган, про яку мало хто з "автобусних туристів" знає.
Про те, що нас чекає наступного ранку на Пішконі, здогадувались, але що по мокрому снігу з велосипедом буде настільки важко пересуватись виявилось несподіванкою. Коли ж зблизька побачили товщину його покриву на черговій вершині, зрозуміли, що там на Великій Гропі нас чекає велика
. Єдине, що розраджувало в цій ситуації, так це чорниця і брусниця, яка з-під снігу ще солодша, ніж влітку. Порятунок прийшов так само неждано, як і минулого року при спуску з Парашки - ледь помітна дорога, якої немає на жодній карті, виднілась внизу поміж дерев. Спуститись до неї по стрімкому схилу - ще той квест, але далі лісовий серпантин виявився телепортом, який за мить переніс нас із зими в літо. Зверху ми ще кутались в бафи, як німці взимку 41-го, а внизу на сонячній полонині вже можна було роздягатись до літньої форми. Загалом, другий день навіть в скороченому варіанті треку перевершив усі сподівання, особливо враховуючи, що по хребту вдалось проскочити поміж дощовими хмарами.
Коли ввечері вже в готелі за вікном з неба полилось, про завтрашні 70 км до Воловця мокрим асфальтом якось не хотілось думати. Справді, навіщо той асфальт, якщо є чудова альтернатива грунтами? Серпантин старою дорогою до Міжгір"я що вгору, що вниз сподобався неймовірно. Нам. Велосипедам, мабуть, не дуже. Чергове купання їх в гірській річці і швидко в чохли, щоб не обурювались. А феномен, яким чином пісок з болота проникає до тіла через кілька шарів одягу, потребує додаткового дослідження і повторення експериментів. Порятунок від дощу та асфальту знову знайшли несподівано, але ми про це нікому не розповімо.
Ну і кілька слів про нашого орга.
Не знаю, чи усвідомлював сповна Андрій півтора місяці тому, що його чекає, але з усіма почесними і не дуже функціями організатора він справився на "відмінно"
Ні муки вибору з бронюванням житла, ні загрозливі прогнози синоптиків, ні десяток дезертирів за кілька днів до виїзду не відбили у нього бажання взятись за цю осінню велоавантюру, що вже заслуговує поваги від колег по роботі і преміювання додатковою відпусткою від начальства. На маршруті усі рішення приймались чітко, зміни до треку вносились вчасно, логістика забезпечувалась точно, харчування групи здійснювалось за графіком в традиційних для закарпатської кухні об"ємах. Окрема подяка від наших дівчат за форель - вони її запам"ятають надовго
.
Так що маємо поповнення в рядах оргів ВК, за якого в новому сезоні буде не соромно.
А усій нашій групі дякую за дружню атмосферу і гарний настрій, незважаючи на примхи погоди і рельєфу.
Трохи таких різних барв осені
Подивитись більше -
http://vitox.io.ua/album802716
Архівами по днях -
http://www.ex.ua/916519257323
Живі треки
. Правда не из озера 
.
