Спуск з Парашки в напрямку Сопота виявився не менш цікавим, ніж підйом. Спочатку досить непогано котились по траверсу хребта, почергово заправляючись то чорницею, то брусницею. А потім вийшли на 13-й маршрут і почалось: ще одна атака диких бджіл (боляче, домашні так не кусають), велоальпінізм по метрових валунах (з бджолами за спиною скачеться по них набагато швидше), майже вертикальні спуски по гравію в густій траві (колодки багатьом вже пора змінити). На 5-у вечора нас чекали ще дві гори з крутими наборами по 200 метрів.
Порятунок прийшов несподівано. Якби не ледь помітні сліди гусеничного трактора в хащах, гуляли б ми по бескидах до самого ранку. А так ризикнули зрізати дорогою, якої немає на жодній карті, і вдало спустились до річки. Правда, дорогою то назвати важко, скоріше, пересохлий лісовий потічок, але виручив він нас дуже.
А вже вздовж річки відтягнулись за сьогоднішні пішкодрали. Мабуть, вперше за усі поїздки не пошкодував, що зійшли з трека. Десяток кілометрів чудової лісової крос-кантрійної дороги сповна компенсували наші блукання. Дарма, що ми були по коліна в болоті, їхали в протилежному від готелю напрямку і повернулись в те ж село, з якого починали підйом
Перед самим виїздом з Києва на всяк випадок завантажив в навігатор ультралайтовий трек другого дня через Урич. Недарма. В готелі були о 9-й вечора. Навігатор пише 62 км за день з набором 1800 м. Правдивість його показів перевіримо вже вдома.
п.с. Група ранкових дезертирів по лайтовому треку накатала/находила 850 м, примудрившись, заблукавши, залізти на гору Кобила. Матрасники
Остается просматривать фотографии, видео и тихо радоваться, что мы смогли!
) Кстати спасибо всем за все и особенно НАШЕМУ ОРГУ
