Пригоду можна сміливо назвати "об"їдь яму через яму, глибна якої менша"
Загалом, все склалося вдало. як я не намагався звернути "не туди", мене повертали на трек. Сам трек пролягав мальовничими місцями, і часто ловили себе на думці, що не розумієш в якій частині нашої Батьківщини ти знаходишся. Зараз спробую пояснити чому...
Місто Лева нас зустріло свіжим сонячним ранком, туристи починали наповнювати вузенькі вулички, місцяни кудись чемчикували по своїм справам. Місто прокидається.
Запашна кава в отелі Райкартц, знайомство групи. Особисто я, з групи, знав тільки Віталіка, і у Максима 3 роки тому купив багажник.
Готовність до пригод - 100%
Готовність до виїзду - 100%
Поїхали
Скажу Вам, що переміщення по львівській бруківці з баулом - ще те задовлення, яке ми не захотіли розтягувати. Оглядово центр, поповнення водою і на виїзд з міста. По Стрийській здаеться "спімали" кожний світлофор. На траса була завантажена, тому дуже хотілось на грунтовку\щебінь\грейдер - куди-небудь, аби від фур подалі.
Підягнули "хвоста" після чергового міні-тягуна і в Липниках чкурнули на щебінь через ліс. Їхалось легко, свіже повітря заповнювало легені, крутилось добре. Дорога проходила через села, де нас вітали місцеві жителі, бажали здоров"я і щасливої дороги.
Перша зупинка була біля цілющого джерела.
Місце тихе, в затінку дерев. Вода холодна, смачна. Люди приїздять поповнити запаси води, помолитися, подумати... Намагались вести себе тихо, щоб нікому не заважати.
Далі дорога, села, люди, краевиди - все як завжди. Але якесь не звичне. Це відчуття мене не покидало всі 3 дні. Ось ти їдеш вздовж стіни очерету, тут вже дорога через ліс, ось збоку виріс пагорб з дірками, як в шматку сиру,
тут шепоче річка, там співають пташки. Ідеальні умови для режиму "мозок restart".
Обідню сіесту влаштувили на березі ставка, на узліссі. Ніхто навіть не уявляв, що чекало нас попереду, вся увага була прикута до поповлення сил.
Відновлені і задоволені, доїхали до краю лісу і побачии, що далі - пішки, без варіантів. По тим ярам, які залишила вода, можна біло тільки здогадуватись який шалений потік йшов по дорозі вниз підчас останнього дощу. Караваном здолали пішкодрал, та наша радість була не довга - дорога через ліс була з глибокою колією, заповненою водою, часто траплялись калюжі.
Збоку від дороги йти не варіант - жалюча кропива і колюча ожина чекали там на нас. Тільки через кілька км, перевіривши стежку, яка виявилась промаркованою, і йшла паралельно нашому треку. Стежка місцями нагадувала наш рідний Голосіївський ліс. Сильно не розтягуючи, доъхали до хутора Прийма, напівзакинутого, кілька садиб. Пропозицію шукати грот Прийма без трека не підтримали, як виявлось пізніше - може й дарма. Там де трек повертав до нього - були чагарники, відсутність дороги і різка втрата висоти - що піщло не так. Але дуже вже хотілось його(грот) побачити, це вже стало викликом. Заїхали з іншого боку, кілька разів питали дорогу у людей на городах. Дорога пішла між горбами і дуже скоро перетворилась в стежку по кропиві, та нам було вже байдуже. Знайти грот! Стежка багато раз роздоювалась, ми їхали не туди, повертались. Піша розвідка дала свій результат - ми зрозуміли, що пішли не туди. Первірка останнього повороту і
, знайдено. Чесно кажучи, очікував щогось більшого, а так - на висоті пагорба піщано-гранітний вихід породи з дірками різної форми.
Група вже була достатньо виснажена, до місця ночівлі 10км не найкращого асфальту.
Місце ночівлі, так сталось, на свій ризик, обрали на пасовищі коней. Огороджена частина берегу Дністра, з воротами, добрим підходом до води, дровами. Коні звернули увагу на табір і прийшли знайомитись(або тирити все підряд).
Як виявилось, вони дуже бояться шуму,якщо бити пустими пласт. пляшками - забігли під дальню огорожу і миїх більше не бачили.
Купання, вечеря, вечірні посиденьки біля вогнища і "надобраніч".
Ранок другого дня видався похмурим і вологим. Пркидалось важко. Всі ледь ворушилось, тому мій план "виїхати в 10" розбився, як скло.
Проїхались вуличками Роздолу, з одного боку свято першого причастя у дітей(всі гарно вбрані, сімейне свято, спів в місцеві церкві), з іншог боку - Дитячий будинок-інтернат...
покинуті діти...деякі сиділи на підвіконні і просто нам махали... Важко...
Відідвли закинутий палац, оточенй такм само закинутим парком...
розруха... Важко...
Якби їхав соло, то ця важкість певно не скоро б мене покинула. В компанії простше. З часом відволікся на балачки. Поїхали далі.
Похмуре небо змінилось сонечком, тому при в"їзді в Жидачів - 30 хв, на купання(за бажанням).
Містечко в центрі виявлось досить чистим і приємним. Церква, фонтан, костьол, батьки з дітьми і гарні панянки.
До наступної точки "підвісного мосту" - нічого крім поганої дороги не можу згадати.
Підвісний міст і далі дорога вздовж Дністра - спочатку колія, потім рілля, потім стежка, яка перетворилась в коров"ячу стежку через кущі. Трек йшов десь трішки вище, а ми взовдж Дністра)
Заїхали в село, поповнили запаси води - час
пити каву обіду. Домовились, що будемо шукати місце за доступом води. Саме в цьому місці і з цього боку річки це було проблематично - крутий берег, до води 1,5-2 м висоти. Стежка вздовж Дністра знову занурилась в ліс, рятуючи нас від спеки. В животах бурчить, народ нервує. Чергова перевірка берега показала видовбані сходи до води, що стало агрументом для зупинки. Тут обід.
До Журавино - кілька км, відвідини палацу, де зараз Дитячий табір з вицвшою табличкою "дитячий протитуберкульозний санаторій".
Склалось враження, що палац планують відновлювати\ремонтувати, але ж навіщо ставити мет\пласт вікна
Моя чергова спроба повернути "не туди", розворот, поверння на трек. Тут по рації чую, що Діма "вже накатався і дуже хочу до Львова" - зламались стійки багажника. Вмовляння розпакувати речі по іншим баулам і продовжити подорож - Діма не захотів. Відпустити до Львова своїм ходом - цього не можна було дозволити самому. Вирішили впакувати в маршрутку і євакуація - єдиний прийнятний варіант.
Далі поїхало нас десятеро.
Сонце вже зависло над горизонтом, дуже хотілось на берег Дністра, змити пилюку і всітстися біля вогнища.
Дорога до місця ночівлі пролягала через ліс, ще й був спуск. Приемний нахил, свист вітру в вухах, кілька підступних поворотів і ми біля магазину запасами на вечерю. Закупка, вода, км через луки в с.Лука - і ми вже на березі Дністра. Чуть з дуру не вляглися на камінцях. Я не знаю, про що ми тоді думали, але як тільки я приміряв свою *опу на каремат на камінці - відразу відмовся від цієї ідеї. Табір був на траві, серед коровячих кізяків, все як має бути.
Ранок третього дня - сонячно, але досить бадьоро! Сьогодні всі молодці, спакувалися вчасно. Це при тому, що памятаючи "про вчора", я переніс виїзд на годину раніше, на всякий випадок.
Трошки розім"явшись по рівному, нас чекав подьйом. не дуже крутий, але затяжний "як собача пісня". повільно набираючи висоту,
думки були тілки про те, що після кожного підьому має бути спуск вниз. Цей раз не став виключенням. Спуск був чудовий! Я, по-доброму, заздрив Максу, який мчався без баулу і ловив просто кайф. Одному з учасників, Олексію, кайф цей зіпсував "прокол-поріз", причина не відома. Група пила каву півгодини. Льошу в "Формулу 1" не візьмуть - надто довгий піт-стоп.
м.Галич - охайний центр, рештки фортеці.
Музей етнографії(міні-Пирогов) - затишно, тихо, в лісі +2 магніта на холодильник.
Все, у нас вже всі думки про Франківьк, про "10-ку", про смаколики.
По дорозі - нічого цікавого - асфальт, фури, Lili на колесі... так і домчалися.
Спроба деяких учасників поміняти квитик "на пізніше" не вдалась - надто багато бажаючих виїхати з, безперебільшення, туристичного центру Прикарпаття.
"10-ка" - тут можна довго хвалити наїдки і пиво, випадково=заплановані зустрічі з знайомими.
Всім хочу подякувати за компанію і ці чудові 3 дні.
fanatt'у хочу подякувати за маршрут і довіру. це був черговий досвід для мене, перший автоном в ролі орга
До зустрічі на маршрутах.
