Вдома (точніше, на роботі). Поїздка вдалася на славу
, трек виконано частково.
1 день - стартували з Колочави. Їхати майже ніде було, в основному йшли. Нащо велосипеди брали - не зрозуміло
.
Посеред маршруту розділилися, аби не бути баластом, оскільки за 12 км у мене і Кірсана скінчилася вся вода, а джерела не знайшли.
Вирішили спускатися у Комсомольск, і звідти вже доїхати селами до Усть-Чорної. Ню-ню...
Результат - 3 години блукань по камінням/вологому листю/хащам, зневоднення, але таки вийшли. В Колочаву
.
Знайомство з чудовою Людиною (Василем, головою місцевої сільради) дарує надію на вечерю і нормальний відпочинок.
1,5 години пошуку машини (для "двох туристо і двох бециклів"
) - і от нас вже "мчать" до готелю.
200 км по темряві, повній відсутності доріг і з зустрічними лісовозами - розвага не для слабкодухих
.
Опівночі ми в Усть-Чорній, у Оксани, яка, не дивлячись на пізню годину, нас зустріла, нагодувала, за що їй величезна дяка
.
Паша з Романом фінішували раніше, тож вже встигли трохи поспати, і вирішили таки йти другий день по треку.
Ми ж з Кірсаном не наважилися, оскільки лягли спати вже після 1:00 години ночі. Тож вставати о 5 ранку було б нерозумно.
Вирішили поїхати на Ясіня через Дубове - Водицю - Великий Бичків - Ділове - Рахів. І дуже не пожалкували.
2 день. 125 км ми ЇХАЛИ, а не йшли, як напередодні. Дуже сподобалася дорога на Водицю і саме село.
Дорога - камінно-грунтовий підйом довжиною кілометрів 10, з помірним градієнтом, красивими видами і без авто.
Єдине, що лишилося нерозвіданим і дуже не дає спокою, це перевал між Водицею і Раховом. Треба буде вдовольнити свою цікавість.
Потім було прикордонне село (Великий Бичків) і біля 18 км вздовж кордону і р.Тиса.
Дуже відчувається вплив іншої країни, люди, мова, магазини, архітектура - у всьому то помітно.
Зупинилися у географічному центрі Європи (за с.Ділове), як справжні турИстИ купили магнітик і рушили на Ясіню.
Дорога видалася непроста: око бачить спуск, а в реальності то підйом з невеликим градієнтом і смачний мордодуй...
О 19 були у Ясінях (Рома з Павлом фінішували десь на годину раніше, пройшовши по Свидовцю).
Поселилися, попрали одяг, повечеряли, поділилися враженнями і фотками - і спатки.
3 день. Вирушили о 9 годині - і майже відразу "вкисли"
. Спочатку болото, потім хащі, а останній відрізок взагалі йшли по річці
.
Дорога до ст.Вороненка виявилася дууууже умовною, тож до Ворохти ми дісталися лише опівдні.
Потім вже котилося легко: асфальт терпимий, подекуди краще, подекуди гірше, машин небагато, вітер не заважав.
В Микуличах дало знати про себе зірване минулого року праве коліно, і в Яремче, коли купували подарунки додому, я вже мала вирішувати, маршрутка чи доїду сама
... Вирішила таки їхати. Спасибі, що контакти, педалювала 60 км однією лівою
.
Знову ж таки, передбачення на рахунок поганої дороги і щільного трафіку не збулися, дорога для гірської гуми більш, ніж нормальна, машин небагато.
О 17 годині були у Франківську, погуляли містом, повечеряли у піцерії, де зустрілися з Taleja і компанією
.
Додому їхалося добре - нормальний вагон, добрий провідник. Лише тіло, яке спало на верхній полиці, трохи зіпсуло сон - дико хропло всю ніч
.
Враження і висновки. ОСОБИСТО ДЛЯ МЕНЕ, трек, який планувався спочатку, варто йти пішки. Байк там доцільний в основному у ролі баласту.
Здобуто порцію гірського досвіду, тож, сподіваюся, наступного разу зможу уникнути деяких помилок.
Погода всі три дні була тепла і без опадів, що, як сказали місцеві, рідкість.
Хочу ще!
Доповню звіт після того, як зберу всі фото.
Краще зноситися, аніж заіржавіти.
.
