Передмова.
Спочатку цей велопохід планувався узбережжям Чорного моря від Батумі до Стамбулу. Але вислухавши поради учасників форуму та почитавши деякі статті в інтернеті було прийняте рішення про суттєву корекцію маршруту та включення до нього двох гірських відрізків. Фініш у Стамбулі теж відпав через суттєву різницю у вартості авіаквитків між напрямком Київ - Батумі, Батумі - Київ та Київ - Батумі, Стамбул - Київ. Тому кінцевий варіант маршруту походу був таким:
Київ - Батумі (авіа)
Батумі - Хопа (узбережжя)
Хопа - Трабзон (автобус)
Трабзон - Торул - Алуджра - Орду (1-й гіський відрізок)
Орду - Терме (узбережжя)
Терме - Кавак - Боябат - Сіноп (2-й гірський відрізок)
Сіноп - Батумі (автобус)
Батумі - Київ (авіа)
Учасники:
1. Бежевець Валерій, Київ (організатор, штурман)
2. Руц Олег, Мінськ (медик, фотограф)
Ці краї не дуже розбещені увагою туристів, але не поступаються своєю красою та кількістю цікавинок, скажімо, середноморському узбережжю Туреччини або Західній Туреччині. Тим цікавіше було там побувати.
Спочатку наша група мала складатись з чотирьох осіб, але з ряду причин не змогли прийняти участь дві представниці кращої половини людства. Нас лишилось двоє: я та Олег із Мінська.
Вибір авіакомпанії МАУ був обумовлений лояльним відношенням цієї авіакомпанії до перевезення в її літаках спортивного спорядження. Додаткова сплата за перевезення велосипедів, яка присутня у більшості лоукостерів, у МАУ відсутня. Головне, щоб вага місця багажу не перевищувала 23 кг, а ручної поклажі - 7 кг.
Отже, квитки придбані, спорядження зібране, велосипеди підготовлені. Чекаємо 12 серпня - дня вильоту в Батумі.
Початок.
12 серпня коли я їхав на таксі з дому в аеропорт була сильна злива. Від'їжджати в дощ - на щастя, подумав тоді я. В аеропорту виявилось, що загальна вага моєї поклажі складає 39 кг (25 + 14). Велосипед я ще якось вмовив прийняти в багаж, а вагу ручної поклажі наказали зробити 7 кг замість 14-и. Я так і зробив: розполовинив вантаж. Половину лишив у кріслі залу очікування, а половину приніс на зважування. Виявилось 8 кг, прийняли, але посміхаючись попередили, що перед посадкою буде ще одне зважування. Я знову склав докупи свою ручну поклажу, більше ніхто нічого у мене не зважував і я, пройшовши паспортний контроль, без проблем опинився в салоні літака.
Початок подорожі був не дуже вдалим. Через грозу у Києві затримався виліт борту МАУ у Мінськ, та виліт його назад із Мінська. Через це Олег не встигав на наш рейс до Батумі. Про це він повідомив мені телефоном. Я до останнього сподівався побачити Олега в салоні літака, та не судилося.
Посадка в Батумі проходила вночі в сильний дощ, та екіпаж свою роботу виконав на відмінно! Дощ був таким, що поки я добіг від трапу літака до будівлі аеропорту, був геть мокрим. Навіть презент від грузинської прикордонної служби у вигляді пляшечки місткістю 0,375 мл грузинського вина Сапераві, яка вручається кожному іноземцеві, що прилетів до Грузії, не додав настрою. Ніч, дощ, чужий аеропорт, докучливі таксисти... Прямо у будівлі аэропорту почав розпаковувати та збирати велосипед, кріпити на нього багажник та чіпляти велобаул. О другій годині ночі дощ нарешті припинився і я поїхав до центру міста шукати притулку на ніч. Знайшов хостел в якому колись зупинялись під час велоподорожі Грузією чотири роки потому. Останнє не зайняте місце у 22-місній кімнаті за 20 ларі мене зовсім не привабило. Вирішив заночувати у наметі прямо на пляжі в районі аеропорту. Знайшов гарне місце, захищене від вітру з моря та встановив намет. Заліз всередину та відразу заснув під ревіння хвиль. Мене розбудив страшенний шум двигунів злітаючого літака. То повертався додому в Київ о пів на сьому ранку Боїнг-737, на якому я прилетів. Намет я встановив прямісінько навпроти злітної смуги. ))
У чоловіка, що гуляв із своїм собакою по пляжу і непогано розмовляв російською, я дізнався де можна недорого зняти кімнату. Він порекомендував мені свого двоюрідного брата Давіда, намалював мені схему проїзду до нього, та подзвонив йому. Поки я знайшов потрібне місце, Давід вже чекав на мене біля воріт свого будинку. За 20 ларі в день я зняв кімнату з двома ліжками на другому поверсі його будинку. У вікна цієї кімнати заглядали мандаринові дерева із зеленими плодами на гілках. Велосипед теж отримав окреме місце в цьому гостинному будинку.
Подзвонив Олег і сказав, що буде не раніше наступного ранку, це найближчий рейс з Києва до Батумі. Представники авіакомпанії пропонували йому варіанти прильоту в Тбілісі або Стамбул, але це було б ще довше. Ну що ж, це неприємно, але не смертельно. Поміняв трохи зелених грошей на грузинські ларі, пообідав, відпочив у своїй кімнаті. Потім пляж та купання в морі до вечора. Життя налаштовувалось. ))
Рано вранці наступного дня, почувши звук літака, що приземлився (аеропорт знаходиться зовсім поруч), я піднявся та поїхав велосипедом в аеропорт зустрічати Олега. Нарешті ми зустрітися. Склали Олегів ровер, навісили баул та поїхали удвох до Давіда.
На автовокзалі нам повідомили, що великих автобусів зараз немає у наявності, а у малий автобус велосипеди не входять. Тому було прийняте рішення їхати до турецького міста Хопа своїм ходом, а звідти вже їхати автобусом до Трабзону.
Була страшенна спека і тому холодненький "Тархун", який ми випили в одному із кафе, був дуже доречним.
Потім до самого вечора купалися в теплому морі та загоряли.
Під час вечері відкоркували вино, що було нам подароване в аеропорту. Вино виявилось дуже непоганим.
1-й день
Кілометраж да день 67,54 км
Загальний набір висоти 1183 м
Трек (частина 1)
Трек (частина 2)
Ранній підйом, швидкий сніданок, пакування баулів, прощання з Давідом і ось ми вже їдемо по шоссе в бік турецького кордону до якого всього 12 кілометрів. Ранкова прохолода сприяла швидкому переміщенню у просторі. Швидко доїхали до мосту через ріку Чорох.
Ліворуч видно гори в ранковому серпанку, а з правого боку - старий міст, який знаходиться в аварійному стані.
Вздовж дороги ростуть могутні евкаліпти.
А ось і Гоніо, де знаходиться старовинна фортеця. В цей ранковий час фортеця була ще зачинена для відвідувачів, тому обмежилися тільки зовнішнім оглядом цього об'єкту.
Рушили далі. Олег взяз з собою екшн-камеру якою знімав багато відео.
Скелі поступово притисли дорогу до моря. Щоб камені не падали на дорогу, скелю обтяги металевою сіткою.
Так виглядає грузино-турецький кордон зі сторони Грузії. Для громадян України та Білорусії для перетину кордону Турції візи не потрібні.
Праворуч - прохід для пішоходів та велосипедистів. Кордон перетнули без проблем та без огляду речей.
Отримали по два штампи у паспортах і ми вже на турецький стороні.
До Хопи потрібно було проїхати ще 20 км. Дорога стала ширшою в два рази, причому розширення дороги виконано за рахунок тунелів, для велосипедистів виділена широка полоса, ведокремлена від проїжджої частини рельєфною розміткою. З'явився гірський рельєф, дорога то підіймалась вгору, то спускалась вниз. Потім нас накрив дощ, який ми перечекали у продорожньому кафе, де випили кави. Так зустрілися з сімейством з Азербайджану, які мандрували своїм автомобілем. Жінка, яка говорить російською мовою майже без акценту, допомогла нам зробити замовлення в кафе та обміняти у власника кафе 20 долларів на турецьки ліри. Турецька та азербайджанська мови дуже схожі.
Дощ закінчився і ми рушили далі. За годину доїхали до Хопи, знайшли автовокзал. Там зустріли жінку з Росії, яка вже тривалий час живе у Туреччині. З її допомогою домовилися про обмін валюти та дізналися, що автобус до Трабзону мав відправитись через пів години. Касир обміняв нам 100 доларів на ліри та продав два білети. Попрощалися, автобус рушив.
Поки їхали в автобусі ще два рази йшов дощ, часом сильний. Але ми в автобусі почувалися, як у тій рекламі, сухо та комфортно.
У Трабзоні світило яскраве сонце та було спекотно. Вирішили у Трабзоні не зупинятися, а відразу з автовокзалу їхати у гори. Ми і так вже вибилися з графіку на два дні через затримку Олега.
Рушили. Трафік руху біля Трабзону досить напружений. Турки не можуть просто так прїхати повз велосипедиста. Обов'язково потрібно натиснути на клаксон та щось покричати у вікно, привітливо помахуючи рукою.
У серпні в Туреччині сезон масового збору фундуку. Дорогою побачили як сушать на узбіччі зібраний фундук, купили собі кіло горіхів. Турецькою мовою він зветься "финдик".
Перед містом Мачка проїхали тунель. Всі тунелі, що були у нас на шляху були відкриті для проїзду на велосипеді.
Дорожній знак підказав, що нам потрібно їхати ліворуч.
Перед містом встановлено пам'ятник загиблому українському екіпажу літака Як-42, що загинув у травні 2003 року.
У Мачці пообідали, купили хліба, овочів, фруктів та бензину для мультипаливного пальника.
Недалеко від Мачки знашли гарне місце для ночівлі. Тут було багато ожини та невелике озерце з чистою водою, де ми із задоволенням купалися після спекотного дня.
2-й день
Кілометраж за день 30,29 км
Набір висоти 2118 м
Цього дня у наших планах було відвідання монастира Сумела, який розташований на теріторії національного парку Атиндере та підйом на перевал висота якого понад 2400 м.
Ранішній підйом, на сніданок вівсяна каша з білоруським згущеним молоком і родзинками та чай.
Швидкий збір, згортання намету, пакування баулів.
Проїхали форелеве господарство, де в ресторані можна відвідати свіжовиловленої форелі. Але ми ще не встигли зголодніти.
Мальовнича дорога круто піднімається вгору вузькою ущелиною.
Гори помалу розступилися.
Далеко вгорі відкрився вид на будівлі монастира.
Підйом був не з легких.
Біля водоспаду трохи перепочили та влаштували невелику фотосесію.
Знову крутий підйом серпантином. Рухатись можна тільки пішки, штовхаючи велосипед.
Ми уже на рівні монастира. Лишилось ще трохи.
Залишили велосипеди біля невеликого базарчика, де торгують сувенірами та пішки пішли до монастира. Стежка вибита сотнями тисяч ніг.
Купили білети. Білети гарні, з голограмами та штрих-кодом для проходу через автоматичні турнікети.
Нарешті дісталися монастира. Була неділя і народу було багато.
Старовинні фрески монастира пошкоджені вандалами та роками.
Рушили далі в гори. Дорожнє покриття змінилось з асфальтового на каменисте. Погода різко почала псуватись. Не встигли проїхали кілька кілометрів, як розпочався дощ з грозою. Прямо на узбіччі дороги ми накрилися разом з велосипедами тентом від палатки, сидячи на бетонному парапеті. Лускали камінцями горіхи та ділились враженням від відвідин монастира. Проїжджаючи повз нас машини привітно сигналили нам, а деякі водії навіть спинялися, щоб поцікавитись, чи все у нас гаразд. ))
Після дощу невеликий струмок, що протікає поруч з дорогою, перетворився на мутний потік.
Клапті туману сповзали по схилам гір.
Хмари розвіялись, проглянуло сонечко. Відкрились чудові краєвиди.
Та недовго ми милувались краєвидами. Із ущелини виповзла хмара та закрила все навколо туманом.
Далі рухались в густому тумані, штовхаючи велосипеди по слизькій від дощу кам'янистій дорозі. Градієнт підйому складав не менше 15%. Із 30 км, що ми здолали за день, більше половини пройшли пішки. На яйлі після висоти 2000 м температура різко впала до 12 градусів.
Нарешті, стомлені, дісталися перевалу висота якого 2450 м.
Тут ми знайшли притулок у вигляді невеликого готелю. Коли ми, замерзлі і промоклі, зайшли у вечірніх сутінках всередину, в холі з десь із півтора десятка місцевих чоловіків дивились по телевізору футбольний матч. Наша поява у велосипедній формі викликала серед них таке здивування, яке можна було порівняти з появою тут прибульців. Власник готелю Айхам разтопив для нас металеву піч, поки готувалась наша вечеря, подав нам гарячий чай, якого ми випили багато. Спочатка пили його маленькими стаканчиками, але потім попросили великі гранчаки ("бардак" по турецьки), щоб втамувати спрагу, яка нас мучила та зігрітися.
Після смачної вечері був гарячий душ та відпочинок після нелегкого дня у ліжках, а не на землі.
3-й день.
Кілометраж за день 62,58 км
Набір висоти 802 м
Втрата висоти 2221 м
Вночі ще кілька разів йшов дощ. Крізь сон мені подумалось, добре, що ночуємо під дахом, а не в наметі.
Ранок був чудовим! Безхмарне небо та яскраве сонечко, повна протилежність вчорашньої погоди, зустріли нас надворі. Айхан пригостив смачною кавою та приготував для нас сніданок.
Турки дуже гостинні люди. Пригощали нас за час нашої подорожі частенько. То кава, то айран, то кавун, а одного разу навіть смачним та ситним обідом. Але про це докладніше буде пізніше.
Оглянулися навкруги при денному світлі. На перевалі, що знаходиться між двома вершинами гір, крім готелю де ми ночували, знаходяться мечеть та ще один такий самий готель. Конкуруюча фірма. )) Навкруги альпійські луки, іншої рослинності, крім трави, немає.
Потиснули Айхаму руку на прощання, залишили йому в якості сувенірів україськи та білоруські гроші та рушили далі. Відразу почався спуск.
Довкола відкивалися краєвиди один краще іншого. Можна годинами стояти, милуватись ними і фотографувати.
Із втратою висоти зростала температура повітря. Сонечко припікало. Переодяглись у легкий одяг.
На спуску часто зупинялись, щоб охолонули гальма і милувалися довкіллям.
Скинули 500 метрів висоти. Внизу з'явився колишній грецький монастир Імера.
Спустились до монастира. Колись тут кипіло життя, зараз тільки розруха та руїни.
Всередині все теж у жалюгідному стані. Фрески знищені, однієї колони не вистачає, її замінили на залізну опору, щоб не обвалилось склепіння.
Фото на пам'ять. Поїхали далі.
Спустилися ще нижче у долину ріки. Стало зовсім спекотно.
Виїхали на асфальтовану дорогу, що проходила вздовж ріки. Забуте відчуття спуску по асфальту з невеликим ухилом. )) В одному із сіл зустріли ватагу хлопчаків і запитали у них, де найближчий магазин. Недалеко, мовили ті, всього 25 км. Почуття гумору у дітей присутнє. ))
Дорога привела нас до мальовничого каньону. Гори зійшлися у візьку ущелину, по дну якої протікає невелика річка та прокладено дорогу. Навколо нависають стрімкі скелі.
Каньон закінчився, виїхали в широку долину.
Проїхали поруч із арочним містком через річку. Таких містків мі зусстріли немало.
Настав час обіду. Зупинились на обід прямо на зупинці. Зварили борщ із сушених овочів з додаванням сушеного м'яса та томатної пасти. Бутерброди з салом накрили тканиною, щоб не шокувати водіїв, що проїжджали повз нас. Деякі з них зупинялись, щоб поговорити з нами.
Спілкувались з місцевим населенням ми багато, переважно з допомогою жестів. Ні англійською, ні російською тут ніхто з місцевих жителів не володіє, як і ми не володіли турецькою мовою. Іноді, в самих складних випадках, ми користовувалися перекладачем у смартфоні.
У нас був ще один екскурсійний об'єкт - печера Караджа. На жаль, фотографувати там заборонено, усі фотоапарати та смартфони прийшлося залишити у камері схову. Охорона суворо слідкувала, щоб в печері не велася фото-відео зйомка. Олегу вдалося в руці пронести свою невеличку екш-камеру та відзняти трохи відео прихованою камерою.
Підйом на кількасот метрів до печери був вартий того, щоб побачити красу цього природного об'єкта.
Під вечір виїхали на чудове чотириполосне шосе, яке привело нас до міста Торул.
Ціна номеру в місцевому готелі, яку нам запропонували, нас не влаштувала. Пошуки місця для ночівлі в наметі врешті увінчались успіхом і ми знайшли чудове місце неподалік від Торулу. Це був чийсь город прямо біля річки. Спитали дозволу у власника ділянки і чудово розмістилися на ночівлю, встановивши намет на зеленій траві.
4-й день
Кілометраж за день 52,29 км
Набір висоти 1532 м
За ніч добре відпочили. Ранок був чудовим: ясне небо та яскраве сонце. Ніякого вітру.
Поснідали традиційно: рисовою кашою із згущеним молоком та родзинками. Запили зеленим чаєм з лимоном та печивом. Рис я замочував на ніч, щоб він розбух та швидше варився.
Від місця ночівлі поїхали знову в Торул, щоб поповнити запаси продуктів. Дорогою зустріли велотуриста з Франції, який їхав нам назустріч по протилежній стороні дороги. Він мандрував дорогами Туреччини соло. Проїхав вже пів-Туреччини. Трохи з ним поспілкувались та сфотографувались на пам'ять.
Місто Торул вранці.
В складних випадках спілкування допомагав перекладач у смартфоні.
Цей чоловік подарував нам кавун
Кавун ми з'їли прямо на узбіччі дороги відразу за містом.
Рушили далі асфальтовою дорогою. Дорожній знак попередив про можливість обвалу каміння. Легкий ухил, чудове асфальтове покриття. Насолода, а не дорога!
Шосе привело нас до водосховища з бірюзовою водою, розташованого в тісній ущелині.
Посередині водосховища видно садки в яких вирощують форель. Звідси свіжа риба поступає прямо в магазини та ресторани.
Вдалині показався підвісний піхохідний міст по якому нам належало перейти на інший берег водосховища.
Он по тій дорозі внизу нам потрібно буде піднятися до гребеня гори праворуч.
Місток помітно розгойдується під дією вітру і коли рухаєшся по ньому відчуття виникають доволі гострі.
Це був важкий підйом. Рухались тільки пішки. Була страшенна спека та повна відсутність щонайменшого вітерця. Але види, що відкривались зверху, були варті того.
Дорога, по якій ми рухались на протилежному березі. Пішохідний міст уже далеко внизу.
Знову спуск в долину з протилежного боку гори.
Після спуску дорога йшла вгору вузькою ущелиною.
З одного боку дорогу стрімка скеля, з іншого - річка.
Пора вже обідати, а придатного для цього місця немає. Вирішили обідати прямо на узбіччі. Рух транспорту по дорозі був зовсім незначним. Там же в затінку і перепочили після ситного обіду.
Після обіду рушили далі. Проїхали греблю з невеликим водосховищем. Акведук, що видно на передньому плані, зроблено для проходу через греблю форелі. Місцевий житель казав нам, що форель (алабалик турецькою) в річці водиться.
Наближався вечір. Потрібно було шукати місце для встановлення намету. Його ми знайшли на іншому березі річки, перейшовши по мосту. Чудове місце, поруч протікає ріка в якій ми із задоволенням купалися, незважаючи на прохолодну воду.
Проїжджаючий на машині турок, зупинився та довго з нами "бесідував". Він про щось питав нас турецькою, ми йому відповідали російською. Чудовий вийшов "діалог". )) Нарешті він поїхав собі, а ми повечеряли, та залізлу до намету спати. Над нами було безліч зірок. Готель мільйон зірок.
5-й день
Кілометраж за день 53,94 км
Набір висоти 1727 м
Цього ранку ми прокинулись коли ще сонце не з'явилось із-за навколишніх гір.
В цей день в наших планах був штурм перевалу 2750 м та спуск у місто Алуджра, тому зі зборами не барились. Рушили о 8-й годині ранку.
Дорога йшла чудовою долиною, з обох боків гори поросли лісом, вдалині синіли гори, серед яких десь знаходився перевал, до якого ми прагнули. Їхалось легко.
Минули арочний міст через річку, вздовж якої ми рухались. Таких мостів за час нашої подорожі ми бачили немало.
Невелика електростанція. Воду до турбін підводять по величезним трубам від греблі і водосховища, що розташовані вище.
Біля невеликого водоспаду трохи перепочили.
Поступово, з набором висоти, ліс поступився місцем альпійськім лукам.
Гребля та водосховище, яке живить водою електростанцію, яку ми проїхали раніше. Ліворуч видно дорогу, під якою прокладено труби по яким подається вода до турбін електростанції.
Стало видно яйлу та залишки снігу в улоговинах на ній. Якщо сніг до серпня не розтанув, значить лишиться там до зими.
В середині кадру видно скелю, яку ми потім обминули. Дорога проходить спочатку ліворуч від неї, потім піднімається і проходить за скелею, далі веде через сідловину праворуч по гірській долині до перевалу.
Дуже мальовнича долина.
Вигляд попереду.
Вигляд ззаду.
Місце дозаправки водою.
Дорога пішла круто вгору. Камениста дорога по якій навіть штовхати велосипед важко.
Підйом серпантином.
Піднялись до рівня скелі. Внизу видно долину і дорогу, якою ми нещодвано проїхали.
Черговий водопій зустрівся нам дуже доречно.
Ми вже піднялись вище тієї скелі.
Внизу добре видно нашу колишню дорогу.
Дорога по якій ми піднімались. Зліва видно літній табір пастухів, які випасають худобу на літніх пасовищах. Там нас пригостили холодненьким айраном, який нам приніс вгору до дороги хлопчик на ім'я Мустафа. Від грошей він категорично відмовився. На питання турецькою "ne kadar?" (скільки коштує?) повторював "bedava" (бескоштовно).
Після довгого підйому на висоті близько 2400 м вирішили зробити перерву на обід. Трохи пофотографувались.
Пообідали перепочили та рушили далі гарною гірською долиною. Знову на північних схилах гір стало видно клапті снігу.
Долина, вигляд зверху.
Гірський масив Карагьольбаши. Висота понад 3200 м.
До перевалу лишилось зовсім небагато.
Нарешті перевал. Висота 2750 метрів. Фото на пам'ять.
Далі був довгий спуск.
У зворотньому порядку яйла змінилась на рідколісся, потім на хвойний ліс, далі - на листяний ліс.
Далеко на горизонті гори склали чудову перспективу.
Дорогою ще раз пили айран, яким нас почастували.
Ближче до вечора з'явилось місто Алуджра.
В центрі міста єдиний готель був заповнений постояльцями вщент. Нам підказали як знайти інший готель на околиці міста. Після довгих пошуків ми нарешті знайшли цей готель де й зупинились на ніч.
6-й день.
Кілометраж за день 47.39 км
Набір висоти 1108 м
Після минулого важкого дня цього ранку ми прокинулись пізно. Поснідали, провели обслуговування велосипедам. Рушили десь об 11:00. Заїхали в місто для закупки харчів. Поки виїхали за місто вже була спека. Алуджра розташована в долині та з трьох сторін оточена горами. Зразу розпочався підйом. Набрали води біля джерела.
Спека була такою, що розм'як асфальт. Дорога йшла вгору. Проїхали кілометрів 15 і вирішили не мучити себе, та перечекати спеку в затінку біля річки. Обмились прохолодною водою, посиділи в тіні дерев. Приготували обід та побідали, щоб більше не спинятись зайвий раз.
Знову рушили. Проїхали кілька сіл. Дорога весь час йшла вздовж річки. В річці водиться форель, бачили рибалок з вудками.
Розпочався підйом на перевал. Дорога пішла круто вгору звиваючисьсь серпантином. Водії всіх машин, навіть легковиків, що проїжджали повз нас, пропонували підвезти нас до перевалу. Ми були невблаганні, та стійко відмовлялись від їх пропозицій.
Обабіч дороги росте рідкий ліс. По розташуванню гілок на стовбурах дерев можна судити про переважний напрямок вітру в цьому місці.
Довго піднімались, а перевалу все не видно. Стало ясно, чому водії так наполегливо пропонували нас підвезти.
І ось нарешті далеко спереду побачили ознаки перевалу: дороги далі не видно, прапор та транспарант біля дороги.
Ми не помилились, це дійсно був перевал, висота якого 2160 м.
Перед спуском одягли вітровки. Спуск, як і підйом, був серпантином. Погода за перевалом була іншою: сильний вітер, хмари та прохолода.
Спуск пролетіли швидко. Було кілька зупинок для охолодження гальм та фотографування.
На небо почали наповзати хмари. Вечоріло.
Потрапило на очі непогане місце для ночівлі. Закрите з дороги місце, річка поруч та трава під ногами. Далі починався підйом і там навряд ми знайшли б гідне місце. Вирішили спинитися на ніч тут, хоч було ще досить рано.
7-й день.
Кілометраж 47 км
Набір висоти 1610 м
Розпочався цей день традиційно: підйом о 7-й, ранкові водні процедури, сніданок, пакування баулів. Рушили!
Відразу розпочався крутий підйом на черговий перевал.
Було спекотно. Нарешті дістались перевалу.
В місцевому кафе хотіли випити кави, але, кави там не робили і замість неї нам запропонували "Мак кофе". Нічого не вдієш, випили цієї бурди та поспілкувались із завсідниками цього закладу. Питання традиційні: звідки ви, куди їдете?
На північній стороні хребта було набагато прохолодніше, тому на спуску з перевалу одягли вітровки.
Дорога вигадливо вигинається йдучи вниз по плато.
Огорожі ділянок сінокосу складаються з каміння, яке зібрано на ділянці.
На яйлі.
Буйволи краще почуваються на висоті 2000 метрів, ніж корови, особливо взимку коли все вкрито снігом. Та й молоко у них корисніше. Буйвол турецькою - manda.
Приїхали в село Кюмбет. Тут був базарний день. Було незвично бачити таке скупчення людей після безлюдних гір.
Тут випадково зустріли чоловіка, який добре говорив російською. Він, почувши наше спілкування між собой, першим звернувся до нас на майже бездоганній російській мові. Виявилось, що він довгий час працював у Росії, зараз працює учителем російської мови. Купили у нього квашених оливок та диню.
За Кюмбетом був свіжеукладений асфальт та нова розмітка. Спускатись було приємно.
Періодично зупинялись помилуватись краєвидами та зробити фото.
Краєвиди тут один красивіше іншого.
Але все гарне рано чи пізно закінчується. Закінчився і наш спуск ідеальним асфальтом.
Звернули з асфальту на каменисту дорогу, яка підіймалась вгору. Треба було уже б пообідати, але місця для цього не знаходилось. Заїхали на теріторію якоїсь будівельної бази та попросилися тут перепочити та пообідати. Отримали згоду та розмістились на лаві під накриттям. Краще ніж на землі. Поруч протікає річка де можна вимити та посуд після прийому їжі. Поки на пальнику готувався наш грибний суп, співробітник бази пригостив нас салатом із свіжих овочів та якимись східними солодощами.
Пообідали, перепочили. Подякували за гостинність та поїхали далі. Швидкість була невисокою, дорога стрімко йшла вгору.
Почав накрапувати дощ. Часом дощ посилювався. Вечоріло. А придатного для ночівлі місця не було. В ось ми знесилені та промоклі побачили знизу теріторію де розміщувався якийсь бетонний заводик та будівельні будиночки. Спустилися, оглянулись навкруги. Ні душі! Ми вже подумували, що зупинимось прямо тут і встановимо намет на мокрій траві, бо часу на пошук іншого місця вже не було. Тут ми помітили, що за нами з дороги спостерігав якийсь чоловік біля своєї машини. Ми підійшли до нього та спитали, чи можна нам тут на теріторії поставити намет та переночувати. Цією людиною виявився доглядач цього будмайданчика на ім'я Омер. Він відкрив нам один з будиночків, де було світло, вода та навіть два розкладних дивани. Залишив нам ключі та попрощався до ранку. Ночували ми з комфортом. Розвісили та просушили мокру одежу, зарядили всі акумулятори. Крізь сон чули як майже всю ніч накрапував дощ. В наметі в таку погоду було б зовсім не так комфортно.
8-й день.
Кілометраж за день 36,28 км
Набір висоти 1273 м
Після нічного дощу ранок був сонячним та безхмарним. Поки ми снідали, приїхав на машині Омер. Поцікавився, чи добре ми відпочили, чи не треба чого нам. Довго на прощання тисли йому руку, про гроші навіть не заїкались, бо знали, що цим сильно образимо його. А от сфотографуватись на пам'ять Омер згодився залюбки.
Після теплого прощання з Омером рушили далі на перевал. Дорога трохи розмокла, але ранкове сонце швидко підсушило її. Навкруги тільки гори вкриті травою, косми хмар та повна тиша. Лише дзюрчання струмка, що протікав поруч порушувало цю тишу.
Градієнт підйому дозволяв майже скрізь проїхати на передачі 1-1. Пішки йшли зовсім мало.
Дістались перевалу. Висота 2170 м. Перевал нічим не примітний. Сфотографувались та поїхали по яйлі.
Зліва від дороги красувалась вершина гори Карагьоль, висота якої понад 3200 м. Під горою знаходиться декілька озер в яких навесні збирається тала вода. Від них отримала свою назву і гора (карагьоль в перекладі з турецької - чорне озеро). Ці озера добре видно на супутникових фотознімках, але їх неможливо побачити знизу. До озер ми підійматись не стали, бо на це пішло б не менше дня.
Навкруги, скільки бачило око, було плато (яйла), по якому повзли невеликі хмари. Ми знаходились на висоті цих хмар. Краєвид навкруги був чудовий.
Видно якісь поселення жителі яких займаються скотарством.
Із ущелин на яйлу періодично виповзали хмари, та яскраве сонце швидко розправлялось з ними.
Скрізь багато каміння, яке зносять з ділянок і складають в огорожі. Видно ескаватор, який розбивае великі валуни на більш дрібні камені, які вже можна винести з ділянки.
Цікаве оформлення джерела. Може напитись і худоба, і людина.
Дорога яйлою.
Вказівник на яйлі.
Дорога спустилась до верхнього рівня хмар. Пірнули в туман, навкруги стало нічого не видно.
Спочатку подумали, що табличка вказує напрямок до місця, де живе Семен, але згодом з допомогою перекладача в смартфоні з'ясувалось, що semen це сперма.
На висоті близько 1500 м досягли нижньої кромки хмар.
На березі однієї з багатьо річок, що ми перетнули, вирішили пообідати. Зварили борщ, нарізали, хліба, сала та ковбаси. Свіжі овочі, які ми купили вчора.
До нас наблизились два вовкодави. Олег трохи занервував. Зараз ти побачиш приборкання вовкодавів, сказав я йому. Ці двоє собак мали поступливий норов і за шматок ковбаси залюбки робили те, що від них хотіли: підійшли та навіть служили. Після прийоми їжі полягали поруч з нами, сподіваючись, що перепаде ще.
Кожний клаптик землі в горах розроблений або під городи, або під сінокіс.
Близько вечора проїхали через село Джанбагі. Тут знаходиться велика мечеть до якой приїжджають прачани. Камениста дорога тут змінилась на заасфальтовану.
Відразу за селом побачилили непогане місце для встановлення намету. Тут і вирішили заночувати.
9-й день.
Кілометраж 58 км
Набір висоти 650 м
Втрата висоти 2450 м
Цього ранку ми прокинулись пізно. Поспішати не було куди, нам належало спуститися асфальтом до Орду, до якого було всього 58 км.
Спускатись, та ще непоганим, по українським міркам, асфальтом, це зовсім інші відчуття, ніж штовхати велосипед вгору. Водії машин, що рухались у попутному напрямку, здивовано поглядали на нас, коли на крутих віражах ми обходили їх.
Після висоти 1000 м почались суцільні посадки фундуку.
Туреччина являється світовим лідером по вирощуванню фундуку. 70% відсотків світового виробництва фундука припадає на Туреччину. Провінції Орду та Гіресун - лідери по збіранню цих горіхів в Туреччині.
Ось так зібраний фундук сушать вздовж доріг. Спочатку горіхи зелені, а потім мають набути бурого кольору.
А ось так горіхи лущать у спеціальних агрегатах. Горіхи зсипаються вниз у мішки, а лушпиння вилітає на узбіччя дороги.
Доїхали до села Йокушдібі. Захотілось кави. Завітали до найближчого закладу та намагались англійською замовити каву. Власник нас не розумів. Тоді Олег промовив слово "кьофте", яке він десь почув раніше та вважав що це "кава" турецькою. Хазяїн, якого звати Ібрагім, згігно закивав головою та жестами показав, що треба зачекати 10 хвилин. Поки він порався у себе, ми сидячи на стільцях на вулиці намагались спілкуватись з місцевими хлопчиками серед яких був і хазяйський син. Як пізніше виявилось, це була м'ясна лавка з грилем всередині.
Згодом Ібрагім запросив нас до столу. Яким же було наше здивування, коли ми замість кави побачили таке.
Гарненько нас "розвели" на те, чого ми не замовляли, такою була перша думка. Але їжа так апетитно пахла, що утриматтсь, щоб не покуштувати її, було неможливо. Виявляється, що "кьофте" це м'ясна страва у вигляді баранячих котлеток, приготованих на грилі, з овочами. З'їли усе, і я думаю, було б ще, теж з'їли. Запили айраном, який подав нам Ібрагім. На питання "не кадар?" (скільки коштує) Ібрагім протестуючи замахав руками, потім притиснув долоню до серця і простягнув її до нас. Цей жест вже був нам відомий і означав, що це подарунок. Такі моменти запам'ятовуются надовго! У хід пішли білоруські та українські грошові знаки у якості сувенірів. Ібрагім показав, що вставить їх у рамку під скло та повісить у своєму закладі.
Сфотографувались на пам'ять.
А кави ми так і не знайшли. Скрізь був тільки чай.
Дорогою купили ще горіхів, бо раніше куплений кілограм ми вже доїдали. Попросили кіло, а нам принесли пакунок кілограми на три, не менше, а грошей взяли тільки як за кілограм.
Заїхали на заправку та купили ще бензину для пальника. Видно, що заправку збудували на місці, яке видовбали в скелі. Так будують і будинки у відвойованих у гір місцях.
Продовжили спуск. Проїхали міст, поруч з яким видно рештки старого мосту, зруйнованого повінню. Змитий проліт мосту валявся в річці на відстані ста метрів від опор.
Після мосту був знову підйом, від якого ми вже встигли відвикнути. Коли піднялись на невеличкий перевал вперше після гір побачили море та місто Орду.
Слово "орду" з турецької перекладається як "армія". Відоме всім українцям слово "орда" походить від цього тюркського слова.
Колись це було грецьке чорноморське місто Котіореа, але після нашестя сельджуків місто отримало сучасну назву. Нещодавно Орду отримав офіційний логотип міста О2, що означає кисень, а також слоган "Орду - батьківщина кисню".
Приїхали в Орду, дорогою минули дві гарні мечеті.
Виїхали на набережну. Хотілось скупатись у морі, але переодягнутись було ніде, а кругом люди.
Сіли на лаву біля моря, міркуючи, де б знайти недорогий готель. Навкруги були розташовані тільки дорогі апартаменти. Мимо проходив якийсь інтелігентного вигляду чоловік, спитали у нього: "Do you speak English?". І не помилились! Він не тільки добре говорив англійською, а ще й порекомендував нам звернутись за допомогою до Еріма Кадіолу, який являється президентом місцевого байк-клубу. Його ми можемо знайти в кафе "Бульвар" в центрі міста. Під'їхали до кафе, швидко знайшли Еріма, який працює тут розпорядником та добре володіе англійською. Представились йому, він відразу запросив нас до столу, подали каву. Поки ми пили каву, Ерім кудись кілька разів зателефонував. Запропонував нам один з готелів, ціна нас влаштувала. Один із працівників кафе, на прохання Еріма, супроводив нас на велосипеді до готелю.
В готелі чергова відразу домовилась із працівниками кафе навпроти про зберігання наших велосипедів, їх закрили в підсобному приміщенні цього кафе. Ми були здивовані такою взаємовиручкою. На знак подяки обідали, вечеряли та снідали ми саме в цьому кафе.
Розташувались в номері. Гарячий душ та чисті простирадла в ліжках були блаженством.
Домовились с черговою в готелі, яка виявилась веселою та привітною дівчиною, про використання їхньої пральної машини, склали наші брудні речі пратись у машину. Поки речі пралися, пішли пообідати та трохи прогулятись вулицями Орду.
Повернулись в готель, розвісили сушитись випрані речі на горищі та перепочили. Wi-Fi у готелі був присутній і ми передали привіт близьким та знайомим.
Надвечір, після смачної вечері, знову пішли гуляти містом.
Опори світлофорів в Орду світяться тим же кольором, що й сам світлофор. Дуже цікава ідея!
Як і домовлялись, завідали до Еріма. У нього в гостях було два місцевих велосипедиста та молода пара велобайкерів на ім'я Камілл та Анджолі із французького міста Гренобль. Присіли до столу і ми. З'ясувалось, що молоді люди мандрують на велосипедах із Франції до Індії, через Европу, Турцію, Закавказзя, Середню Азію, Китай. Тривалість цієї подорожі за планом складає пів-року. Дорогою вони користуються тільки паперовими картами, вони не визнають ніяких смартфонів, планшетів та інших гаджетів. Зв'язок тримають тільки через інтернет-кафе.
Ерім запропонував всім піднятися канатною дорогою на гору Тахтали, де знаходиться міська зона відпочинку. Проїзд на гору і назад канатною дорогою коштує 7 лір.
Сучасні кабінки канатки розраховані на вісім осіб, наша весела компанія як раз умістилась. Піднялися. Згори відкривалась чудова панорама вечірнього міста.
Сіли за стіл у одному з ресторанів. Ерім розливав чай. Спілкувались. Було весело.
Навкруги було багато кафе та ресторанів, де сиділо не менше двох сотень людей. Але жодного нетверезого ми не помітили. У нас так би не було.
Спустились в місто, радо попрощались з усіма та пішли в готель відпочивати.
Це був прекрасний день, насичений подіями!
10-й день.
Кілометраж 50,46 км
Набір висоти 665 м
Цього дня наш маршрут пролягав вздовж берега моря. В планах було відвідання мису Ясон.
Їзда по асфальту без підйомів та спусків викликала вже забуті враження. Їдеш собі, милуєшся морем та горами. Тільки дошкуляють машини, що проїжджають поруч. Всі водії обов'язково стараються нам посигналити. Ми спочатку відповідали їм помахом руки, але це швидко набридло. Дув доволі сильний зустрічно-боковий вітер зі сторони моря. Та незважаюче на це, їхати було приємно. Море трохи штормило.
Проїхали містечко Першембе, де поповнили запас продуктів.
Далі дорога трохи піднялась вгору і підходу до моря не було, а скупатись в морі дуже хотілось, особливо коли внизу було видно бухти з чистою водою, захищених від вітру та хвиль скелями.
Дорогою минули невеликий тунель.
Дістались мису Ясон. Мис вузьким перешийком заходить далеко в море. На самому його кінці встановле діючий досі маяк.
Назва мису пов'язана з ім'ям героя древньогрецької міфології Ясона, яких разом зі своєю командою на кораблі Арго подорожували за золотим руном. Згідно з легендою саме в цьому місці вони зупинялись по дорозі до Колхіди. Тут розташований археологічний майданчик, що охороняється державою та старовинна церка.
Колись тут був античний порт та штучні басейни для розведення риби.
Рушили далі на захід в сторону Фатси. У Олега трапився прокол. Великий саморіз вп'явся у заднє колесо. До речі, це була єдина технічна проблема за весь похід.
Нарешті на нашому шляху знайшлося гарне місце для купання. Піщаний пляж із зручним заїздом з дороги. Незважаючи на невеликий шторм ми довго плавали у бурхливих та теплих водах Чорного моря. На березі лускали горіхи та знову плавали. На це пішло кілька годин, але ми нікуди не поспішали. Турки, що купались біля самого берега поруч цілими сім'ями (жінки, звичайно, в одежі), з подивом поглядали на нашу велозасмагу та плавання серед хвиль.
Рушили далі вже далеко за полудень. Їсти зовсім не хотілось, бо були ситі горіхами. Проїхали ще небагато та побачили гарне місце для ночівлі. Середземноморські сосни росли на самому березі моря на чиємусь закинутому майданчику під будівництво будинку. Підлізли під ланцюг, що закривав проїзд машинам з дороги (але не нам), та розташувалсь тут з комфортом.
Шторм посилився. В розбурханому морі купатись було не тільки небезпечно, але й неприємно, бо вода була брудною від сколоченого піску. Тому від вечірнього купання відмовились.
Хмари, у які сідало сонце, не передвіщували на завтра гарної погоди. Десь над морем йшов дощ.
Усю ніч спали під ревіння хвиль, що набігали на берег зовсім недалеко від нас.
11-й день
Кілометраж 66,9 км
набір висоти 327 м
Вночі пару разів йшов дощ. Зранку небо було похмурим, але без дощу.
Поснідали, зібралися та поїхали, сподіваючись, що дощу більше не буде. Але проїхали зовсім небагато і трохи не доїжджаючи Фатси пішов дощ. Сховались від дощу у заскленій галереї закинутого ресторану. Посідали та знай собі лускали горіхи.
Поки перечекали дощ, наїлись горіхів. В'їхали у Фатсу.
Фатса - невелике курортне місто, оточене горами, з відмінно розвиненою туристичною інфраструктурою, яке славиться своїми піщаними пляжами.
Спереду виднілось ще одне курортне місто - Уньє.
Місто дуже затишне, чудовий піщаний пляж. Тут є всі умови для сімейного відпочинку, в тому числі з маленькими дітьми.
Вздовж моря видно соснові посадки. Вирішили зупининтись тут на обід. Дуже гарне місце! Туалети, столики, кабінки для переодягання. Добре підходить для встановлення наметового табору. Сосновий ліс та величезний піщаний пляж.
Зі сторони моря побачили енергоблоки та чисельні опори ЛЕП, що йдуть від них.
Доїхали до містечка Терме, де по плану ми мали повернути в гори на другий гірський етап. Але часу на гори вже не лишалось, тому поїхали далі до Сінопа вздовж моря.
Біля одного з ресторанів побачили рекламу, незвичну для слов'янського ока. Але це всього лиш реклама йогурту з молока буйволиць.
В'їхали на рівнину. Море далеко відступило. Навкруги були суцільні посадки фундука. Треба було вже зупинятись на ніч. Вирішили ночувати прямо на чиїйсь плантації. Фундук був вже зібраний, тому ми не хвилювались з приводу того, що нас випадково знайдуть та будуть неприємності. Поставили намет, вечеря, сон.
12-й день.
Кілометраж 52 км
Набір висоти 165 м
Ніч пройшла без пригод. Традиційна рисова каша з родзинками та сгущеним молоком на сніданок, вологий намет складено до баулу, речі спаковано, можна їхати. Цього разу я зрадив своїй звичці уважно переглянути місце ночівлі перед від'їздом. Як пізніше виявилось, там десь у траві залишився мій ніж, який проїхав зі мною не одну тисячу кілометрів. Шкода ножа!
Попереду на нас чекав Самсун - велике місто на чорноморському узбережжі Туреччини.
Швидко проїхали рівнинний відрізок чудового чотириполосного шосе, що привів нас до міста.
В передмісті Самсуна будується великий стадіон.
Поруч розташований великий спортивний комплекс, який носить ім'я знаменитого турецького борця та тренера Яшара Догу.
Роспочався довжелезний бульвар, що перетинає місто з одного кіця до протилежного. Звичайно ж, він носить ім'я Ататюрка. Кінцева зупинка самсунського трамваю. Трамвай дуже гарний та безшумний. Такий самий я бачив у Єрусалимі.
Спитали у поліцейського де можна знайти недорогий готель, він підказав нам їхати ближче до центру у старе місто.
Знайшли готель, що нам підійшов, заселились. Душ, гоління. Розвісили, де тільки можна, сушитись намет та вологі речі. Втоми не було, бо проїхали в цей день зовсім мало. Тому вирішили прогулятись містом, та десь пообідати.
Зайшли в один з ресторанчиків, розташований поруч, замовили собі традиційний турецький суп "чорба" та м'ясну страву, назву якої я не запам'ятав.
На вулицях Самсуну.
Вийшли на набережну.
Тут можна покататись на фаетоні.
Інсталяція у натуральний розмір, що демонструє прибуття Мустафи Кемаля Ататюрка до Самсуна.
В порту Самсуна пришвартувався литовський паром із Клайпеди.
Продовжили прогулянку містом.
Прогулялись торговими рядами базару.
Накупили собі смачної всякої всячини, та пішли спочивати у готель. Звичайно, одного неповного дня замало, щоб побачити місто. Але й тих кілька годин, що ми гуляли його вулицями, вистачило для того, щоб зрозуміти: Самусн - перлина чорноморського узбережжя Туреччини.
13-й день.
Кілометраж 94,5 км
Набір висоти 677 м
До Сінопу, кінцевого пункту нашої подорожі, лишилось проїхати близько 160 км. Олег не дуже добре почувався і вирішив їхати до Сінопа автобусом. Я далі поїхав сам. Домовились, що Олег надішле мені СМСку з назвою готелю в Сінопі, де він зупиниться.
Набережна Самсуну та його пригородів тягнеться на десяки кіломертрів. На ній є зручна велодоріжка їхати по якій дуже приємно.
Море, як і вчора, штормило. Мутна вода та високі хвилі відбивали усяке бажання скупатись у морі. Вітер був зустрічно-боковим та досить сильним.
В одному місці біля дороги побачив інжир, що вже достиг. Нарвав собі цілий кульок. Прикупив ще винограду. Їду далі, кручу собі педалі та ласую плодами. Люблю це відчуття, коли нікуди не поспішаєш, а просто отримуєш задоволення від самої їзди. Наздогнав якусь дівчину на байку. Вона трохи говорила англійською і я від неї дізнався, що вона із Самсуна, виїхала трохи покататись. Трохи проїхав з нею поруч, ми їли виноград і інжир, спілкувались. Зробив на ходу пару кадрів, але дівчина сховала лице від камери.
Попрощався з нею та поїхав вперед.
Побачив плантацію на якій росте ківі.
Рівнинні краєвиди нагадували рідні краї, тільки мінарети видавали, що я не вдома.
Приїхав у місто Бафра. Пообідав та трохо познімав на вулицях.
Пам'ятник Ататюрку, звичйно ж, присутній і тут.
Бафра лишилась позаду. Дорога нагадувала одеську трасу. Тільки шпилі мінаретів видавали, що я в Турції.
Ось так росте тютюн.
А ось так листя тютюну сушать. Спочатку листя зеленого кольору, а по мірі висихання стають бурого.
Заїхав у Алачам. Тут купив харчів та набрав води для вечері та сніданку.
Почав придивлятись у пошуках місця для ночівлі. Довго не міг нічого знайти путящого. З одного боку дороги - море, а з іншого - скеля. Нарешті побачив дорогу, що йшла в гори. Трохи проїхав по ній і побачив гарне місце для встановлення намету. Поруч протікає невелика річка, дно якої складається з гладких кам'яних плит, відполірованих водою. У ціх "ваннах" було приємно охолонути та помитись перед вечерею та сном.
СМС від Олега не надходило і мене це нервувало. Але тут я побачив, що в ущелині, де я зупинився, відсунє покриття стільникового зв'язку. Ранком отримаю, подумав я та спокійно заліз у намет спати.
14-й день.
Кілометраж 65 км
Набір висоти 1225 м
Прокинувся рано. Не давала спокою та обставина, що СМС-повідомлення від Олега не було. Коли виїхав на дорогу та з'явився мобільний зв'язок і прийшла СМС-реклама від Київстару, я зрозумів, що СМС-ки від Олега вже не буде. Мабуть вона через відсутність покриття на місці ночівлі загубилась десь у нетрях мережі. Адже у Олега білоруський номер, у мене - український, а ми обидва знаходились у роумінгу. Вирішив передчасно не хвилюватись, а використати запасний варіант зв'язку - електронну пошту, про яких ми домовились напередодні.
По широкому узбіччю дороги, відокремленому від проїжджої частини суцільною лінією, їхалось приємно та легко. Дорога йшла по самому берегу моря. Ранкове першокласне шосе було майже безлюдне, тільки зрідка проїжджали автівки.
В деяких місцях дорогу просто продовбали в скелі, а величезним камінням вимостили узбіччя, таким чином відвоювавши місце у моря..
Над дорогою кружляли якісь великі птахи. Їхні гніза були розташовані на деревах, що росли поруч з шосе.
Море заспокоїлось, хвиль не було, вода була прозорою та вабила у свої обійми.
Довго не міг знайти піходящого місця для купання: шосе, відбійник, крутий спуск. До моря не спуститись. Сонце припікало, температура повітря значно піднялась. Нарешті побачив обабіч дороги місце для паркування автомобілів, та зручний спуск до моря.
Роздивився свої рані, що залишились після знайомства з зубами розлюченого велосипеда.
Довго плавав у теплому морі. Потім сидів на каменях, грівся на сонці і знову плавав. Тепла морська вода, лагідне ранкове сонце, легкий вітерець, що обдуває моє тіло... Хотілось запам'ятати ці чудові відчуття, щоб зимовими холодними днями знов і знов згадувати про це.
Вдалині виднілось місто Ґерзе.
Біля Ґерзе дорога почала підійматись. Відкрився гарний вид на місто.
Заїхав в місто, знайшов затишне кафе де був Wi-Fi, замовив холодний айран, написав Олегу електронною поштою листа, що не отримав від нього СМС з назвою готелю де він оселився та попросив відправити ще раз. Трохи познімав на вулицях.
Рушив далі. Піднявся на пагорб, з якого видно було Сіноп.
Дорогою проїхав кілька тунелів в яких панувала освіжаюча прохолода.
В Сінопі збереглась стара фортеця.
Пам'ятник Діогену в Сінопі.
Повідомлення від Олега так і не було. Почав помаленьку хвилюватись. І якою ж була моя радість, коли на одній з вулиць Сінопа мене гукнув знайомий голос. Це був Олег, що повертався з пляжу. Поселився в готелі в тому ж номері, що й Олег, тільки виторгував собі та Олегові скидку у 20 лір. У Турції можна і треба торгуватись скрізь. Схід - справа тонка! )) Готель з лаконічною назвою "57". Цифри "57" озачають номер регіону Сіноп. Такі ж цифри стоять на автомобільних номерах і навіть прогулянкові човни та риболовецькі баркаси, що стоять у порту, мають цифри 57 на своїх бортах.
Повечеряли, прогулялись по набережній та пішли відпочивати в готель.
15-й день.
Днювання.
Цього дня ми нікуди не збирались їхати, а вирішили зробити день відпочинку. Було заплановано пішохідну екскурсію містом та купання в морі на місцевому пляжі.
Зранку, поки було не дуже спекотно, побували в сінопській фортеці.
Товщина зовнішніх стін фортеці сягає трьох метрів.
Всередині фортеці була розташована в'язниця, втеча з якої вважалася неможливою.
З кріпосних стін відкривається чудовоий вид на місто.
Після відвідування фортеці трохи прогулялись вулицями міста.
Турецькі лазні хамам.
Порт Сінопу.
Тут завжди у продажу є свіжа риба.
Магазини де продають моделі кораблів. Тут можна знайти собі модель відповідно до смаку та вмісту гаманця.
Далі пішли на пляж. Довго купались та рівняли велозасмагу. Турки у своїй більшості, плавати не вміють і купаються біля берега.
Уже над вечір знову прогулялись по вулицям цього невеликого за розміром міста з багатою на події історією.
На кожному кроці зустрічаются предмети старовини.
Цей собака кожного вечора приходив на набережну та займав своє "законне місце". Його абсолютно не турбували ні гомін відпочиваючих, ні спалахи фотокамер.
16-й день.
Кілометраж 58 км
Набір висоти 768 м
Це був останній день нашого перебування в Сінопі, бо на ранок наступного дня у нас були куплені білети на автобус до Батумі звідки ми мали вилетіти додому.
Цього дня у нас була запланована радіальна поїздка до найпівнічнішої точки чорноморського узбережжя Туреччини - мису Інджебурун.
Виїхали з готелю рано, поки не було спеки. Ранішні вулиці Сінопу були майже безлюдними.
Спочатку вирішили об'їхати по периметру півострів на якому розташуваний Сіноп. Дорога пішла круто вгору. Поміж пініями прогладало синє море, вдалині синіли гори на материку.
Одинока спортсменка виконувала вправи на тренажерах.
Згори відкривався чудовий вид на місто, освітлене ранковим сонцем. Добре видно вузький перешийок, який з'єднує дві частини Сінопу.
На північній стороні півострова дорога пішла вниз.
Знов спустились у місто, знайшли краєзнавчий музей. Музейне приміщення ще було зачинене, але охоронець дозволив нам оглянути експонати, що знаходяться просто неба. Історія Сінопу багата подіями. Три тисячоліття потому Сіноп був головним містом чорноморського узбережжя Понтійської держави. Тут народився та виріс імператор Митрідад VI Євпатор. Він свого часу контролював половину Понтійського (Чорного) моря та допоміг Херсонесу Таврійському відбитись від сарматських набігів. Під час правління Мітрідада Сіноп був схожим на величезний палац, весь в мармурових алеях з високими колонадами.
Місто захоплювали римляни, візантійці, сельджуки та османи і кожна епоха залишила свій слід в історії міста.
Фрагменти мозаїки, що вкривала підлогу та стіни у палацах.
В Синопі чеканили монети, які високо цінувались на ринках Европи та Азії. Володарем однієї із чеканних майстерень був філософ Діоген, відомий тим, що жив у діжці. В музеї ми знайшли пам'ятник Діогену, менший за розміром, ніж розташований у центрі міста.
У басейні на теріторії музею живуть коропи, найбільші з них важать мабуть не менше трьох кілограмів.
Збереглися величезні глечики. Для того, щоб мати уяву про їх розміри я сфотографувався поруч одного з них.
Оглянувши теріторію музею ми знову осідлали свої велосипеди, яки знаходились під наглядом пильніх охоронців музею та рушили дали вулицями Сінопу.
Проїхали вздовж північної частини кріпосної стіни, на якій побували вчора.
Далі дорога проходила вдовж берега моря. Біля дороги розташовані приватні пансіонати та чудові пустинні піщані пляжі. Приїхали повз нової злітної смуги сінопського аеропорту. Інфраструктура Сінопу-курорту розвивається стрімкими темпами.
Дорога до мису пітляє серез пагорбів. Проходить через посадки середземноморської сосни пінії. Дерева мають довгі голки (близько 20 см) та кулясті крони. Виглядають дуже гарно.
Проїхали кілометрів 30 і з одного із пагорбів побачили мис Інджебурун та білий маяк на його кінці.
Поруч із маяком розташований охайний будиночок наглядача маяка.
Базальтова порода, з якої складається мис, дуже міцна і тому добре протистоїть руйнівному впливу хвиль.
Маяк має аскетичну форму та білосніжне забарвлення.
На зворотньому шляху зупинились на одному із піщаних пляжів, довго купалися та загоряли.
Повернулись у готель коли почалась денна спека. Перечекали у номері, в якому був кондиціонер та Wi-Fi, тому час минув непомітно.))
Надвечір вийшли повечеряти та прогулятись. Замовили собі hamsi izgara (хамса гриль). Ніколи не міг подумати, що звичайна чорноморська тюлька може бути такою смачною.
Купили сувеніри для рідних та друзів. Вийшли на пірс звідки вечірнє місто виглядало дуже привабливо.
Захід сонця в цей день був мальовничим. Кинули у море по монеті. Ми прощалися з Сінопом, містом де завершився наш велопохід.
Враці комфортабельний автобус повезе нас у Батумі, де ми провели ще один день перед вильотом до Києва.
Післямова.
Тривалість активної частини походу - 15 днів.
Загальний кілометраж 840 км
Загальний набір висоти 15830 м
Було здолано 5 гірських перевалів висотою більше 2000 м.
Бюджет:
авіаквитки Бориспіль - Батумі, Батумі - Бориспіль 4650 грн.
Трансфер Київ - Бориспіль 200 грн
Харчі з дому 900 грн (на двох)
Загальні витрати в Турції та Грузії (готелі, ресторани, екскурсії, трансфер, харчі, сувеніри) склали 300$ на особу. Витрати можна значно скоротити, якщо не зупинятись в готелях та не харчуватись в ресторанах і кафе.
З собою брали сушену яловичину (3 кг вага сирої, 840 г суха вага), 1,5 кг сала (спеціального посолу), сухі борщі та супи (всього 18 порцій), згущене молоко (4 упаковки), копчена ковбаса (4 палки). Крупи, хліб, ковбасу, родзинки, горіхи, чай, цукор, печиво, овочі та фрукти докупляли в магазинах по потребі. Їжу готували на мультипаливному пальнику, в якості палива використовували бензин, який купували на заправках.
Меню:
На сніданок готували кашу (рисову або вівсяну), рис замочував на ніч, щоб швидше розварювався. В кашу додавали згущене молоко та родзинки. Плюс чай з печивом.
На обід - борщ або грибний суп з сушеним м'ясом. Плюс бутерброди з салом і сирі овочі. У борщ добавляв томатну пасту, а у суп кидав жменю перлової крупи для навару. Сушені набори купували тут.
На вечерю варили картопляне пюре або гречану кашу. Добаляли кобасу, сирі овочі плюс зелений чай з лимоном та печивом.
На коротких зупинках їли горіхи.
Прокоментувати статтю