Полісся, грудень 2017

02.12.2017

Маршрут: Чоповичі - Народичі - Овруч;
                 Овруч - Дідковичі - Коростень

Місце збору: 03:30 пл. Святошин (або інша станція електрички)
Старт: 06:15
Час фінішу: 16:00
Місце фінішу: Коростень
Кілометраж: 126+76 (плюс-мінус на погоду/блукання)
Ґрунт/асфальт: 85-15 (??)

Ще з далекого 2012 року для мене "Полісся" і "пригоди" - слова-синоніми. З кожним роком вони стають божевільніші, непередбачуваніші, складніші, але від того ще бажаніші .
Оскільки цьому івенту передувало чотири обломи, вирішила уникати у назві слів "Полісся" і "Уж". Якісь вони невезучі . Тому лиш абревіатура від "Полісся. П"ята спроба". Спрацювало .
Отож, окільки все планувалося сьогодні на завтра, на компанію особливо не розраховувала: мало хто наважиться у мінус їхати на апріорі непростий маршрут, ще і розвідку. Втім мені пощастило, і я отримала прекрасного напарника.

Ранкова електричка на Коростень, наче і з опаленням, але продувається добре, тому гріємося теревенями. Тим більше, що у сусіди нам дістався балакучий дідусь із Фастова, який у таких нехитрий спосіб подорожує.
Електричками обкатав вже мало не півкраїни, лише до Одеси (а це 4 електрички!) цього року їздив тричі. А на Новий Рік збирається до Львова. Вік співрозмовника на хвилиночку під 70 років .
Коли ж підійшов час сніданку, ззаду почулося "чай, кава". Та ладно . І от вона, мить блаженства: гаряча кава о 5:30 ранку в приміській електричці 

Але от вже позаду 130 км і нам на вихід...

День 1.

ФОТОАЛЬБОМ
Скільки ж часу я чекала на цю мить ...

Темно. Холодно. Дорога часом "радує" слизькими відрізками на асфальті в селах, тож крутимо обережненько. А отаке вже за щастя


адже багнючка вміру підмерзла: вона ще не "бетон", але вже не "каша". Ідеально ! І от перший сюрприз - фермери готуються до зими


Знову ж таки рятуємося морозом: підмерзлу ріллю перейти нескладно, а там вже і дорога



с. Субине


За селом знову рілля: от ялинки їм не влом обкопувати, а дорога заважала

Вирішуємо зрізати до посадки по карті там наче має бути дорога  . Нуда, канєшно

Їжте, не обляпайтесь: залишки дороги ще якось їдуться, але аби втрапити на трек - тут фото скаже саме за себе. Вєльчики вшокє 


Вода справа. Вода попереду. Вода зліва. Вода скрізь. Вода під кригою. Ну що ж, здоров будь перший, незапланований, брід 


За бортом -3, товщина криги кілька міліметрів (довелося розбивати палицею, втім все рівно трохи порізалися), глибина по коліно і трохи глибше, дно - пісок, муляка, трава.
Набільше доставляв не сам брід, а те, що доводилося йти повільно: дно в"язке, один неправильний крок - і маєш мокрі штанці на морозі 



Брррр... Бадьорить. А річечка там файна (і звідкіля взялася???), ще зо п"ять разів намагалася нас зупинити, але ми теж не вперше у Поліссі . 
Прорвалися? Молодці  . Нате вам ще одну ріллю. Радіємо, що її небагато, видніється дорога і чутно гавкіт собак: село близько!


с. Берестовець


Зрізка в селі через нежиле подвір"я, яке сторожив кітик

А далі по треку вгадайте що?... Правильно! Стара добра знайома рілля . Йдемо, вивертаючи ноги, і тішимо себе тим, що в Поліссі буває і гірше .

На околиці села двійко хатин дивляться одна на одну пустими вікнами... 



І хоча цього разу Полісся планувалося не як "відселені території", а "вздовж Ужа", тематика вимираючих сіл червоною ниткою пронизує всі поліські маршрути. Така вже сумна тенденція регіону.

с. Булахівка. Інтернет обіцяв 13 жителів, але це певно було дуууже давно. Нині на все село три птаха, два старих фундамента і напис на карті

А от і річечка-сеструня тієї, що переходили вбрід. Їх тут схоже цілий виводок 

Але закон збереження енергії працює скрізь однаково. Постраждав? Отримай сахарок 

І от нарешті Його Величність Уж, фантастичний береговий автобан 


і перші пороги

Перший із запланованих бродів (втім за нього ми вже розрахувалися раніше, і не раз  )
Дивовижні лісові дороги вздовж Ужа - хіба це не казка? 



А от і другий із запланованих бродів. Тут вже суперник серйозніший


Гілки зліва слабенькі, під вагою людини пірнають під воду. Андрій переходить справа


а я в прольоті: влізла черевиками у воду, а вона підмерзла, тож і без того слизькі контакти перетворилися на ковзани... Але ж є гілки зліва! 
Економлю час, роззуваючись лише наполовину 


с. Сарновичі

Міст. Переїздимо на інший берег. Дивовижне місце, куди дуже хочеться повернутися в купальний сезон 

Цей берег дуже нагадує береги Тетерева



Сонна природа в інеї. Тиша. Спокій. Як же добре!


Мммм.. Всі пам"ятають про "єслі гдє-то убило, то гдє-то прібило"? Тож підбираємо шмарклі з підлоги і повертаємося у поліські реалії 


Єсішо - тут ще можна було їхати, хоч і недовго

Аж доки трек не вийшов у акваторію озера чи стариці . Не брід. Повноцінна водойма. Ступор. Ресет. Є проблема - треба знайти рішення. 
На треку трохи лівіше відмічений ще один "брід" - вйо туди. Спочатку знаходимо перший варіант - вже краще, але роззуватися треба буде (хто навесні катав - знає, що під тою травичкою 10-30 см води )

Прогулявшись трішки далі Андрій знаходить порятунок  

Перебираємося, трошки лісом - і ось вона! Стежка, стара плотина. Ми на треку  !


Краєвиди чарівні, шум води. А от і люди попереду - перші живі люди за сьогодні  . Але... Щось тут не те. Чому вони так низько? 
Так от, тепер поняття "немає дороги" для мене виглядає так:


Немає дороги - це коли ти стоїш на стіні, а внизу, метрах в 15-ти, вирує водна стихія. І вода навкруги

А трек йде на інший берег... От тобі, бабусю, і Юр"їв день . Але знаки - вони навколо !
Пригадуємо: біля будівлі лежав старенький велосипед. Отже звідкись людина сюди приїхала. Та і зрештою варіантів немає: літати ми не вміємо, перейти таку річку нереально, навіть якщо повністю роздягтися, отже шукаємо дорогу на цьому березі. І це, мало того, що подарувало нам насолоду поліським лісом

ще і врятувало від форсування наступного запланованого броду. Ну як броду - скоріше річки з доброю течією 

Таким чином, облом на плотині позбавив нас повного занурення в ужанські води. Мінус на мінус дає  .

с. Булів - кілька доріг і стовп


А це весняний БРІД від Анновки, в пошуках якого ми мали маааааасу пригод - не змогла не зайти на вітаннячко  



с. Народичі - брід не гірший, все солідно і по-дорослому


Втім поряд є місток (це добре, адже річка тут глибоченька, за півметра від берега вже по коліно)


А це просто народицька вулиця. Не те містечко назвали Венецією. Вліво-вправо, вздовж ЛЕП, тече повноцінна ріка. На містку сантиметрів 30-40 глибини, в інших місцях вже не дивилися 


Місток через Норинь


с. Богданівка, руїни школи (типова школа для цього регіону)



Щось так все рівно і ванільно - аж нецікаво. Нате вам ріллю, але цього разу вже рідкішу (адже за бортом цілі +1..+2), човпіться



ст. Грезля





с. Гладковичі, середня школа

На в"їзді в Овруч починає пролітати сніжок. Сухий, але я пам"ятаю, чим минулого року це скінчилося 

За обідом і вечерею обговорюємо можливі варіанти на завтра і моніторимо погоду



П.С. презент на пам"ять - поліський кухлик 

 

День 2.

 

ФОТОАЛЬБОМ

Чи знаєте ви, як мокнуть рукавички у Поліссі?
Непродувні, теплі велорукавички  .
Які зазвичай надійно тримають легкий дощ і невеликий мороз?  Перевірені рукавички, що служать всього лише другий сезон? 
Так от - легко і швидко мокнуть. За компанію зі штанцями, мембранними надійними specialized defroster і різними віндстоперами.
Отак їдеш поліським ліском, зачарований його красою, через засніжені берізки

і передноворічні ялинки ... 

І раптом пухнаста красуня робить тобі  ! Аааааааааааааааааааааа !! За що, зелена? 
Милий свіжий сніжок ошпарює руку, наче окропом, тільки з від"ємною температурою .
Пече, палить змерзлу руку, доки не розтане, після чого повільно стікає в пальці рукавичок і там ще довго хлюпає/перетікає/холодить ...

Але про все по порядку.
Перше, що робимо вранці, виглядаємо за вікно. Ооо, схоже життя триває: кілька калюж, не скованих льодом, дарують надію на покатати!
Прибиральниця готелю підтверджує: все ок, трохи сніжно, але волого і не слизько. Тож швиденько снідаємо тим, що знайшли в закромах, дякуємо за гостину - і в дорогу


На полях трішки припорошило 



Але дороги норм  



А на фермі - тут взагалі дуже харашо (коли вже запах можна буде сфотографувати?? )


Від"їхавши від цивілізації, крутимо місциною, дуууже схожою на Овруцький кряж. Виглядає так собі, але їдеться легко: зчеплення вистачає, особливо не хлюпає


Точніше не хлюпало. Оскільки чим ближче до опівдня, тим тепліше стає, сніжок на гілках що?... Правильно!

І все це щастя починає щедро бадьорити - по ногам, по рукам, у шолом і за комірцем . Втім перший час одяг справляється і тримає вологу


доки не заїздимо у посадку, а потім до лісу


Зупинка - розкіш, банани ковтаємо, не жуючи - і в сідло. Крутити! Крутити! Лише так можна хоч якось зігрітися ! 
Хоча треба віддати належне лісові: дуже гарний, змішаний березово-сосновий, чистий, безлюдний. Сюди хочеться повернутися!
Біля Ігнатполя - єдиний запланований на сьогодні брід. Нехтуємо об"їздом  і крутимо по треку. А от і він, бродик


Невеличкий такий, метрів 20, з двома течіями і нормальною глибиною


Але що це справа? Міст?? Та ладно, такого не буває! Розвідка показала, що таки буває. Капітальний бетонний міст! Хіба заїхати на нього нема як. І зайти. Можна залізти  


Ну норм, чо. Якщо не враховувати, що драбина збита із тоненьких слизьких гілочок і складається з двох частин, досить посередньо скріплених між собою 


Але це краще, ніж брід по шию (в кращому випадку)


Втім Полісся не прощає хитро  сті. Розплата не змусила на себе чекати: спочатку майже година блукань


І нарешті дорога! 



Ну це вже було за щастя: тут хоча б було де йти, хоча якою ціною... Те, що не намочили ялинки, добили болото, калюжі і кущі . 
На дорогу вийшли вже ПОВНІСТЮ мокрі. Вода хлюпала у взутті, перетікала по штанинам (в залежності від положення ноги), збиралася на згинах ліктів у віндстопері, стікала у памперс і чвакала у рукавичках.
Перші кілька кілометрів гріємо воду. Спалюємо калорії десятками і гріємо воду в одязі, аби вона потім гріла нас і хоч якось рятувала від зовнішньої холодної вологи (а вологість у повітрі - нувирозумієте) і вітру.
Затоплений піщаний кар"єр певно найбільший з тих, що я бачила


Місце цікаве, але шукати місце для гарного фото немає сил, тож викручуємо одяг і рукавички і крутимо далі. Місячну зарплатню віддам, аби знову відчути пальці !!

с. Дідковичі, стара лікарня (точніше, як сказала місцева жителька, бОльніца) з олдскульними ліхтарями


і стара школа позаду нової

А загалом, якщо судити по пам"ятникам, село хароше і люди замєчатєльні тут жиють   



Тепер, коли трохи асфальту і місячно-ямний грейдер, головне тримати баланс швидкості: не плестися - бо холодно і електричка, але і не розганятися, адже мокрий одяг дуууже слабо захищає від вітру. 
Отак, балансуючи над прірвою "замерзни_назавжди" дістаємося Межирічки, де з неба починає падани сніжна крупа

О дааа, опади! Точняк! Це те, чого не вистачало ! За Бардами якась скотина на лісовозі розбила дорогу, тож часом доводиться йти пішки. 
І от зараз зрозуміє лише той, хто катав мокрим снігом: два кроки - і передня перекидка у снігу, ланцюг аж пищить від вологи і найсолодше - забиті снігом шипи .
На з"їзді на стежку намагаюся зрозуміти, чому заклинило трансмісію. Ні вперед, ні назад... Бінго! Я примудрилася намотати на касету, ланцюг і передню зірку рибацьку ліску. 
Якимось дивом мною не шваркнуло об сосну, дякую небесам/випадку/богам справедливості, звільняю велосипед. Андрій перевіряє свій - легше, але теж намотав...


А попереду ще 4 броди/переправи. Ну що ж, погнали.
Перша нормально переходиться


і майже неглибока 


Апокаліптичним ліском 



дістаємося другої (лайток) і третьої, де навесні чапали по глибокій воді


І от остання, четверта, переправа. Скільки катаю цей маршрут - вона тут споконвіків, в будь-яку пору року


Стандартно перейти цього разу не вдається - дуже слизько і колоди слабенькі, людину не втримають


Втім зліва знаходимо міцненьке деревце. А з палицями у Поліссі взагалі проблем немає


Вжжжжух! Зробили! Але що це? Чому якось темніє стрімко, хоча ще ось недавно на годиннику було 14:30... Клац. 16:00! ТА ЛАДНО! Трохи більше години до електрички  !

Довелося знехтувати петлею по дачам, але на потяг таки встигли. З 25-хвилинним запасом .

... Київ зустрів накрапанням, але поки збирали вєльчики у переході, розігрівся, і змив весь поліський бруд

Втім, вже було якось по-барабану. Адже таки вдалося підкорити зимове Полісся! 

 

Отож, хоч і з п"ятої спроби, але нам вдалося помандрувати поліськими бродами. Я надзвичайно прагнула цього - не знаю, чому. 
Можливо тому, що ніжно люблю Полісся у всіх його проявах - це справжній серйозний суперник, який не прощає легковажності і самовпевненості .
Можливо тому, що попереду мінімум місяць неактивності і хотілося, аби було що пригадати .
Можливо тому, що не люблю, коли щось ламає мої плани . 
Можливо це просто природня впертість .
А може все разом  . 
Якою б не була причина, я щаслива, що зі мною це відбулося  і що поряд виявилася надійна і весела людина  . 

Чи відмовилася б, аби знала, що на мене чекає? 

 

 

Анна Уласенко

Джерело звіту