6 місяців, 7000 і ні копійки в кишені. Як Лора Бінгем зробила це?

7000 км на велосипеді по Південній Америці без гроша в кишені.

6 місяців, 7000 і ні копійки в кишені. Як Лора Бінгем зробила це?

Лора Бінгем — мандрівниця, яка у віці 18 років почала подорожувати навколо світу, щоб втамувати жагу до пригод. В Мехіко вона викладала англійську, та коли в неї скінчилися гроші, вона не змогла купити квитка на літак додому, тож їй довелося приєднатися до команди на яхті, що вирушала до Великої Британії та пливла 2 місяці поспіль.

Після двох років вдома, жага до мандрівок підштовхнула її до неймовірної подорожі до Південної Америки без копійки грошей в кишені. Щоб зрозуміти, як це взагалі можливо, давайте розповімо все з самого початку.

Не могло пройти багато часу, щоб така фанатка пригод не почала планувати наступне випробування. Заручена з таким же відчайдухом Едом Стаффордом, вона почала готуватися до подорожі.

Ідея проїхати Південну Америку народилася під час попередніх подорожей, а також завдяки гарному знанню іспанської мови.

— Мені подобалася культура Латинської Америки та хочеться краще її впізнати.

Що може бути краще, ніж дослідити її на двох колесах?

Але довгими автономними велоподорожами вже давно нікого не здивуєш, і Лорі хотілося чогось більшого, ніж просто проїхати Латинську Америку на двох колесах — їй була потрібна хороша причина.

Operation South America — це благодійна організація з Великої Британії, що працює в Парагваї з метою надати притулок та нагодувати дітей з бідних сімей. Організація пропонує дах над головою, одяг, їжу, допомогу бездомним та тим дітям, чиї батьки не можуть нагодувати свої сім'ї.

Часто до них потрапляють діти, які навіть не знають, що їсти треба тричі на день, а їм поснідати вдається лише раз. Саме через цю причину та для цієї мети Лора зв'язалася з благодійною організацією: не стільки для того, щоб привернути увагу суспільства, або назбирати грошей, скільки, щоб відчути і зрозуміти самій, що означає бути голодним, не знати, де заснеш і коли поснідаєш ще раз.

Для цієї мети Лора вирушила без грошей. З нею були лише її байк, сумки, туристичне спорядження та найнеобхідніші речі.

В січні 2016 року мандрівниця розпочала свою подорож з Еквадору, де тиждень витратила на акліматизацію до жари та висоти. Коли день "Д" настав, вона спустила всі гроші, які в неї залишилися, та сіла на апарат, який вона потім назве "Блядський велосипед".
Лора називає перші тижні подорожі "темною плямою". Гостинністю громадяни Еквадору, як виявилось, не відрізняються. Вони відмовляли на прохання надати дах над головою та їжу, і мандрівниця почала сумніватися в тому, що вся подорож для неї не пройде саме так.

З дефіцитом їжі і відчуваючи себе обузою для суспільства, Лора почала розуміти, що таке справжній голод. Вона описала відчуття голоду наступним чином: "Мій живіт скрутило вузлом. Він болів так сильно, що кожний штрих педалі здавався каторгою. З набором висоти я відчувала фізичне та емоційне виснаження та на перших етапах була здатна проїжджати лише 24 кілометри на день".

Саме під час цих перших кроків Лорі дуже допомогли мотиваційні відео з Ютуба, які вона заздалегіть завантажила на свій електронний девайс. Вони гріли її зранену голодом душу.

Виїхавши, нарешті, з Еквадору, вона зустріла краще ставлення від місцевих жителів в Перу та Болівії, але все одно відчувала себе обузою, питаючи допомоги.

Спалюючи близько 3000 кілокалорій кожен день, Лора була змушена шукати їжу всюди, де тільки зможе. Доводилось заготавлювати фркути, оріхи та ягоди, а гуайяви та картопля майже завжди були червиві. Відчуття голоду було настільки сильним, що вона не чуралася їсти з помойки та просити милостиню.

Вона згадує один конкретний момент з подорожі: "Я приїхала до маленького села настільки голодною, що ледве могла стояти. Я зайшла до пекарні і розплакалася. Пекар розчулився і дав мені два пакети несвіжого хліба. Я була йому настільки вдячна, що обняла його, хоча по моєму вигляду не скажеш, що йому сподобалося б таке обіймання. Маючи тепер два пакети хліба, я мала розумно розподілити витрату, бо не знала, коли ще зможу поїсти".

Коли ти зтикаєшся зі справжнім голодом, як Лора, починаєш інакше ставитися до їжі. Не знаючи, коли доведеться ще раз сісти за вечерю, Лора почала економити кожний шматочок і казати собі, що ситуація могла бути гіршою, тож краще залишити їжу на чорний день.

Коли Лора приїхала до Парагваю, атмосфера їй здалася набагато приємнішою. Місцеві жителі охоче давали їй хліб, бісквіти та печиво. Підтримка з боку людей покращила її ментальний стан та надала мотивацію, якої так не хватало.

В фінальній точці подорожі — в Аргентині, моральний дух був вже високо та людську підтримку Лора відчувала звідусіль. В таких умовах вона була здатна долати по 140 кілометрів на день.

Після 164 днів та 7000 км, Лора доїхала до Буенос Айресу, де її подорож підійшла до кінця.

Після 6 місяців страждань, мандрівниця готова винести урок.

Вона вирушила, щоб зрозуміти, що це таке — голодати та бути у розпачі, та разом з цим вона пізнала ще й відторгнення. Лора зазначає, що ментальний тиск був незбагнений і що вона ніколи не могла підготувати себе до нього.

Що стосується їжі, для Лори найогиднішими виявилися варений рис щодня та як в одному місті чолов'яга приніс їй пів-картоплі, серце, кишки та печінку. Щось, що місцеві жителі вважають здоровою їжею, Лора ніколи б не наважилася скуштувати вдома.

Повернувшись назад, Лора поділилася своїм досвідом з багатьма організаціями та розповіла широкому загалу про свою пригоду. Без соцпідтримки та грошей вона пізнала справжній голод, від якого багато людей страждають перманентно, кожний день.

Відразу після повернення додому в липні 2016 року, мандрівниця почала готуватися до весілля, яке відбулося у вересні та тепер Лора та Ед планують наступну подорож на січень 2018 року вже втрьох: з маленькою дитиною.

Source.