На веломарафон “100ВелоWatt” поїхав вдруге. Власне, цього року і був лише другий “реліз” цього 100-км марафону у місті атомників Вараші, що на Рівненщині. Власне, це змагання для атомників, але із великим задоволенням там раді бачити будь-яких гонщиків! Минулого року там сподобалось буквально все! Від маршруту повним бездоріжжям - бруківка, грунтовки, пісок, залишки асфальту. До самої організації змагань - безкоштовна реєстрація, харчування на старті та фініші, доставка автобусом з місця фінішу на Білому озері до Вараша, чемне й уважне ставлення від організаторів до кожного гонщика, яких минулого року було 126 (що досить таки непогано для першого марафону). Ну і виграв минулого року у своїй категорії, що теж радувало. Загалом посів 7 місце в генеральній класифікації. Чому б і цього року не поїхати? Їду!
 
На пероні станції Рафалівка (15 км від Вараша) цього року з київського потягу нас вивантажувалося шестеро. Минулого року у темну ніч Рівненщини з того потягу я випав сам-одненький. Киян на марафоні було дуже мало. Цього року нас стало у рази більше. Впевнений, що наступного року туди підтягнеться ще й “вища ліга” учасників з Києва, бо змагання того варті! Запитайте у Євгена Закори, який цього року вдруге Кубок взяв!
 
Потяг приїхав із запізненням майже на годину. Надворі вже опівночі, а ще їхати до Вараша хвилин 40 своїм ходом. Усі шестеро киян з фарами-блималками. Моя передня лямпа Onride світить шо чамачєччя, хоч то й лише габарит. Задня блимавка Onride Inferno вибиває сльози у тих, хто позаду Домчали швидко й весело. По дорозі проїхали атомну, мигцем глянули на місце старту і спати хто куди. Хтось до знайомих, хтось на природу, я — до готелю. Швиденько заселяюсь і біжу купити щось пожерти на ніч. А пожерти у Вараші можна цілодобово. Ще минулого року пригледів кіоск “М'ясце” (чи шось таке) біля готелю, де можна придбати смачненькі млинці з м'ясом. Минулого року все перевірив, вижив, то й цього разу взяв те саме Було смачно і поживно! Після вечері десь о 2 ночі швиденько завалився спати, бо старт о 10 ранку, а ще треба буде до 9:30 зареєструватися біля атомної, до якої ще доїхати треба. А ще перед тим — поїсти. Виспатись вдалося так собі, бо, як завжди передзмаганнями — у голові купа думок. Треба якихось пігулок ковтати, щоб заснути, напевне... О 8 прокинувся. Ніби треба йти щось поїсти перед стартом, але ліньки. Поліз з ревізією до наплічника та залишків вечірнього банкету в холодильнику. Ага, це є і це, а ще банани і мюслі... Можна не витрачати часу на пошуки харчів, а доїсти все те, що є. Так і зробив. Між бананами та чоколядами колупаю і протираю байк. Перевірив налаштування, змастив, відкусив банана, вмився, приклеїв скотчем до рами пару батончиків та пігулки від судом, налив ізотоніка до фляг (беру дві, бо однієї на 101 км буде замало). Запхав у підседельну сумку Onride купу усього: мультитул, балони з газом для камер, пластир, запасну їжу і ще всякий дріб’язок... Вдягнуся. Всьо, готов к труду і оборонє
Спускаюся на двір, а там як раз шикується колона велосипедистів, які загальним парадом з центру міста їдуть до місця старту біля атомної станції. Пристроююся десь у хвості, але вони щось їдуть доволі повільно, то поступово виперся кудись уперед, хоч важкий рюкзак робив усе можливе, щоб я їхав трохи швидше равлика. На стартовій — оркестр, танці-шманці.
Але мені не до того. Швиденько реєструюсь, отримую іменний номерок, чіп на лапу, наклейку з маршрутом на раму. Хутко то всьо закріплюю по місцях, здаю рюкзак до автобуса, який везе речі на місце фінішу. Потеревеніли з Євгеном Закорою, підняли один одному настрій
Ще трохи закидую якоїсь їжі в топку. Позбавляюсь внутрішнього конденсату. Всьо. Теперь точно готофф На старті стою у другому ряду. Народу — тьма. Цього року гонщиків на старті 160! На 40 більше, ніж минулого року. Нормально так. І то ще атомники з різних міст України жалілися, що їм був ліміт на кількість учасників, то було б ще більше народу... Думаю, наступного буде вже 200+ учасників. Переважна більшість велосипедів — МТБ, бо на шосері ту трасу їхати — те ще задоволення.
Не зважаючи на перевагу МТБ у кількості, якогось біса, як і минулого року, зі старту темп гонки одразу стає шаленим — швидкість за 40, місцями 50+ !!! Не дивно, що на одному з поворотів відпав від групи відриву з 20+ гонщиків. Ці поїхали, хоч вони лише в 20+ метрах попереду, а позаду нема нікого. До самого обрію. Нормально так відірвалися зі старту. Намагався ще якось їх наздогнати, але так і не зміг на перших 20 км. Вирішив їхати своїм темпом 30+ км/год. Потім все одно половина з того відриву сама “попадала” мені під колеса, бо накаталися. Цього року не так спекотно, та й маршрут ніби легше (нема шматку траси з піском), але й дистанція трохи довша — 101 км. Та минулого року цей марафон був у серпні, коли я вже був добре розкатаний і натренований після місячних “зборів” на морі. Цього року був лише один виїзд на 100+км, то чекати дива було не варто...
Але повернемося до самих перегонів. Частину дистанції їду сам, потім звідкілясь узялись інші гонщики, працюємо змінами. Знову розсипаємось, хтось накатався і не може. Потім я накатався, група їде уперед. Мені пропонують їх наздогнати, але відмовляюся і кажу, що вони й так самі здохнуть і можна не гнати за ними. Так і сталося — за 10-15 км ту групу наздогнав, просто їдучи у своєму темпі. Знову процюємо змінами, хтось тягне більше, хтось менше. На змінах мені легше їхати, ніж на колесі, то намагаюся побільше триматися попереду. Та й так усі ямки краще видно. А ямок там — тьма! То безпечніше першим їхати, ніж грати у казіно на колесі.
 
Пунктів харчування цього року достатньо, але на жодному не зупиняюсь — води і харчів вистачає, все розрахував. За 40 км до фініша у нас таки формується групка з 7 гонщиків. Хтось нормально так тягне групу без зміни. У мене теж бажання уперед сунутись нема, але час від часу все ж виходжу на зміну. Потім знову — на колесо. Кілометрів за 12-10 до фінішу починаються ділянки з бруківкою. Як заїхали на бруківку, помічаю що наша група втрачає близько 10 км/год швидкості. Але я можу їхати з тою ж швидкістю, що й до того їхали. Тому вириваюсь уперед без жодних зусиль. Ніби трясе, але нормально їдеться. Обертаюсь — хлопці вже страждають десь у 10 метрах позаду. Чудово. Їду далі, намагаюсь їх виснажити. Перша ділянка бруківки закінчилась. Хлопці мене наздогнали. Знову падаю на колесо. Трохи перепочив і знову бруківка. Знову рву уперед. Хлопці знову відпадають. Бруківка закінчилась, хлопці наздогнали. Але вже, здається не всі. Нас залишилось лише 4 з 7. Інші десь відпали, не витримали “розковбасу”. Далі ще шматок бруківки, ще ривок, хлопці не сильно відстали. Добре, будуть розборки на останніх 3 км ідеального асфальту.
 
Їду другим колесом. Гонщик попереду чи воду намагається попити, чи щось втикає. Користуюсь моментом, дьоргаю уперед. Хлопці хекають, але наздоганяють. Відкатуюсь назад. Знову дьоргаю, хлопці хекають, наздоганяють. Відкатуюсь в хвіст. Двоє трохи засвічують попереду. Мій напарник по відпаду додає, щоб їх наздогнати. Я за ним. Метрів за 100 до фінішу зрозуміло, що тих двох не наздогнати. Але я вискакую з колеса, валю на весь дріб'язок, що залишився у кишені, та мій напарник встигає зреагувати і впасти мені на колесо. Фініш трохи лівіше від дороги — беру лівіше і праворуч мене з колеса обходить суперник. Все, програв
4-й у своїй категорії і 10-й у генералі. Час 3:26:43. На 11 хвилин швидше, ніж минулого року, коли переміг. Але цього року навіть для подіуму часу не вистачило, хоч і їхав значно швидше. Середня швидкість на 101 км — 29.02 км/год. Програв 2-му місцю 3 секунди, і 3-му — 1 секунду. Всі результати тут
Після фінішу добряче попоїли з Закорою. Цього разу меню від організаторів виглядало так: борщ зі сметанкою, гречка з відбивною на всю тарілку, салатик, 2 пампушки, узвар, булочка з маком і АПЄЛЬСІНКА В мене ледве все влізло Після ситного обіду ще й напросилися до оргів у будиночок трохи подрімати. 40 хвилин сну після 100 км гонки — то безцінно
 
Після нагородження своїм ходом поповзли із Євгеном на станцію Рафалівка (33 км від фінішу). І от по дорозі побачили інше обличчя того краю — чотири бидлуваті інтєлігєнти з червоними очима на литовському розбитому жіпі намагалися на швидкості 30 км/год вчити де має їхати велосипедист. “Розмовляти” намагалися зі мною, але вчасно включений режим “ігнор” врятував від подальшого з'ясування хто кого більше поважає. Впевнений, що це прикрий виняток серед населення того чудового краю, бо навіть п'яненький народ серед ночі у Вараші веде себе більш пристойно, ніж ці гультіпаки на жіпі посеред дня у полі...
 
Ледве доповзли до тої Рафалівки, Євген з радістю так: “О, як класно у тебе на колесі їхати” Канєшна класно, у мене на спині рюкзак на 7 кг від вітру прикриває На станції перекусили свіжими ягодами, розпрощалися і роз'їхалися в різні боки: я — на Київ, Євген — на Лопушанку.
У поїзді одразу ж завалився спати, бо на ранок у Києві були ще 2 марафони — біг на 21 км і 3-годинні велоперегони на 42 чи 63 км (як піде), але то вже зовсім інша історія
 
А на 100ВелоWatt обов'язково приїду наступного року! Бо воно того варте! І ви подумайте

Схожі статті

Велосипед способен победить диабет за три минуты
Lizard Skins на Tour de France 2012
Фотозвіт з ІІ етапу Кубку Києва з велокросу 2018

Прокоментувати статтю