Прибувши в Констанц, поїхали оглядати історичний центр, в якому гарно збереглися середньовічні вулиці та частина будинків. Місто являється найбільшим в районі Боденського озера і приваблює увагу туристів. Їздити німецькими містами дуже приємно, оскільки почуваєшся безпечно, комфортно і завжди є на що подивитися - чи-то добре продумана інфраструктура, чи зручна велорозв"язка, чи будинки з під"їздами, лише кинувши погляд на які, відразу там хочеться поселитися.
Переїжджаючи Рейн, на одному боці річки помилувалися видами на місто, водною артерією та чудовим фасадом медичного комплексу з різними скульптурами,
а на протилежному березі - баштою Rheintorturm, яка являється одним з символів міста. Була побудована у 1200 р. для захисту тоді ще дерев"яного моста в Констанц. Біля ратуші якраз прокладена дуже зручна велорозв"язка, щоб потрапити на протилежну частину вулиці.
Оскільки середньовічний центр майже не постраждав під час війни, то, прогулюючись вузькими вуличками Нідербурга (Niederburg) - найстарішою частиною Констанца, цілком можна уявити себе в далекому минулому. З численними фахверковими будинками, романо-готичним Мюнстером і фрагментами міських укріплень.
На Мюнстерплац розташований величний кафедральний собор Muenster Unserer Lieben Frau, історія якого нараховує вже тисячу років. Інтер'єр являє архітектурну суміш з романського стилю, готики, ренесансу і бароко. Поруч з гвинтовими сходами 15 ст. знаходяться двері, що ведуть в тисячолітній склеп. У безхмарну погоду варто піднятися на вежу (2 євро) і помилуватися містом та озером. Оскільки день був пасмурний та дощовий, ми лише оглянули собор зовні.
Konstanzer Marktstatte - найпопулярніша площа та пішохідна зона міста. Тут розташовано багато кафе, магазинів, зон відпочинку, вуличні музиканти часто влаштовують свої виступи. Серцем площі являється фонтан Кайзербруннен (Kaiserbrunnen), встановлений в Констанці в 1897 р., але під час війни, в 1942, унікальні скульптури відправили на переплавку. Зараз тут красується гротескна варіація колишнього творіння, створена місцевим автором Гансом Бауером.
У центральній частині багатоликої композиції встановлені скульптури, які карикатурно зображують чотирьох німецьких імператорів - Генріха III, Фрідріха Барбаросса, Максиміліана і Вільгельма.
Навколо імператорів розташувалися інші представники суспільства. Вони постають у вигляді птахів, на головах яких головні убори Папи Римського і короля.
Є тут маленькі пташки з модними зачісками і великі кролики з косичками.
Удостоївся уваги автора фонтану і кінь Фрідріха Барбаросси. На восьминогу тварину забираються дорослі й діти, щоб знятися в образі бравого наїзника. Ми теж спробували вмоститися на сідлі. Все-таки, шкіряні велосідла для наших подорожей значно зручніші, ніж бронзові.
Від площі Марктштатте відходять багато вулиць, якими так приємно проїхатися.
Ніденбург радує око будинками 13-14 століття, пам"ятниками, фонтанами, церквами та чудовим місцем, де можна неспішно насолодитися не лише історією, а й тим, наскільки німцям вдалося її зберегти.
Далі поїхали до набережної та гавані, звідки відкривається панорама широкої водної гладі озера і де лебеді та качки почуваються справжніми господарями.
Могутня будівля з червоним дахом називається Konzilgebäude (скорочено Konzil). Назва говорить сама за себе. Саме тут на початку 15 ст. частково проходило засідання церковного консиліуму, який засудив Яна Гуса. Раніше будинок служив як портовий склад зерна та інших товарів, тут же працював ринок. Сьогодні це готель з рестораном.
Над портом Констанца височить 9-метрова статуя куртизанки Imperia роботи Петера Ленка, встановлена на одному з молів гавані. Автора цієї композиції вразив роман Оноре де Бальзака про благородну коханку, дія якого розігрується саме в Констанці. Імперія, юна куртизанка, описана в La belle Impéria, сатиричним чином нагадує про часи Констанського собору: в своїх руках вона тримає непропорційно маленькі фігури оголених літніх чоловіків в імператорській короні і папській тіарі відповідно. Статуя кожні 4 хвилини робить оберт навколо своєї осі. Читала, що зі зведенням статуї було пов'язано чимало суперечок, але оскільки встановлена вона була на приватній території, місто ніяк не змогло перешкодити її появі.
Далі поїхали в сторону залізничного вокзалу, щоб на поїзді дістатися Цюриха, оскільки дощ все ще йшов, а по часу вже перевалило за обід.
Вокзал, який був нам потрібен, знаходиться в Швейцарії. В місті Кройцлінген, який настільки злився з Констанцем, що разом вони утворюють агломерацію зі спільним населенням близько 120 тис. Оскільки Швейцарія не є членом ЄС, між містами, хоча і в полегшеному режимі, продовжує існувати прикордонний контроль. Крім того, Констанц і Кройцлінген мають різні валютні системи: євро та швейцарський франк відповідно, хоча на практиці до оплати приймаються обидві валюти.
Міста настільки переплелися між собою, що переїзд з Німеччини в Швейцарію я усвідомила вже значно пізніше, а межа між країнами проходить часто вулицями так, що сусіди через дорогу живуть в різних державах.
Біля залізничного вокзалу розташований перехоплюючий велопаркінг з достатнім місцем для якоїсь сотні велосипедів, шафками схову та автоматами для придбання квитків.
Ми не знали точної інформації щодо необхідного нам поїзда, тому пішли до інфодовідки. І там я пізнала глибокий-преглибокий, разючо-сильний шок, оскільки вічливий молодий працівник повідомив, що з нас двох + за 2 велосипеди, щоб доїхати до Цюриха, всього-нічого 100 євро за 70 км. Через 10 хв., коли до мене повернулося вміння розмовляти логічними складнопідрядними реченнями, ми змирилися з невідворотнім - прийшов час нашої найдорожчої поїздки потягом під час мандрів (так, ми ще не були в Норвегії та інших дорогих країнах, тому дуже сподіваюся, що там більшість вдасться їхати на велосипеді).
Коли прибув потяг, розмістили велосипеди і зайняли місця в очікуванні знайомства з Цюрихом.
Менше як за годину нас вже вітав вокзал Цюриха
Місто розташоване на березі Цюрихського озера, тож ми поїхали в сторону історичного центру, переїжджаючи мости на річці Ліммат, яка і впадає в озеро.
У "місті точного часу", як ще називають Цюрих, досить часто зустрічаються годинники. На ратушах, будинках, клумбах.
А також безліч мощених вуличок, площ, відкритого простору, пішохідних зон і трамваїв.
Дорогою до озера зустріли металевого носорога,
а я ще й щоразу насолоджувалася чудовим та практичним оформленням клумб і дерев.
В гаванях стояли яхти й катери, чекаючи початку сезону, а лебеді, як і в Констанці, заполонили берег і займалися побутовими справами, незважаючи ні на кого уваги.
Хмари висіли низько, ставало все темніше, тож ми рушили на північ від центра, де нас вже чекала пара швейцарців, в яких домовилися ночувати.
Їздити в Цюриху безпечно і досить комфортно навіть там, де немає велоінфраструктури. Водії дотримуються швидкісного режиму, поважають інших учасників руху, а на вулиці, де по одній смузі в кожну сторону, спокійно їдуть за велосипедистом, поки не буде безпечного місця для маневру. За Андрієм, наприклад, жовта ферарі чи-то ламборджині з відкидним верхом повільно їхала кілька хвилин, поки ми крутили вгору.
Дуже сподобалися будинки і велопарковки біля них. Це просто гармонія міста.
Коли ми нарешті знайшли будинок і квартиру наших нових знайомих, виявилося, що хлопець пішов нас шукати-виглядати. Тож, поки він повернувся, ми вже занесли речі й велосипеди і пішли приймати душ. Швейцарці дуже душевно нас прийняли, приготували смачну вечерю і ми довго спілкувалися про подорожі. Вони за тиждень чи два до нашого приїзду саме закінчили річну велоподорож, побувавши на кількох континентах.