Велокиїв

Пригоди маленьких велорайдерів в пошуках великих пригод.
Підготовка та планування.
Знають дорослі та діти, що найкраще гір можуть бути тільки ті гори, в яких ще не був, тобто іншими словами - завжди вперед, до нових пригод. Базуючись на цьому принципі була запланована травнева подорож до невідомої місцевості - Покутських Карпат. Але основною новиною цієї подорожі стало те, що в складі 12 колісної велобанди були 3 гірських дебютанта - Саня (7 років), Ваня (10 років) та дядя Сєрьожа (кхм-кхм-**-надцять років, папа Вані) , тобто 6 колес з 12-ти - зелені. Новачки молоді, але відчайдушні, фізично підготовлені та запалені ентузіазмом. Перед складною веломандрівкою новачки на протязі місяця проходили процедуру вкатування та тестування Киівськими пагорбами, за результатами якої були визнані гідними до іспитів горами. Гори не люблять до себе не уважного ставлення, тому зазнала змін і матеріальна частина новачків - були приведені до відповідного рівня ровери та захисне спорядження . Так як велобанда була прикрашена маленькими велорайдерами, то формат веломандрівки був прийнятий наступним - поїздом до Івано-Франківська, бусом до Косіва, розміщення в велосадибі, радіальні віїзди навколо Косіва з мінімумом речей, діти ніяких речей звісно не везуть. Для неоднорідної велобанди (3 новачка - Саня,Ваня,дядя Серьожа, досвідчені мама та папа Сані та дядя СерьОга - любитель вскочувати в велохалепи разом с татом Сані) Косів ідеальне місце, так як його околиці добре задокументовані місцевими велолюбителями, що дає можливість накрутити маршрути будь-якої складності - від простих до чудернацьких з великими вертикальними наборами. Додаткових переваг Косіву надає відсутність снігу в горах та велосадиби, тобто отелі, зроблені максимально комфортними для веломандрівників. Основними родзинками велосадиб є велогараж, майстерня, мийка роверів, хозяєва в "темі", а потреби звичайних людей до комфортного відпочинку вони забезпечують за умовчанням.
Одже банда зібрана, база обрана - вперед до нових пригод.
Далі буде ...

День 1. Початок іспиту
Дякуючи Укрзалізниці і СамУкрІзвозу ми добралися до Косіва. Із особливостей цього процесу необхідно зазначити наступне:
1. Так як подорож у травневі гори з дощовим прогнозом, то з собою досить багато речей + діти. Тому переміщатися до вокзалу на байку важко. Ця проблема була вирішена 2-ма способами. Сєрьожа і Ваня дісталися міською електричкою, нам з розписом не підфартило, тому - таксі універсал з винахідливим водієм, який наважився впакувати в машину 3 вєла, 3 тєла та 3 рюкзака. Теоретично існує можливість провезти все це добро в метро, але ми вирішили не перевіряти.
2. Для провозу роверів в поїзді (або метро) потрібні велочехли (байк в чохлі перебуває без переднього колеса), найкраще байки перевозити в плацкартних вагонах на третіх полках без оплати. Можливо і в купе, але для цього потрібно закінчувати ПТУ ім.Девіда Коперфілда або купувати додаткові міста в купе.
3. З таксонами в Івано-Франківську треба торгуватися, але це потрібно робити після того, як спаде хвиля туристів з вашого поїзда, але ще краще трансфер замовляти заздалегідь, якщо не має бажання поринути в динамічний світ вокзального торгу.
По приїзду Велосадиба перевищила наші сподівання – 3 поверхи (дерево!), кухня, вітальня-столова, 2 санвузли, 3 спальні, альтанка для сніданків, сушка для речей, гойдалка для дітей, велогараж, веломийка, імпровізована аутентична дерев’яна стійка для обслуговування 6-ти роверів. Тобто садиба дає меседж – «Тепер все залежить від вас!». Після сніданку збору і перевірки спорядження було розроблено втягуючий маршрут середньої складності, який вже складався з апхілів такої довжини, яких не можливо знайти в нашій місцевості. Так як Косів це фактично початок Карпат, то ми скористалися можливістю скомбінувати маршрут на 1-й день так, щоб і по гірках політати и на рівнині відпочити, та далі, день за днем, збільшували складність маршрутів. Підсумок дня - 40 км та 500м набору. Діти починають звикати до того, що Косівські гірки не такі ж вже і гірки, а реальні гори – їх на шару не заїдеш, треба вчитись розподіляти свої сили, а при їзді вниз без башти можна злетіти. На питання «Додому хочете?» діти відповіли дружно «Нє-є-є-!», на питання «Що сподобалось?» - відповіли «Їздити та їсти!». Один-нуль наші ведуть.

День 2. Початок руйнування міфів.
Другий ходовий день повинен був показати яку схему відновлення та збільшення загрузки (скорочено вкАтування) обирати. Варіант 1 – відпочинок (лайтова їзда) через день, варіант 2 –відпочинок через 2 дні, з поступовим збільшенням складності в обох варіантах. Тому на цей день був запланованій трохи важчий та гнучкий трек, який у випадку неповного відновлення дітей можливо було на ходу трансформувати у легку прогулянку для відновлення. Бодра відповідь дітей на ранішню побудку та їх позитивна відповідь на питання «ну що орли, в гори летимо?», заспокоїла батьківський комітет, та збільшила ймовірність проходження повного треку. Хмуре небо натякало на те, що поїздка буде веселою, але гарячі очі мєлкорайдерів та стійкий пофігізм гігарайдерів, щодо погодних умов, привів до початку руйнуючої міф №1 («Під дощем їздити фігово») велозабави. Звичайно дощик нас застав на самому початку апхіла до гори Кічера, гігарайдери своє відношення до нього прокоментували індиферентними словосполученнями, діти подумали що так і треба, по одягали дощовики і погребли далі. Але найвеселіше було попереду – так як ми були у справедливих горах, то затяжний апхіл закінчився разом з дощем перевалом, а за ним - слизький даунхіл, але з помірним градієнтом, тому - тільки ЇХАТИ, прокачуючи технічні навички та вестибулярний апарат. Дітей везли з гори прийомом РЄПКА– спереду Серьога працює тест- пілотом покриття, за ним діти, за дітьми я – нормую голосом їх швидкість, інтервал та підказуючи траєкторії. Кілька смішних (але безпечних, так як швидкість невелика, поверхня м’яка ) падінь не змінили загалом позитивного результату спуску. Группа ціла і здорова широко розкритими від феєричного спуску очима побачила долину річки, яка повинна була нас привести до Шешорського водоспаду, подарувавши дітям багато вражень і цікаву фотосесію. Родзинкою подорожі по долині була весела переправа через річку в той момент, коли шлях несподівано по дну річки змінив своє розташування відносно русла ріки. Після переправи можна було спостерігати ефект відносності світосприйняття – першій половині групи, яка носила другу половину групи, фінт берегами стежки не дуже сподобався, другій половині групи – дуже сподобався…
Закатка додому асфальтом проходила теж через перевал, на якому мєлкорайдери роздавали уверх як моторолери, що в принципі переконало контролюючи органи в правильності обраного варіанта вкАтування. Хоча деякі сумніви ще залишалися, так як перед перевалом діти почули магічні заклинання найвищого рівня – «Нас чекає кафе «ШИК»
Підсумок дня – 45 км та 700 м вертикального набору, імунізація проти дощу, прокачка технічних навичок їзди вверх і вниз по слизький поверхні, затвердження емпіричним методом схеми вкатування №2, створення культу кафе «ШИК» .
«Ну що, діти, завтра в гори чи відпочивать?» -«Гори! Але ти казав, що треба відпочити!». 2-0 наші закріплюють результат.

Технічний відступ. В тривалих велоподорожах одним із найважливіших питань є енергетичне, тобто харчування. На бутербродах з салом, а особливо на внутрішніх запасах, далеко заїхати можна, але повернутися буде проблематично, так як сало (жири) це повільне джерело енергії. Тобто для повільної рівної їзди жири – ОК, але якщо треба їхати швидко або вверх головним постачальником енергії стають вуглеводи. Тому в карманах(рюкзаках) стримких райдерів обов’язково є місце для бананів, яблук, чорного ШОКолоду, батончиків мюслі тощо. Так як в велоескадрі були діти, то для них в термосах возили спецсніданки – вівсяну кашу, яку перед(!) вживанням заправляли медом. Хай дорослі їздять на салі в шоколаді, діти завжди повинні мати фен-жуйні сніданки.

День 3. Відпочинок та початок плану Доміно.
В кінці 2-го дня нарешті поспілкувався з нашими сусідами – матьорими кантрілами з Броварів. «Ну шо, Валєра, маєш трек для впертих райдерів?», Валєра не розгубився : «Приходь, щось знайдемо, тільки потім без образ ». Так як третій день – ВІДПОЧИНОК, то ми з Серьогою зранку поїхали перевіряти стежки Валєри, інща частина банди відсипалась та готувалася до шашликів. Стежки Валєри познайомили нас з Косівським хардкором, а самез 3-ма хребтами - Голиця, Хоминським та Сокільским. Правда з останнім поки що заочно, так як Серьозі в той день вистачило хардкору. Це знайомство привело до народження плану, з робочою назвою Доміно, послідовного підкорення цих хребтів, але вже у повному складі банди. Ті тропи Валєри для цього не підходили, так як не жаліли ні жінок, ні дітей, ні дорослих. Потрібна була розвідка інших шляхів підкорення хребтів, яку ми вирішили проводити кожний ранок перед основними подорожами.
Поки маринувалися шашлики, Косів накрило затяжним дощем, а дітей накрило жагою діяльності. Побоючись, шо діти розберуть садибу на молекули, вирішили прокатити їх оглядовим маршрутом по місту, щоб вбити трьох зайців одним пострілом – прискорити відновлення тонусу м’язів легенькою прогулкою, закріпити протидощову імунізацію та, звичайно, врятувати садибу від анігіляції.
Підсумок дня – 10 мокрих км (не враховуючи розвідки), стійка протидощова імунізація, план Доміно, тестування робочих характеристик мангалу та місцевих дров.
«Ну що, діти, завтра в гори чи в кіно?» -«Гори!». 3-0 початок розгрому

на Сокільський вдалося заїхати?

на Сокільський вдалося заїхати?

Так, знайшли гарний підйом від Соколів, він трохи ближчий до Косова, ніж офіційний маркований маршрут, та краще від нього.

виклади трег підйому, плз!

Дуже цікаво!!!

Продовження розповіді буде?

День 4. Перевал Німчич та "бендерівська" щебьонка .
Ранок почався з розвідувального виїзду на Хоминський хребет для реалізації плану Доміно. Місія виявилася грязненькою (вчора був дощ), але виконана було чисто – знайдено дві нові дороги на хребет. Загалом за 2 дня пошуків вже було знайдено 4 шляхи заїзду/с’їзду, з яких вже можно було обрати адекватної важкості шляхи для розробки цікавого маршруту на хребет. Повернулися в садибу, де основна група вже змащує салом ланцюги та всілякими способами намагаються не заподіяти шкоди роверам своєю до них увагою.
Ціль на другу половину дня – перевал Німчич з сусідньої Черновицької області. Частина шляху проходила асфальтом, де діти добряче газували прокачавшись в попередні дні на грунтово-кам’янистих апхілах. Але початок підйому на перевал, ознакований різкою зміною покриття на кам’янисте, не загасив їх горячкуватість. Рекомендації більш досвідчених райдерів вони слухати не хотіли – просто натягували один одного уверх. Звичайно ця гра швидко закінчилась. Після маленького відпочинку дітям на прикладі Марини було показано хибність їх тактики. Марина їхала не швидко, але рівно, тому напрацювала на великий відрив. Діти вгамували свою гарячкість та темп і поїхали далі на знайомство з карпатськими гірськими серпантинами . Ці серпантини - особливий вид розваг, це про них пісня «А за деревом, дерево..», тільки в нашому варіанті вона має такий текст «Ой за гіркой гірка, та за гіркой віраж, за віражом снова гірка, та за гіркой віраж, ой зухвалий байкер, на педальку-то ВМАЖ!…» . Короче кажучи це іспит не тільки для ніг, а й для мозку… Несподівано з'явившись, перевал вчасно обірвав пісню хвилястих серпантинів та зустрів групу цікавими краєвидами, маленьким «історичним музеєм» просто неба та гірськолижними розвагами. Снігу звичайно не було, але діти зелену трасу пристосували під свою потреби - спочатку гасаючи з неї на байках з дріфтами по траві, після просто катаючись в стилі «рулона ліноліума» з гірки. Після карколомного спуску з перевалу почався шлях додому, який проходив по жолобу між вже згадуваними хребтами. На цьому шляху ми отримали перший гол в наші ворота – діти авторитетно заявили, що щебінь, якою вкрита декілька км жолобу, руйнує їх голови. Отже, серпантин фігня, щебьонка - йад.
Цей день приніс ще дві несподіванки – дуже швидке похолодання у вечері та нуль реакції дітей на холод, при чому дорослі одягнули весь свій одяг і все рівно мерзли. Що зробиш, гори і діти – від них можна очикувати все що завгодно
Підсумок дня – 55 км та 700 м вертикального набору. «Ну що, діти, завтра на хребет?» - «Да! Головне щоб без щебьонки». 1-1 локальний паритет, але загальний розгром 4-1.
Технічний відступ. До цього дня вже було кілька інцидентів з розкрученими гвинтами. Фінальним меседжем стала розкручена педаль у Санька. Тому було прийняте рішення ввести в ранковий ТО перевірку всіх гвинтів на байках.

День 5. План Доміно в дії – підкорення Хоминського хребту.
Сьогодні перед групою стояло важке, але цікаве завдання - підкорити спарений хребет, при цьому не завдавши моральної шкоди дітям і дорослим. Розігрівшись 5 км по асфальту, затамувавши подих, починаємо апхіл. Місцеві букмекери приймають ставки на подальшу долю авторів маршруту- варіантів два, або вдячні діти і дорослі скинуть їх зі скелі, або - будуть журчати кип'ятком від щастя. Варіанту байдужого мовчання в переліку ставок нема. Отже, сьогодні всі родзинки, розподілені по різним дням зібралися разом. Довгий, з підступним змінним градієнтом, кам'янистим покриттям, з великою кількістю маневрування апхіл, звичайно відноситься до типу атракцій, які не можуть залишити байдужим нікого. Але з перших метрів стало зрозуміло, що парашут у рюкзаку зайвий, зі скелі літати не прийдеться. Вже досвідчені малі райдери долали апхіл з мужністю та впевненістю ніби дорослі кантріли, на попередження про важкість сегменту реагували як на виклик, на заклики пройтись трохи пішки-як на непристойне. Короче бешкетники сіли за в авангарду групи і нагло крутили до піднебесної. Виїхавши на хребет, діти не могли повірити своїм очам - як це вони такі маленькі заїхали своїми ногами у таку далечінь. Відповідь дорослих була одностайною - треба добре їсти, катати, відпочивати, звичайно, розумну голову мати і все буде файно. Діти послухали з розумним видом і з відчуттям виконаного боргу сказали: “Ага, а коли буде Кашка!?” Для обряду кашкопоглинання була обрана гарна полянка на схилі хребту, яка дозволила дітям спокійно займатися своїми важливими справами, а дорослим своїми - група скотилася у матрас. Дорога назад проходила ще через один хребет, але на фоні першого він здався зовсім дитячим. Прикрасою повернення був акробатичний балет у виконані Марини - підслизнутися, вистрибнути з байка, в польоті його акуратно покласти без пошкодженнь, станцювати дикі танці і повиснути на дереві і все це швидко, досконало і природньо – таке треба бачити. Ніби все життя вчилася! Присутні свідки громогласно аплодували стоячи...
Повернувшись у Косів звичайно зразу заїхали у культове кафе, так як для успішного відновлення треба після вламування по поїсти. В кафе дітей підкололи - щось ми сьогодні малувато наїздили-треба ще скатати в-о-о-н на ту Гору. Діти встали зі столу і почали одягати шоломи, але перші здалися дорослі:)
«Ну що дітки замотали вас хребти? Ага, не забудьте завтра с Серьогою вранці знайти шлях на 3 хребет». 5-1 - погром.
Технічний відступ. Дуже важливим фактором успішного подолання гірських веломаршрутів разом з мінірайдерами є зупинки на відпочинок, а саме мінімум одна довга зупинка з режимом повної свободи для дітей. За час цієї зупинки діти мають змогу реалізувати всі свої дитячи забаганки, та знову приступити до гірських велозабав у сконцентрованому та зібраному стані. Тобто необхідно проводити не тільки фізичне, а й психологічне відновлення. Прискорити цей процес можуть дорослі за допомогою всіляких ігор.
Підсумок дня – 25 км та 1000 м вертикального набору.

День 6. Важкий відпочинок.
Вранці ми с Серьогою виконали розвідницький виїзд на Сокільський хребет. З першої спроби, за допомогою місцевих жителів, було знайдено цікавий й помірно важкий шлях крізь весь хребет. Але сьогодні 6-й день та й, відповідно, на цей день для основної групи припадає відпочинок, тобто лайтова прогулянка, та продовження тестування робочих характеристик місцевих дров і мангалу. Вивчивши за стільки дней місцевість, ми доволі швидко намалювали легкий (відносно), цікавий маршрут, який охопив тонізуючі лісові пагорби, «СПА» забави біля озер, насичені віточним масажем таємні еко-тропи та молодильну багнюко-терапію в міні болоті. Прикрасою лайтової подорожі стало корабельне побоїще на ставку. Серьожа навчив дітей робити з комишу вітрильні кораблики – і війна почалася…
Підсумок дня – 30 км, 400 м набору, 3 кг шашлику, 11 потоплених кораблів.
«Ну що, діти, завтра морський бій чи на хребет? А можна бій на хребті!?» 7-1 – опір безнадійний.

День 7. Соколиний іспит – фінальний акорд плану Домино.
Сокольский хребет – іспит, фінальна битва за звання гірських МИНИ райдерів. Саме МИНИ райдерів, а не МЄЛКО, чи НЕДО, або НАВПІЛ.
Екзаменаційний білет складався з кількох завдань.
Перше – повноцінний розігрів асфальтом, для розпалення жаги пригод та, звичайно, для підготовки м’язів до «вкручінга».
Друге – кам’янистий апхіл цікавого профіля, з секціями різного типу, від «Мама, шо я тут роблю» до «Як дві покришки об асфальт», для розвитку сили духу.
Третє – пішкодральний участок крізь гірське село, закріплення стійкості духу та створення передумов до концентрації «жгучої» енергії для швидкого та фанового подолання наступного завдання.
Четверте – хвилястий ритмічний сінгл-трек (вузька стежка) по хребту, як дика музика гірських атракцій.
П’яте – карколомний даунхіл гірською дорогою, приправлений лікувальною багнюкою та глибокими коліями, овертайм для вестибулярного апарату та мозку.
Шосте – бадьора закатка додому, для закріплення досягнень, АЛЕ без використання зовнішнього стимулу - магічного кафе «ШИК» .
Сьоме – посміхатися.
Виконали й перевиконали! В райдерській заліковці з’явилися перші відмінні оцінки. За компанію, ініціацію пройщов і Серьожа. Він виконав індивідуальне завдання з зірочкою – вийшов з кабіни , раз - у багнюку, другий - на камні, вправу зробив з посмішкою.
Підсумок дня – 45 км та 1600 м набору. Діти зе бест, дорослі в захваті від гірських атракцій, Серьожа нарешті занирнув з головою в лікувальне багно та посміхався цьому факту.
«Ну що, діти – вітаю!» «Дякую, дайте ще!» 8-1 – ніщивна поразка PlayStation, IPad, TV та інших овочебаз.
Історичний відступ. Гірська дорога спустила нас з хребту до водоспаду, біля якого встановлений перший в світі пам'ятник Шевченко. Фортуна! Діти отримали козирну карту, для розповіді про подорож у школі.