после дтп прошла туева хуча времени, железо надо ковать, пока оно горячо, ну и не представляю как возможно заочно, по форуму, заниматься подобным гемором, причем похоже на то, что потерпевший не отвечает на поставленные выше вопросы по причине непонимания им сути происходящего
ПРО БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ІНСПЕКТОРА “ПЕТРЕНКА”, АБО ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ПОТЕРПІЛИХ ВНАСЛІДОК ДТП
“Юридичний вісник України”
N 23, від 6 – 12 червня 2009 р.
Вікторія Моторна
Юрій Моторний
адвокати, члени Спілки адвокатів України
В Україні дещо зменшилася кількість публікацій, пов'язаних з підвищенням відповідальності осіб за порушення Правил дорожнього руху (далі - ПДР або Правила). Проте тема не втратила актуальності, а участь у судових засіданнях під час розгляду адмінматеріалів свідчить про численні проблеми, пов'язані з визначенням винних осіб, вірною кваліфікацією їх дій та доведеністю вини, що є наслідком недосконалого законодавства й особливо безвідповідальності працівників МВС. При цьому, потерпілими від порушень та бездіяльності міліції, крім водіїв, є пасажири та пішоходи. Наголосимо також на тому, що громадян протягом значного часу переконували, а водіїв змусили мати поліс цивільної відповідальності. Але чи гарантує він потерпілому відшкодування? Українська реальність свідчить про протилежне. Для прикладу пошлемося на конкретні випадки.
Кому складати документи?
Відомо, що саме на працівників ДАІ покладено обов'язок документального оформлення матеріалів та направлення їх до суду для притягнення винних до відповідальності. В одному випадку інспектори безпосередньо є свідками порушення та негайно його фіксують: перевищення швидкості, порушення правил обгону, переїзду перехресть тощо. Але в інших випадках вони прибувають на місце події за викликом — тобто значно пізніше. Це відбувається у випадку, коли в результаті порушень Правил пошкоджено транспортні засоби чи травмовано громадян, і тому такі дії повинні кваліфікуватися за ознаками ст. 124 КУпАП "Порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна". Поряд з цим, коли в результаті пригоди громадяни отримали тілесні ушкодження, вирішується питання про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження). У такому випадку на місце пригоди повинен прибути слідчий МВС.
І інспектор, і слідчий зобов'язані, згідно з вимогами КПК та відповідних Інструкцій МВС, докладно, уважно, повно оглянути місце події, за наслідками чого скласти схему та протокол огляду, які б об'єктивно відображали й фіксували найдрібніші деталі, а також опитати як учасників, так і свідків пригоди. Лише на підставі достовірних даних вирішується правове питання: яка особа винна, порушивши ПДР?
Проте дуже часто (чи то в результаті відсутності теоретичних знань, необхідної фахової підготовки й досвіду та кваліфікації, чи то в результаті недбалості й безвідповідальності, чи тих і тих обставин разом) згадані документи мають суттєві недоліки і відповідно — необґрунтований висновок.
Звісно, документи засвідчують своїми підписами поняті і, як правило, учасники події, проте перші не відповідають за достовірність документів, а другі перебувають у стресовому стані. Обидві категорії не мають уявлення про вимоги до складання документів та про те, яку роль вони можуть відіграти в майбутньому. Тож варто наголосити на тому, що фіксувати події, як це прийнято в інших країнах, мали б працівники страхових компаній, які прибувають на місце події разом з працівниками ДАІ чи навіть раніше за них. У тих випадках, коли учасники пригоди не оспорюють розвиток подій, не виникає необхідності викликати інспектора. За кордоном саме страхові агенти складають необхідні документи, які є підставою для відшкодування. Правоохоронці викликаються лише за наявності протиріч і неможливості для агентів вирішити питання. Українські адвокати теж пропонували подібні зміни до вітчизняного законодавства , однак їх "не почули". Проте Верховна Рада України обслуговує комерційні інтереси бізнесових структур — у даному випадку страхових, а не права та інтереси громадян чи хоча б державних органів, а тому пропозиції адвокатів лишаються поза увагою. При цьому необхідно погодитися також з тим, що врахування зазначених доповнень вигідно потерпілим, а також державі, яка суттєво б економила. Тож маємо те, що маємо.
Схема місця ДТП
Тому, перш за все, звернемо увагу, що прибувши на місце події через певний час (іноді через кілька годин) для встановлення обставин виникнення та розвитку події, необхідно проявити професіоналізм та відповідальність. Як у населеному пункті, так і на автотрасі свідки, як правило, не чекатимуть тривалий час. Тож, у кращому випадку, учасники пригоди матимуть лише їх телефони чи адреси. Разом з тим можуть зникнути сліди, особливо ті, що стосуються координат місця зіткнення транспортних засобів. Так, у результаті погодних умов (дощ, сніг, вітер) та руху транспорту зникають сліди гальмування, розсип розбитого скла, пластмаси, фарба та інше. Однак дуже часто інспектори навіть не намагаються виявити місце зіткнення.
Так, у лютому 2008 р. на автотрасі Київ — Харків поблизу м. Полтава в результаті пригоди пошкоджено чотири автомобілі. Аналіз схеми виявив, що на документі вказано лише два місця зіткнення (замість трьох) і ті — виключно зі слів водіїв, які перебували за кермом, а отже, неминуче перебували у стресовому стані та, до того ж, намагалися пояснити події з вигідних для себе позицій, як це відбувається майже в усіх подібних випадках. Крім того, на схему не було нанесено координати розсипу скла тощо, щоб об'єктивно свідчило про точні місця зіткнення. Поряд з цим, зафіксовані сліди не відповідали масштабу та розмірам. Проте вказані недоліки не завадили скласти адмінпротокол і разом з іншими документами направити до суду.
Опитаний у суді інспектор, котрий складав схему, пояснив: він не виходив із службового авто, не оглядав місце події, не брав участі у замірах. Склав документ, керуючись усною інформацією учасників та понятих. Інспектор не зміг пояснити: чому місце події не оглядалося для встановлення справжніх місць зіткнень. Про третє зіткнення він не знав взагалі! Не зміг інспектор відповісти на питання: чому твердження одного з учасників події про те, що його ВАЗ було пошкоджено шляхом удару (наїзду) по задньому бамперу й фаркопу, не перевірено шляхом призначення експертного дослідження на предмет виявлення відповідних пошкоджень? При цьому інші водії свідчили, що їхні авто із задньою частиною ВАЗа не стикалися!
Численні порушення встановлено при вивченні події, яка була у м. Полтава більш як рік тому. Як свідчать матеріали експертного дослідження, "на проїзній частині мається осип скла, розміри та прив'язка якого на схемі не вказані" (цитую документ дослівно). У той же час неупереджений читач повинен зрозуміти, що саме "прив'язка розпису скла" є найбільш достовірною обставиною визначення місця події.
Крім того, на схему не було нанесено необхідні розміри, знаки, розташування трьох світлофорів, розмітку та координати перехрестя. Достовірно знаючи, що в одному з авто перебувало чотири пасажири, які були свідками (або й потерпілими ), працівник ДАІ жодного не опитав та не направив на судово-медичну експертизу для визначення ступеня тяжкості отриманих тілесних ушкоджень.
Недоліки матеріалів справи
Тож зрозуміло, що справи неодноразово направлялися судами на доопрацювання та усунення недоліків, а тому розглядаються понад "розумний" строк. За вказаних обставин встановити справжні обставини події проблематично, а то й узагалі неможливо. При цьому необхідно мати на увазі вимоги ст. 62 Конституції, в якій сказано: " Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь". Та чи завжди суди керуються вимогами Конституції? Саме тому недоопрацьовані, неповні, з суттєвими недоліками матеріали знов і знов направляються до суду.
Так, у другому випадку один з учасників події отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Тож згідно з вимогами ст. 286 КК слідчий повинен був протягом 10 днів порушити кримінальну справу, приступити до розслідування та закінчити його, згідно з вимогами ст. 120 КПК, протягом двох місяців, направивши справу до суду. Складання ж протоколу про адмінправопорушення не може вважатися законним, оскільки питання відповідальності має вирішуватися в порядку, встановленому КПК, а не КУпАП. Однак, усупереч закону та обставинам, винесено три постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, які скасовані. При цьому жоден "правоохоронець" не поніс відповідальності!
Наголосимо й на тому, що наведені та інші численні приклади мають місце тому, що відсутній професійний нагляд та відповідна оцінка дій та бездіяльності ДАІ з боку прокуратури. Цілком логічним було б у випадку повернення справи на доопрацювання провести службове розслідування, дати фахову, принципову оцінку й аналіз допущених порушень. Узагальнення помилок, доведення їх особовому складу та відповідне навчання інспекторів, з врахуванням результатів судових розглядів, неминуче дало б позитивні результати. Однак зараз корпоративні інтереси МВС переважають над законом. Так, наприклад, мають місце випадки, коли у справі згодом опитуються особи, зазначені як свідки, хоча на місці події на них ніхто не вказував. При перевірці їхніх показань у суді шляхом опитування виникають сумніви в тому, що вони були на місці події. Тож очевидним є те, що інспектори зобов'язані однозначно визначити коло осіб, які були свідками.
Законодавство потребує змін
Необхідно також зазначити, що за фактичного порушення Правил двома і більше водіями, інспектори, як правило, складають протокол лише щодо одного з них. При цьому мусимо підкреслити, що в Україні відсутні ефективні способи впливу на ДАІ для вирішення вказаного питання. Так, за аналогією, при винесенні постанови про відмову у порушенні кримінальної справи кожна заінтересована особа має право на її оскарження. Але, яким чином діяти особі, коли вона вбачає порушення, але винну особу не притягують до відповідальності? В Україні не передбачено аналога постанові про відмову у порушенні кримінальної справи. Тож інспектор почуваються цілком безпечно. Беручи до уваги, що в Україні діє принцип "право сили", а не "сила права", корупцію та специфіку правовідносин, маємо численні випадки, коли, за словами класика, "у сильного завжди безсилий винуватий!". Тобто адмінматеріал складається стосовно особи, яка не порушила ПДР.
Негативним фактором під час розгляду вказаних справ є також відсутність технічних способів перевірити значну частину пояснень учасників чи свідків. Так, наприклад, виходячи з фактичних пошкоджень та гальмівного шляху, фактично неможливо визначити швидкість авто в момент зіткнення. Тож учасники події зазвичай свідчать, що рухалися з дозволеною швидкістю. Проте переконатися у достовірності пояснень неможливо. За цих обставин лишаються нез'ясованими значні пошкодження авто чи травмування потерпілих, а також: чому водій не уникнув наїзду ?
З огляду на викладене наголосимо на тому, що неповнота дослідження та необ'єктивна оцінка доказів, неможливість їх усунення в суді І інстанції є підставою для оскарження судового рішення, в результаті чого постанови суду І інстанції скасовуються, а справи направляються на новий розгляд. Є чимало прикладів, коли адмінматеріали розглядаються роками, що є порушенням вимог ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як держава, так і громадяни в результаті вказаних недоліків мають лише негативні емоції та несуть матеріальні витрати. Так, особа, яка притягується до відповідальності, не має визначеності, а потерпілі позбавлені можливості у розумний строк отримати відшкодування. У той же час страхові організації не виплачують відшкодування до остаточного рішення суду у справі. У результаті розгляду справ роками право на відшкодування виглядає міфічним. У той же час потерпілим допомога потрібна негайно після події: для лікування травм та психоемоційної корекції й відшкодування матеріальної шкоди.
Тож очевидно, що чинне законодавство потребує доповнень та змін для більш повного захисту прав потерпілих, внаслідок чого буде реалізована ст.3 Конституції, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
