Велокиїв

Форум открыли....
Но вот только рука не поднимается зайти в какой-либо другой раздел...

Единственное что ожидается постоянно - это положительные известия...
Хочется наконец-то услышать, что ЖИЗНЬ - вне опасности...
Хочется услышать Александра, Шуру и Оксану.
Тут. Вместе.
И что бы они сказали:
"Всё. Это был страшный сон. Это было испытание, которое позади. Катаемся, живём. Открываем для себя и окружающих новые вершины, глубины, дали, дороги... Улыбнёмся и перевернём страницу. Мы опять с вами."

Понимаю, что рано. Надо набраться терпения и ждать... НО... Ребята, возращайтесь поскорее! Ждать больно...


Оксана, наверное впервые ты участвуешь в гонке, в которой мало просто участвовать, мало просто побороться, МАЛО сказать: "ну, я сделала всё что могла..." Здесь - важна победа. Важна - как никогда.

.. Я знаю, ты никогда не сдавалась пока был шанс. Но тут - заклинаю бороться, даже если тебе будет казаться что шанса нет. Ведь смерть тоже может проколоться, упасть, погнуть перекидку... в конце концов просто устать, облениться и сойти с дистанции. Настойчивости, силы и терпения тебе. Мы все - уверены в твоей победе, и очень её ждём. ХВАТИТ нас мучать... Оглянись... Впервые весь мир - на твоей стороне, впервые - все принимают твою борьбу как общую.. И впервые у всех кто тебя знал или просто слышал о тебе - единое желание и цель. НЕ ПОДВЕДИ!

Алексей не успел побороться... Если бы у него был хоть один шанс из тысячи... Если бы жизнь не отобрали моментально... ОН БЫ ПОБЕДИЛ... Несмотря на все "объективные" предпосылки, суждения врачей, скептиков. Несмотря ни на что... Навечно останется память о человеке. Навечно будет в душе обида. Сознание, что судьба несправедлива... И иногда - она не даёт даже шанса... И не всё зависит от воли человека...

Жду известий... Жду когда кто-либо наберёт два слова: "Фухх... пронесло...". Жду, когда мир вздохнёт и вернётся к своей суете. Когда можно смело думать "о том зачем мы стояли на майдане и на какой машине ездит сын президента". Жду - когда исчезнет напряжение и народ начнёт с улыбкой говорить о мелочах, а раздумья о вечном оставит за спиной.

ЖДУ.

очень созвучно и сильно...предлагаю только озаглавить "ЖДЁМ!"

мне кажется я уже никогда не вернусь к этой суете

лично я получил урок
жестокий, но урок...

Ксю,

мы все тебя очень ждем
и верим в чудо

ребята, какие новости. Раскажите пожалуйста.

Ждем !!!!!!!!!
Выздоравливайте скорее!!!!!!

Мне фоксик снилась. Будто я захожу сегодня на форум - а там вывешены фотки - она еще в больнице на кровати лежит, вся бледная, лицо осунулось и в синяках но живая, и по телефону говорит...
Жду этого дня.

А я не сплю почти сейчас. Ничего больше думать не могу, только за Оксанку. Тяжело в часы от конца до начала рабочего дня - когда нет возможности узнать новости...

Мы все с тобой рядом, Ксю!
Давайте мысленно держать её за руку, ребята. Должно помочь.

Оксан, смотри: вот наши руки, они тёплые! Бери наше тепло и возвращайся.

Я почти не знаю Оксану, но такое ощущение, что
пострадал близкий человек.
Очень хочется хороших новостей.
Я уверенна, что она поправиться, иначе нельзя!
Ей будет потом приятно прочитать наши сообщения,
она увидет, что сколько людей с разных городов
болели за ее здоровье.
ПИШИТЕ, ЖДУ

Знаю, що треба написати, і рука не здіймається. Мої друзі все сказали за мене. Коли приходить біда, розумієш, хто такий "близький", що таке любов і наскільки може бути дорогою людина, яка формально практично тобі не знайома. Я сидів перед монітором, а передо мною проносилось видіння, наче я іду босоніж по гарячим каменям, по гравію, піску, глині і несу Оксанку на руках. І наче це не я, а всі ми. Земля пече і коле ноги, опалює сонце, очі не бачать, а треба іти і не випускати ношу. І ми всі ідемо і несемо тебе. Це правда, що можна поділитися життям, і зараз це роблять сотні людей, які тебе знають. Комарику, ми всі чекаємо і любимо тебе.

У вівторок ввечері у мене наче камінь з душі впав, і я подумав: або - або.

Оксана все еще в реанимации. Состояние по прежнему тежелое. В сознание не приходила, движений конечностями не было. С нейработают нейрохирурги. От конкретных прогнозов врач воздержался, но надежда есть. От помощи врач отказался, сославшись на то, что все есть, а тем, чего нет занимаются родители.

У стародавньому Римі, в епоху імператора Тіберія, жив собі добрий чоловік, який мав двох синів. Один був військовим і служив у найвіддаленіших закутках імперії. Другий син був поетом, і зачаровував віршами весь Рим.
Якось уночі батькові приснився сон. Йому явився янгол і сказав, що цілий світ століттями вивчатиме й повторюватиме слова одного з його синів. Старий прокинувся зі сльозами вдячності на очах, бо життя щедро відкрило йому те, чим пишався би кожний батько.
Невдовзі по цьому старий загинув, рятуючи дитину, яку ледь не переїхала колісниця. Життя своє він прожив чесно й праведно, тому відразу потрапив на небеса, де зустрів янгола, який при ходив до нього у сні.
- Ти був добрим чоловіком, - сказав йому янгол. – Прожив своє життя з любов’ю й помер достойно. Тепер я можу виконати будь-яке твоє бажання.
- І життя для мене було добрим, - сказав старий. – Коли ти з’явився мені уві сні, я відчув, що всі мої старання винагороджені. Бо вірші мого сина залишаться в пам’яті людей на довгі віки. Нічого не хочу я для себе. Але, як кожен батько, хотів би потішитися славою того, кого ростив і виховував. Хотів би почути слова мого сина в далекому майбутньому.
Янгол доторкнувся старому до плеча, й вони перенеслися в майбутнє. Опинилися у грандіозному храмі, оточені тисячами людей, що говорили незнайомою мовою.
Чоловік ридав від щастя.
- Я знав, що поезії мого сина будуть безсмертними, - мовив він крізь сльози. – Але який з його віршів декламують ці люди?
Янгол наблизився й лагідно підвів старого до найближчої лави, на яку вони й присіли.
- Вірші твого сина-поета були дуже славні у Римі, - сказав янгол. – Всі їх любили й цитували. Проте, коли завершилось правління Тіберія, поезії його були забуті. Слова, які чуєш тепер, належать твоєму синові-військовому.
Старий приголомшено глянув на янгола.
- Твій син служив у далекому краї, де став центуріоном. Був добрим і справедливим чоловіком. Одного разу смертельно захворів його слуга. Твій син почув про цілителя, який лікував недуги, й вирушив на його розшуки. Дорогою він довідався, що чоловік, якого шукає – Син Божий. Він стрічав зцілених ним людей, осягнув його вчення й навернувся до нової віри, хоча й був римським центуріоном. Нарешті одного ранку він стрів і самого Учителя.
- Він розповів йому про хворобу слуги, й Учитель погодився зайти в його дім. Але центуріон був глибоко віруючою людиною, тому, побачивши Його очі, він збагнув, що справді стоїть перед Сином Божим.
- І ось що сказав твій син, - мовив старому янгол. – Тієї миті він сказав слова, що їх не забудуть повік: „Господи, я недостойний, щоб ти увійшов під мою покрівлю. Скажи лише слово, і слуга мій видужає”.

Олександр Олесь

АЙСТРИ

Опівночі айстри в саду розцвіли…
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать…

І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в'януть, де вічна весна…

Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни…
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем…

І вгледіли айстри, що вколо — тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, —
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..

1905

... Втрачати надію неможна!

"Молитва Оптинских старцев"
http://smotri.te.ua/show.php?id=35578

В субботу в офис пришёл нажимать ctrl-R : - )
Ж д у .
Оксаночка держись милая
свети искорка мы ещё посидим у твоего костра

Ксюша, жаль раньше не знал тебя!
Держись и давай скорее возвращайся к нам!
Свидимся, Ксююююююю !!!!!!!

Я тоже Оксану почти не знаю, а переживаю , как за родного человека!

Вторая неделя идёт.. Ты столько уже продержалась, не подведи!
Верю что теперь уже твои шансы растут с каждым часом
Ж д у .

Первый день из отпуска - и как обухом по голове......
Ксюшка, мы же только-только с тобой разговаривали, делились планами...
И я все удивлялась, почему же тебя нет в Крыму....
Ксюшка, я ОЧЕНЬ надеюсь, что ты справишься.
Я верю в тебя, Ксю!

Из кратковременнх реплик во время "Боярки" на трассе, не раз обгонявшая меня Фоксик, сразу врезалась мне в память, как очень добродушная и приятная личность с сильным характером.
Очень переживаю, потрясён, буду молиться о выздоровлении.

:smt099 :smt099 :smt089 :smt089 :smt085