Тож викладаю на загал своє коротке ессе "Дихотомія" з неопублікованої збірки "Місто" - життевих історій про Київ. Даний твір про долі піаністки та шосейника...
Читайте, критикуйте, коментуйте! Сподіваюсь, вам буде цікаво...
А. Сніг © 2011
Дихотомія
Вони живуть в сусідніх будинках на мальовничих пагорбах великого міста. Компактна архітектура початку ХХ століття, що насичує центр, розташувала їхні невеликі, проте затишні квартирки майже паралельно. Вікна п`ятиповерхівок, мов очі велета щодня дивляться один на одного. Здавалося б, що їх відділяє лишень кількаметровий кам’яний колодязь будівель, і більш нічого. Проте, цю ілюзорну межу неможливо перетнути. Цегляні патріархи будуть завжди у мовчазному спокої споглядати своїх vis-a-vis, і так само пильно оберігати життя своїх мешканців.
Вона – музикант, піаністка. Все своє свідоме життя присвятила служінню богині Полігімнії. Власне музика стала її буттям, а її буття стало музикою. Старовинний інструмент, що дістався їй ще від прабабці, викладачки київської консерваторії, став самим дорогим для неї, тим взірцем моралі та ідеалом, до якого потрібно було тягнутися щодня. Рояль замінив їй кохання і друзів, рідних і близьких. Інструмент постав назавжди посеред її життя, перемежовуючи чорними клавішами – важкі дні, білими – дні піднесення. Поточні труднощі та проблеми, що накривали її, під майстерним бігом витончених пальців по клавішам, перетворювали увесь цей тягар у мелодію-піано. Натомість у хвилини радості й ейфоричні моменти її бурхливе награвання долітало до найвіддаленіших вікон навколишніх осель. Життя її тріпотіло, мов натягнута струна інструмента, яка готова щомиті подарувати світу музику.
Він – спортсмен, шосейний велосипедист. Двоколісний бог щедро наповнив його життя: боротьбою і адреналіном, потом і кров’ю, жагою перемог та відчаєм поразок. Останній карбоновий прототип велосипеда, що надійшов до нього експрес-поштою прямісінько із заводу спонсора, за останні два місяці вже добряче прикатався, і став його високотехнологічним продовженням, його alter ego. Від того моменту всі та все зайве у його житті було ще більше витіснено спортом. Саме ж його життя-буття розвивалося із інтенсивністю крутки шатунів у системі велосипеда. Коли було особливо тяжко на душі, він вмикав завищену передачу і тягнув, тягнув, тягнув. Зірка на 54 із переду, на 10 із заду – це відмінний спосіб покінчити з марудними думками в голові. І коли вже звільнені місця займуть мажорні нотки настрою, і каденс його вела пришвидшиться, тоді навчені пальці, енергійно клацаючи ручками, знайдуть легку, ба навіть, веселу передачу для підйому в гору та підйому духа. Комбінація зірок 39 на 23 понесуть цього легковаговика на зустріч новим пригодам і випробовуванням. Життєвий ритм у гору-вниз, і знову вгору буде вимірюватися місцевими тягунами та мовчазним блиманням індикатором пульсу на велокомпьютері. Інтенсивність його боротьби, здобутків, власного становлення буде впевнено змінюватися так, як коливається натяжіння тросика перекидки.
Її життя циклічно перетікало від репетицій до концертів, від гастролей до масштабних зарубіжних турне. Стовідсоткова завантаженість календарного року давала їй можливість передихнути по-справжньому хіба що у місячні вакації, у другій половині літа – тоді коли народні маси перетікали на узбережжя морів, ніжити свої втомлені життям тілеса, а театри і концертні зали брали паузу у власній роботі, щоб заповнити таку людську пустку. До цього додавався ще Новий Рік – тоді вона мала змогу грати лише для себе або нечисленних друзів, що вряди-годи намагалися розділяли з нею ідилію звуку. Але вже у ніч перед Різдвом її тендітна ручка підхоплювала зазделегіть спаковану валізу, а ноги самі мчали до залізничного вокзалу. Так вона у черговий раз позбавляла рідне місто насолоди від свого майстерного награвання. Проте завжди поверталася. Її життя, її музика мов хвиля Дніпра накочувалася на мури міста, відходила і знову насувалася. Бо, як відомо, коріння тягнеться до землі, а людина до рідного краю.
Його життя оберталося синхронно з бігом вузьких високопрофільних карбонових колес стрімкого байка. Розписаний у тренувальному щоденнику рік, складався зі змагань та підготовки до них. Реальну можливість відпочити, відновитися, надолужити сили і подумати про щось стороннє давала зима. Київ своїм кліматом значно відрізнявся від Середземномор’я, де зимували передові велокоманди світу. Тому, коли мороз заковував у льодяні ланцюги місцеві шосейні траси, то не відаючи того, стихія ставала його другом, даючи можливість перевести дух. Так формувався коротенький інтервал для безпосереднього спілкування з побратимами та колегами. Приходив час мрій та оманливого спокою. Бо вже в наступні дні він сідав на велостанок або підходив до тренажеру, аби підтримувати фізичну форму і готувати організм до зимо-весняного збору у Ялті. І все починалося знову: гартування характеру на крутих підйомах, групове скатування командного пелотону та шліфування своїх характеристик для індивідуальної гонки-розділки.
Її важка праця породжувала божественні мелодії, які зачаровували, надихали на креатив інших, і завжди збирали лише повні зали. Аплодисменти та щирі усмішки зустрічали її вихід на сцену. Вона граційно сідала за рояль. Все зайве розчинялося у світлі софітів. Повна внутрішня концентрація гарантували ідеальне звучання нотних хитросплетінь, які під ритмічним відбиванням витончених пальців по клавішах перетворювалися на неземної краси сонати. Вони легко полонили душу і перетворювали слухача на раба високої музики. Під їх впливом багатоликий, незчисленний натовп чорних метеликів на білих сорочка та важких грон діамантів на тонких шиях перетворювався на неперервну симфонію думки, насолоди, бажання і пристрасті. Піаністка легким порухом руки могла занурити цей людський моноліт у найвищу радість, так само просто кинувши його у прірву печалі. Її обожнювали, її підносили і жадали. Проте вона незворотно віддавалася справі. Вміло знаходила шляхи комунікації зі своїми шанувальниками через музику, лише через музику. Палкі овації та море троянд виливалися до її ніг як глибока подяка за безмежний талант.
Його наполеглива робота створювала неперевершене видовище, справжній шедевр: міці м’язів, сили духу, витримки та командної праці. Витрачені сили ніколи не були марними. Вони завжди приносили насолоду та втіху прихильникам спорту, здорового способу життя. Вони давали якісні орієнтири для малих шанувальників велосипеда та й усіх справжніх любителів двох коліс. Його сталева воля уповні проявлялася у пульсації судин і поштовхах хороброго серця, коли на нездоланних горах він витягував на зубах усю команду. На рівнині в протистоянні з перехресними вітрами він теж тримав першість, ідучи лідером пелотону, та прикриваючи кремезною спиною капітана команди та й тих, хто випадав з відриву. Він легко виходив на зміни у «вертушках» та не боявся повернутися у хвіст групетто, коли хтось з колег ловив прокол колеса або падав на стрімких спусках. Його тонкі передчуття спрацьовували у найважчі моменти, коли необхідно було надати допомогу ближньому. Він охоче перетворювався на «грегорі» - підвозив фляги з водою або вуглеводними енергетиками, все, що було необхідно з мюзети. Ставав сміливим провідником команди на найтяжчих віражах. Здавалося, що він встигав усюди. Мов блискавка спалахував і тут, і там, стаючи своєрідною гарантією надійності та стабільності функціонування всього пелотонівського механізму. За це його глибоко поважали і друзі, і непримиримі супротивники. А пересічні глядачі віддячували за нескореність і самопожертву воістину фанатичним обожнюванням та шквалом збадьорюючих оплесків, які супроводжували рух велопотягу від нульового кілометру і аж до підмурків майданчика для нагороджень.
Усе їхнє життя складалося зі служіння світу та й звісно ж рідному місту. Кожен у свій спосіб, кожен своїм індивідуальним шляхом, але щиро і безмежно. Присвятивши себе повністю улюбленій справі, вони свідомо віддали власні долі на вівтар соціальнозначущих потреб. Заповнивши в суспільстві існуючий вакуум, вони натомість створили порожнечу у власному мікрокосмі. Такі ординарні загальнолюдські речі як кохання, сім’я, діти, тиха старість пройшли повз них. У безкінечності вони завжди залишаться молодими, творчими та енергійними. Вільні від пересічності поточних турбот та вірні власним життєвим ідеалам, самим собі та місту.
Можливо, що їхня характерна подібність один одному могла б зблизити та поєднати одинокі серця. Можливо, що так би зародилося пристрасне та неповторне кохання. Можливо, так розпочалася б нова історія на теренах старого міського бруку. Та всі ці припущення зостануться лишень словами на папері. Натомість, їхні долі, такі сплановано схожі, будуть плисти за часом паралельним курсом, проте він і вона ніколи не зустрінуться. Два клапті одного полотна, яким прикриті залаштунки бурхливого мегаполіса. Дві близькі-далекі гілки своєрідного життя серед кам’яних джунглів великого міста…
