Подорожувати потрібно так, щоб тебе запам’ятали у новій країні
І не забули у рідній. Але при цьому — щоб не розшукували в обох.
Євгеній Пантелєєв
Маршрут: 30.05: Броди–Підгірці–Олесько–Золочів ~ 65 км
31.05: Золочів - Перемишль - Лани ~ 65 км
1.06: Свірж – СтареСело – Львів ~ 45 км
Частина 1. Львівське
Коли вже були придбані квиточки до Білорусії, несподівано для себе, серед переліку запланованих на форумі покату шок, звернула увагу на об’явлену Вадимом Zveroboy «30.05.2015 (R) Золота підкова Львова». Цікавий маршрут, деякі місця я вже відвідувала із Денисом Toni Parker.
Вісім зареєстрованих учасників складали приємну компанію вже давно знайомих друзів. Непередбачених обставин не намічалося, організаційні моменти з’ясували дуже швидко, отже вирішила їхати із ними, але на повернення до Києва перед поїздкою до Білорусії не було часу, що додало інтриги та складності підготовки до виїзду у подорож на 8 ходових днів, 7 ночівель, автономність харчування тощо…
Отже, усе готове, білети із транзитом через Ковель куплені, реєстрації затверджені, усе необхідне для подорожі спаковане, до початку подорожі залишається один день.
У Києві 28-го травня мінлива погода, дощить, передають зливи протягом тижня, що трохи засмучує мої очікування від подорожі, примушує пакувати із собою у гермо мішки дощовий одяг, утеплювачі, більше змінного одягу. В день виїзду, зранку йде злива, до обіду роз’яснюється небо і ось вже сонечко запрошує викотитись на чистий і зволожений асфальт.
До Київського залізничного вокзалу добираюсь міською електричкою, тому що побоююсь дощу )
Ввічливий пасажир, допомагає мені завантажити велосипед із баулом до електрички, на стіні я бачу постер із словом «П’ятниця» і розумію, що ось, із першим стукотом коліс електрички починається мій невпинний вільних рух від домівки, від міського ритму, від усіх цих людей, яким ти непотрібен, які не знають тебе і ти постійно заважаєш їм… Така собі відпустка від звичайного ритмічного життя…
Потяг «Київ-Ужгород» подали на 3 колію вокзалу. Прямуючи до свого 16-го вагону, спочатку зустрічаю Оксану із Костею (tvary-ka + yuga ), які їдуть іншим потягом до Карпат, на платформі наздоганяю Володимира (Shilik), який поспішає передати комусь свою фару, а біля вагону зустрічаю Аню (Ann), яка проводжає свого чоловіка у подорож до Карпат. За декілька хвилин три зустрічі із людьми, яких я не бачила більше року! Вокзал перед святковими вихідними – це місце несподіваних зустрічей.
У вагон, окрім нашої маленької групи погрузилась ще одна,більш численна,група вело туристів, які прямували до Воловця. Усі були заклопотані розташуванням велосипедів у вагоні, та як завжди серед вело спільноти – усе вийшло якнайкраще, хоч і з невеличким сумбуром.
Серед наших учасників були дві дівчини (я та Ліліанна), а також юний дослідник українських просторів – син Вадима. Один із учасників не зміг поїхати, отже усього нас було 7. Але, у Бродах, коли ми висадились о 3:43 ранку, до нас приєднались ще два учасники EmmyтаEnion.
Таким складом учасників ми і пройшли весь маршрут: Вадим , Антон , Леонід , Ігор , Юрій , Олег , Ліліанна, Ольга , Ірина.
Перед початком маршруту з Брод , заїхали на найближчу до вокзалу бензо-заправку для заправки кавою та канапками. Спостерігали найгарніші види: туман, берег, світанок та відчували вранішню Бродську прохолоду.
День 1. (30.05) Маршрут: Броди–Підгірці–Олесько–Золочів (65 км).
Перший день - казковий)).Він тривав довше за всі звичайні дні. Замки, фортеці, палаци, колишні Польські території...
Бродський замок (Палац Потоцьких) із конюшнями варти того, щоб про нього просто знали. Територія чимала, але занедбаний стан будівель не справили яскравого враження, окрім історичного дослідження його значення.
Замок почали будувати у 1629-му році, коли місто Броди отрималомагдебурзьке право. Для цього запрошено було французького архітектора та італійського зодчого. Замок витримав напад військ Богдана Хмельницкого, турків, а у 1704 - став володінням Потоцьких. У 18 ст. над воротами було споруджено барокову башту із часами, а на детинці – двоповерховий палац. Замок був місцем розкішних подій. 17 грудня 1732 г. у замкуробиливеличний феєрверк на честь прибуття власника Бродів Юзефа Потоцького. 2 лютого 1755 проводився карнавал з нагоди весілля старшої донькиСтанислава Потоцького – Теофилії.Перед наступом Наполеона на Москву, російська влада, побоючисьвикористання замка, як тилової базипольских військ (союзників французів), звернулась до австрійців з вимогоюзруйнуватиБродівську твердиню. Таким чином, у 1812 році башту головного в’їздута равелін підірвали.
Від замкового комплексу до сьогодення збереглисячотири куртини з казематами а північно-східний бастіон . Особливоїуваги заслуговує ренесансний портал вхідних дверей одного з казематів в західній куртині.
Далі ми попрямували затуманеними ранковими дорогами, змагаючись між собою на спритність робити фотознімки на ходу, не зупиняючи свої велосипеди.
Діставшись селища Поніковиця ми стали на сніданок біля мальовничого ставу близ річки Стир.
Подальший маршрут був виключно грунтовим.
Вадим чудово спланував об’їзд завантажених транспортом доріг чистими польовими дорогами, зеленими лугами, серед квітів та диких рослин. Ще однією знахідкою на цьому етапі став газопровід «Дружба».
До Підгорецького замку залишалися лічені метри і він раптово став з’являтись могутнім красенем на горизонті. Такий неприступний, такий величний. На його огляд та невеличкий відпочинок ми витратили більше години часу.
Замок було збудовано протягом 1635–1640 років під керівництвом архітектора АндреадельАква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Підгорецький замок є одним із найкращих в Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.
Розташований на висоті 399 м над рівнем моря. Має форму квадрата, сторона якого дорівнює приблизно 100 метрів. На його рогах розташовані п'ятикутні бастіони.Вістря бастіонів увінчують витесані з каменя-пісковику витончені сторожові вежі-кавальєри.Замок збудований з цегли і каменю. Між внутрішньою і зовнішньою стінами замку влаштовано каземати. Зі сходу, півдня і заходу замок оперізує смуга оборонних укріплень, важливими елементами якої є глибокий, облицьований каменем рів і земляні вали.
Значначастиназйомокбілоруськогофільму«Дикеполювання короля Стаха»проходила в Підгорецькому замку.
Поряд із замком нам було цікаво визначити скільки потрібно людей щоб обійняти старе древо, виявилось, що не менше п’яти.
Враження від могутності та неприступності Підгорецького замку ще довго крутилися в думках, під час накручування нових кілометрів шляху через ліс.
Лісова дорога була досить вологою після тривалих злив, зупинятись було не можливо через велику кількість комарів, а у деяких місцях і гігантських мурах, які миттєво забиралися на тіло і поспішно досліджували нові простори, доставляючи дискомфорт. Але, заради величезного равлика – зупинилась).
Через маленьку похибку треку, ми потрапили у природню засідку, коли скінчилась дорога, ліс став густішим, а комарі більшими і злішими. Коли ж більшість групи почала саботувати подальше просування, вирішили пошукати альтернативний шлях. Знайшли поряд доріжку із нормальним покриттям, якою ми і мали рухатись увесь час, витрачений на тернистий шлях.
Коли виїхали з лісу, нам відкрився казковий вид на Олеський замок (Замок Даніловичей). Його білий силует на горизонті справляв неабияке враження. Суворі та міцні муровані стіни, розташовані на високому пагорбі навіювали острах та повагу до їх історичного минулого.
Придбавши квиточки, залишаємо велосипеди під нагляд Ігоря біля входу на територію Замку. Цікаві інтер’єри захоплюють та вражають. Багато виробів з дерева: шафи, столи, картини, ікони, скульптури. У залах проводять екскурсії, розповідають цікаві подробиці існування замку. Проходимо до галереї, з якої відкривається вид на парк. Парк, висаджений штучним способом, не має вже тієї величності вигляду, яку замислювали його творці.
Олеський замок - пам'ятка архітектури та історії XIII–XVIII століття. Бурхлива історія замку не сприяла збереженню багатьох автентичних речей, тому автентику представляють фасади будівлі, замкові портали, геральдичні рельєфи з каменю.
Музеєфіковані цокольні приміщення та приміщення першого поверху, що в давнину використовувались як господарські. Житловими були приміщення другого та третього поверхів. Скрізь, де були залишки оздоб стародавніх інтер'єрів, вони відреставровані.
Палацовий характер інтер'єру частково збережений. У 2-й половині XVIII ст. виконані декоративна ліпнина на північній стіні та карниз біля стелі. У XVIII ст. стелю прикрашав плафон на міфологічну тему (Викрадення Європи).
Альков прикрасили стюковою мозаїкою. Суміш з фарби, гіпсу, товченого мармуру та алебастру наносили на стіну, комбінуючи різні кольори, що імітувало природній мармур. Мозаїки створюють архітектурні деталі, додатково прикрашені гірляндами з фруктів та квітів. Пошкоджені мозаїки збереглися у трьох залах і частково відновлені. Палацовий характер цих залів підсилюють оригінальні меблі XVII–XVIII ст. та дві дерев'яні скульптури у повний зріст — алегорії чеснот.
Подальший шлях нашої групи пролягав через ліс, розташований на високому хребті. Набір висоти за 2 кілометри ми набрали висоту 140 метрів. Частково доводилося йти пішки.
Але, усе в житті має відтворюватись, у тому числі й сили, що відновилися на компенсаційних спусках чудовими зарослими травою доріжками.
Перемайнувши через хребет ми потрапили у віддалене село Гавареччина, деякі будинки якого давно не бачили своїх мешканців.
Село славиться своєю чорнодимленою неполиваною керамікою не лише на території України, а й за межами держави.
Далі, вже вечірній маршрут проліг до села Білий камінь, де перед нами постав затишний та майже зруйнований Успенський костел 1613 року із кованими воротами головної брами та решітками огорожі 1904 року. Територія костелу частково прибрана, частково – заросла рослинами.
У працюючому поряд магазинчику ми купили необхідне на вечерю та вирушили у пошуку місця ночівлі. Через брак нормальних місць із водоймами та пов’язані із цим недоліки ми попрямували до самого Золочева і виграли бонус – дуже гарний пляж на великому і чистому озері.
Ночівля пройшла спокійно, ніхто не турбував, очікуваний дощ не пішов, отже усі виспались і збирались до нових пригод.
День 2. (31.05) Маршрут: Золочів - Перемишль - Лани (65 км).
День другий - святковий! Вранішня кава, релігійне свято, замкові мури, лаврський затишок та приємний вечір біля багаття. ))
Почали ми з огляду Золочівського замку. Він зустрів нас закритою брамою і привітним охоронцем. Виявилось, що у зв’язку зі святом Великої Трійці у музеї – вихідний. Але, чари Лілі, благання Вадима та досвід у веденні переговорів Леоніда справили враження на охоронця і нашу команду впустили для миттєвого огляду усіх чудових споруд всередині фортеці.
Упродовж віків замок — фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад.
Замок було зведено на кошти Якуба Собєського (батько короля Речі Посполитої Яна III Собеського) у 1634 році як оборонну фортецю за проектом невідомого італійського архітектора на місці старого дерев'яного замку, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, з бастіонами на кутах та ровами з водою. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти в'їзної вежі розташований Китайський палац. Цікавим також замок є тим, що тут була перша система каналізації, яка збереглася до наших днів.
Замок представляє неоголландський тип оборонних споруд і належить до пам'яток типу «palazzo in fortezzo», тобто поєднує функції оборони та житла. Оборонні споруди Золочівського замку — це вали, бастіони, надбрамна вежа, міст і равелін. З часів заснування збереглися вали, бастіони, частково надбрамний корпус, а равелін і міст — реконструкція. У замковому дворі збереглися донині лише Китайський палац, Великий житловий палац і значно перебудована у кінці XIX століття надбрамна вежа. В'їзна вежа, Китайський палац, Великий житловий палац творять ренесансний ансамбль.
Проїхавши містом Золочів, оглянувши місцеву архітектуру, ми вирушаємо трасою через село Червоне, де відвідуємо Меморіал загиблим воїнам дивізії «Галичина». Численні хрести, великий простір пагорба, часовня… Дуже боляче дивитись на такі Меморіали у час, коли у нашій державі знову і знову відбуваються події щодо становлення самостійної та гідної нації. А на сьогодні, ще й військові дії, які забирають житті сучасних нащадків справжніх українців.
Кладовище неможливо не помітити. Розташоване воно на узбіччі траси Львів – Тернопіль, між селами Червоне і Ясенівці, неподалік від місця, де відбувався прорив дивізії «Галичина» з оточення й у бою полягло багато воїнів.
Далі – рівнинна дорога веде нас тривалими підйомами і чудовими спусками із запахом цвітучих акацій, що затуманюють тверезе мислення. Втративши контроль маршруту якимось чином я, відокремившись від групи, потрапляю у село Словіта. На вулиці спека, небо чисте, сонце в зеніті, сили закінчуються, але цукерочка Джек допомагає мені вийти знову на маршрут і звернути у бік Якторіва.
Саме там, у місцевому кафе, більшість учасників нашої групи уже уплітали борщик за обидві щоки. Спробувала прискорити швидкість, намагаючись скоротити час і пообідати, але виявилось, що у задньому колесі прокол, а до місця обіду близько двох кілометрів. Вирішила йти пішки… Добре, що Юрій та Ліліана теж забарилися і склали мені цікаву компанію, дійшли швидко й почали бортувати колесо вже на подвір’ї кафе. Коли усі були ситі, умиті, а у колесі відновлено тиск, ми вирушили до Унаської Лаври, де на нас чекало чілюще джерело та приємна прохолода тінистих дерев.
Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського уставу — один із найдавніших монастирських комплексів України, центральна обитель Галицької єпархії впродовж XIV—XVIII ст.ст., осередок чернечого життя монахів Студійського уставу, унікальний архітектурний ансамбль-пам'ятка.
У таких місцях ти не замислюєшся над буденним, думаєш про стосунки, про відносини із рідними, друзями, про духовне… Коли думки усі знайшли спокій, саме час вирушити далі. До Перемишлян був асфальтовий маршрут, який ми із спритністю подолали за короткий час. Заїхавши у місцевий супермаркет забезпечили себе необхідним провіантом, водою та свіженькими витребеньками.
Далі населені пункти Чупирносів та Ушковичі здивували нас Грою на чудовому футбольному полі та Святковим посвяченням місцевих жителів (у яких Лілі встигла придбати десяток яєць на вечерю). Оперативність видачі господинею продуктів із власних запасів залежала від швидкості пересування посвятної процесії.
Дивне село Кимир і нарешті - Свірж.
У Свіржі в цей день святкували випускний, було багато людей, усі святкові та уже насвятковані. Чимало часу витратили ми на суперечки щодо місця стоянки на цю ніч, але зерно раціо у наш діалог вніс місцевий мешканець, який направив нашу групу далі, трасою, до кінця села, на інші озера.
Перед встановленням наметів трошки поблукали околицями, але вибрали найкраще місце на лузі з ромашками та казковим різнотрав’ям.
Ввечері, розпалили багаття та подискутували на різні теми із буденного життя. До вечірніх новин нашої поїздки Лілі додала інтригу: «Екскурсія всередину замку та міфічні вареники» ))).
День 3. (1.06) Свірж – СтареСело – Львів (45 км).
День третій - випробувальний. Замок у Свіржі, горки та спуски, бездоріжжя, Старе Село і ЛЬВІВ. І на останок - бандерівська кава, смак якої перевершив усі очікування (Копальня Кави, площа Ринок).
До ранкового Свіржу на екскурсію ми все ж таки заїхали. А варенички виявились таки ефімерними.
Було дуже цікаво потрапити у замок, який постійно зачинений для відвідувань. Дуже привітний наглядач запросив нас відвідати усі кімнати, внутрішній дворик, застеріг про небезпеку при огляді криниць. Зробивши сонячні ранкові фото на фоні старовинних сходів, дверей та брами, - ми почали заключну частину маршруту.
Переважно через ліс, кам’янистими дорогами із пречудовими природніми видами, обходячи глибокі калюжі (а дехто, перевіряючи їх глибину) ми дісталися Старого Села і Старосільського замку.
Поки перепочивали у тіні маленького скверика, місцевий житель на підпитку розповідав нам легенди замку за бутерброд та три гривні винагороди.
П'ятикутний оборонний замок князів Острозьких побудований у 1584—1589 роках за участі Амброзія Прихильного. Був відновлений 1642 і 1654 у стилі східноєвропейського пізнього ренесансу.
Частина групи вирішила дістатися Львову на електричці, а частина – власними силами. З деякими ми зустрілися вже у Львові, а деяких побачили вже у вагоні потягу.
Дякуючи Вадиму за гарний маршрут, хочу подякувати усім, хто невпинно крутив педалі, підтримував бадьорий дух у команді, допомагав морально та фізично подолати заплановану дистанцію.
Окреме слово призначене
магазину «Бізон», який не продає велосипедного заліза, але має дуже багатий асортимент товарів для кемпінгу та активного відпочинку. Деякі з них були випробувані у цій подорожі.
Дякую.
Далі - Білорусь...(Частина 2)
Фото.
The grand essentials of happiness are: something to do, something to love, and something to hope for. Chalmers
Odometr: since 2006 for 2017 = 24.467km; in 2018=1025km
http://www.ex.ua/783544328473
Re: 30.05.2015 (R) Золота підкова Львова
