Вирішив написати звіт про невеличкий з точки зору ТТХ, але дуже кайфовий для мене похід Карпатами.
Перш за все, тому що вже тижні з три пройшло, а я все ще передивляюсь ті фото і мене все ще трохи штирить, тож просто смикає поділитися світлинами з шановною вело спільнотою ))
Це мій перший великий текст (на рахуючи нудних договорів та інструкцій) українською мовою, тож прошу за помилки та можливі русизми не лаяти, а краще писати в приват )
Отже...
Почалося все одного літнього вихідного дня коли я умовного ранку напівсонний тикав по клаві свого ноутбука з надією знайти там мабуть щастя.
Несподіваний дзвінок від Андрія Адоніса увірвався в ще незібраний мозок як лисиця до курятника:
- Ти мою тему бачив?
-...ні...
- Давай, подивись, вже майже квитків не залишилося!
Півтори хвилини на роздуми і квитки придбані - хвала інтернету!
І нічого страшного що потім маршрут змінився на абсолютно інший (навіть по квиткам) - головне що зерна проросли.
О, це чарівне слово - Карпати!
Не буду багато писати їм компліментів - хто був той і так знає, а хто не був - тому треба терміново поїхати!
План був такий:
виїзд з Чернівців, переїзд через перевал Шурдин (1072 м - найвищій автомобільний перевал України), переїзд наступного перевалу (по факту це перевал Джогіль, 1060 м), потім в сторону Верховини і звідти на Ворохту, де і фінішуємо (у всякому випадку на велах більше не їдемо).
А ось і наш маршрут:
Їдемо втрьох: ми з Андрієм та Аня (не впевнений що у неї є реєстрація на ВК).
У потязі їхав у вагоні з semen та Halfway,яким користуючись можливістю передаю привіт
Отже, діставшись Чернівців, ми першою справою поїхали звісно ж до корчми ))
На жаль, вона була зачинена, а до відкриття було ще далеко.
Вирішили поснідати вже по дорозі, благо якісь продукти ми з собою взяли.
На Чернівцях зупинятися довго не хочеться. Дивитися там (особисто мені, бо багато людей так не вважає) особливо чого не має.
До універу ми не їздили бо вже всі там були раніше.
Тож, Чернівці за годину:
Ось це вразило - це що ж треба натворити, що б з'явилося таке:
Майже майдан
Ну все, досить цих міст, давай на природу!
Зупинка перша: сінокіс
Хто як, а я в таких місцях полюбляю їсти сало, чим і зайнявся хвилин на 10 ))
Потім почалися поля...
...і КУРОРТНА ЗОНА (ааааа омг
)
Краєвиди чим далі, тим більш захоплюючі, але все ж поки що передгір’я. Що ж буде далі?!
Ночувати стали біля річки близь села Долишній шепіт (якщо не помиляюся).
Незважаючи на те що місце не віддалене, тим не менш воно затишне і красиве
Ніч була тепла, спав я під шепіт ріки як цуцик ))
А от зранку вже ніяких веселощів (шютка), починаємо підйом на Шурдинський перевал.
І не тіште себе асфальтом на першому фото - він рівно 20 метрів завдовжки ))
Так вже трапилося, але я підіймався швидше за Андрія з Анею. Звісно ми нікуди не поспішали, просто може мене трохи "перло".
В якійсь момент прийшла думка, що вже майже годину своїх я вже не бачу, машин майже немає (може одна у півгодини), а місця-то взагалі дикі...
Ну і одразу ж почали згадуватися розповіді та (в даній ситуації) не дуже веселі анекдоти про ведмедів (знаю щонайменш три )) ).
Дожинає мене бусік, гальмую його, питаю чи далеко мої друзі. Ой, дуже далеко кажуть. А є тут ведмеді? О, звісно ж є і ведмеді, і вовки! Тут дядько побачив мої очі зрозумів що дав зайвого, тому поправився і сказав що вдень вони не нападають - ну прямо отлєгло ))
Попрощалися, бусік поїхав далі.
І звичайно ж в цей момент наче з-під колеса (а насправді - з кущів біля дороги) ЯК ВИСТРИБНЕ якась маленька пташка!..
Швидко-повільно, але дістався я вершини перевалу.
Покружляв я трохи і вирішив їхати вниз, а вже там чекати команду (про що передав повідомлення автівкою що йшла мені назустріч).
І ось тут почалося!!! Оооооооооо! От це СПУСК так СПУСК! Розумію, що практикуючим даунхіл це буде смішно, але особисто для мене 65+ кмг по сипучим щебеневим шпилякам це "адреналіну повні штани" і ще трішки ))
Підіймався майже півтори години, а спуску - хвилин на 20!
Ох дааавно я так не куражився!
І що ж я на тій стороні побачив? А побачив я готель"Велкам у Карпати"!
Діставшись села, річки і магазину вирішив скупатися і пообідати.
Обідав як цар: ковбаси, сало, овочі, пиво і хліб (ох, це такий був хліб, який я їв останнього разу у дитинстві - ну просто їси-їси і не можеш зупинитися!
Андрія і Ані довгий час не було і я вже почав трохи хвилюватися (зв’язку не було), але все обійшлося добре - вони просто довго пробули на вершині перевалу.
Відпочивши, ми рушили у напрямку другого за сьогодні перевалу.
Дорога проходила уздовж україно-румунського кордону. Зв’язок - тільки румунський ))
Потім заїхали в село, де був водоспад.
Я до нього не встиг спуститися (бо спочатку проскочив), а от як Андрюха там не одружився я так і не зрозумів ))
Мені ж дістався лише повітряний поцілунок. Еххх... ))
Трохи карпатських жахів:
І красот ))
Ще трішки - і ми знов у підніжжя перевалу.
Цей перевал Джогіль, хоча і трохи нижче за Шурдин, але набагато крутіший, деякі ділянки довелося йти пішки, хоча якщо б поставити питання "ребром", то скоріше за все можна і повністю верхом заїхати.
В одному місці назустріч вийшов білий кінь (ну як той віскі )) ).
Як він туди потрапив, а головне - звідки і куди він йшов взагалі тайна, бо навколо кілометрів на 10 немає нічого.
Ще десь хвилин 20 і ось ми знову на вершині.
Що сказати...мабуть це одна з найкрасивіших моїх світлин...а наживо як там!!!
Сподіваюся і вам теж сподобається.
І ще трішки
Цього разу спускався я хвилин 5 ))
Як дійдуть руки то зроблю відео зі спуском.
Взагалі-то, стільки класних спусків як у цьому виїзді, у мене не було мабуть за весь останній рік! ))
Але час до вечора і потрібно діставатися точки ночівлі. Цього разу це озеро "Гірське око". Дуже схоже на Синевір, але краще: по-перше там немає людей, а по-друге - можна купатися.
Та коли їхали до озера блуканули - жпс чомусь показав напростець там, де дороги не було і ми хвилин 40 штовхали вели по крутішому схилу (їхати взагалі не можна було). Спека і задуха були такі, що доводилося час від часу зупинятися і відпочивати, оскільки серденько починало молотити занадто швидко.
Нарешті, спустившись, а потім знов піднявшись ми дісталися води
На вечерю були сосиски смажені, овочі та сир.
Саме десь у цей момент можна було почути як мій особистий юсб-дріт від"єднався від буденної матриці.
Гори та смереки швидко переналаштовують тебе на іншу, більш дику і природну хвилю.
Хоча можливо то було віскі?
Тим не менш, сон був ще міцнішім ніж учора, а місце під намет було просто мультиоргазмічне!
Вранці після сніданку ми рушили далі.
Спускатися завжди легше ніж підійматися, у всякому випадку мені ))
Взагалі цього дня глобально ми спускалися весь час.
Краєвиди!
І так би воно все і йшло, але в один момент почали відбуватися дивні і (зі мною) навіть страшні речі...
Проїжджаючи через село попитали ми у однієї тітоньки чи можна набрати води у криниці.
"Так!!! Можна і води набрати і кави попити!"...
Навіть не знаю як це відбулося, але вже сиділи ми у неї у хаті, їли борщ, сало та смакували настойку, каву ))
Жінку звали Тетяною, вона нам розповіла що вона гуцулка, що у гуцулів є майже закон, що путника який звертається треба нагодувати.
Цілком зрозуміле та виправдане як на мене правило, бо це зараз є села і магазини, а раніше можливо якщо хоч десь тебе не нагодують, так і згинеш від голоду.
Навіть розповіла нам історію про озеро Гірське око, біля якого ми ночували.
Колись на місці цього озера була вівчарня. Були вівці, корови, кози тощо.
І ось одного разу йшли якісь святі люди, з ними ще й дитина - та попитали чогось поїсти.
А власники вівчарні відмовили. При тому зрозуміло, що може б наприклад хліба й не було, але ж молоко, сир - цього було багато.
Тоді люди поросили нагодувати хоча б дитину, але власники все одно відмовили.
Пішли ці путники далі ні з чим, піднялися на гору, аж раптом вівчарня провалилася під землю, а на її місці з"явилося саме це озеро.
Тож, краще нагодувати ніж ризикувати ))
Були і ще історії від пані Тетяни, але вже час їхати.
І ось прямо коли ми виходили розпочалася гроза та сильніший дощ!
Повертатися вже було якось незручно, тому вирішили проскочити швидесенько (наче попереду дощу не було), але дощ пішов такої сили що довелося сховатися під великим горіхом.
І тут раптом...пам’ятаєте я про грозу написав? Так ось, ця клята блискавка ЯК ЙОБНЕ МЕТРІВ ЗА 50-100 ВІД НАС !!!!
Я ледь на дерево не застрибнув від офігенія!!! Фак, та ми ж під найвищім тут деревом!!! ТІКАЄМО!!!
Переховалися трохи в якісь будівлі, але ж треба їхати далі...
Дістали мембрани у кого які є та покрутили.
У кого як, а мої шмотки витримують 3-4 години середнього дощу, тому в якійсь момент я опинився повністю промоклим... не з приємних відчуття...
Вирішили цю ніч заночувати у готелі у Верховині, тому хотілося докрутити до теплого душу і сухого ліжка якнайшвидше.
Почав відриватися від товаришів.
В якійсь момент, в одному з сіл, біля магазину стояла і розвантажувалася вантажівка. Нічого такого, стоїть собі та і все.
Але коли вже я проїжджав повз неї, на мене прямо вилетіла (більше сотні і боком у заносі) вишнева дев’ятка!
Я не знаю як я маневрував...там місця було на машину і ще метр-два, а потім невеличкий обрив метрів на 5-7 і горна річка по каменях тече...
...автівка пройшла в кількох сантиметрах від мене...
Я рипнувся праворуч до обрію, хуйло (по іншому не можу сказати) за кермом крутнув ліворуч (від мене) і вже іншим БОКОМ пройшов від мене сантиметрів може в 20-30, не більше...
Все це зайняло навіть не секунду, а якусь не вимірювану мить.
Пригадуючи всі деталі приходжу до висновку, що шанс не зіткнутися був відсотків 5. А наслідки зіткнення були б мабуть більш ніж серйозні - або смерть, або каліцтво - бо від автівки я б ще у обрив полетів.
І ну от як це можна в голові скласти! Спускався серпантином, куражився, розганявся до свисту у вухах - і нічого (звісно зрозуміло чому - бо сам керував і відгальмовувався як треба), а тут просто в селі, та на рівному місці...
В цей момент подумалося що ангел-хранитель в мене все ж таки є і мабуть для чогось я тут Богу поки що потрібен.
А ще я помітив що по селах біля доріг стояло дуже багато пам’ятників загиблим. Враховуючи таку манеру їзди це, на жаль, не дивно.
До речі, ця скотина навіть не зупинилася і не скинула швидкості...
Трохи відійшовши від потрясіння я рушив далі, аж раптом помітив що відсутній мій каремат (надувний). Поїхав за ним, але, як ото кажуть, було пізно: знайшов тільки пакетик, а самого каремата вже не було - хтось його вже сфетишиздив.
Це при тому, що пройшло не більше хвилин п’яти, а значить хто б це не був він мав і бачити мене, і розуміти що це мій каремат, і що я турист (бо і інші валізи були).
Якось бридко стало...
ШАНОВНЕ ПАНСТВО, ЗАПАМ"ЯТАЙТЕ!!!
Красти у туристів - це ще гірше ніж красти у дитини!
Тому що дитині потім нову іграшку куплять, а туристу можливо тепер на камінні спати доведеться чи ще щось подібне (в залежності від того що вкрадуть)!
На щастя цього разу ночівля була в готелі і вона була останньою в цьому поході.
Мене від пережитої зливи ковбасило, але я тримав себе в руках.
Гірше було те, що всі мої речі були такі промоклі, що їх можна було віджимати.
Спати було тепло і сухо, нарешті цей жахливий день закінчився!
На останній день залишився невеличкий переїзд з Верховини до Ворохти.
Погода була трохи стрьомна, але майже обійшлося без опадів.
Там був один перевал під тисячу метрів, але після тих що вже проїхали це не вражало, тим більше то був вже асфальт.
Я знов вирішив відірватися і поїхав трохи попереду.
Прикольнули "місцеві жпс", вже скільки собі докоряв не питати дорогу в місцевих, а все одно постійно питаю ))
Скільки до перевалу? Та ось він за поворотом! За поворотом, ага, тільки 5 кілометрів від повороту проїхав ))
Спуск у Ворохту був стрімким, але асфальтованим, тому запам’ятався хіба що дощем у який я потрапив хвилини на 3 (втім, цього було достатньо аби знов намокнути).
Проїжджаючи повз базу Заросляк помахав Говерлі рукою, точніше тому місцю де мала б бути Говерла, бо її не було видно зовсім. Ну нічого, завтра я повернуся! ))
Ворохта.
Чимось трішки нагадує базовий табір по підйому на якусь високу вершину. Доволі багато людей, движняк.
А ще Ворохта - це село віадуків. Якщо не помиляюся, тут 4 або 5 старовинних мостів.
Поїли баношів, попили настойок, завтра на Говерлу.
Сам підйом (пішки) не буду дуже розписувати. В мене дуже боліла нога (перетрудив у попередні дні), але тим не менш підйом дався мені як просто довга прогулянка. Дехто з інших же людей відставав майже на годину.
Якщо у 2014 р. Говерла зустрічала нас ясним небом і повнісіньким мегакраєвидом на 360 градусів, то цього разу було хмарно.
Хоч Петрос так і не показався, проте здійснилася одна моя маленька мрія )) , бо вийшло так:
І навіть так ))
От пішки спускатися складніше ніж підійматися (імхо)!
Іноді видно сніжок...пофіг що це 29 червня ))
На наступний день залишилося ще декілька годин, тому неможливо було відмовитися від невеличкої покатухи до ст. Вороненка, найвищої зд станції в Україні (не пам’ятаю напевно, але щось біля 900 м). Тим більше, що дорога проходить повз всі мости, окрім одного на виїзді з Ворохти на Франківськ.
Мости, скажу я вам, просто шикарні! а біля одного ще й суниця знайшлася ))
А ось і сама станція
На горі видно церкву, а десь прямо за нею Яблунівський перевал
Але цього разу немає часу та й нога болить, тому треба повертатися і знов фотографувати мости ))
Ну і в мене не було морального права не доїхати до останнього моста ))
...
Потяг, звісно, не міг приїхати вчасно. Запізнився аж на дві години. Їхати було просто жахливо спекотно, а в Коломиї за 20 хвилин стоянки у вечірній час я встиг опалити шию!
Ввечері у вікні з"явився красивий, але в той же час дивно знайомий пейзаж (на фото поганенько видно, але це каньйон Дністра)
Виявилося що це - Заліщіки, ми тут віджигали минулого року ))
Місця дуже красиві і якщо хтось ще не був, дуже рекомендую.
Не зважаючи на обіцянку провідника що ми наздогонимо графік, до Києва ми прибули навіть з більш ніж двогодинним запізненням.
А пофіг!
Воно все того варте (не враховуючи машину що ледь не збила мене)!
Ось так і закінчилася ця моя подорож.
Сказати що мені сподобалося - це нічого не сказати!
Карпати просто дивовижні, природа захоплює, ефект відключення повний.
Навіть привезене з Києва сало на фоні гір додало +500 до смаку!
Дуже дякую Андрію за відмінний маршрут та запрошення, Ані – за прекрасну компанію!
Хочеться повертатися сюди знов і знов...
До речі, днями знов Андрюха телефонував
і я знов купив квитки, цього разу на Славське
)!
