формат покатушки - без зайвих речей, ночівля в готельчиках, їжа в кафешках.
трек -
відос -
хвотки - http://demwer.io.ua/album674021
день 1
головною ціллю дня був цвинтар УСС на горі Маківка. На мапах є 2 шляхи підйому з різних сторін гори. Але в 2010 явного шляху без продирань лісом з села Грабовець знайти не вдалось, тому піднялись по дорозі з с.Пшонець. Підйом пішкодральний, протягом якого є табличкі з іноформацією про туристичний шлях, лавочки, бесідки, шалаши. Загалом все охайненько і красиво.
Далі шлях лежав у с.Мохнате. попередньо планували зупинитись у с. Верхнє Висоцьке, але там обидві садиби мали один моб.номер і прийняти нас чи то не захотіли, чи не змогли. Щоб не їхати по асфальту вирішили зрізати Пшонець - Плав'я - Тухолька через холмики. Місцями стежка звужується до пішохідної, місцями дорога єднається з потічком, але ніде не губиться.
Зупинились в мотельчику Family, сподобалось. 350грн за 2ох містний номер, в якому ми були вчотирьох. Своя кухня з середніми цінами. Вели спочатку пропонували залишити на дворі, але побачивши розмір наших круглих очей згодились на ніч закрити в підсобках.
[spoiler1]
[/spoiler]день 2
нарешті справжні гори. за світловий день повинні були встигунути доїхати та пройти Верховинський Вододільний хребет, залізти на г.Пікуй(1408м - найвища точка Льв.обл.). Як виявилося - забагато спали і задовго їли, бо виїхали тільки після 11ої. По плану проїхавши Либохору, село однієї вулиці км з 15, мали вийти на хребет в районі перевалу Руський шлях та спокійно крутити до Пікуя. Але погода в цьому році була типово караптською, зранку безхмарний день ближче до середини змінився на постійний дощик, інокли з градом. Джипи/квадроцикли/баггі зробили задачу дещо важчою. Ще в Либохорі, після туристичного притулку "Руський Шлях", почали частенько зустрічатися пачки по 5-10 джипів. Позитив - вихід на хребет йшов по розчищенній дорозі, мінус - на самому хребті сильно розкатали шлях. Їхати та навіть просто вести вел біля дороги було важкувато, на колеса добрим слоєм налипала грязючка, яка забивала просвіти рами та вилки. Доводилось частково їхати по стежках туристів, благо в травні трава ще не підросла і нічого не заважало крутити. Під вечір дощик припинився, між хмарами почало виглядати сонечко, багнючка хоч трохи стала підсихати. До Пікуя вдалось добратись близько 20ої години, після чого швиденький спуск в Жденієво, вечеря, пошуки житла і нарешті душ.
[spoiler2]
[/spoiler]день 3
день розвідки. по плану потрбіно було перейти з Пашківців до Прелук через хребетик, звідти згоняти подивитись на водоспад Воєводин, повернутися до Прелук, запертись на полонину Рівну(Руну) і заночувати десь в Лумшорах. Проте плани знов спаплюжили наша неквапливість та погода.
головним питанням був перехід до Прелук. На мапах картографії та опенстріт є 2 шляхи: Збини - Прелуки (червоне маркування по картографії) та Пашківці - Прелуки (помаранчеве).
варіант Збини - Прелуки: перевіряв торік, коли їздив до Пилипця, - його нема. Точніше він є, в Збинах треба повернути біля зупинки, далі перед шлагбаумом лісництва взяти вгору, пройти біля дачі Медвечука(паркан з датчиками та відеокамерами посеред лісу) і кілометра за 2 зупинитись там, де закінчується шлях. Цікаво, що до цього тупіка йде відносно жива, роз'їджена дорога і доволі далеко, зараза, йде. Як варіант можно км 2-3 підніматись вгору лісом і вийти на помаренчевий маршрут, туди вгору щільність лісу нижче і навіть з велосипедом там цілком реально пройти. Червоний маршрут картографії та стежка на опенстріт +/- співпадають, там де у них має бути поворотик на південь я його навіть теоретично не зміг уявити, суцільний ліс в радіусі 200м.
варіант Пашківці - Прелуки: видававася більш реальним, були згадки туристів з "Глобус"а щодо його фактичної наявності. Ще на асфальті Пашківців почало з'являтись помаранчеве маркування. Звернувшии, встали на розвилці("Wrong Turn" на gpsies). По треку наш шлях був лівіше, проте він виглядав як слід від дощового потічка і по ньому не було видно жодної марки. Вирішили йти прямо, дорога була живіша і можливо це було лише відгалуження від нашої, яке далі десь з'єднається. Ми помилялись, коштувало нам продиранням по лісу до прокладенного треку. І напевно не лише нам, коли почали підійматись з дороги вгору, через ліс, побачили пляшку з-під фанти. Дуже гарне відчуття, як виходиш з лісу на шлях. З цього місця до Прелук опенстріт доволі точно відображав реальну картину. Шлях є, добре промаркован, стежка читалась навіть під листям в травні місяці. В деяких місцях повалені дерева дещо змінили тропу, вже під кінець довелось корегуватись з треком посеред щільного лісу. Але в цілому навіть проїджабельно.
Від Прелук мотнулись до водоспаду. Під час перекусу в мисливській садибі почався дощ, десь греміло. Місцеві порадили нам бути подалі від самої високої гори в окрузі, бо блискавка голова попаде - буде больно. казали, що вже були випадки, одні хтіли сфоткатись на фоні блискавок, а потім рятувальники думали, гадали що ж з ними сталось. На дорозі до водоспаду почали будувати локальну ГЕС, важка техніка зробила з дороги суцільне грязеве місево. Там і так було мокро, а ще після дощу, то взагалі мрак. в Тур'їй Поляні біля магазичика, розпитавши місцевих, знайшли контакти найближчого житла та забронювали номер люкс за 650грн в мотелі за Порошково.
[spoiler3]
[/spoiler]день 4
по плану повинні були від Тур'ї Реметів до Ужгорода дістатись по частині траси короля гор, але 2 дня дощів + невтішний прогноз нас засмутили і підштовхнули на добирання асфальтом. Під дощ все одно попали.
[spoiler4&5]
[/spoiler]