Велокиїв

ОСОБЛИВОСТІ ВЕЛОСИПЕДНОГО "ПОЛЮВАННЯ НА ПРИВИДІВ"
Віталій vitox, Денис Wiesmann, Анастасія inexcess, Олексій Alex_HYXT, Євген Zuldan,
Дмитро Amid88, Олена Palyanizza, Ярослав fugitive, Наталія A.N., Євген A-Team

Резюме.
Легка розслаблююча прогулянка західними областями України з невеликим денним кілометражем та помірним набором висоти. Теплий літній дощ, цілющі грязьові ванни, численні гравійні спуски та підйоми зробили відпочинок незабутнім. Руїни готичних замків, неоготичні костели, водоспади, печери і неповторні краєвиди – просто казка для фотографів, любителів історії та містики.
Ключові слова: дощ, болото, бруківка, по треку, вишні, черешні.

Вступ.
Як відомо, Тернопілля славиться своїми архітектурними та природними багатствами: 426 пам'яток археології (з них — 6 національного значення), 1315 пам'яток архітектури (180 національного значення), 1673 пам'ятки історії, 164 пам'ятки монументального мистецтва [1, 2]. Саме тому ці місця користуються незмінною популярністю і серед велотуристів.
Ідея маршруту півднем Тернопільщини виникла ще минулого року і укріпилась під час відвідування печери "Млинки". Прогулюючись околицями села Залісся Чортківського району відзначив для себе, що грунти тут такі, як треба, на підйомах точно не посачкуєш і на спусках можна відтягнутись поповній. Ну а цікавих місць навколо просто не злічити.

Сказано - зроблено. Перший варіант треку був готовий відразу після повернення в Київ: 3 дні, 220 км, якихось 2000 метрів набору висоти – легенька покатушка на вихідні до Дня Конституції. З логістикою особливо не заморочувався і налаштувався на автономний формат походу. Потім почалось поступове "пакращення" треку: 240 км, 270 км, 2500 м набору, 3400 м. Плани дещо змінилась, коли після травневої поїздки на Львівщину оцінив переваги комбо ночівлі. Все ж таки, можливість прийняти нормальний душ та зарядити апаратуру буде не зайвою. Тепер стояло завдання переробити маршрут із зупинками в райцентрах, де є готелі. Чомусь постійно виходило або по 40 км в день і мінус десяток РОІ, або більше сотні усі три дні поспіль. Якось само-собою вималювався 4-денний варіант, що дозволило додати ще кілька замків та печер. Ну а з робочими днями щось вирішимо потім.

Запланований трек: http://www.gpsies.com/map.do?fileId=dbbtpnxicpqfldyb
1-ий день: Чортків – Нагірянка – Нирків – Заліщики
2-ий день: Заліщики – Касперівці - Більче-Золоте – Монастирок– Новосілка – Висічка – Борщів
3-ій день: Борщів – Кривче – Кудринці – Чорнокозинці – Борщів
4-ий день: Борщів – Скала-Подільська – Сидорів – Залісся - Чортків

Перед купівлею квитків виявилось, що Укрзалізниця має дивну схему їх продажу через інтернет. Плацкарти для малих станцій відкривають на день пізніше, ніж для великих. Враховуючи, що на свята квитки розмітають за лічені години, щоб не пролетіти взагалі, фініш довелось перенести з Копичинець в Чортків.
Команда учасників, як завжди, зібралась швидко і так же швидко постійно переформатовувалась цілий місяць: 14, 15, 14, 13, 14, 13...

...Нас 13, старт в Чорткові, блукання в печерах, привиди в замках... ЧОРТкІВЩИНА якась виходить. Може, фініш перенесемо в Сатанів , там недалеко

У день виїзду знову розпочалась "класика":

Ну що ж, "процесс пошел". У нас 2 вільних місця і 1 під питанням. (тепер розумієте, чому я так не люблю займатись готелями)
Бажаючі екстриму мають ще 10 годин до виїзду, щоб відпроситись з роботи, знайти квитки, привести до ладу велосипед, зібрати речі і встигнути на вокзал...

На вільні місця так ніхто і не відгукнувся, тому нас залишилось 10. Ну що ж, їдемо.


Мета дослідження – вполювати побільше кам'яних привидів.


Матеріали та методи.
Об'єктом дослідження були понад 20 РОІ: середньовічні замки, старовинні костели, монастирі, водоспади. Місця, багато в чому, унікальні: найбільший рівнинний водоспад в Україні, вітчизняний Стоунхендж, замок-корабель та багато інших. В якості додаткового об'єкту обстеження обрано печеру "Кришталева".

Група дослідників виявилась неоднорідною за віком та статтю і включала 10 осіб НА 10-и велосипедах. Подекуди дослідники мінялись з велосипедами місцями. Враховуючи використані методи досягнення результату, самі дослідники могли б виступати в якості об'єктів дослідження психотерапевтів.

Статистична обробка даних проводилась за допомогою програмного забезпечення Garmin BaseСamp, сайтів gpsies.com, io.ua та шлунків учасників (див. нижче).


Результати та їх обговорення.
День 1-ий.
З он-лайн щоденника:

Висадка в Чорткові. Замість запланованих 15 хв зупинка поїзда стандартних 2
На вулиці жесть: злива, вітер, холодно. Стартуємо.
п.с. Не купуйте карбонові підвіси - вони дуже голосно падають. А потім їх власники ще голосніше кричать

Погода почала псуватись ще в Києві, та залишалась надія, що на заході все не так сумно. Наші сподівання не виправдались. Вже під Хмельницьким на вікні поїзда з’явились перші краплі і до самого Чорткова дощ не припинявся.

Поїзд запізнюється, провідниця спить, висаджуємось в авральному темпі, а тут ще нових пасажирів на наші місця повний перон. Слова на них не діють і бабки відразу починають дертись у вагон, хоча тамбур забитий велосипедами. Вивантажуємось прямо під дощ та відразу ховаємось під навісом вокзалу. Ранкове небо затягнуте важкими хмарами, вітер пробивається крізь одяг, а калюжі під ногами стають все більшими…Та цього разу вітер наш союзник і за півгодини він жене хмари десь далі. Ну що ж, стартуємо до Чортківського замку, поки зверху не ллє.

Історична довідка. У 1610 р. князі Гольські в Чорткові на місці дерев'яно-земляних укріплень XV-XVI ст. зводять кам'яний замок. Фортецю неодноразово руйнували козаки та татари, тут знаходилась резиденція турецького намісника. З XVIII ст. замок став власністю родини Садовських та був перебудований, а з 1779 р. зданий в оренду австрійському уряду. До наших днів збереглись лише зовнішні стіни двометрової товщини та руїни палацу. Ближче до центру міста стоїть величний костел Матері Божої Св. Розарія і Св. Станіслава [1, 2].



Місто ще тихо спить, а ми вже ні – бруківка від вокзалу бадьорить тіло, особливо ті його частини, що безпосередньо на сідлі. Замок зачинений, магазини теж (воно й не дивно - лише 6-а ранку). Ну що ж, влаштовуємо імпровізований сніданок прямо на центральній площі міста під ратушею.
Снідаємо недовго. Вітер щось забув і пригнав хмари назад. Ховаємось під дашком якогось готелю. Місцевий товариський пес намагається щось пояснити на своїй собачій мові. Діалогу не виходить – ми самі любимо ковбасу, тому він вимушений вдовольнятись лише хлібом із запахом сосисок, ідентичним натуральному.

Поки дощ бере чергову паузу, рушаємо далі в бік монастиря. На вулицях вже з’являються перші люди, акуратно обходять калюжі, всі з парасолями - вони виглядають нормально і адекватно. Щодо десятка різнокольорових диваків на велосипедах з пакетами на ногах – не впевнений. Ну то таке, переживемо.
Вибираємось з Чорткова і кілька кілометрів до Нагірянки йдемо асфальтом. Другий замок теж зачинений, але враховуючи, що там зараз якась фабрика, особливого інтересу потрапити всередину не було.

Історична довідка. Замок в Нагірянці збудований гетьманом Станіславом Лянцкоронським в 1630 р. Фортеця була однією з найміцніших на Поділлі, її не зміг взяти навіть Богдан Хмельницький. Лише 1655 року через зраду в гарнізоні замок було взято козаками. Пізніше тут хазяйнували турки, а в ХІХ ст. споруда переходить у власність австрійської влади. Замковий комплекс було перероблено на тютюнову фабрику, а в наші часи він викуплений якоюсь фірмою [1].


Все, нарешті! Далі вже довгоочікувані грунти! Хто це там сумнівається, а чи нам, справді, туди потрібно? Погляньте, які я вам великі і смачні вишні знайшов. Їжте-їжте, вони притуплюють інстинкт самозбереження. І не треба на мене дивитись, як Ленін на буржуазію

Поїли? Ну, тоді поїхали вперед. Стоп! Дружно розвертаємось і їдемо назад. Тобто, йдемо. Не стільки йдемо, як штовхаємо велосипеди поперед себе. Потім і це не допомагає – до калюжі їх довелось вже нести. Тепер ми з впевненістю можемо сказати, що Bergamont "нє катіт", Kellys "нє катіт" і Focus теж "нє катіт"... Коли на колесах по кілька кілограмів болота, взагалі нічого не котиться.




З он-лайн щоденника:

Це колись таки мало трапитись ;( Ну не могло нам стільки разів щастити з погодою!
Грунти заливало водою, напевно, кілька днів поспіль. На класичну фразу місцевих "а ви далі не проїдете" була класична відповідь "а у нас трек". Цього разу вони виявились праві. За перші десять метрів наші колеса стали настільки олдскульними від налиплого болота, що просто перестали крутитись. Гальма просто були прикриті кілограмом грунту з дрібними камінцями і про рух далі мова вже не йшла. Купання велосипедів в найближчій калюжі і вимушені повернутись на трасу. На щастя, в бік Заліщик фур і автобусів було небагато і їхалось без напруження. З Товстого звертаємо знову на сільські дороги і вискакуємо на жахливу бруківку, мощену вертикально гострим камінням. Відсутність нормальних грунтів компенсували двома кілометрами дегустації диких черешень: черешня червона, черешня чорна, черешня біла і на закуску вишні.
Вже в Ниркові біля водоспаду. На 10-у ранку проїхали більше половини денного маршруту і тепер доводиться обідати на три години раніше запланованого.

Так, щось ми занадто швидко їдемо. Завдяки ранньому старту, нормальному асфальту і бадьорому темпу, щоб не змерзнути, до Червонограда добрались несподівано рано. Навіть відрив соска камери не зіпсував настрій, адже перед цим черешень наїлись на рік наперед. Маршрут на наступний День Конституції точно буде по Тернопільщині.



Готуючись до поїздки, довго не міг знайти на карті той Червоноград, який колись навіть мав статус королівського міста та магдебурзьке право. І лише почитавши сайт "Замки та храми України", зрозумів, що нас чекає ще одне древнє місто-привид поруч з селом Нирків.


Історична довідка. Дерев'яний замок в Червонограді згадується ще в літописах ІХ ст., постійно залишаючись об'єктом інтересу князів Київської Русі та монголо-татар, литовців та поляків. На початку ХVІІ ст. польські князі Даниловичі зводять кам'яний замок, а поруч домініканці будують костел Вознесіння Діви. У 1820 році на фундаменті замку з'являється розкішний палац, з якого до наших часів збереглись лише дві башти [1].

Залишилось вже півтори башти (це не ми, якщо що). Десь за місяць до нашого візиту одна з них обвалилась після дощів. Костел у жахливому стані, стеля ще тримається, але таке враження, що їй теж залишилось недовго.



Дуже сподобався серпантин в долину до замку – після дощу він їдеться по-особливому драйвово.


Поруч знаходиться найбільший в Україні рівнинний водоспад – Джуринський. Температура повітря явно не сприяла тривалим водним процедурам, тому обмежились лише миттям ніг і велосипедів.


Про цей водоспад інформації було вдосталь, а ось про те, як добратись до ще одного "Дівочі сльози" на сусідній горі, нічого не знайшов. Одним із завдань першого дня було розшукати саме це місце. Трек по лісу прокладав навмання, а тут ще й погода піднесла сюрприз, тому дорога на гору перетворилась в слалом по червоній глині та чергове штовхання велосипедів поперед себе.

Стежка несподівано вивела на великий наметовий табір посеред дерев, де суворі хлопці з сокирами спочатку реально здались мені якимись бандюками. Що вони подумали про десяток брудних велосипедистів в цих хащах, я вже не знаю. Жінка з грудною дитиною (певно, турист з пелюшок) якось відразу розвіяла всі побоювання і ми вже спокійно піднялись далі.
Виявилось, що напрямок я таки вгадав і до "Дівочих сліз" лише якихось 50 метрів. Водоспад невеличкий, але надзвичайно гарний. Кажуть, що в печері біля нього жив колись монах-самітник, а вода з джерела поруч цілюща.



З он-лайн щоденника:

Обід на Джуринському водоспаді зайняв лише 30 хвилин. Решту часу ми шукали потойбічні сили в руїнах Червоногородського замку і костелу, але траплялись лише туристи і діти з табору відпочинку. А ще відмивали себе і велосипеди від червоного грунту, яким щільно себе обліпили на спуску до замку.
А потім почались епічні пошуки водоспаду "Дівочі сльози" з пішим набором висоти за 200 метрів по тій же червоній глині. Водоспад таки знайшли, неповторні краєвиди зафотографували, джерельної води попили. Програму мінімум на день практично виконано. Але ж з тієї гори потрібно ще спуститись. Наскільки можна сказати швидкісний спуск по глиняному жолобу і переправа через річку по колоді, коли на 20 метрів вище був місток, запам'ятались всім.
Потім був дощ. Години півтори посиділи під магазином, відразу переробляючи маршрут і шукаючи привидів в підвалах того ж магазину. Не знайшли.
До Заліщиків пробирались сільськими дорогами під легким дощем, а вже коли вискочили на трасу, змокли остаточно.
Примхи погоди знову компенсували періодичною вітамінізацією організму: чорна шовковиця, біла шовковиця, вишні, червоні солодкі черешні, чорні гіркі черешні.
В готель добрались після 6-ї вечора. Дякуємо Дену за затишні номери, смачну вечерю і експрес-мийку велосипедів.

Перед самим готелем черговий сюрприз: на переході випадково помічаю свою однокурсницю, яка родом із Заліщиків. Тільки чомусь вона мене зовсім не признала. Хоча, якби я був пішки, в звичайному одязі і трохи чистіший, шансів на упізнання було б більше. А так поважна пані доктор мала повне право взагалі проігнорувати привітання мокрого і брудного велосипедиста. На курсі ж усі були в білих халатах і шапочках, а тут шапочка трохи не така, чомусь з пінопласту і зовсім не біла...
Реакція на нас тітоньки в готелі виявилась ще красномовнішою. Точніше навпаки – просто німа сцена. На щастя, в дворі був шланг і за кілька хвилин на велосипедах не залишилось і сліду червоної глини та чорного болота. А можливість випрати в машинці і висушити за ніч речі стала додатковою компенсацією за наші поневіряння першого дня.



З он-лайн щоденника:

Перший день відкатали. Привидів не вполювали. Ми самі були, як ті привиди, посеред дощу і болота
В пасиві за день 1 прокол, 1 відірваний сосок камери, 4 "виходи з кабіни" на спусках і 2 роздавлених равлики

а равлики чим провинились???

Перебігали дорогу у невстановленому місці

...Равликів жалко

День 2-ий.
Дощ не припинявся усю ніч і ранок зустрів вогкістю та туманом. Вирушаємо з невеликим запізненням. На мосту через Дністер розуміємо, що запланованих водних процедур сьогодні точно не буде (ой, як ми ж тоді помилялись...). За тиждень з полів змило стільки болота, що річка скоріше нагадує якийсь індійський Ганг, хіба що трупи не пливуть за течією. Хоча, особливо і не придивлялись, що там плаває.

Поки організм ще не розігрівся, крутий підйом за містом дається важко. Зате на вершині чекає посадка диких черешень і всі ритмічно чвакають по мокрій траві та дружно підскакують за гілками. Один з "мисливців" черешні сьогодні вже не їсть - вчора тих дві останні ягоди виявились зайвими.



З он-лайн щоденника:

День другий розпочався без особливого оптимізму, враховуючи нічну зливу. 
Після щільного сніданку і підготовки велосипедів, стартуємо в бік Дністра. Річка після дощів повноводна і дуже брудна. Купатись, чомусь, ніхто не хоче. Далі затяжний асфальтний апхіл на кручі лівого берега. Всі, хто виїхали, отримали чергову порцію черешень
В пошуках оглядового майданчика потрапляємо знову на тверде покриття. Такому асфальту і в Конча-Заспі могли б позаздрити. Задоволення від дороги тривало недовго. Коротка заправка суницями, ще раз черешнями і занурюємось в сільську глибинку. Бруківка - жах. Довірившись порадам місцевих, виходимо на дорогу через села. Більшість виходила на неї в прямому сенсі - такого крутого і затяжнго апхілу по розмитій бруківці давно не зустрічали.
Піднявшись на гору, зрозуміли свою помилку, бо назад спускатись точно не було бажання. Поле, трава, болото. Перші сотні метрів ще якось обережно прокотились, а потім знову набрали кілька кілограмів багна на колеса. Ось вже і ліс, за яким село...
І знову це колись мало з нами трапитись. Пробирання вбрід по залитій по коліно дорозі "ни в сказке сказать, ни пером описать". Чергове купання велосипедів в ставку, обід, черешня. Все, далі лише тверде покриття, тобто, бруківка. Зате яка! Екстремальний розмитий серпантин з трамплінами - певно, найкращий за усі наші поїздки. Далі ще 20 хвилин постійного спуску до річки і, нарешті, нормальний асфальт в Більче. Та чи на довго

Так як після асфальту ми пішли не по треку, дорогу на Більче вимушені були шукати по карті.
Не вірте ЖПСу в українській глибинці!!! А тим більше, в жодному разі не слухайте місцевих бабок!!! І те, і інші вас так направлять, що вибиратись будете довго. Ні, дорога на тому полі таки була. Просто ми забули про цілий тиждень дощів напередодні. І в тому лісі дорога теж є. Коли сухо...

Польові замітки:
- Ну як там грунт? Прийом!
- Давайте, їдьте помаленьку. Тут трохи мокро, але по центру можна пробратись. Прийом!
- Добре, їдемо. Прийом!
- (про себе) Ну-ну, їдьте-їдьте...




Не знаю, що там про орга в цей час думали інші, та щоб не спокушати долю, він спеціально вирвався вперед подалі від чогось важкого в їх руках. Коли після "дороги" в полі люди побачили "дорогу" в ліс, вибору особливого вже не залишалось. По воді всі йшли тихо, мирно, лише періодично дивно посміхаючись.



На щастя, в селі біля ставка був джерельний потічок, в якому ми по черзі відмивались більше години. На спуску до Мишкова випадково помітили в лісі ще два невеличких водоспади. Чи є у них якась назва, не знаю, бо жодної інформації не знайшов.


Костел в Більче Золотому нагадує будиночок з LEGO, який хтось випадково забув у парку. Оригінальний, цікавий, акуратний доглянутий. Цікаво, чи все так гарно всередині, як ззовні? Ну а в наскельному монастирі в Монастирку, справді, ніби переносишся на сотні років назад, коли каміння було таке ж вражаюче масивне, а береги річки такі ж круті.

Історична довідка. Від замку ХVІІ ст. в Більче Золотому залишилась лише невелика частина муру, зате на території парку стоїть добре збережений костел-усипальниця князів Сапєгів. Неподалік села є печера Вертеба. В сусідньому Монастирку, за легендою, в Язиченській печері ще до нашої ери приносили жертви на жертовному камені. На жаль, археологічні дослідження виявили тут лише культурний пласт XVII ст. [1].




З он-лайн щоденника:

Після матрасу в Більче Золотому вирушаємо в напрямку Стоунхенджа. Набираємо сотню метрів висоти по розмитому гравію, далі кілька апхільчиків і затяжний спуск до Монастирка. Стандартні черешнево-вишневі піт-стопи по дорозі
Біля містичних кам'яних печер перед нами відкривається шикарна панорама на круті береги річки Серет. Значить, культурну програму на сьогодні виконано. Знову повертаємось на гравій в напрямку Борщова. 20 км до готелю пролетіли за годину і навіть ще один крутий набір висоти за сотню дався, на диво, легко (і хто надумався назвати село в глибокій долині Верхняківцями?
Колективне миття велосипедів з шланга і о 9-ій вечора ми вже за столом. На десерт були вареники з ... правильно, вишнями

На трасі перед Верхняківцями п"яна компанія на стареньких "Жигулях" щось кричить, розмахують руками з пляшками пива, обганяють, витискають на узбіччя. На довгому вузькому спуску несподівано сповільнюються та починають виляти, об'їжджаючи ями на асфальті. А ми з Зулданом якраз тільки розігнались. На зустрічній фура. Узбіччя вже немає, там лише стовпчики з натягнутими тросами. Варіанти два: екстрено гальмувати, щоб не догнати машину в зад, або вилітати в кювет. Мірятись міцністю з вантажівкою точно не варіант. Разом приймаємо однакове правильне рішення: вибираємо зручнішу траєкторію, маневруємо між ямами, таки пропускаємо фуру і на всіх парах обходимо ту консерву. Встигаю помітити здивовані обличчя дами-водія і пасажирів: вони, певно, не сподівались, що велосипед теж може їхати за 60, нехай і з гірки. А що він ще може так гудіти, також було для них відкриттям. AirZound рулить.

Протягом усього дня було цікаво спостерігати за роботою "сільського радіо". Не встигали ми заїхати на якусь вулицю в селі, як з воріт тут же з'являлись місцеві жителі, зустрічаючи нас словами "Слава Ісу" та проводжаючи довгими поглядами. Чи то у них оптоволоконний інтернет там, чи вай-фай високошвидкісний, але інформація про приїжджих розлітається миттєво.

Польові замітки
Катерина з кутка
Слава Україні!
Бабка Галя
Героям слава!
Дарка (біля церкви)
Всім чмоки в цьому чаті
Катерина з кутка
Йой, бабки, а ви виділи? Тут біля мене їдут на роверах стілько хлопів!
Дарка (біля церкви)
Та не виділа. Зараз піду подивлюсь.
Катерина з кутка
Йой, та з ними ще й дівки їдут. То аж з Києва!
Бабка Галя
Ніц не мают розуму в голові. Най би сапати йшли, чи корову доїти.
Дарка (біля церкви)
Біля моєї хати вже стали. Вишні рвут.
28.06.2013, с. Мишків

День 3-ій
З он-лайн щоденника:

Ранок в Борщові зустрів сонячною погодою. Сподіваємось, грунти трохи просохнуть, хоча сьогодні в планах практично всюди асфальт/гравій. Після перших днів велосипеди потребують повноцінного ТО: вилки у декого заклинили, ланцюги проскакують, каретки хрустять, перекидки відмовляються нормально працювати. Болото і глина зробили свою чорно-червону справу.
Вчорашні випадково знайдені ще 2 водоспади можна сміливо назвати "Сльози велосипедистів"

Щільно поснідавши (вареники з вишнями incl.), провели експрес-ТО велосипедів і, ще раз щось пожувавши перед виїздом, рушаємо далі по маршруту. В Борщові, крім центральної площі, нічого цікавого не було, тому в місті не затримуємось. Поки чекали відстаючих на підйомі, якась дивна бабка несподівано почала проповідувати про наближення всесвітньої війни. У світлі сьогоднішньої геополітичної картини, її слова тепер видаються мало не пророчими.



З он-лайн щоденника:

До Кривче був нормальний асфальт, навіть на гірки залітали під 30. В селі пропустили з'їзд до печери і заробили зайвий набір висоти. В печеру вдалось проскочити поза чергою і цілу годину блукали підземеллям в пошуках привидів спелеологів. Якби не тримались за екскурсоводом, могла б народитись нова легенда про душі загублених велосипедистів, бо за досвідом Млинків хотілось не йти класичним пішим маршрутом, а трохи поповзати в розщілинах.
Попереду ще 60 кілометрів з невідомими грунтами перед самим Борщовом. Думаю, сьогодні фари нам знадобляться

Коли будете їхати з Борщова в Кривче, уважно дивіться на вказівник після спуску в село – він ніби і показує правильний напрямок, але до печери не по асфальту прямо вгору, а по ґрунту прямо вниз. Це ми вже зрозуміли на горі, вибравшись туди з немалими потугами. Ну що ж, знову навігатор додав ногам роботи. Спускаємось назад, щоб пізніше ще раз урочисто видертись вгору до замку.


Історична довідка. Оборонний замок в Кривче був збудований 1639 р. поляками. Його неодноразово брали татари, турки та козаки. До середини ХІХ ст. замок був власністю Гойовських, а пізніше стіни розібрали на камінь. На сьогодні збереглись дві вежі з муром між ними.
Печера "Кришталева" вимита підземними водами в товщі крупнокристалічного гіпсу періоду неогену. Загальна довжина ходів - 22 км. Стіни галерей покриті білосніжними кристалами вторинного гіпсу. Середньорічна температура в печері 12 градусів. Без екскурсоводів в "Кришталеву" не пускають [1].




А з самою печерою взагалі все вийшло випадково. Напередодні телефоном уточнив у адміністратора розклад роботи та можливість потрапити на екскурсію, тому їхали туди спокійно. Та коли побачили кілька автобусів на стоянці з величезним натовпом туристів на вході, зрозуміли, що чекати доведеться кілька годин. Часу і так обмаль, тому вже готові були розвернутись геть, як тут один з екскурсоводів з Кам"янця-Подільського запропонував провести нас зі своєю групою. Завдяки добрим людям і благодійному внеску на розвиток подільського туризму потрапляємо всередину.

Поки фільмував на телефон, двічі губив групу в заплутаних коридорах, знаходячи своїх лише за голосами. Кілька разів так задивлявся на блиск кристалів, що голова з розгону контактувала з твердою стелею, але ж у нас велошолом – обов"язкова умова не лише на маршруті! Наші ліхтарі теж виявились не зайвими, бо деякі цивільні туристки на каблуках зовсім не пристосовані до блукань по напівосвітлених слизьких стежках.




З он-лайн щоденника:

Третій день, як і планувалось, видався найважчим. На 87 кілометрах постійних спусків/підйомів укатались всі, навіть лосі. Маршрут не змінювали, все побачили.
З Кривче до Гермаківки шикарний асфальт: крейсерська 35 трималась спокійно. Далі знову розбитий гравій з затяжними спусками і крутими підйомами. За Заліссям намагаємось вибратись на грунтівку, але розвідник повертається по коліна в багні і зі зламаним від налиплого болота крилом. Нарешті знаходимо правильні грунти, на яких можна їхати ті ж 30-35. За день сонце і вітер там все нормально просушили.
В Кудринцях потрапляємо на ще один екстремальний серпантин по розмитому гравію до Збруча. Загублений навігатор знаходиться швидко.
До руїн замку дехто навіть пробував заїхати на велосипеді, але все перетворилось в звичайне штовхання його поперед себе. Панорама з гори дуже і дуже, місце, справді, неповторне. Можливо, саме тому його надійно охороняють отруйні повзучі гадини, одна з яких несподівано з'явилась прямо у нас під ногами. Всі якось бадьоро поспішили спуститись назад до велосипедів.
18:00. До готелю ще 45 км. Перебираємось на інший берег і знову починаються незліченні підйоми асфальтом, гравієм, грунтами вже Хмельниччини, а потім - бомбові спуски під 50 на межі виходу з кабіни.
Техніка потихеньку протестує проти такого: скрипить і тріщить все, що тільки можна . Культурно проїхались вздовж Збруча і переправились по дамбі ГЕС назад на Тернопільщину.
Ще трохи грунтів, непоганий асфальт, поганий гравій, знову класний спуск і ... стоп. Відправляємо основну групу по треку до готелю, а троє двічі бортуємо колесо в пошуках проколу. Останній марш-кидок і біля 10-ї вечора наганяємо всіх в готелі. Фари так майже і не знадобились. Мийка, душ, вечеря і на бокову. Завтра набір висоти обіцяє бути меншим. Не набагато

Історична довідка. Фортеця в Кудринцях побудована магнатами Гербуртами у 1615 році. Найбільш неприступною була східна сторона, захищена обривистим схилом гори та Збручем, хоча замок здобували і козацькі загони Максима Кривоноса, і турки. На початку XVIII ст. він перетворений в резиденцію шляхтичів Гуменецьких, пізніше - Козібродських. До наших часів вціліли кілька стін по 1,5 м. завтовшки та дві башти з частиною надбрамної вежі.
Замок в Чорнокозинцях відомий з початку ХVІІ ст., як резиденція польських єпископів, але, як і більшість фортець того часу, невдовзі був спустошений турками. Коли він почав руйнуватись, біля підніжжя гори звели двоповерховий палац, який дожив аж до Першої світової. В наш час від замку збереглись лише деякі стіни [1, 2].



Так, третій день був нелегким, зате побачили стільки всього цікавого. Фортеця в Кривче, замки в Кудринцях та Чорнокозинцях, костели, шикарні панорами і не менш шикарні грунти.



Та й пригод вистачало. Загублений/знайдений навігатор та відламане крило у Алекса. Женя А-Теам на рівному місці примудрився прикластись до землі. Певно, задивився на місцевих дівчат. На черговому швидкісному спуску Зулдан вирішив потренуватись у вправі яма – камінь, WTF - яма. На щастя, вилка відпрацювала по повній, в кабіні залишився. Що там двічі дзенькнуло об раму, історія вже замовчує . Та й себе пару разів ловив на моменті, коли заднє колесо вже піднімалось до рівня спини і лише баул своєю вагою повертав його назад.





Знайомство віч-на-віч з гадюкою на горі біля Кудринецького замку запам"ятав надовго. Ну не люблю я усяких шиплячих гадів, особливо коли вони виповзають прямо з-під ніг. Зустрічі з лезом коси місцевого не зовсім тверезого жителя, ну прямо як в анекдоті, теж, на щастя, вдалось уникнути.
Польові замітки.
- Куме, дивіться: он велосипедист без голови поїхав. О, ще один!
- Куме, а Ви косу на інше плече перекладіть.
29.06.2013, с. Шустівці
А на десерт цього веселого дня ще й наїлись комарів. В прямому сенсі. Після ремонту проколу повертались вже затемна і під Борщевом в"їхали просто в хмару комах. Я такого ще не бачив: тисячі, десятки тисяч комарів навколо і на швидкості просто збираєш їх на себе сотнями, забиваючи рот, ніс, вуха. Хоча, якщо ти останній раз щось перекушував ще на обід, комарі теж підійдуть...


День 4-ий
Якось навіть не вірилось, що це вже останній день поїздки. Сил залишалось ще досить і зовсім не хотілось повертатись в задушливий урбанізований Київ. Та поскрипування техніки і натертих місць нижче спини нагадували про необхідність вчасно зупинитись.
Погода знову радувала і була надія, що болота сьогодні уникнемо. Сподівались дарма, але навчені гірким досвідом, форсували затоплене поле з мінімальними втратами. На запитання діда в селі "а як же ви там проїхали?" ми лише хитро посміхались, збиваючи з рам шматки болота.



Та це вже було після обіду. А вранці нас чекали замки в Скалі-Подільській та Сидорові.

Історична довідка. Замок в Скалі-Подільській збудований литовськими князями Коріатовичами в ХVІ ст. Часто змінював господарів (Коріатовичі, Вітольд Великий, Лянцкоронські, Ракоці) і неодноразово руйнувався татарами, волохами та іншими загарбниками. До наших днів збереглися руїни порохової вежі, оборонних мурів і палацу. Готичний костел у місті відреставровано і він знову відкритий для прихожан.
Замок-корабель в Сидорові вражає своєю формою. Його збудовано в 40-х роках XVII ст. Мартином Калиновським. Замок мав 7 веж і досить витягнуту з півночі на південь форму. Під час турецької навали 1672 року був сильно пошкоджений, з початком XVIII століття втратив своє оборонне значення, занепав і потроху руйнувався аж до наших часів. Поруч у 1730-1741рр. зведений унікальний домініканський костел у формі герба Калиновських – лука зі стрілою [1, 2].



З он-лайн щоденника:

Все, маршрут пройдено. Всі живі-здорові, чого не скажеш про наші велосипеди. Мій точно потребує серйозної ревізії.
До Скали-Подільської проскочили нормальним асфальтом, далі до Сидорова по гравію і грунтах. Трек класично завів нас на поле з кукурудзою, на щастя, вона ще не дуже висока.
Далі - зустрічі на Ельбі, тобто на Збручі. На в'їзді в Сидорів перетинаємось з велотуристами з Тернополя, а вже біля замку-корабля натрапили на групу "Берегами Збруча". Закупились продуктами і культурно поматрасили на природі. Все, тепер лише назад до Чорткова. Виходимо на грунти і в черговій низині знову натрапляємо на затоплену дорогу і поле. Цього разу переправа була не настільки екстремальною і велосипеди залишились практично чистими.
Останній ривок до Чорткова і фінальний даунхіл до центру міста. В центрі нова зустріч. Разом з немаленькою групою "Амігосів" мцсцеве кафе перетворилось на велокафе. Повертаємось разом з ними в одному вагоні - бідні провідники і пасажири
День зустрічей продовжується. У вагоні зустріли Скалярію з компанією, які повертаються з Чернівців. Велокияни захопили західну Україну

Заключний день маршруту, справді, виявився багатим на зустрічі з велобраттями. Зустрічі зовсім несподівані, а тому по-особливому приємні. Вискакуємо з польової дороги на асфальт, а там котяться завантажені баулами тернопільчани. Перекинулись парою слів, побажали щасливо добратись додому. Потім в Сидорові спускаємось перевірити переправу до замку, а назустріч повільно піднімаються Chertyaka і Ко. Головне, що по планах ми з ними взагалі не мали перетинатись. Та погода внесла свої корективи в їх графік. Скористався моментом, щоб розіграти наших: в розвідку ми поїхали лише двоє, а через хвилину назад виповзла вже ціла колона. На півтора десятки "Амігосів" в чортківській кафешці теж натрапили зовсім випадково. Порахувавши кількість велосипедів, відразу прикинули, по скільки їх потрібно буде помістити на третю полицю в купе. Через пару годин завантажуємось у вагон, а зверху вже чохли лежать – велокияни їдуть з Чернівців. Велодень, одним словом.


Чортків досить затишне маленьке містечко зі своєю історією. І ціни в кафе приємно здивували. Але у офіціантів там таки є певні проблеми: чи то з математикою, чи то з пам'яттю, чи то з совістю.
Польові замітки
Официант:
- Вас обсчитать или сами чаевые отдадите?
30.06.2013, м. Чортків
(при замовленні на 40 грн обрахувати на 15?!!!

Ніч в поїзді пролетіла швидко – всі спали, як убиті. Перша думка вдома.

Вже в Києві. Тут таких черешень і вишень немає . Поїхали назад

Результати проведених нами досліджень представлено на численних фотоілюстраціях [5-8].

А ось і впольовані привиди




І ніби здалеку дивишся - стоять колись величні замки і костели, а підходиш ближче - лише пустка і руїни.

При статистичній обробці отриманих даних встановлено наступне:
За 4 дні з 27 по 30 червня 2013 р. пройдено ~310 км із сумарним набором висоти ~3600 м.

1-ий день: 75 км, набір ~900 м
2-ий день: 65 км, набір ~870 м
3-ий день: 87 км, набір ~1200 м
4-ий день: 82 км, набір ~700 м
Співвідношення грунт/асфальт ~ 60/40 (якби не дощі, грунтів в перші два дні було б більше)
Реальний трек


Загальна кількість зроблених фотографій – 1187 шт.
Загальна тривалість відзнятого відео – 1,5 год.
Загальна кількість з'їдених черешень 8 кг, вишень – 6 кг, шовковиці – 0,5 кг (на кожного ).

Відео-звіт не рекомендується дивитись любителям чистоти та особам із особливо вразливою психікою.
Режисерська live-версія призначена для домашнього перегляду учасниками полювання довгими зимовими вечорами.



Висновки.

Ну що ж, після тижня без болота і на фоні черешневої абстиненції можна підвести короткі підсумки поїздки.
Маршрут нормально проходиться по сухому, у випадку злив практично все можна об"їхати асфальтом і гравієм (але ж це не наш метод ).
Хто не боїться забруднитись, в нагороду отримає чудові краєвиди і несподівані знахідки. Чого лише вартий водоспад Дівочі Сльози. Джуринський теж гарний, але людей там забагато. Від замків залишились лише руїни і з кожним роком вони ставатимуть ще більш занедбаними. На жаль. В Кришталевій печері цікаво, та з Млинками вона не зрівняється Каньйон Дністра, вітчизняний Стоунхендж і Кудринці порадували шикарними панорамами. Ну а їхати сюди варто таки наприкінці червня: вишні-черешні вже позначено на треку
Дякую всім учасникам за те, що, не дивлячись на сюрпризи погоди і треку, залишались справжньою командою. Кожен вніс свою частку в те, щоб поїздка вдалась і залишила масу вражень та емоцій. Денис надійно забезпечив нам комфортне проживання та смачне й поживне харчування. Все було організовано чітко і по плану. А можливість швидкого і ефективного миття велосипедів виявилась дуже і дуже доречною. Завдяки усім чотирьом замикаючим ми були впевнені щодня, що наші тили надійно прикриті і нікого не загубимо. Дякуючи навігатору Жені мали надію, що їдемо в правильному напрямку, нехай там не завжди була можливість навіть пройти пішки. Всі хлопці реально пишались стійкістю наших дівчат при штурмуванні десятків гірок та милувались їх граціозністю на швидкісних спусках. Справді, без вас вкручувати було б набагато важче.
І нехай спочатку небесна канцелярія була проти нас, нехай блуд завів в болото, нехай довелось додати нудного асфальту... Як на мене, все, що ми отримали, було варте того, щоб в перший день, стоячи під дощем на вокзалі, сказати: "Ну що, поїхали!"

Використані джерела.
1. Сайт "Замки та храми України"
2. Вікіпедія
3. Google Earth
4. http://www.gpsies.com/mapUser.do?username=vitox
5. Фотоальбом http://inexcess.io.ua/album621164
6. Фотоальбом http://pythonich.io.ua/album621505
7. Фотоальбом http://palyanizza.io.ua/album621610
8. Фотоальбом http://vitox.io.ua/album621175
9. Канал http://www.youtube.com/user/Vitox51

якщо чесно то не читав(((
фотки проглянув...але обицяю перечитати все вид шкурки до шкурки!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

п.с фото вразило.....!!!!!!!!!!!!!!

дуже цікаво було почитати! Браво!