Знайомство з Болгарією

Для опису покатньок та походів, що можуть стати еталоном
Аватар користувача
M.Lis
*
Повідомлень: 43
З нами з: 22.5.14 11:09
Skype: Lisetsky Mykola
Стать: чол
Звідки: Київ

Знайомство з Болгарією

Повідомлення M.Lis » 22.8.18 11:01

Країна: Болгарія
Ідея та мета: Знайомство з країною
Учасник: Микола M.Lis
Дати походу: 16–28 липня 2018 р. (13 днів, з них 6,5 - велосипедних)
Пройдений маршрут: https://www.gpsies.com/map.do?fileId=wiajgcahbbsqxjpv; https://www.gpsies.com/map.do?fileId=qubdduqqethedpcp
Довжина велосипедного маршруту: 407 км (по днях: 59, 62, 80, 55, 65, 58 та 29 км)
Бюджет: 2720 грн, 128 євро, 600 левів

Знайомство з Болгарією

Про подорож до Болгарії я мріяв ще зі студентський років. Ходив з другом на одеський морський вокзал, до якого прибув якийсь лайнер з болгарськими туристами. Радів відкриттю поромної переправи «Іллічівськ-Варна», яка, як я думав, зробить поїздки до цієї країни значно легшими. Але то був Радянський Союз, і то були лише мрії. А мрії колись здійснюються, нехай навіть з великою затримкою.

У тих, хто не цікавився Болгарією, вона й зараз залишається 16-ю радянською республікою, якою, за чутками, хотів зробити її Тодор Живков, але, на щастя, цього не сталося. Читаючи туристичні форуми, у мене теж складалося враження, що Болгарію не особливо шанують: «ну немає там нічого такого особливого». Завжди при порівняннях у інших країнах знаходилося щось більше, краще, цікавіше, екзотичніше. Це враження передавалося і мені… до тих пір, поки я не став серйозно планувати свою подорож.

Почав з роликів youtube, доповнив офіційним списком 100 найкращих туристичних об’єктів. (на жаль, українська версія сторінки в дуже поганому стані), читав відгуки, книги, і нарешті склалася ось така картина.

Але і вона неповна. Я продовжую відкривати для себе нові і нові місця.

При всьому бажанні з’єднати всі точки на цій карті однією лінією неможливо. Треба скорочувати. Скажу більше, після читання болгарських форумів у мене склалося враження, що небагато болгар, зокрема велосипедистів, відвідали хоча б половину своїх красот. Після багатьох сумнівів та декількох скорочень я розбив свою поїздку на дві частини: цивільну та велосипедну. Велосипедний маршрут проходив вздовж моря. А в якості цивільної (не велосипедної) частини я вибрав два міста: Софію та Пловдив.

Реконструйовані треки пройдених маршрутів:



Мова

Хоча лексично найближчою до російської мови є болгарська, не думайте, що ви легко зрозумієте болгар. А от вони вас досить часто будуть розуміти, тому що вчили російську мову у школі, і як правило вчили краще, ніж ми англійську чи будь-яку іншу. Але будуть розуміти не всюди. В глухих селах, де мені доводилося трішечки спілкуватися, російська мова не допомагає. Обов’язковою для вивчення вона була за соціалістичних часів, а зараз у школах вивчають дві іноземні мови, і не всі учні вибирають російську. У сфері туризму здебільшого персонал володіє декількома мовами, але англійською частіше, ніж російською. Проте, на вулицях ви часто можете зустріти росіян (я їх впізнаю по московському А-канню) а також (мабуть) російськомовних українців.

Особисто мені знання болгарами російської мови а також нерідкі зустрічі з російськомовними більше заважали, ніж допомагали. Справа в тому, що я колись трішки вивчав болгарську мову, і під час подорожі старався говорити лише болгарською, хоча моя мова дуже примітивна і повна помилок. Але тільки так її можна покращити!

Часто болгарські слова можуть нас збити з пантелику. Наприклад, болгарською «право», «направо» означає «прямо». Був випадок, коли болгарин пробував пояснити дорогу і старався заради мене перейти на російську мову. Коли він говорив «направо», то це було повне непорозуміння: якою мовою він говорить, і чи не плутає він право і ліво, тому що дивився на свої руки і згадував, яка з них як називається.

Ось ще деякі слова:

колело́ - велосипед, колесо
велосипед [велосіпе́т] - велосипед
колоездене [колоє́здене] - велосипедна поїздка
заво́й - поворот
гума [ґу́ма] - камера (велосипедна, автомобільна)
пу́кната гума - пробита камера (буквально: лопнута)
гора [ґора́] - ліс
диня [діня] - кавун
пъпеш [пи́пеш] - диня
година [ґодіна] - рік
бу́лка - наречена, молода жінка

«Бережіть ліси від пожеж!»:
Зображення

А ще на додачу болгари при відповіді «Да» (так) хитають головою зі сторони в сторону, а при відповіді «Не» (ні) - зверху вниз. Коли ж їх перепитуєш, вони можуть поміняти жест спеціально для нас, іноземців. Попробуй їх розбери!

Болгари дуже швидко у звичайному спілкуванні від ввічливого та офіційного «ви» переходять на дружнє «ти».

При зустрічі знайомі в Болгарії вітають один одного по-дружньому «чао!». Також кажуть «чао!» при розставанні, але вже будь з ким (адже ви тільки що стали знайомими). На знак подяки болгари замість «благодаря́» кажуть «мерсі».

Для мене особисто спілкування болгарською мовою ускладнювалося тим, що перед поїздкою мені подарували сертифікат на курс італійської мови. Щоб поступити на цей курс, потрібно було ліквідувати певні пробіли, і я два місяці посилено учив італійську мову. З-за цього під час поїздки в мою голову замість болгарських слів, яких я знаю небагато, довго приходили італійські.

Трансфер

Сполучення України з Болгарією сміливо можна назвати поганим. Колишній поїзд до Софії давно вже не їздить. Інших теж немає. Літають літаки МАУ, але вони дорогі. Декілька років тому, хоча й рідко, ходили пороми до Варни, але зараз інформацію про них я не знайшов. Залишається автобус.

Автобусне сполучення, хоч теж погане, але існує. Автобуси їздять не кожного дня. Продажем квитків займається не одна компанія, а декілька. Вони продають місця у одному й тому ж автобусі. Тому між пасажирами часто можуть виникати непорозуміння та конфлікти.

Що стосується перевезення велосипеда, більшість продавців кажуть: домовляйтеся з водієм. Ніхто не дає ніяких гарантій. Тільки в Autolux категорично заявили, що велосипед у літній період не повезуть.

Системи продажу квитків в інтернеті безтолкові та абсолютно недружні. Вимагають ввести пункти відправлення, призначення, дату, довго думають, а потім кажуть приблизно таке: «По вибраному вами напрямку рейсів немає або всі квитки продані». Звичайний розклад побачити неможливо!

Моя поїздка на автобусі - окрема цікава пригода. Через годину після відправлення наш автобус зламався. Ще через пару годин він вернувся в Одесу. Сердиті пасажири згуртувалися і вимагали надати другий автобус. На моє здивування, ще через пару годин другий автобус з’явився. Їдемо!

І в перший, і в другий автобус з велосипедом пустили без проблем. Довелося заплатити за додатковий багаж 100 грн., це дрібниця. А от із Варни вже вимагали 20 левів або 10 євро. На кордоні Молдови з Румунією молдовські прикордонники «просвічували» багаж всіх пасажирів на сканері. Довелося виймати велосипед з автобуса, нести на пункт контролю та знов повертати його до автобуса. Велосипед я упакував у звичайний велосипедний чохол, але попередньо добре обмотав його пінополіетиленовою плівкою - підкладкою під паркетну дошку, яку купив у будівельному магазині. Це був найдешевший пакувальний матеріал, який мені вдалося знайти. Коли повертався з Болгарії додому, таку ж плівку я купив у магазині Praktiker у Варні. Розбирав велосипед мінімально: зняв переднє колесо та педалі. А от дорогою назад, не знаю чому, багажник автобуса виявився вужчим, і якби у інших пасажирів було багато речей, довелося б знімати ще й кермо.

Зміцнення вилки:
Зображення

Дорогою до Софії шофер пересаджував мене з місця на місце, і я встиг познайомитися з декількома попутчиками. Першою була студентка-педагог з Кременчука, яка їхала в Софію у якийсь табір переймати досвід роботи з дітьми. Далі була компанія молодих людей, які їхали в Болгарію переганяти автомобілі. Ще однією компанією була група етнічних болгар з Запорізької області, які їхали у літній табір для вивчення болгарської мови. Причому безкоштовно, all inclusive, за рахунок Болгарії. Я теж так хочу! Але ж я українець. З усіма було приємно спілкуватися, жаль було розставатися.

Замість запланованих 22 годин ми Їхали 29!

Перша зупинка в Болгарії була в Русє, відразу як переїхали Дунай та пройшли прикордонний та митний контроль. Всі звісно побігли в туалет (в автобусі туалету не було). А там вимагали гроші - 50 стотинок (8 гривень). У більшості пасажирів грошей, звичайно, не було. Я навіть поспорив з жінкою, що стояла при вході: ну немає у мене грошей. Ймовірно, у короткій фразі я ще не встиг зробити ніякої помилки, і вона прийняла мене за болгарина: як це ти подорожуєш без грошей? Туалет - це лице країни. Мабуть, то було єдине неприємне враження від подорожі до Болгарії.

Гроші

Грошова одиниця Болгарії - лев, який жорстко прив’язаний до євро. Офіційно 1,995 лева = 1 євро. Чомусь у болгарських обмінниках я бачив лише курс продажу, а у колонці «курс купівлі» (якщо така була) - прочерки. Мене знайомі попередили, а потім я про це прочитав у українсько-болгарському розмовнику, що раніше у «вигідних» обмінних пунктах комісія залежала від суми валюти і могла бути досить великою. Зараз, схоже, це вже в минулому. Я міняв гроші завжди у великих банках. Я зустрічав обмінники, в яких приймали також і гривні, але за невигідним курсом: за 10 гривень давали 50 стотинок замість 65.

У мене залишилося близько 60 левів (30 євро), які на зворотній дорозі я не поміняв. Доведеться ще раз їхати в Болгарію.

Попадався мені й міняла на вулиці, але я таких обходив стороною.

Зв’язок

Це був мій особистий негативний досвід. У Києві я не встиг розібратися з болгарськими операторами та тарифами, а в МТС мене запевнили, що існує хороша послуга «Уїкенд-безвіз». Вона й справді непогана: за 60 гривень надає на 3 доби 60 хвилин вхідних/вихідних дзвінків в Україну, Болгарію та у більшість країн Європи, 10 СМС та 100 МБ інтернету. Мене це задовольняло, але по приїзду в Болгарію виявилося, що в моєму телефоні не працює інтернет у роумінгу. Я ходив у сервісний центр місцевого оператора А1, партнера МТС, але вони не змогли мені допомогти. Послугою «Уїкенд-безвіз» я все-таки користувався, але тільки для розмов та СМС. Інтернет у мене був тільки у місцях, де є wifi.

Софія

Я не вмію писати епітетами, а жаль. Софія - особлива. І не тому, що тут є щось надзвичайне, а тому що тут людина відпочиває. Мені здається, що не тільки туристи, а й самі софійці живуть спокійно і не метушаться, як ми у Києві. Центральна вулиця - довгий бульвар Вітоша, носить назву сусіднього невеликого гірського масиву, який здіймається над містом і який прекрасно видно в продовженні бульвару. Життя тут не зупиняється ні вдень, ні вночі: магазинчики, кафе, ресторани, жива музика.
Зображення

Зображення

Багато туристів. Частенько чув англійську, російську, італійську, французьку та інші мови. І так було не тільки в Софії, а і в інших містах та курортах, де я побував. Особливо мене здивувала велика кількість італійських туристів. Адже в самій Італії стільки прекрасних місць для відпочинку, а кожний камінь там дихає історією! Значить, Болгарія того варта. Проте все-таки болгар більше за іноземців. Приємно, що іноземці ще не зруйнували болгарську автентичність Софії та самої Болгарії.

Якийсь музикант грає на флейті. Вперше в житті я віддав вуличному музиканту один долар і до цих пір не пожалів про це. Нікуди не хочеться спішити.

Софія дуже зелена. Тут величезні гарні парки. Є також невеликі, і зовсім маленькі та затишні. Парки доглянуті, акуратні. Багато бульварів.
Зображення

Зображення

Адміністративний центр Софії - трішечки величний, якщо можна так сказати. Президентський палац, Народні збори, Рада міністрів, Судова палата, Міністерство юстиції - помпезні, проте не занадто.

Парламент Болгарії та президентський палац (справа):
Зображення

Хазяйка, у якої я знімав житло протягом 3 днів, повела мене на екскурсію. Біля палацу Президента вона хотіла показати почесний караул, але охорони не було, а двері в палац були відчинені. У нас навіть виникла думка: а чи не зайти до Президента і не задати йому якесь питання?

Моя кімната знаходиться на вулиці Івана Вазова, можливо, найвидатнішого болгарського письменника. На початку вулиці - театр імені Вазова, поруч - будинок, у якому він жив:
Зображення

Зображення

Якщо ви не знаєте, хто такий Вазов, прочитайте його коротке оповідання, яке називається «Болгарка».

Пам’ятник Вазову:
Зображення

Ось тут була квартира з моєю кімнатою:
Зображення

Софія - одна з найстаріших столиць Європи. Декілька років тому при будівництві однієї з центральних станцій метро було розкопане стародавнє поселення. Цей район і станція називаються Се́рдіка - точно так, як стародавнє фракійське місто, що існувало тут за декілька століть до нашої ери. Від древньої Сердіки мало що залишилося, її реставрують, точніше, відбудовують сучасними методами: цеглою, оббитою під старину, та звичайного цементу.
Зображення

Зображення

Пам’ятник російському царю Олександру ІІ, що звільнив Болгарію від турецького іга у 1878 р. (надпис «Царю-освободителю признателна България»):
Зображення

Собор Олександра Невського:
Зображення

А чи знаєте ви, що Олександр Невський - прийомний син та служитель хана Батия, що Невський воював проти Русі та жорстоко придушував ті руські землі, які не підкорявся Золотій Орді? За що йому така честь?

Церква Света Неделя:
Зображення

Один з володарів Болгарії, цар Самуїл:
Зображення

Офіційно в столиці Болгарії проживає 1,2 млн жителів, проте болгари часто в розмовах говорили, що насправді тут живе 2,5 млн. І це при загальному населенні у 7 млн чоловік! Людей у столицю приваблюють високі зарплати, які у спеціалістів складають 2-3 тис. євро. А ще багато болгар виїжджають на заробітки у Європу.

Ніколи не бачив таку безлюдну станцію метро:
Зображення

Всередині теж пусто.

Порівняно з Києвом у Софії добре розвинена мережа велодоріжок.
Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Це було для мене несподіванкою, тому що перед поїздкою я читав у обговореннях на болгарських сайтах та форумах критику на адресу міських властей про проблеми велосипедного руху. Але доріжки тут справжні, а не декоративні. У складних місцях вони не обриваються, а змінюють свою конфігурацію в залежності від можливостей вулиць. Є велосипедні світлофори. Немає кіосків на велосипедних доріжках (їх взагалі мало). Люки на дорогах розташовані щілинами перпендикулярно до напрямку руху, а не паралельно. Така дрібничка, а наскільки спокійніше їхати! Правда, не всі доріжки є виділеними, багато з них є спільними з пішохідними тротуарами. Часто зустрічається побита плитка, або ж вона відсутня. До рівня Амстердама чи Копенгагена Софії далеко (за це й дістається місцевій владі від велосипедистів), але стан інфраструктури кращий, ніж у Києві.

Велосипедисти ж у Софії ведуть себе розв’язно та нахабно. Вони часто ігнорують доріжки, правила та світлофори. Одного разу я бачив, як велосипедист переїжджав впоперек широку вулицю з 8 (вісьмома) смугами руху для автомобілів. Причина проста - велодоріжка з потрібним йому напрямком руху була з протилежної сторони вулиці.

Пізніше такі ж непогані (як для нас) велодоріжки я бачив також у Пловдиві, Бургасі та Варні.

18 липня 2018 р. Вітоша

З будь-якого місця бульвару Вітоша видно гори Вітоша. Найвища точка цих гір - гора Черні врих, яка має висоту 2290 м над рівнем моря.

Це мій перший велосипедний день у Болгарії. Я відкрив сайт gpsies.com, і він мені відразу порадив піднятися на Черні врих. Не просто в парк, а на найвищу гору Вітоші! Заманливо. Рекомендований маршрут пролягав стежками у гірському лісі. Може, я б і досяг вершини, якби не GPS у моєму телефоні, який ніяк не міг визначити моє положення. Махнувши на нього рукою, я поїхав навмання, поглядаючи на основний орієнтир - гори. Затяжний підйом, біля 15 км. Фотографую по сторонам, хоча фотографувати майже нічого: справа та зліва ліс.
Зображення

Зображення

Зображення

Ось тут знімають якийсь дитячий фільм, перший епізод зйомок якого я не встиг сфотографувати, а чекати наступного було довго.
Зображення

Фільм ще немає назви. Зустрів декілька велосипедистів, дуже мало.

Через якусь прогалину удалося побачити Софію:
Зображення

Справжні походи починаються від місця, яке називається «Зла́тні мосто́ве» (Золоті мости), хоча ніяких мостів тут немає. Сюди можна доїхати й на автобусі. Людей майже немає, а поодинокі зустрічні не знають дороги. Перекусив у кафешці. На табличці вказано: «Заведението на самообслужване». Це означає, що їжу вам принесуть, як у ресторані, а от брудний посуд треба відносити самому, як у Макдональдзі чи у столовій за радянських часів.

Не з’ясувавши ніякої дороги, я вирішив повертатися назад. Але раптом бачу покажчик «Черни връх». Ще не все втрачено, спробую! Відстань на жаль не вказана. Дорога впорядкована та чітко промаркована.
Зображення

Зображення

Інколи вдавалося їхати:
Зображення

Та все-таки цей шлях не для велосипедистів.

Біля стежки:
Зображення

phpBB [media]


Через пару годин опинився у притулку «Ку́мата», 1720 м над рівнем моря. Температура на градуснику +10°С. Попив чаю. Маркований маршрут до Черні врих продовжував підніматися вгору, тепер вже крутіше. На ньому вперше з’явилася позначка часу: до вершини 2 год 50 хв. Було біля 5 годин вечора. Піднятися до заходу сонця можна хіба що пішки, але ніяк не з велосипедом. Питаю дорогу назад, виявляється вона існує, добре вимощена, інколи з ямами. Попутно заїжджаю ще в один притулок, Боєріца, 1750 м. Ніде нема місця, звідки можна помилуватися видами Софії. Всюди росте ліс. Люди у притулку сказали, що треба або підніматися на Черні врих, або шукати притулок Планіне́ц дорогою назад.
Зображення

Далі - стрімко вниз, і менш ніж через годину я вже в Софії. Поворот на притулок Планінец я на великій швидкості пропустив.

У Софії попадаю у величезний парк:
Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

На одній з довгих алей - пам’ятник Рональду Рейгану. Не знаю, що він зробив для Болгарії, але це другий пам’ятник Рейгану, який я зустрічав у колишній соціалістичній країні (перший був у Будапешті).
Зображення

Зображення

Ввечері випадково попав на вулицю, яка названа в честь українського дослідника-етнографа:
Зображення

Болгарія знає наших героїв, повинні знати і ми!

Звісно, після поїздки - відпочинок на бульварі Вітоша. Надзвичайно приємне місце.

S=58,98 км, T=4:58, Vсер=11,88 км/год, Vmax=45,28 км/год

19 липня 2018 р. Софія - Пловдив

Я не нагулявся і не намилувався Софією, а вже пора в інше місто - Пловдив. Поїздка болгарською залізницею - одне задоволення. Прийшов на вокзал за пів години, купив квиток (+окремий квиток на велосипед, який коштує 2 лева незалежно від відстані), сів у вагон - і поїхав. Ніякого стресу, який довелося пережити, коли за місяць до відправлення я купував квитки на поїзд до Одеси та на автобус до Софії. У вагонах чисто і акуратно, у кожному вагоні - провідник. От тільки двері у вагонах вужчі за наші.
Зображення

Зображення

Зображення

Є й нічні поїзди зі спальними вагонами. Болгари розповідали, що вони частенько сідають у поїзд в п’ятницю ввечері, а в суботу зранку вже прокидаються на морі в Бургасі. Точно так же у неділю повертаються додому.

Вокзали - у різному стані. Деякі у хорошому, деякі схожі на наші до часів Георгія Кірпи.
Зображення

Закинутий завод, як у нас:
Зображення

Не знаю чому, але на болгарські будиночки з червоною глиняною черепицею хочеться дивитися і дивитися:
Зображення

Пловдивський вокзал:
Зображення

Пішохідна вулиця князя Олександра І - центр відпочинку пловдивчан та численних туристів.
Зображення

Зображення

Тут знаходиться і мій хостел. Подобається мені життя у хостелі: неперервні знайомства та нові знання. Не порівняти з життям у ізольованому дорогому готелі. Якась англійка з Манчестера, тренер з командою спортсменів зі Шрі-Ланки, які приїхали на чемпіонат світу з греблі на каное, що відбудеться 21 липня. Жаль, що мене тут вже не буде. Завтра обов’язково відвідаю гребний канал, де проходитимуть змагання. Тренер сказав, що українська команда - сильна.

У якійсь столовій знайшов дешеву їжу:
Зображення

Розігріта у мікрохвильовій печі, я вам її не рекомендую. Краще приготувати в хостелі або піти в будь-який ресторан, яких тут повно, і повноцінно повечеряти свіженьким за 20-25 левів.

Російські магазини:
Зображення

Зображення

Перевірив деякі товари у магазині «Берёзка». Вони виготовлені не в Росії.

20 липня 2018 р. Пловдив

У хостелі:
Зображення

Сьогоднішня програма: прогулянка центром, античний театр, гребний канал та пам’ятник радянському солдатові Альоші.

Пловдив у 2019 р. оголошений культурною столицею Європи:
Зображення

Пам’ятник якомусь Мільо:
Зображення

Це реальний персонаж, що роками сидів на вулицях Пловдива, підслуховував чужі розмови та розповсюджував плітки.

Античний стадіон на фоні сучасної мечеті:
Зображення

Церква Пресвятої Богородиці:
Зображення

Античний амфітеатр знаходиться недалеко. Я очікував щось гарне, але він перевершив мої сподівання. Дивовижне поєднання архітектури та природи. Гори на горизонті просвічуються крізь колонаду за сценою і здаються її гармонійним продовженням.
Зображення

Зображення

В театрі і зараз відбуваються вистави. Наступного дня повинна бути прем’єра постановки опери «Отелло» Джузеппе Верді. У головній ролі Кристіан Бенедикт - один з найвідоміших виконавців ролі Отелло. Квитки коштують від 15 до 30 левів. Недорого, як за європейськими мірками. Якби вистава була того ж дня, обов’язково пішов би. Вистави та концерти тут відбуваються майже кожного дня. А от сьогодні мені не пощастило. Жаль. Я пішов би на будь-яку виставу. Головне видовище - сам театр. Хоча співати чи грати погано тут не дозволить сама атмосфера прекрасного.
Зображення

Екскурсія до театру коштує 5 левів. Багато ж людей любуються театром не заходячи в нього: крізь металічну решітку все прекрасно видно. Я ж купив квиток і довго блукав крутими білими мармуровими східцями, де на кожному місці відчувається свято. За решіткою (з зовнішньої сторони) якась жінка помітила, що я хочу сфотографуватися на фоні театру, і запропонувала зробити пару кадрів. Я сумнівався: чи не втече вона з моїм фотоапаратом чи телефоном геть звідси? Але відважився.
Зображення

Розговорилися. Жінка виявилася режисером з Софії, яка зараз знімає фільм про болгарський фольклор. Звати її Софія Стойчева.

Не хотілося залишати театр, його білосніжні сцену, колони та глядацький зал. Уміли римляни будувати і творити прекрасне.

У цьому будиночку над театром та над крутим урвищем я б жив:
Зображення

Вузькі пловдивські вулички:
Зображення

У досить рівнинному Пловдиві є декілька пагорбів, що височіють над містом. На одному з них, у парку Небет Teпe, знаходяться руїни стародавнього міста, що існувало тут ще в IV ст. до нашої ери. Вчені припускають, що воно називалося Евмолпія. Проте у 342 р. до н.е. македонський цар Філіп Македонський завоював його і перейменував на грецький лад на свою честь: Філіпополь. Цю назву місто носило багато століть, поки дивним чином назва не трансформувалася у сучасну болгарську Пловдив.

З пагорба Небет Тепе добре видно місто навколо.
Зображення

Вздовж річки Маріца йду до гребного каналу. Прибережна вулиця Маріца колись носила ім’я Леніна.

Пішохідний міст над Маріцою, дещо схожий на Ponte Vecchio у Флоренції, - звичайний торговий ряд, як поїзд. Судячи з кількості продавців та перехожих, він не дуже популярний.
Зображення

Смітник для собачих відходів, нам теж такі треба:
Зображення

Перед каналом в імпровізованому кемпінгу розташувалися вболівальники своїх команд:
Зображення

Українців серед них я не бачив.

Вхід до каналу в дні, коли немає змагань, - відкритий і безкоштовний.
Зображення

Канал класний. Недарма його вихваляв шрі-ланкійський тренер. Побудований ще при комунізмі (як називають соціалістичний період люди у Болгарії). Команди тренуються. Ось англійська команда:
Зображення

phpBB [media]


Тренери як правило їздять вздовж каналу на велосипеді та вигукують настанови своїм командам.

Назад повертаюся через Пагорб визволителів. Проте таку назву у Пловдиві мало хто знає. Мене не розуміли до тих пір, поки я не сказав «Альоша». Пам’ятник знаходиться на найвищому пагорбі Пловдива. На моє здивування, тут нічого особливого, крім двох пам’ятників, немає. Перший з них - в честь переможної битви російської армії проти турецьких військ у січні 1878 р. То був один з епізодів російсько-турецької війни 1877-1878 рр., після якої Болгарія звільнилася від п’ятсотлітнього турецького ярма.
Зображення

Пам’ятник Альоші знаходиться вище і значно більший за царський, проте простий.
Зображення

З пагорба відкриваються прекрасні види на Пловдив та гірські пейзажі.
Зображення

Хтось з наших співвітчизників залишив біля підніжжя монумента пляшку від квасу «Тарас», щоб пам’ятали.

Після довгої прогулянки втомився.

Вже стільки часу я говорив (чи старався говорити) болгарською мовою, відкидаючи досить часті надокучливі спроби перейти на російську мову, що італійські слова, які мені так заважали на початку подорожі, почали покидати мою голову. Прихожу ввечері в хостел - а поруч зі мною поселився … італієць.

Його звати Лука. Він з Мілана. Щойно закінчив університет, його спеціальність зв’язана з торгівлею. Роботи ще нема, і знайти важко. Приїхав у Болгарію на декілька днів, у два міста: Пловдив та Бургас. На довше не може, тому що треба допомагати мамі, яка працює в аптеці. Завтра йому, як і мені, треба в Бургас. Отже, їхати будемо разом. Я порадив Луці, що́ треба подивитися у Пловдиві, поки він має трішечки часу. Дуже приємний товариш.

Поки Лука роздивлявся Пловдив, я теж вийшов у місто і ще раз прогулявся центром. Вирішив відхилитися від центральної вулиці і після блукання темними та безлюдними провулками попав до театру. А там якраз закінчується репетиція завтрашньої постановки. Ведуча на болгарській та італійській мовах подає команди для учасників вистави. Виглядить дуже гарно! Жаль, що завтра мене тут не буде.
Зображення

21 липня 2018 р. Пловдив - Бургас - Кітен

Зранку ми з Лукою на вокзалі. Як приємно подорожувати болгарською залізницею: купив квиток і їдь! На вокзалі побачили ще трьох велосипедистів, одного чоловіка і двох жінок. Говорять німецькою мовою. Сідають у наш поїзд. Я питав у касі, в який вагон краще заходити з велосипедом. Відповіли: у будь-який. Я вибрав перший. З нами сіли й інші велосипедисти. Поїхали. Через 5 хвилин до нас підходить провідник і каже, що нам тут їхати не можна, тому що у нас квитки у другий клас, а це вагон першого класу.

- А що робити з велосипедами?
- Нехай залишаються тут.

Ми пересіли в сусідній вагон. Велосипеди за ті ж 2 леви їхали у першому класі.
Зображення

«Німці» виявилися швейцарцями з німецькомовного кантону. Всі пенсіонери, але одна з жінок працює. Вона вихователь у школі для дітей з синдромом Дауна. Зараз має довгу відпустку. Подорожують як правило рівниною, зупиняються в готелях. Вони вже каталися біля Пловдива, а тепер планують за три тижні доїхати зі Старої Планіни до Варни. В попередній день вони проїхали 92 км.

Чоловік знав італійську мову, а Лука з вихователькою розмовляв португальською та перекладав мені на італійську, а жінка своїм землякам - на німецьку.

Коли їхали, я помітив, що у мене пропав ключ від велозамка (а разом з ключем у зв’язці була ще флешка). Перерив усі закутки - ключа і флешки немає. Розповів про свою біду швейцарцям. Вони порадилися між собою і вирішили дати мені один зі своїх замків з ключем. Гроші брати не захотіли. Замок згодом мені добре допоміг. Я їм дуже вдячний, але навіть імен їхніх не знаю.

Швейцарці вийшли у Старій Загорі, а ми з Лукою продовжили подорож.
Зображення

Зображення

Бургас - великий порт.
Зображення

Тут нарешті починається моя велосипедна подорож. У центрі міста є аналогічна пішохідна вулиця, як у Софії та Пловдиві. Прогулялися трішки нею. Біля міськадміністрації є wifi. У туристичному центрі бажаючим безкоштовно давали карту міста, а ще я купив карту Болгарії та карту околиць Бургаса. Тут попрощалися з Лукою. Жаль. Потім я довго думав: чому ми з ним не обмінялися телефонами?

Лука пішов у хостел. А я ще трішки покрутився у центрі. Тут зустрів українців. Це була сімейна пара з Польщі, і вони говорили з помітним акцентом. Розповіли, що їх батьків (а я думаю, дідів) виселили під час операції Вісла на захід Польщі. Тим не менш вони досить добре говорили українською мовою, а от їхні діти, хоча й знають, але українською говорять неохоче. Я пообідав у дешевій забігайлівці і поїхав за місто.

Сьогодні мій план - доїхати до Ахтополя, який знаходиться приблизно в 70 км на південь від Бургаса.

У Бургасі теж непогані, порівняно з Києвом, велодоріжки. Траса на південь від Бургаса дуже навантажена.

Цікавий знак:
Зображення

Росіяни всюди:
Зображення

Перед поїздкою до Болгарії я підключився в facebook до однієї з велосипедних груп. Вона називається «Колоездене Бургас». Це найчисельніша та найактивніша група серед аналогічних у всій країні. Бургаські велосипедисти дали мені декілька цінних порад, і сьогодні я скористався першою з них. Проблема в тому, що їзда по автомобільній трасі, що йде вздовж моря (хоча море з неї видно дуже рідко) на велосипеді - дуже напружена. Вони ж порадили поїхати через декілька сіл. І це було класно. Єдине, що заважало, - це комарі. На підйомах, у лісі, коли швидкість падала до 10, а то й 7-8 км/год, вони несамовито кружляли навколо, а на швидкості 5-6 км/год обліплювали і кусали так, що не дозволяли розслабитися ні на хвилину. Але на щастя підйомів було не надто багато.
Зображення

Зображення

Зображення

Біля курорту Приморско знов виїжджаю на трасу. За розв’язкою біля м. Кітен, біля річки Караагач, продають кавуни й дині. Я хотів купити диню (по-болгарськи: диня - пъпеш [пи́шеш], кавун - диня [діня], не забули?). Вибрав найменшу, але вона була гнила знизу. Я пожалівся продавцю, а він поклав ту диню в пакет і дав мені: забирай безплатно!
Зображення

Було майже 8 годин вечора. Чи встигну я до Ахтополя? Я вже проїхав майже 60, а треба ще 20, а то й більше. Подумавши, що я приїду туди вночі, я вирішив, що пора зупинятися тут. Кемпінг Юг поруч. Треба розкласти палатку, поки ще видно. Чергова по кемпінгу спочатку сказала, що місць немає, але після моїх вмовлянь погодилася дати місце при вході. Воно було дуже незручне: поруч їздили машини, досить крутий схил, і майже немає трави. Я заглибився на територію кемпінгу, вишукуючи краще місце. Біля одного з будиночків побачив декілька велосипедів і вирішив спитати, чи можна примоститися поруч з їхнім домиком. Чоловік відповів, що це його територія, і він може розпоряджатися нею, як хоче. Він дозволив. А на велосипедах, що біля його будиночка, катаються діти (на фото залишився один).
Зображення

Коли він узнав, що я з України, то зрадів, тому що його дружина - українка, з Первомайська Миколаївської області. Я спитав:

- Там, де колись стояли ракети?
- Так, звідти.

Він запросив мене до себе на вечерю.

Тут була приємна компанія з чотирьох чоловіків та трьох жінок, до яких інколи підходили діти.

У компанії говорили про мистецтво, музику, концерти. Дуже часто згадували Хуліо Іглесіаса та постійно переходили на розмови про іспаномовних співаків. Один з друзів Івана, судячи з розмови, був менеджером, який організовував виступи. Інший був оперним співаком. Він навіть заспівав уривок з якоїсь арії, але вже не можу згадати, якої саме. Інколи вставляв італійські слова. Сам же Іван був продюсером сина Хуліо Іглесіаса. Ймовірно, Енріке.

За столом пили віскі, горілку та їли м’ясо, рибу, салати. Я теж пив віскі, їв їхні смачні страви. Я часто згадую ту задушевну вечерю у компанії Івана та його друзів.

Вони кожного року відпочивають у цьому кемпінгу.

S=62,04 км, T=3:57, Vсер=15,69 км/год, Vmax=47,94 км/год

22 липня 2018 р. Кітен - Бургас

До моря від кемпінгу біля 200 м. Море несподівано дуже чисте.
Зображення

Зображення

Чудове місце для відпочинку. Не хотілося й їхати. З одного боку - прекрасно рухатися та крутити педалі, розглядаючи все навколо. З другого ж - насолоджуватися морем.

Басейн сусідньої бази відпочинку (для людей з кемпінгу - платний):
Зображення

Інший кемпінг:
Зображення

Їхати далі на південь я не встигаю, тому що сьогодні домовився з організатором групи «Колоездене Бургас» зустрітися у Бургасі. А ще мрія всієї подорожі - відвідування Созополя. І все це сьогодні. Та й синоптики попереджають про можливий дощ.

Перед виїздом на трасу - нестандартний кемпінг, неприємно згадувати:
Зображення

Дорога до Созополя і Бургаса прекрасна… для машин. А от для велосипедистів зовсім не підходить. Узбіччя практично відсутнє. Треба вписуватися в 20-30 сантиметрів краю дороги, щоб не зачепили автомобілі. А їхній потік такий щільний, що, коли зупинитися, наприклад, щоб зробити фотографію, то виїхати на дорогу вже непросто. Доводиться чекати інколи й декілька хвилин, поки між машинами з'явиться інтервал. Можливо, це тому, що сьогодні неділя і відпочиваючі вертаються з моря додому.
phpBB [media]


На узбіччі розкішно буяє акація - ворог велосипедистів. Так було дуже часто: праву ногу та праву руку січуть акація та різного роду кущі. А внизу підступно лежать якірці - ще більший ворог.
phpBB [media]


Річка Ропотамо:
Зображення

Зображення

Будиночки з глиняною черепицею приворожують.
Зображення

Селище Приморско - це велике курортне місто. У мене назва «Приморське» асоціюється з трьома селами у Одеській області, які, разом узяті, важко порівняти з одним болгарським Приморско за кількістю туристів та рівнем сервісу, який їм можуть запропонувати.

Тут багато поляків, відчувається по вивіскам та розмовам на вулиці.
Зображення

За кілометрів 5 до Созополя, у селі Равадіново помічаю дивний за́мок. Звісно, треба заїхати. Дорога у селі жахлива. На якійсь вулиці об камінь пробив колесо. Треба поміняти камеру. Підійшов до першого будинку і, перевернувши велосипед вверх колесами, поклав його на лавку. Але коли піднімав, зачепив заднім перемикачем об дошку. Камеру поміняв, а в пітуха - люфт! Невеликий, але є! Покрутив, швидкості перемикаються, але не надійно. Вони й раніше перемикалися не дуже добре, а, здається, стало гірше. І це моя велоподорож тільки почалася!

Робити нічого, їду далі. За́мок, як виявляється, зовсім новий, побудований років 20 тому для заманювання туристів. Потужний. Якби обманули і сказали, що він старовинний, можна було б повірити. Вхід 20 левів. Всередину будівлі вхід заборонений, але там мабуть нічого цікавого і немає. Зате прогулятися на вулиці - одне задоволення.
Зображення

Зображення

Зображення

Фонтан, фрагменти якого скопійовані зі знаменитого фонтану ді Треві у Римі. Гарно.
phpBB [media]


Поруч великий аквапарк.
Зображення

Але мені пора їхати.

Розпитавши дорогу у туристів, попадаю знов на трасу, а потім в’їжджаю в Созополь. Звісно, відразу - в старе місто. Це рай. Такої краси я ще не бачив. Я повільно гуляв вузенькою набережною, що нависала над затокою, а поруч - кафе і ресторанчики, які, втім, не закривали виду на море, місто, скелі, сонце, пляж.
Зображення

Зображення

Зображення

phpBB [media]


В одній з кафешок я зупинився. Від жари дуже хотілося пити. Рядом присіла якась сім’я пенсіонерів із Сербії, які теж не могли приховати своєї радості від побаченого. Я випив один фреш, мало. Замовив другий. Надзвичайні лазурні хвилі, стрімкі невисокі скелі, будиночки, що звисають над морем - неймовірна краса!
Зображення

Два соки коштували 14 левів. Якби офіціант сказав, що 100 доларів, я б мабуть не задумуючись заплатив.

Старі вулички:
Зображення

Зображення

Зображення

І знов мені кудись треба спішити! До Бургаса далеченько. Рельєф вимотує, а вже 5-а година вечора. Взагалі-то я сподівався того дня доїхати до Обзора (наївний!). З другого боку, я так і передбачав, що буде щось непередбачуване, і я не буду встигати.

Кручу педалі. Перед Бургасом:
Зображення

У Бургасі я зрозумів, що до Обзора не доїду. На міській площі, де є wifi, я отримав повідомлення, що мій друг по фейсбуку зараз знаходиться не в Бургасі. Я відправив повідомлення, що ми можемо зустрітися завтра в обід. А сам поїхав шукати житло. У першому хостелі місць не було. У другому - теж, але працівник (чи співвласник) другого хостела, молодий хлопець, росіянин родом з Волгограда, сказав, що є місця в іншому хостелі, і повів мене туди.

Заходимо ми з ним у хостел, а там сидить… Лука, з яким я розпрощався учора! І ще двоє дівчат з України, з Черкас, які навчаються зараз у Львівській політехніці, а в Болгарію приїхали попрацювати та відпочити за програмою work away. Вони працюють у цьому хостелі, звати їх Яна та Іра. Ми обнялися з Лукою, а дівчатам я спробував пояснити, що ми знайомі з ним з Пловдива. Вони ж відповіли, що Лука їм уже усе розповів.

Яна, Лука та Іра (фото наступного дня, перед моїм відправленням):
Зображення

Я швиденько помився в не дуже комфортному душі, і ми всі вчотирьох пішли прогулятися містом. Дівчата повели нас в парк, а потім ми разом шукали дорогу до маяка. Довелося потрудитися, тому що навіть охоронець на причалі не відразу зрозумів, що ми хочемо. Маяк порівняно з одеським - зовсім маленький, наче дитячий.
phpBB [media]


Лука сказав, що завтра буде дощ. Він раніше грав у футбол, але отримав два переломи. Відтоді його коліна дуже точно відчувають зміну погоди. Зараз Лука, звичайно ж, не грає, але незважаючи на травми планує продовжувати гру, лікарі кажуть, що можна пробувати.

Ми сиділи на краю високого муру біля маяка і вдивлялися в море. Нікого нема поруч, тільки хлюпотіння хвиль, спокійне море і чисте повітря. Інколи перекидалися словами, милуючись пейзажами. Всі наші проблеми такі дрібні на фоні величної природи! Почав накрапати дощ. Збираємось додому. А дощ тим часом припинився, і ми йдемо на пірс, з якого ще раз любуємось морем. А ще спостерігаємо красиву картину жорстокої грози, що розбушувалася на північному сході, десь в районі Несебра, куди я завтра планую їхати.
phpBB [media]


S=80,25 км, T=5:07, Vсер=15,70 км/год, Vmax=54,06 км/год

23 липня 2018 р. Бургас - Сонячний берег

Сьогодні я точно доїду до Обзору! Ми поснідали у хостелі з Ірою, Яною та Лукою. Я збираюся в дорогу. Чому потрібна мені річ завжди знаходяться у останньому пакунку? У мене 5 чи 6 гермомішків, а потрібна річ - завжди в останньому.

Прощаюся з дівчатами та Лукою. На цей раз ми всі обмінялися телефонами. Лука сказав «Stai attento!» (будь уважним!), і я поїхав. Цього дня поїздка була приємною. З центрального парку на північ вела простора велодоріжка.
Зображення

Зображення

Їхати по ній - одне задоволення. Кудись-то вона приведе! Єдине, що прогноз знов поганий, треба встигнути до дощу. Поступово велодоріжка зникає, але дорога, що приходить їй на зміну, цілком прийнятна. Зрештою зникає і дорога, а залишається лише стежка, по сторонам якої росте колюча трава - якірці. Через пару років, коли ви зберетеся сюди приїхати, між Бургасом та сусіднім містечком Сарафово, де знаходиться аеропорт Бургаса, буде повноцінна велодоріжка. Це закладено в міських планах, і цей план виконується. А море, правда, тут не надто симпатичне: дуже часто поруч з піщаним дном зустрічається болотисте. Це тому, що поруч знаходиться так зване Атанасівське озеро, яке славиться своїми лікувальними грязями. Люди вимазуються в озері, підсихають на березі, а потім купаються у морі.
Зображення

Мені чомусь так не хотілося. За правилами, перша процедура повинна бути короткою, і смислу в ній мало. Та й погода була непривітною: небо хмарним, а море - неспокійним.
Зображення

Зображення

Ростуть новобудови:
Зображення

В Сарафово та Поморіє багато росіян:
Зображення

Поморіє - шикарний курорт.
Зображення

У наступних Равді, Ахелої, Несебрі та Сонячному березі росіян більшає. Один з перехожих сказав, що він працює на росіян у якомусь туристичному комплексі.

В одному місці спитав дорогу у циганки (більше було ні в кого), а вона у відповідь стала просити хліба. Я запропонував їй хліб, який я купив у Бургасі, але тоді вона почала просити грошей, бо «вдома п’ятеро дітей, і їх нема чим годувати». Випросила у мене 2 чи 3 леви. Хотіла більше, але це занадто!

У містечку Равда підкріпився персиками. Ціни приблизно як в Україні - від 1,5 до 3,5 левів (25-55 гривень).
Зображення

Равда скромніша за Поморіє.

І нарешті Несебр.
Зображення

Зображення

Це ще одна важлива мета моєї подорожі. Відразу - в старе місто.
Зображення

Зображення

На відміну від Созополя, тут немає такої затишної затоки, а та, що є, зайнята причалами. Маса туристів, говорять на всіх можливих мовах. Повно магазинів. Я стараюсь заглибитися подалі від них у старовину. Об’їхав весь півострів.
Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

У затоці видніється фешенебельний Сонячний берег, а далі - інший курорт, Светі Влас. Морячка запрошує зробити морську прогулянку до Сонячного берега і назад на невеликому катері. Вирішую почекати, поки збереться достатньо народу. Але мені тільки в одну сторону. Через хвилин 40 люди знайшлися. Квиток - 10 левів, велосипед - безкоштовно. Відправляємося і огинаємо півострів. Ось ця жінка - морський вовк. Вона зазиває народ болгарською, російською та англійською мовою, може зав’язати-відв’язати кінці, і катер відштовхнути від причалу і на ходу заскочити на нього:
Зображення

Пливемо.
phpBB [media]


Півострів Несебр:
Зображення

Як завжди: я не доїхав до запланованої точки, а вже вечір.
Зображення

У Сонячному березі - неймовірний натовп.
Зображення

Важко пройти з велосипедом. Маса спокус. Роздивляюся, де можна зупинитися переночувати. Об’їхав половину курорту, яблуку ніде упасти. В якомусь ресторанчику побачив об’яву про нічліг. Спитав хазяйку, але вона сказала, що житло не для мене. І справді, коштує 70 левів. Я не готовий так кидатися грошима. Безуспішно блукаю далі. Далеко їхати немає смислу. Пробую знайти місце для палатки на пляжі. Проте не вдається. Тим часом швидко темніє. На небі безхмарно. Може, дощу не буде. Поки сиджу на тапчані, поодинокі перехожі не звертають на мене уваги. Вирішую на ньому й зупинитися, біля якоїсь незрозумілої конструкції. Спочатку сумнівався, але потім вирішив палатку не розкладати, щоб менше привертати до себе увагу. Раптом серед ночі прийде якийсь сторож мене проганяти?

Спочатку було тепло у тонкій футболці, потім одягнув ще одну футболку, теплішу, потім постелив каремат, і нарешті закутався у спальник. Вночі ніхто мене не тривожив. Небо замарилося, але дощу не було.

S=54,81 км, T=4:46, Vсер=11,50 км/год, Vmax=31,03 км/год

24 липня 2018 р. Сонячний берег - Обзор

Як не дивно, мене потурбували аж після 8-ї години. Я вже тоді прокинувся і зібрав речі. Мій велосипед був захований та пристебнутий всередині ось цією штуки:
Зображення

Виявляється, це пост рятівної служби. Такі пости розташовані вздовж пляжу через кожні 100 метрів. Чоловік трішки побурчав на мене, потім розгорнув своє робоче місце. Я ж скупався у морі. Вода була прохолодна.
Зображення

Розпитав у рятівника дорогу до Обзора і поїхав. Виїжджаю на трасу, як він мені рекомендував, а там знак «Велосипедний рух заборонено». Попробую сьогодні бути законослухняним велосипедистом.

Подивився на рекомендації MAPS.ME. Він радить об’їзний маршрут, який проходить через село Дюліно. Я згадав, що мої бургаські друзі по фейсбукові радили їхати через так званий Дюлінський прохід. Я подумав, що рекомендація MAPS.ME - це він і є, але то була помилка.

Цигани з найближчого села виїжджають в Сонячний берег на роботу:
Зображення

GPS у мене не працює. Я звик. Через кілометрів 5-6, у селі Кошаріца, після підйому, питаю людей, як проїхати до Обзору. Одні радять повернутися назад і виїжджати на трасу, де рух заборонений, інші - теж повертатися назад і їхати через справжній Дюлінський прохід, ще довший, ніж маршрут, який я вибрав. Якщо ж їхати прямо, то буде ґрунтова дорога довжиною 5 чи то 10 кілометрів. Але що таке для мене 5 чи навіть 10 кілометрів ґрунтовки? Вирішую продовжити тим же маршрутом.

Дорога весь час веде в гору. Пустинно. Зустрічаю одного пішого туриста, що вирішив прогулятися в гори. Він з Угорщини, але родом з Закарпаття і говорить українською мовою. Чим вище піднімаюсь, тим більше видно навкруг.

«Сафарі» на квадроциклах:
Зображення

Якийсь місцевий спортсмен-велосипедист обігнав мене. Він показав мені на карті справжній Дюлінський прохід, але сказав, що я на моєму велосипеді, скоріш за все, проїду і маршрутом, який видав MAPS.ME.

Глухомань:
Зображення

Зображення

Зображення

На найвищій горі, куди я приїхав, знаходиться телевізійна вишка. З неї мабуть ведуть мовлення на Бургас, Несебр та Сонячний берег.
Зображення

Поруч - звичайна сторожова чи пожежна вишка.
Зображення

Поліз нагору. Зверху видно всю округу, включаючи Бургас, з якого я вчора приїхав.

Тут закінчується асфальт і ґрунтова дорога веде вниз:
Зображення

Повільно спускаюся, але мене починає заносити. Що це таке? Ага, земля волога. Злізаю, кочу велосипед пішки. Бруду на дорозі збільшується. Вибираю кам’яні ділянки, де ще вдається. Котити важче, бруд набивається у колеса. Але через метрів 200 бачу, що котити не вдається. Штовхаю велосипед вперед, але скоро і це не вдається. Піднімаю велосипед і пробую прокрутити колесо. Воно не крутиться ні вперед, ні назад. Нести велосипед? Але ґрунт під ногами м’який. Треба вертатися. Кидаю велосипед у траві і виношу сумку з рюкзаком назад до асфальту. Повертаюся за велосипедом. Він важкий. По дорозі йти не можна, її розвезло. Йду лісом. Пробираюся хащами. Нарешті виніс. Колесо не крутиться. Бруд такий густий, що з трудом розчищається твердою палкою. Трошки розчистив, але нова неприємність: спустило заднє колесо. Треба поміняти камеру. Руки сковзають по багнюці, що прилипла до покришки. З трудом очищаю її від глини і так же з трудом знімаю покришку. Вичищаю руки об траву. Води у мене 1 літр, помити велосипед не вдасться. Її хоча б на руки вистачило. Дістаю з сумки запасну камеру, новеньку, щойно куплену перед поїздкою. Але що це таке: у неї автомобільний ніпель, а не presta, на який розрахований мій о́бід! Я точно пам’ятаю, як у магазині замовляв presta.З пересердя пробую втиснути ніпель в дірку, звичайно ж даремно. Що робити? Треба клеїти камеру. У мене вже їх дві проколоті. Треба якусь посудину з водою, щоб знайти місце проколу. Підхожу до огорожі телевізійної вишки і пробую попросити допомогу. З динаміка відгукуються, і я пояснюю ситуацію. Мені у відповідь на російській мові: «через полтора часа». Ага, так тут нікого немає! Чекати півтори години - даремна справа. Вставляю назад проколоту камеру, збираю колесо, ще раз витираю велосипед об траву, колеса крутяться. Піднімаю баул на спину, малий рюкзак чіпляю спереду і йду. Десь там далеко є село, я звідти приїхав. Можливо, дорогою зустріну й допомогу, якщо вона приїде. Через кілометр побачив якусь машину та чоловіка, біля будинку. Спитав, де тут можна знайти води та посудину. Він відповів: через 6 кілометрів є село, там все знайдеться.

- А у вас немає?
- Ні, тому що тут немає електрики, і воду не качають.
- А, може, є десь ближче?
- Справді, через метрів 100-200 є чешма́, а також є корито.

Слово «чешма» дуже поширене в болгарській мові. Природні струмки, що течуть з гір, люди направляють у спеціальний отвір, трубку, з якої виливається вода. Це конструкцію, як правило обкладеної каменем, і називають «чешма». Рельєф в Болгарії гірський, тому таких споруд багато. Але зараз це слово означає також звичайний водопровідний кран.

Через 200 метрів я чешму не знайшов. Шукав навкруги і помітив величезне корито довжиною біля 5 метрів та шириною з пів метра. Мабуть, тут напоюють худобу. Подивився навколо, нікого немає. Я знахабнів і засунув свій велосипед у корито. Вода у ньому й до мене була брудною. Покатав велосипед декілька разів вперед-назад і трішки відмив від бруду. Тоді вдалося якось помити руки. Потім перевернув велосипед вверх колесами і поклав на корито. Зняв заднє колесо, вийняв камеру. Визначив місця проколів у обох камерах. В одній був точковий прокол, а в другій - «зміїний укус», мабуть, від удару об камінь. Клеїти треба обидві. Розклав велоаптечку, заклеїв одну камеру. Наче тримає нормально. Хочу клеїти другу, але починає накрапати дощ. Я збираю розкидані речі під найближче дерево. Але не встиг нічого зробити, як з гори спустилася отара овець. Одна вівця засунула свою голову під раму велосипеда і п’є воду. Ще не вистачало, щоб вона перевернула його та розбила! Інші вівці тим часом, боячись підійти до корита, топчуться біля ко́леса, камери, рюкзака, баула та всякої іншої дрібноти. Дощ посилюється. Забираю велосипед і ховаю під найближче дерево. Тут і сторожовий собака.
Зображення

Пастух, побачивши, що я хочу клеїти камеру, великодушно дозволив мені талапатися у його кориті. Не знав же він, що я вже змив у нього більше кілограму липкої глини. Всім вівцям так і не вдалося попити води, пастух погнав їх далі. Дощ став сильним. Хоча б не промокнути тут під деревом! На щастя, через пів години дощ ослаб, а потім зовсім припинився. Я доклеїв другу камеру, зібрав колесо, і мій велосипед ожив. Обережно, щоб не проколоти ще раз його на якірцях та каміннях, покотив до твердої дороги, де є якийсь асфальт. Їду!
Зображення

По грунтових дорогах обабіч моєї - сильні потьоки:
Зображення

Через пів години чи 40 хвилин я був у селі Кошаріца, а ще через хвилин 20 - біля місця, звідки я починав сьогоднішню подорож. Було біля 4-ї години дня. Їхати через Дюлінський прохід, кілометрів 70-80? Я до ночі не доберусь. Вирішую ігнорувати правила і ставати на трасу. До Обзора якихось 40 кілометрів, через 3 години, сподіваюсь, буду там. Щось важко крутилися педалі того вечора. Чому, я так заморився? Потім помічаю, що ланцюг на касеті не хоче підніматися вище 4-ї зірочки. Застопорився, і вище - ніяк. Часу на пошуки причини не було. Як тільки вгору, я включався максимальну (четверту) зірочку, і їхав так, бо повторно переключитися на неї може і не вдасться. Важко. Але кручу. І результат можна побачити по зміні пейзажів та населених пунктів.

Светі Влас, поруч з яким я був вранці:
Зображення

Після затяжного підйому наступає рівнина. Справа, зліва - гори, а поблизу пейзажі трішки нагадують рідні бессарабські.
Зображення

На душі легше. Ще через пів години, біля села Баня, на горизонті нечітко з’являється море.
Зображення

О сьомій годині я в’їжджаю в Обзор, а в 19:38 я знайшов свій кемпінг, який називається Зора. На прийомі нікого нема. Вони працюють до 19:30. Мабуть, доведеться мені сьогодні самовільно зайняти місце. Пішов подивитися кемпінг. Гарний, чистий, акуратний. Зроблено для людей. Тут мені підказали, що можна знайти хазяйку у однойменному ресторані поблизу. Пішов. Справді, знайшов хазяйку і швидко домовився. Місце прекрасне, поруч якась інша палатка, більша. Трава зелена. Супер. Розклав палатку, помився і пішов до ресторану Зора, повечеряти.

Вечеря теж була найкраща. Дуже приємна літня офіціантка біля мене бігала, старалася догодити. Розпитувала, звідки я приїхав, чим займаюся, куди їду. Розповідала про себе: їй через 2 дні буде 62 роки, вона працює на восьми (!) роботах. Одна з робіт - у сімейній пекарні, де зранку можна купити свіженької ба́ніци (аналог української вертути, смакота). Клієнтам кемпінгу ресторан надає знижку. Я спитав, скільки? Вона відповіла, що 10%. Мені їжа і обслуговування так сподобалися, що я вирішив подарувати цю скидку офіціантці:

- Нехай ці 10% будуть ваші!

Віддав їй 50 левів, але вона чомусь дуже довго несла здачу. Коли ж принесла, я нічого не зрозумів: вона дала 45 левів та ще якісь стотинки. В чому справа? Але я вирішив нічого їй не казати. Може я десь помилився?

А помилку я знайшов у кемпінгу: замість 50 левів я віддав їй 50 євро. Купюри трішки схожі, жовтенькі, і в темноті я їх переплутав. Але тепер виходить, що вона мені недодала здачу! Довго я підраховував і нарешті зрозумів: замість 10% чайових вона взяла собі 10 євро! Непоганий заробіток! А вже аж дома, розглядаючи чек, я помітив, що вона вписала в нього ще кока-колу, яку я ніколи не п’ю.

Я вирішив не спорити. Довести щось важко. І навіть така неприємність того вечора не зіпсувала мені гарний настрій. Все добре! Після приїзду додому я написав у Google відгук про ресторан, де описав цей випадок. І нехай офіціантка радіє, що я його написав українською мовою, бо як буде поганий настрій, напишу ще й англійською.

S=64,54 км, T=5:37, Vсер=11,47 км/год, Vmax=48,48 км/год

25 липня 2018 р. Обзор - Кемпінг Нептун

Кемпінг Зора класний. Це видно хоча б по тому, що люди приїжджають звідусіль: якісь поляки, що працюють у Берліні, болгарин-пенсіонер, що відпочиває тут з сином багато років, якісь молоді французи (чи бельгійці, швейцарці). Інтернаціонал.
Зображення

Місто:
Зображення

Зображення

Який сюрприз приготує сьогоднішній день? В обід повинен іти дощ. Інших проблем я не очікую. Того дня я міг би доїхати і до Варни, відстань невелика. Але житло там буде тільки завтра, то ж спішити нікуди.

У селі Бяла несподівано бачу рекламу - антична фортеця. Вхід 5 левів. Питаю, чи діють знижки для пенсіонерів? Діють, вхід коштує 2 лева. Хоча я забув посвідчення вдома, мене пропустили. Чесно кажучи, більше ніж на 2 лева тут дивитися нічого. Стара фортеця повністю зруйнована, а на її місці працюють робітники, які з сучасної цегли та цементу будують «античну» фортецю.
Зображення

Зображення

Зображення

Ось прямо під цим сучасним будинком відтворюють одну з її частин:
Зображення

Єдине, що збереглося з античних часів - це глиняні глеки та ось ця споруда:
Зображення

Мабуть, це маяк. Види з цього місця відкриваються прекрасні. Вдалині видно Несебр та Сонячний берег, під ногами величне море, а зліва - круті береги з вузькими пляжами. Чудово!
Зображення

phpBB [media]


Назад ледь піднімаюся по крутій вулиці і виїжджаю на трасу. Серед лісу бачив цікаву ситуацію: машина, яка мене обігнала, різко загальмувала, тому що перед нею перебігали дорогу два диких кабани.

Треба не проґавити поворот на кемпінг Нептун, адже GPS не працює. Часто зустрічаються поля соняшника, точно як в Україні:
Зображення

Біля якоїсь розвилки зупинився купити води, аж тут хлинув дощ.
Зображення

Я вдало виявився під укриттям. Чекати довелося більше години. Коли дощ припинився і асфальт трішки підсох, продовжую рух. Через кілометрів 5 - село Пріселці. Шукаю його на карті, і бачу, що я вже проїхав поворот на Нептун. Питаю у декількох людей, але ніхто не чув про такий кемпінг. Кажуть, треба повертатися назад і питати там. Повертаюся до розвилки, біля якої перечікував дощ, і теж розпитую. Знов ніхто не чув. Всі знають лише курортний комплекс Камчія, гарні рекламні фото якого висять вздовж дороги. Але все-таки після декількох спроб хтось підказав, що кемпінг - це одна з частини комплексу Камчія. Нарешті знаходжу маленький покажчик з зображенням кемпінгу та стрілку з напрямком «1 км». Поїхав. Насправді, до кемпінгу 2 кілометри.

Вже вечір. Це був найгірший кемпінг, зате найдешевший і найпросторіший. Місця повно. Мені хазяйка показала, де можна вибрати місце під палатку. Його менше, ніж здавалося спочатку, тому що вся земля мокра.

Гарячої води в душі немає, а сам душ нагадує солдатську баню радянських часів, тільки малу. Туалет теж змусив мене згадати часи розвинутого соціалізму.

Кухні не знайшов.

Якось сполоснувся у ду́ші і побіг на море. До нього 1 км (я порахував кроки), а не 5 хвилин, як розказувала хазяйка. Зате доро́гою повно магазинчиків, кіосків та просто продавців, де можна купити все, що вам забажається біля моря.

З якогось із ресторанів доноситься звук живої музики та приємні запахи.

Берег широкий і зовсім не окультурений. Зате пляжників майже немає. Купатися не хотілося.

Повертаюся до своєї палатки і вирішую повечеряти у ресторані, який примітив раніше. Молода співачка співає пісні під акомпанемент синтезатора. Співає гарно.

Я сідаю за вільним столиком прямо навпроти неї. Виходить, вона співає наче для мене. Болгари, що вечеряють поруч, чомусь не звертають увагу на співачку та не слухають музику. Дівчина співала довго. Пісні для мене невідомі (я взагалі-то не знаю болгарську естраду). Коли вона через годину спинилася, я спитав її, чи знає вона пісні, які подобаються мені. Це були старі пісні «Богатство» групи Тангра та «Горчиво вино», яку співає Філіп Кіркоров. На жаль, вони були не з її репертуару. Трішки пізніше на майданчик перед співачкою (і переді мною) вийшли болгари, відвідувачі ресторану, і під веселу музику почали танцювати. То був справжній концерт. Танцювали з запалом та енергійно. Чоловіки та жінки, дорослі та діти. Захоплюючий живий болгарський фольклор. Танцювали довго і уміло. Потім музика змінилася на грецьку. Дівчина вже не співала. А завзяття у танцюристів не зникало.

Прекрасний концерт, причому безплатний, якщо не враховувати вартість самої вечері. До речі вечеря була прекрасною. Коштувала 21 лев. Можна було б чайові дати за відмінне обслуговування, смачну їжу та естетичне задоволення, але досвід попереднього вечора мене зупинив.

S=57,74 км, T=4:07, Vсер=14,00 км/год, Vmax=46,66 км/год

26 липня 2018 р. Кемпінг Нептун - Варна

Ще раз іду на пляж.
Зображення

Зображення

Реєстрація у (кемпінг?) «Рай»:
Зображення

Синоптики погрожують дощем. О 14-й годині в мене зустріч з хазяїном квартири, яку я зняв через Airbnb.

Чому ж у мене не перемикаються задні передачі? Вчора я дивився, покрутив регулювальні гвинтики. Не допомогло. Дзвонив товаришу в Україну, консультувався. Він порадив підтягнути тросик. Але він і так як струна! Проте його ідея крутилася в голові. Зранку я вирішив ще раз оглянути. Нічого не видно. Навмання помазав залишками оливи всі рубашки. І диво, поступово перекидка розворушилася, зарухалася, і нарешті почала ходити до останньої, найбільшої зірочки. Очевидно, глина засохла і створювала якийсь стопор. Чому я не здогадався до цього раніше? Але й так добре. Сьогодні буде легше, хоча пробіг за планом у мене найкоротший за всі дні.

Швидко проїжджаю село Приселці, у якому вже був учора. У продавщиці, що торгувала фруктами та овочами при дорозі, спитав шлях до Варни, тому що MAPS.ME показував дорогу в обхід. Вона сказала, що це один з мікрорайонів Варни, і туди краще не їхати, тому що там «слишком много Шумахер». А от автострада широка і зручна. Справді, на ній узбіччя шикарне, машин мало, проте на початку - знак «Автомагістраль». Я знов ігнорую правила і їду прямо.

Тривалий спуск. На довгому і високому мосту група молодих людей пропонує розвагу - джампінг:
Зображення

Біля в’їзду власне у Варну - довге патріотичне графіті, на якому зображені правителі та герої Болгарії від хана Кубрата, правителя Великої Булгарії, до часів звільнення країни від турецького рабства.
phpBB [media]


Надпис у кінці графіті: «Who is the next one? Кой е следващият?».

Пам’ятник царю Калояну:
Зображення

Кафедральний собор:
Зображення

В призначений час зустрічаюсь з хазяїном квартири. Вона у прекрасному стані, практично в самому центрі. От тільки познайомитися і поговорити тут ні з ким. Можна лише подивитися телевізор, з якого я вперше мав можливість і трішки часу побачити, чим живе сьогоднішня Болгарія.

Після обіду у Варні розбушувалася справжня злива.
phpBB [media]


phpBB [media]


Після дощу:
Зображення

Пагане́ - гарна легенда:
Зображення

Легенда про велику любов хана Аспаруха, одного з синів хана Кубрата, завойовника Мезії та засновника Дунайської Болгарії. Згідно з легендою, Пагане була жрицею неземної краси, що мала дар спілкування з верховним божеством Тангра. Її принесли в жертву богові. Насправді ж історики не мають жодних відомостей про жінок хана, а Пагане є вимислом творців фільму «Хан Аспарух». У цей вимисел більшість болгар вірять майже так, як їхні предки колись вірили у Тангра.

Ввечері прогулююсь центральними вулицями Варни. Життя вирує.

А от морська тераса не виправдовує своєї назви. Це вуличка, з однієї сторони якої здіймається невисокий стрімкий берег, а з другої - ресторани, клуби та кафе, що перекривають вид на море. Ви можете уявити Приморський бульвар у Одесі, у якому зі сторони моря стоїть ряд кіосків? Приблизно так. Я пройшов багато, а от до моря так і не дібрався.
Зображення

S=28,59 км, T=2:01, Vсер=14,13 км/год, Vmax=43,34 км/год

27 липня 2018 р. Варна

Про Варну я знав мало. Тому поїхав, куди очі дивляться.
Зображення

Зображення

Зображення

Приморський парк:
Зображення

Порт:
Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Вітер у порту завжди південний:
Зображення

У парку пам’ятник Івану Вазову, поставлений йому за життя, у 1920-му році. Проте надпис дивний: «з нагоди його 50-річного ювілею».
Зображення

Я знаю, що Вазов народився у 1850 р., і на момент встановлення йому було вже 70 років. Почав розпитувати болгар, але вони не могли пояснити. Цю загадку я розгадав уже дома: пам’ятник встановлений в ознаменування 50-річчя його літературної діяльності.

У Варні проводиться великий книжковий ярмарок. Література на всі смаки. Дуже багато народу цікавиться. Болгари - читаюча нація.

Цікавий пам’ятник російському дипломатові та воєначальнику графу Ігнатьєву:
Зображення

Цікавий тим, що на ньому зображена карта Болгарії за Сан-Стефанським мирним договором, укладеним між Росією та Туреччиною у 1878 р. Згідно з цим договором Болгарія отримала незалежність. Тодішні кордони Болгарії істотно відрізнялися від сучасних. По-перше, сучасна Македонія належала Болгарії. По-друге, Болгарія мала вихід до Егейського моря (яке болгари ще називають Білим). По-третє, частина територій, які зараз належать Румунії, тоді зовсім молодій державі, яка теж отримала незалежність згідно з цим же договором, були болгарськими. Та так було недовго: всього через півроку територія Болгарії була істотно скорочена.

На першому з перелічених пунктів я хотів би зупинитися. Болгари не визнають македонців окремою нацією, а вважають їх болгарами. Їхня мова практично не відрізняється від болгарської. Один болгарин розповідав, що Македонію створив Йосип Броз Тіто, щоб приєднати ці землі до Югославії та ослабити на них болгарський вплив. Історія Македонії повна міфів. Багато македонців бажають отримати і отримують болгарське громадянство.

Одесос - це давньогрецьке місто, що існувало тут у VI ст. до нашої ери. Зараз цю назву носить район Варни, де воно розташовувалося. Са́ме від «Одесос» походить назва нашої Одеси.
Зображення

Сьогодні мені треба було виконати одне практичне завдання: купити пакувальний матеріал для велосипеда. З допомогою місцевих жителів найшов магазин Praktiker. Він знаходиться у одному досить віддаленому районі. Ось цей район та його новобудови:
Зображення

Зображення

Увечері було часткове місячне затемнення. Тінь закрила приблизно чверть Місяця. Фотографія не вийшла. Комусь в інших країнах більше пощастило, вони бачили повне затемнення.

Жаль, але завтра з Болгарією треба прощатися.

«До виждане!»

Ні, з друзями прощаються не так офіційно: «Чао, България!».
Зображення

Фінанси

Приблизні витрати: 2720 грн, 128 євро та 600 левів. Якщо привести витрати до однієї валюти, то вийде 516 євро. Детальніше:
  • переїзд у Болгарію і з Болгарії - 2600 грн;
  • житло - 128 євро, 98 левів;
  • продукти - 200 левів;
  • обіди в кафе та ресторанах - 180 левів;
  • переїзди у Болгарії - 40 левів;
  • екскурсії - 27 левів;
  • сувеніри - 10 левів;
  • зв’язок – 120 грн;
  • інше - 45 левів.
Деякі ціни:
  • ночівля у хостелі - 15-20 левів;
  • ночівля у кемпінгу - 10-16 левів;
  • обід у ресторані - 20-25 левів;
  • кава у ресторані - 2-3 лева.
У Макдональдзі ціни вищі, ніж в ресторані, а обслуговування гірше. Також болгарські Макдональдзи дещо гірші за українські.

Приблизні курси валют під час подорожі: 1 євро = 1,95 лева, 1 долар = 1,65 лева, 1 євро = 31 грн.

Фрагменти історії

Болгарія – одна з найдавніших країн Європи. Вчені не мають єдиної думки, звідки походить болгарський народ. Одні кажуть, що праболгари – вихідці з гір Гіндукуш у сучасному Афганістані, інші – що походять від монголів. Проте більш досліджена їхня подальша історія. У VII ст. н.е. на південні-східній половині території сучасної України, у Криму та Кубані існувала потужна країна – Велика Булгарія, правителем якої був хан Кубрат. Він похований біля с. Мала Перещепина у сучасній Полтавській області. Після смерті Кубрата п’ять синів хана розділили країну на п’ять частин та під натиском хазарів розпорошилися по світу. З п’яти вистояти змогли лише два царства: Волзька та Дунайська Болгарія, а до наших часів збереглася лише Дунайська. Її засновником є хан Аспарух, один з синів Кубрата. Аспарух вів успішну війну проти потужної Візантії, завоював Мезію – територію, яку зараз займає сучасна Болгарія, і домігся у 681 р. укладання миру з Константинополем. Це була надзвичайна подія, тому Візантія до того ніколи не визнавала інші держави. Про ці події у 1981 р. знято фільм «Хан Аспарух», у якому є багато вигадок і перекручень, одна з цілей яких – демонстрація вічності слов’янсько-болгарської дружби, адже фільм створювався за часів Брежнєва-Живкова.

У 967 р. правитель Русі князь Святослав Завойовник (батько Володимира Великого) розпочав війну проти Болгарського царства. Його метою було не тільки завоювання Болгарії, а навіть самої Візантії. Проте незважаючи на успіх, він змушений був повернутися у Київ з-за нападу печенігів. У 970 р. він воював з Візантією, але після важких боїв, облоги та поразки змушений був повертатися до Києва. На зворотному шляху на Дніпрі зазнав нападу печенігів, був поранений та помер.

До речі, декількома роками раніше Святослав підкорив Русі також і Волзьку Булгарію, що знаходилася у місці впадіння Оки у Волгу.

У кінці XIV ст. Болгарія була завойована Османською імперією і перебувала під владою турків п’ять століть. У 20-30-х роках XIX ст. значна частина болгар, тікаючи від рабства, поселилися на землях південної Бессарабії, Причорномор’я та Приазов’я, з яких після чергової російсько-турецької війни було вигнано татар та турків, і які їм «дарувала» цариця Катерина ІІ. Нащадки тих болгар і зараз проживають на півдні Одеської області, півдні Молдови, у Миколаївській, Запорізькій та інших областях.

Від турецького ярма Болгарія була звільнена у 1878 р. під час російсько-турецької війни. Пам’ятники визволителям Болгарії (в основному царю Олександру ІІ) й зараз стоять у почесних місцях та у хорошому стані. Ім’ям імператора називаються важливі вулиці у містах.

Після звільнення від Османської Порти Болгарія пережила декілька воєн.

Під час Першої Світової війни Болгарія воювала з Сербією та Грецією (за Македонію), а також з Румунією та Росією (за Добруджу). Проте у цих компаніях, зазнавши великих втрат, вона отримала поразку.

До та під час Другої Світової війни Болгарія довго витримувала нейтралітет, але, маючи складні, а то й ворожі стосунки з багатьма сусідами (Румунією, Югославією, Грецією), врешті решт приєдналася до тристороннього пакту Німеччини, Італії та Японії. Будучи союзником цих держав, тим не менш, Болгарія не відправляла свої війська далеко за межі своєї території. 9 вересня 1944 р. комуністична політична організація Отечествен фронт здійснила переворот, захопила владу і приєдналася до союзників по антигітлерівській коаліції. Це запобігло військовим діям Радянського Союзу проти Болгарії. Болгарська армія була включена до складу ІІІ Українського фронту і приймала участь в боях проти нацистів. Такі дії та наступне заступництво Радянського Союзу допомогли значно зменшити суму репарацій, які Болгарія, як союзник Німеччини, повинна була платити переможцям. Не можу сказати про відношення болгар до радянських визволителів, з болгарами я про це не говорив. Мовчазні пам’ятники говорять про це самі: вони є, але їхній стан погіршується. Соціалістичні ж часи болгари згадують як своє темне минуле.

В кінці соціалістичного правління, за Тодора Живкова, в Болгарії була проведена кампанія проти турецького населення. Турків примушували змінювати імена на немусульманські та приймати християнство. Супротив викликав посилення репресій, з-за чого багато турків у 1989 р. втекли з країни.

У тому ж 1989 р. Болгарія відмовилася від соціалістичного курсу, змінила назву на Республіка Болгарія (відкинувши слово «Народна») та стала прямувати до Європи. Перебуваючи в Болгарії, у мене склалося враження, що Болгарія ментально знаходиться саме в Європі, а Росія та пострадянський світ – десь в стороні.

У 2005 р. Болгарія вступила до НАТО, а у 2007 р. – до Європейського Союзу. Під час моєї поїздки в Болгарію я бачив повідомлення по телевізору, що Болгарія вступила до «чекальні» у Єврозону.

Маленька суб’єктивна характеристика

Ще хочу додати про одну особливість болгар, яка мене здивувала. Перебуваючи в Україні, я бачив слабкі сигнали, що у Болгарії поширений національний нігілізм. Можливо, це так. Підтвердженням може бути хоча б відтік робочої сили у Європу. Проте, в Болгарії я зрозумів, що болгари - палкі патріоти. Це можна побачити, наприклад, по великій кількості державних прапорів. Вони є всюди. У придорожнього продавця кавунами серед купки лише з 4 кавунів стояв маленький болгарський прапорець. Болгари гордяться всім, здебільшого заслужено: своєю давньою та багатою історією; своїми національними героями; кирилицею, якою пишуть на багатьох слов’янських і неслов’янських мовах; своєю мовою, літературою.

Інколи вони переборщують. Наприклад, один з моїх співрозмовників сміявся з росіян: «кажуть, що ім’я Іван - російське. Це неправда, воно болгарське». Справді, ім’я Іван та прізвище Іванов у Болгарії зустрічаються набагато частіше, ніж у Росії. На жаль, я не здогадався тоді заперечити, що ім’я Іван було поширеним в Ізраїлі ще за часів Ісуса Христа.

Але у болгарській гордості немає ніякої зверхності та агресії. Вони цілком мирні люди.

Якби ми, українці, мали стільки ж гордості, як болгари, нас би називали націоналістами та бандерівцями.

Аватар користувача
Filliny
*
Повідомлень: 12
З нами з: 24.11.15 10:27
Стать: чол

Re: Знайомство з Болгарією

Повідомлення Filliny » 26.8.18 19:57

Хорошее путешествие! Как отдыхал в Болгарии - тренировался на всех дорогах от Бургаса до Бяла и вглубь до Руен. Хоть и знакомые шоссеры часто бывают в Болгарии, но не шоссейная это страна, и по качеству дорог и вообще...Там больше по горам по кустам с колокольчиком от кабанов катают кантрийцы... Хотя в последнее время там на побережье начали перестраивать дорожную инфраструктуру- расширяют и строят широкие шоссе. Насчет знаков "движение вело запрещено" - плевать на это всем местным и приезжим - в страве там даже сегмент размечен на всю гору и дальше ... через Баню до Обзора. Тем более если вы выезжаете из Свети Власа через отель Sunny Beach - вам этот знак и не видать) Да - через Дюлино и трафика нет вообще и градиенты поприятней - но покрытие хуже а ехать столько же... а Вас еще и на Эдельвайс занесло))) там подъемчик веселенький, особенно в начале)).
За отчет еще раз :good: - вспомнил места путешествий)) Несебр вообще прелестный городок - на прогулку по нему можно потратить весь день... мы потратили полтора)
Was mich nicht umbringt, macht mich stärker. TCR

Аватар користувача
Ul@senko
Кращий Органiзатор Покатушок Сезонiв 2012 - 2017
Кращий Органiзатор Покатушок Сезонiв 2012 - 2017
Повідомлень: 14656
З нами з: 2.4.10 22:07
Стать: жін
Звідки: Київ (Нивки, Сирець)
Контактна інформація:

Re: Знайомство з Болгарією

Повідомлення Ul@senko » 7.9.18 23:25

Суперова подорож :Bravo: !
Зберегла собі сторінку і читала потроху перед сном у горах, лежачи у наметі.
Дякую!
Зображення

Аватар користувача
d.j.Denver
* * * * *
Повідомлень: 1021
З нами з: 16.9.10 23:34
Стать: чол
Звідки: Київ, Ліко-Град

Re: Знайомство з Болгарією

Повідомлення d.j.Denver » 8.9.18 01:59

Дякую за цікаву розповідь! Дуже пізнавально. Чомусь думав, що Болгарія суттєвіше відрізняється від наших країв


Повернутись до “Велощоденник”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість