Велокиїв

Схід сонця о 4:54. Прибуття о 5:10. Старт 5:30
Прибуваємо в Хмельницький, одразу збираємо велосипеди, вітаємось із пам’ятником засновникові держави Війська Запорозького та рушаємо містом та областю, названими на його честь

Рухаємося зеленою алеєю вздовж Старокостянтинівського шоссе

Де на мосту перший раз зустрічаємося з героєм нашого походу Південним Бугом.

Далі виїжджаємо з міста через дендропарк “Поділля”, на вході в який нас зустрічає величний Монумент "Воїнам-Визволителям"

Їдемо алеями дендропарку

Стежками урочища Лезнівський ліс

Шукаємо сінгли в Давидківському лісі

В Бахматівському лісі торкаємось незмінної тематики кожного Побужжя – Ракетних Військ Стратегічного Призначення. Є надія подивитись на ракетні шахти Р-12У, що належали 19-ій дивізії РВСП

Але скоріш за все побачимо тільки руїни

Однак це не привід для суму, оскільки цікавинок там вдосталь

Для виконання транспортних задач поруч в 1970-му році була сформована 109-а окрема вертолітна ескадрилья


На цьому тематика РВСП закінчується і починається основна тематика походу – береги та пам’ятки Південного Бугу. Від Хмельницького до Меджибожу ріка перетворена меліораторами на прямолінійний канал, від якого живиться місцева зрошувальна система малих каналів. Шукаємо дорогу вздовж русла перетинаючи численні мостики.

Правим берегом дістаємося с. Русанівці, де з моста спостерігаємо берег з неприязним до велосипедів акацієвим гаєм, та потім лівим берегом рухаємося до Миджибожу.

Меджибіж. Оскільки це вже буде майже 50 км по маршруту та вибір магазинів, то зупиняємося на обід. Меджибіж відомий з XII століття як місто «Побужжя», що мало торгові зв'язки з поселеннями Волині та Київщини. Назва походить від річок Південний Буг і Бужок, які з'єднуються у селищі. Селище досить насичене архітектурними пам’ятками, такими як: колони-каплиці XVII ст.

закинута каплиця-ротонда

руїни Троїцького костелу

та другою за популярністю фортецею Хмельницької області – Меджибізький замок

Меджибізький замок — пам'ятка фортифікаційної архітектури XVI століття, виконана у стилі Ренесанс. Замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок. Через таку топографію у плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Відвідуємо територію, роздивляємось палац Сенявських-Чарторийських, церкву святого Миколая та прясла мурів і вежі. Об'їжджаємо навколо фортеці, щоб роздивитись масивні стіни та башти.

Знову перетинаємо річку через ГЕС

Та дивимось замок з іншого ракурсу

Далі крутимо до другого по розміру(після водойми-охолоджувача Хмельницької АЕС) водосховища Хмельницької області – Щедрівського. Вздовж водосховища в селі Головчинці розташовано багато таборів відпочинку та жіночий монастир, заснований в 1540 році

По мосту перетинаємо гирло річки Вовк

Та потрапляємо до селища Летичів, що відомо як один із центрів повстання у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту українських кріпаків панами, очолюваного “українським Робін Гудом” Устимом Кармалюком. Селище також багате на архітектурні пам’ятки. Домініканський монастир

Летичівський замок та пам’ятник Устиму Кармалюку

Костел Успіння Діви Марії

Перетинаємо Південний Буг через Щедрівську ГЕС

Зеленими схилами дістаємося с. Суслівці, перед яким спостерігаємо старі кам’яні хрести. Місцеві це місце називають “Цвинтарисько”.

По сусідству з Костянтинівською ГЕС розташовується древнє городище Кудин


Після чого рухаємося вздовж мальовничих берегів річки. Їдемо максимально впритул до води, таким чином потрапляємо до Вінницької області.



І нарешті, через 120 км дістаємося фінішу першого дня – місто Хмільник. Це сучасний бальнеологічний курорт, до складу якого входять 7 санаторно-курортних закладів, а основним лікувальним фактором курорту є мінеральні радонові води. Заїжджаємо через центральний парк, в якому стоїть пам’ятник Шевченка

Через арковий венеціанський міст підіймаємося до палацу графа Ксідо

Поруч з палацом залишилась старовинна вежа замку

Та Римо-католицький костел

Поселяємося в готель, вечеряємо, купляємо провізію на наступний день та при наявності бажання/часу гуляємо містом.

Залишаємо Хмільник повз монумент Слави

Та рухаємось ґрунтяшками вздовж Бугу

Перетинаємо річку перед с. Голодьки, де вона перетворюється в болотисту місцевість завдяки Сандракській ГЕС

По ГЕС переїжджаємо на іншу сторону та насолоджуємося берегом впритул до води аж до села Порик.

В селі в котрий раз перетинаємо річку, щоб потім повернутися на той же берег в селі Журавне.
В Уладівцях дивимось старий цукрозавод та по пішохідному місточку знову на інший берег.


Насолоджуємося краєвидами вздовж річки до мосту в селі Слобідка, щоб потім майже до самої Вінниці поїхати лівим берегом Південного Бугу. В сусідньому селі Іванів з 1410 року розташувався палац-фортеця Холоневських, де зараз живуть діти-сироти. Зі сторони річки це виглядає як стара фортеця

А з іншої як добротний та доглянутий палац

Також в цьому селі є костел непорочного зачаття діви Марії (XVII ст.) до якого примикає монастир св. Бернардинів, який заснувала дружина Холоневського – Соломія в 1780 році

На виїзді з села з двох боків роздивляємось величезний Іванівський спецкар'єр

З кар'єру вирулюємо до річки та рухаємося між нею та урочищем Гущинська дача, де біля насосної станції можна спостерігати рукотворні перекати

Подекуди ліс доходить самого берега

Вже недалеко від Вінниці в селі Стрижавка заїжджаємо до Вервольфу. Ставка Гітлера Вервольф (нім. Werwolf — вовкулака). Вона призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники припускають, що навіть і для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії. Адольф Гітлер був у «Вервольфі» тричі, загальна тривалість перебування — 156днів: за свідченнями його біографів, на жодній з інших ставок фюрер не провів так багато часу. На вході є невеличкий музей техніки

Сама ставка представляє з себе уламки бункерів, але місцина, кажуть, атмосферна. Побувати та уявити собі масштаби, якість 75-ти річного бетону та товщину стін один раз варто

Цілий об’єкт залишився тільки один – пожежний басейн

З Вервольфу останній раз за день перетинаємо Південний Буг та рухаємось стежками вздовж кам’янистого берега.

Таким чином дістаємося і перетинаємо П’ятничанський ліс, який відділяється від лісопаркової зони Вінниці озером Гуральня

В лісопарку є безліч стежок та сінглів, а найголовніше там є одна з найскладніших та технічних велосипедних кантрі трас України “Дідькові стежки”. Проїдемо навколо траси та може й трохи спробуємо. Не переймайтесь, на всіх технічних ділянках є об’їзди, а для не любителів екстриму є варіант лайт.




З лісопарку їдемо містом по реконструйованому проспекту Космонавтів по виділеній велодоріжці.

З приводу велодоріжок Вінниця є чи не найбільш байкфрендлі містом. Та й взагалі Вінниця невпинно розвивається та реконструюється, а за підсумками рейтингу 2013 року місто оголосили найкращим містом для життя в Україні. Але екскурсію та відвідини кантрійної траси(по бажанню) залишаємо на останній день перед потягом.

Фінішуємо в парку Дружби Народів, який розташувався на березі Вишеньських озер.

На створення цього треку надихнув МТБ-марафон "Вздовж Бугу" 2016, який так і не відбувся.
На базі треку марафону Аня зробила свій, з якого я вже переробив цей маршрут під свої бажання.
Третій день починаємо з набережної біля відомого фонтану, але вранці він не працює, тож насолоджуємося ранковою порожньою набережною

Далі намагаємось проїхати біля річки вздовж старої частини Вінниці, де окрім гарних видів на річку на нас чекають залишки старого кар’єру на березі та скеледром

Біля нового ЖК Нагірний підіймаємось до дороги та рухаємось маленькими вуличками старого району Царина аж до Сабарівського лісу, де купа цікавих стежок

На виїзді з лісу є цікава зона відпочинку. Вона поєднує в собі пляж, різні атракціони, палатки, пристань річкового трамваю та велику скелю, де тренуються місцеві спортсмени та калічаться п’янчуги

Та оскільки це буде 1 травня, нам там робити нічого і проїдемо цю скелю зверху, щоб подивитись на все це дійство згори та побачити зачаровуючий вид на Сабарівську ГЕС

Ну і трішки повоювати зі страхом, хто боїться висоти)

Проїжджаємо ГЕС, яка не тільки виробляє електроенергію а й підтримує рівень води в районі Вінниці, придатний для туристичного судноплавства, дивимось зі сторони нижнього б'єфу та рухаємось сінглом вздовж річки

Сінгл переходить на ґрунтівку під деревами

У селі Прибузьке побачимо як багатії роблять собі садиби з колишніх будинків культури

З Прибузького до с. Лани треба їхати в об’їзд 6км полями та селами, але це нецікаво, довго, та й взагалі не наш метод, тому спробуємо проїхати вздовж берега більш цікавою стежкою

Не без переправ та кропиви звичайно)

По ґрунтівці рухаємось аж до Маріїного парку в селі Селище

В Гнівані катаємось колись третім за величиною в Україні цукрозаводом, з частини якого зробили ресторан Старий замок

А більша частина розвалюється та розтягується

Потім пірнаємо під залізничний міст та вирулюємо сінглом на дорогу, що веде до величезного Гніванського кар’єру


В селі Сутиски вздовж берега розташувалися одноіменна ГЕС та через 3 км садиба графа Гейдена, від якої, нажаль, лишилися лише флігелі, які були зведені колись в готичному стилі


Далі рухаємось на Тиврів вздовж берега, по дорозі зустрічаємо красивий закинутий кар’єр

Робимо невелику петлю, щоб подивитись гарний вид на інший берег

Та перетинаємо Південний Буг цікавим мостом, щоб вийти на зворотній шлях

В Тиврові дивимось садибу Ярошинських XVIII ст., яка зараз слугує інтернатом

Домініканський монастир

Та шукаємо магазин на обід, оскільки вже буде майже половина шляху. Після обіду з новими силами шукаємо дорогу через ліс протягом 3 км та їдемо вздовж берега до села Шершни, в якому відкривається вид зі скелі

Дивимось Сутиську ГЕС з іншого берега

І довго сунемо польовими та сільськими автобанами, щоб у с. Демидівка подивитись каскад водоспадів на річці Ров

З Демидівки повертаємось до берега Південного Бугу та роздивляємось руїни Черленківського замку XVI ст.

Котрий місцевий депутат реконструює за своїми вподобаннями

Насолоджуємося ґрунтівками, по боках яких скелі та вода

Повз гранітний кар'єр

Знову прибуваємо на Сабарівську ГЕС, щоб подивитись на неї з іншої сторони. Далі на околиці Вінниці спиняємось на скіфському городищі, з якого відкривається чарівний вид на Південний Буг, де в нього впадає річка Вишенька

А закінчуємо наш день, як то водиться “дурдомом”. Рушаємо крізь місто на північ через Вінницьку обласну психоневрологічну лікарню. Всі бажаючі роблять собі нові довідки, а інші дивляться піраміду

Шукати ночівлю вже не треба, а наступний день буде відпочинково-екскурсійний, тож їдемо дивитися широковідомий Вінницький фонтан(звичайно якщо зможемо проштовхнутись там 1 травня)

Оскільки в цей день їхати додому, то можна трішки розслабитись та проїхатись екскурсом по місту.
Першим на нашому шляху буде П’ятничанський парк, в якому розташувався колишній маєток Грохольських. Будівля збудована як оборонний замок-палац. На деякій відстані від самого замку були розміщені башти, від яких ішов рів та вал. До замку вели ворота з двома будинками. На рові та валах стояла ще одна циліндрична башта. Замок багато разів перебудовувався та горів, тож від нього залишились лише головна будівля - палац

Та частина оборонних будівель

Далі їдемо в Центральний парк, де зберігся найстаріший планетарій із п’яти діючих в Україні, який відкрився в 1965 році

Поруч з парком біля ЦУМу та фонтанів фотографуємось з великими літерами I LOVE VINNYTSIA

Трошки далі по вул. Соборній дивимось Реальне училище 1889 року. Реальні училища давали освіту і технічні знання з урахуванням районів проживання, а замість латині і грецької мови студенти вивчали французьку, англійську та німецьку. Таким чином, установа готувала фахівців, які максимально потрібні певним регіонам. Це й зараз навчальний заклад, а саме Вінницький торговельно-економічний інститут

Далі рухаємось по центру міста, де дуже багато історичних пам’яток, а саме:
Будинок Четкова 1910 року, свого часу був найдорожчим і найкрасивішим в місті

Готель “Савой” 1912 року - один з неофіційних символів та ідентифікаторів міста в стилі модерн з елементами необароко. Це перша шестиповерхова будівля у Вінниці, окрім цього, в споруді готелю вперше в місті з'явились електричний ліфт, центральне водопостачання та каналізація, подача гарячої води та електроосвітлення та асфальт (ним було вкрито ділянку тротуару перед головним входом, прикрашеним двома мармуровими левами).

Водонапірна вежа 1912 р - історична споруда на Європейській площі, що використовувалась як оглядова вежа та каланча. З 1985 року реконструйована та виконує функцію музею. Візитівка міста.

Будинок одеського купця грецького походження А. Кумбарі. Будівлю в стилі модерн побудовано в 1913 р. При будівництві вперше у Вінниці була застосована технологія бетонної заливки. Від будинку до берега річки спускаються довгі сходи, котрі місцеві називають “Потьомкінськими сходами” за аналогією зі знаменитими одеськими сходами.

Костел Святої Діви Марії Ангельської - капуцинський костел, побудований у 1746 році за кошти вінницького старости Людовіка Калиновського у стилі незвичайного тосканського бароко.

Свято-Преображенський кафедральний собор, початково Костел домініканців, є національною пам'яткою архітектури. Цегляний храм у стилі бароко збудований о. Домініканами в 1779 році замість дерев'яного домініканського костелу, збудованого в 1624.

Єзуїтський костел 1617 року.

Музей ретро-техніки "Автомотовелофототелерадіо" відкрився в 2013 р. в приміщенні автосалону. В основі експозиції – приватне зібрання раритетних автомобілів та іншої техніки вінницького колекціонера А. Стрембіцького. У музеї представлено більше 100 експонатів, зібраних за 35 років: автомобілі, мотоцикли, велосипеди, патефони, телевізори, фотоапарати, радіоприймачі та ін. Можна посидіти за кермом будь-якого авто, приміряти військову форму різних країн, сфотографуватися в історичному образі.

А завершують нашу екскурсію містом Вінницькі мури — комплекс оборонних і монастирських споруд XVII століття. Складався з будівель та стін єзуїтського монастиря, єзуїтського костелу, колегіуму та конвікту (гуртожитки), а також домініканського монастиря і домініканського костелу. Будівлі були оточені потужними кріпосними стінами з контрфорсами, бійницями і бойовими вежами. Збереглася лише кутова південно-західна башта з південною і частиною західної стін

Далі за бажанням група може розділитися. Хто накатався – продовжує екскурсію містом. Можна завітати в середину музею ретро-техніки та побачити такі шатуни

Попити кави в музеї - кав’ярні “Пан Заваркін та син”. В основі експозиції музею-кав’ярні інтер’єр вітальні міського будинку к. ХІХ — п. XX ст. Шпалери на стінах, ліпні карнізи та плафони на стелі, бронзова люстра, канделябри, буфет та музичний інструмент, як обов’язковий атрибут дизайну вітальні заможної родини того часу. На особливу увагу заслуговує колекція годинників: на стінах столові годинники найпопулярніших на той час виробників Густав Беккер (Німеччина). Ле Руа та Шарль Гійом (Франція). Усі вони різняться дизайном та боєм.

Поруч є інша кав’ярня “Bezbrendu Waffle Bar”, в якій можна спробувати справжні бульбашкові вафлі на будь-який смак

А потім спалити з’їдені калорії на кантрі трасі в лісопарку.
В свою чергу ті, хто за 3 дні не накатався, їдуть ще 55 км в селище Вороновиця щоб подивитись ще один палац сім’ї Грохольських

Їдемо через набережну з фонтаном, приватний сектор в південних районах Вінниці, Сабарівський ліс, після якого відкривається вид на Вінницю

Далі, з с. Лука-Мелешківська рухаємось численними ставками

Через Вороновицький ліс, в якому розташувався командний пункт Військово-повітряних сил, та після костелу Михаїла Архангела XVIII ст.

Роздивляємось великий палац. У 70-х роках XVIII століття Францішек Ксаверій Грохольський будує на місці старого панського маєтку великий палац. Палац було побудовано в стилі раннього класицизму, в 1770–1777 рр. Архітектурні прийоми будівництва запозичені із італійської архітектурної епохи Палладіо — палаци з легко вигнутими бічними крилами. Триповерховий об'єм палацу є центром композиції маєтку. Він розташований на найвищому пагорбі місцевості. За допомогою широко розкритих полуовальних крил, будинок наче обіймав тих, хто наближався до палацу. По периметру крила охоплює орнамент із гірлянд плодів і квітів, який чергується з черепами биків — мотив букраніїв, запозичений з архітектури Стародавнього Риму.

Обідаємо в Вороновиці коло палацу та рушаємо назад до залізничного вокзалу.

Їдемо лісовими та польовими дорогами, а після с. Майдан-Чапельський спробуємо зробити дещо цікаве, а саме – проїхати через Вінницю до залізничного вокзалу без асфальту.