Полісся... Скільки вже набралось в цьому слові спогадів та вражень
Воно кожен раз інше і однакове водночас.
За мої приблизно 5 поїздок в ті краї це була найбільш насичена поїздка та найбільш складна з моральної точки зору.
Для мене все складалося так, щоб я не їхав далі, але все витримав та фінішував
День 1.
Зранку виїхав з дому чомусь вже з забитими ногами, хоча 2 тижні не катав, шо за
Година затримки в Києві у веселій компанії, дибільний водила - екстремал, старт в 8.40, втрачено чимало часу.
Але настрій хороший, світить сонечко, одразу почалися руїни, гарні краєвиди, гарна дорога...
То все було лише перші 7 км
А далі почався блуд.
Їдемо, а тут хоба, дорога роздвоюється, при чому таким чином, що по карті і треку прямо, а реально дві дороги під кутом вліво і право.
Ну що ж розвідуємо обидві і вони направлені зовсім не туди, куди потрібно, шукаємо.
Взагалі про карти OSM та дороги треба написати окремо: окрім того, що лісники зовсім забули про ту місцевість і завали подекуди не дозволяли просто зализити на байк більше 5 сек, так ще й якась курва-падла(це дуже м'яко) понамальовувала дороги з генштабу 70-80-х років, не перевіряючи їх наявність, а їх ця наявність закінчилась в ті ж роки
Ну добре, ми ж поїхали шукати пригод, а не жалітися.
Показником блуду, розливів та завалів є перші 40 км за 4 години 40 хвилин. Це десь 8,6 км/год загальна середня, Карл
Нарешті виїхали в таке кричуще для наших пригод село Звіздаль
Та хоча б поїхали на велосипедах, хоч і не по найпростішому покриттю.
На годиннику 13:20, а до фінішу ще більше 70 км з бродом.
Доїхали до Анновки по протипожежному рву, покатали селом, побачили як в закинутій хаті вирощують фазанів.
Це до речі, було дуже дивно. Ти підходиш до хатини, в якій вже ніхто давно не живе, вона зачинена на замок, а тут бац - через скло не тебе дивиться фазан з підвіконня
Думаючи, що після такого "Звіздальцового" блуду наша карма чиста, ми відважно та весело поїхали штурмувати брід через р. Уж, хоча бабуся в Аннівці нас попередила, що вода висока і все заросло.
Дороги як такої не було, але було пару двоколійних слідів в потрібний напрямок. А колія вела до озерця, що в 200-х метрах від броду, і обривалась.
Тю, коли це відсутність доріг нас зупиняла, валимо далі. Маленька річечка, тю, коли це нас зупиняло, будуємо переправу і переправляємось.
А далі все гірше і гірше, скрізь заливні луги, болото, зарослі терну. Розуміємо, що броду не дістатися, проїзду/проходу зовсім ніякого немає, вирішуємо йти назад.
Я з Віталіком та Меднесом намагаємось розвідати далі, а основна група напряму пробирається на трек в сторону асфальта.
Меднес вертає назад, ми з Віталіком теж віришуємо пробиратися напряму до асфальту.
Навіть в один момент зовсім поруч чули крики Лариси при зустрічі Меднеса "ОООООООООООО, Сірьожа!!!" і хотіли напряму дістатися групи, але нас кожен раз зупиняли або непролазні зарослі терену, або глибоке болото.
Задовбавшись залазити в хащі і кожен раз повертати назад все-таки вирішуємо повертати на асфальт тим шляхом, яким забрались сюди.
Діставшись знов того озера від якого йде колія назад та уявивши скільки часу зараз витрачу на проїзд цими лугами назад та крюк асфальтом, мене торкає таки знайти той йо***ий брід
Пам'ятаючи розміри Ужа в звичайний сезон роблю дууууууууууууууууууууууууже неправильні висновки, що, можливо, оця річка, що витікає з озера і є Уж, оскільки на різних картах по різному позначена.
Якимось чином вмовляю Віталіка, що треба валити напряму в сторону броду, там 200 м всього, а далі поїдемо.
Не намочивши ноги стрибати по острівцям далі не вийде. Віталік пропонує трішки дурну але на маленький відсоток робочу затію: якщо в зимових тапках сильно затягнути верх та швидко пробігти, то ноги не намокнуть.
АГА ЩАЗЗЗЗЗЗЗЗ. Як автор ідеї він перший і побіг, води вище коліна, повні тапки
Дивлячись на таке роззуваюся та одягаю в'єтнамки, що взяв для готелю. Як потім виявилось ідея так собі. Вони спадать, болото їх засмоктує, температура води десь +3, повітря +5.
Таким чином, пройшовши в напрямку точки "брід" ще 2 таких струмочка дістаємось Ужа, а тут "КАРТИНА МАСЛОМ"
Брід є, накатана колія машин теж є, але річка настільки повноводна, що завширшки метрів з 30 а течія така, що якщо зайти, то вийти вдастся хіба під мостом в Народичах зачепившись за опору моста
Але назад дороги немає, випробовую глибину. Пройшовши 2 метри заїзду в річку і опинившись вище коліна у воді, навіть не вийшовши в основне русло, розумію, що назад дорога таки є
Дивлячись на накатану колію від машин до броду по треку йдемо туди, а колія бац, і обривається біля опори ЛЕП. Тобто брід є, але використовуються лише для того, що з іншого берега заїхати до ЛЕП, а до Анновки голяк...
Доооооооообре, але по треку назад колись дорога була, а значить її проклали по найвищій точці серед лугів.
АГА ЩАААААЗЗЗЗ.
Ситуація СУПЕР
На годиннику 18:10, менше 2-годин до заходу сонця, ще 50 км до фінішу, пішов дощ, дороги назад не намічається, навкруги тільки вода, а в гідрачі її вже 2-3 години як немає, вже майже годину по болоту в капцях, ніг не відчуваю. А тим часом основна група вже виїхала на асфальт
Пробираємось з Віталіком далі по треку. Зате в мене сухі тапки. Залишається по карті остання маленька річечка, перетинаємо, глибина виявилась трошки більшою - мокрий памперс. Що може бути краще?
А таки може
До дороги, де катали, пару десятків метрів. Взуваюся. ОООООООООООО кайф, сухе взуття, ноги починають приходити до тями. Аж раптом - хидищ, ще одна річечка
Похер, мокре все окрім ніг, знач будуть і ноги. Ломлю навпростець і тут просвітлення: якого х** ходив півтори години у капцях, майже відморозив ноги, але все-одно намочив зимові тапки. При цьому у мокрих зимових тапках НАБАГААААААААААААААААААто тепліше.
Їдемо з Віталіком до асфальту, там жеремо, виливаємо воду з взуття та валимо асфальтом до Овруча з зупинкою в Народичах для води.
З кожним обертом хлюпає вода у взутті, натирається срака на мокрому памперсі. Темно, асфальт, магаз, фініш у готелі.
Анімація блукань:
http://labs.strava.com/flyby/viewer/#94 ... A_czinrnI4