Море вражень, пригод, випробувань і перешкод, сміху і радості, і море знайомств та нових друзів ))) З моря почався вело сезон 2016, морем і закінчиться. 
(сподіваюсь ще катнуть)А подорож могла і не статись…за час до відправлення потяга, я тільки вирушила в бік вокзалу
, а хвилин за 10 до відправлення вже пакувала велік. Ніч промайнула не помітно (хоча зупинок було багато і сусіди в купе помінялись 3 рази) і от ми вже на маршруті…Після пари кілометрів асвальту починаються довгоочікувані грунти, трошки поля з залишками соняшників, та сільські дороги і польві автобани які кращі за місцевий розбитий асвальт.Не дивлячись на те, що треки не катані, та намальвані Оргом (спеціально для нашої групи )дуже якісно, все їхалось чудово.
До Кілії їду майже весь час сама, періодично дзвоню або чекаю Олександра (вони їдуть з Оленою трохи повільніше). Славнозвісна Кілія склала не дуже приємне враження, в цінтрі ніби норм, гарний парк, багато люду пересувається на велосипедах, а окраїни просто жах, брудно, багато сміття, все занедбане, злі собаки
. Далі Олена їде напряму до Вилково ацвальтом, а ми з Олександром, після короткого обіду, рушаємо грунтами. Єдине що дошкуляло це собаки (одна навіть цапнула мене за ногу 
), їх багато, вони злі і поводять себе не так як наші місцеві бобіки, тож їхати соло інколи небезпечно.У Вилково домчали швидко і чекаємо Аню и Ко, фоткаємо, насолоджуємось краєвидами. Далі спільний променад по місту 
, і шалена докатка на ночівлю у Приморське. Другого дня, також стартуємо пізніше першої групи (наші скромні 80 км, проти їх 160
). Вирішили зробити невеликий крюк, заїхати на морько. Були навіть думки залишитись на морі 
, нікуди не їхати і замовити трансфер зразу на потяг. Погода нас балує, було тепленько і комфортно (я навіть купалась, водичка просто бімба ), і вітер попутний, трохи капнув дощ, та ми проскочили поміж крапель. Майже весь маршрут їдемо вздовж озера Сасик, милуємось краєвидами,крім нас нікого немає, та по слідам зрозуміло, що машини мають туди заїзд, але дорога не розкатана, тільки подекуди калюжі. Далі почалися села,з жахливою дорогою, трошки постраждали, потім трек вийшов на головну дорогу, а там пару раз крутнули і вже на місті. В Сараті знайшли кафешку, повечеряли (смачна проста їжа, помірні ціни, веліки в надійному місті) і рушили на вокзал….а там ні душі
…невже це так Орг пожартував ? 
аж ні, ближче до часу відправлення підходять й інші пасажири. Ну і «класіка жанра», в нас 11 вагон, а перрона хватило тільки на 8 вагонів, біжимо з веліками, мало не ламаючи ноги та інших пасажирів, "па пересеченке", добігли перші, як сідали не пам’ятаю, отямилась вже коли рушили, но було весело!Чекаю основний звіт та фото-відео від Олександра!!!
.
.
