Re: 27.09.2017 (R) Стежками Приінгулля (перенос)
Додано: 9.10.17 20:22
А ось і відео з подорожі:
Розвідувати нові місця завжди цікаво, а ще коли вони напрочуд гарні та різноманітні, то зовсім круто
В потязі як завжди весело. Місцеві провідниці і не знають про існування такого ландшафтного парку, тому дивуються куди це ми їдемо в ті забуті місця.
Поспати як завжди не виходить, потяг трясе та гойдає як незнамо що, холод дме з усіх щілин, а провідниці встигають накидатися.
Виходимо - темно, станція закрита, збираємо велосипеди та вдягаємо на себе все що є, бо на вулиці +6, перша фліска в сезоні після весни.
Три км асфальтом з поверхнею місяця до міста. І не дивно, в кожному дворі зерновози, аграрна частина України, тому як водиться в таких місцях - ґрунтові дороги набагато кращі ніж асфальтні.
Польовими автобанами до Софіївського кар'єру і вже згодом біля штучного водоспаду. Шлюз був перекритий, тому води не було, але вдалося погуляти прямо по скелям посеред ріки.
Далі вздовж водосховища на Інгулі численними полями, садами та кам'яними пластами.
Краєвиди, рельєф, пару бродів, вітер весь час в морду 16 м/с, крайня точка маршруту - ландшафтний заказник Монастирище, де річка Інгул прорізує гранітний щит і утворює крутий каньйон, посеред якого розташована велика скеля.
Пообідали, полазили і назад через місток з крикливими гусями.
Дуже вразило майже закинуте село Любовичка. Хатини з грязьової цегли, кам'яні погреби і прекрасні види на кам'яні стіни Інгула.
На зворотньому шляху з іншого берега побачили, що відкрили шлюз і видно великий та цікавий водоспад.
Але звідти його видно погано, тому приймаємо рішення знехтувати останніми кілометрами треку заради крюка назад на ранкову точку перегляду.
І ні краплі не жалкуємо - штучний водоспад у променях заходу сонця виглядає дуже вражаюче.
7 км вгору проти дуже сильного вітру і ми вже в'їжджаємо до Новогу Бугу на вечерю в піцерії.
По традиції всі дороги, точки, споруди та цікаві місця позначив на мапі OSM.
phpBB [media]
Розвідувати нові місця завжди цікаво, а ще коли вони напрочуд гарні та різноманітні, то зовсім круто
В потязі як завжди весело. Місцеві провідниці і не знають про існування такого ландшафтного парку, тому дивуються куди це ми їдемо в ті забуті місця.
Поспати як завжди не виходить, потяг трясе та гойдає як незнамо що, холод дме з усіх щілин, а провідниці встигають накидатися.
Виходимо - темно, станція закрита, збираємо велосипеди та вдягаємо на себе все що є, бо на вулиці +6, перша фліска в сезоні після весни.
Три км асфальтом з поверхнею місяця до міста. І не дивно, в кожному дворі зерновози, аграрна частина України, тому як водиться в таких місцях - ґрунтові дороги набагато кращі ніж асфальтні.
Польовими автобанами до Софіївського кар'єру і вже згодом біля штучного водоспаду. Шлюз був перекритий, тому води не було, але вдалося погуляти прямо по скелям посеред ріки.
Далі вздовж водосховища на Інгулі численними полями, садами та кам'яними пластами.
Краєвиди, рельєф, пару бродів, вітер весь час в морду 16 м/с, крайня точка маршруту - ландшафтний заказник Монастирище, де річка Інгул прорізує гранітний щит і утворює крутий каньйон, посеред якого розташована велика скеля.
Пообідали, полазили і назад через місток з крикливими гусями.
Дуже вразило майже закинуте село Любовичка. Хатини з грязьової цегли, кам'яні погреби і прекрасні види на кам'яні стіни Інгула.
На зворотньому шляху з іншого берега побачили, що відкрили шлюз і видно великий та цікавий водоспад.
Але звідти його видно погано, тому приймаємо рішення знехтувати останніми кілометрами треку заради крюка назад на ранкову точку перегляду.
І ні краплі не жалкуємо - штучний водоспад у променях заходу сонця виглядає дуже вражаюче.
7 км вгору проти дуже сильного вітру і ми вже в'їжджаємо до Новогу Бугу на вечерю в піцерії.
По традиції всі дороги, точки, споруди та цікаві місця позначив на мапі OSM.