Повідомлення bertal » 17.4.18 12:14
Полісся, що тут скажеш, в нього або закохуєшся, або ненавидиш. У мене перший варіант. І хоча проїхати от і до вдалося з третьої спроби, але це додавало ще більшого азарту, тим паче що перед вело поїздкою, була зимова розвідка.
Д1
Отже, прокинувшись ранком та подивившись за вікно купе, я побачив те що мусив побачити))) - заливні луки, ліс у воді, безліч потічків, ну власне, інакше не мало бути, але блін, масштаби вражають. Вороття немає, втичу в мапу прикидаю де зрізати, Орг каже все тлін, буде боляче але не довго.
На шляху до Чарторийська, подзвонив черговий по станції Антонівка, сказав що дизеля до Зарічного не буде. Йомайо! Знову облом, вдруге. Добре що у Ані є план «нуіхерзним».
Випали із тяги і погнали, а але не довго, ось воно місто атомників, на тому березі, тре лише брід перейти, брід виявився довжиною десь півтора кілометра, не суцільний, але це не дуже рятувало. Спочатку було весело, потім стало сумно, потім важко, а потім пофіг).
Вже біля мосту, коли ми по одному виповзали на набережну, місцеві дивилися на нас і питали чи з нами все в порядку, бо схоже що у нас не все добре, в плані здорового глузду.
Трохи покатавшись Варашем, я примудрився «вийти із кабіни» а потім ще феєрично розкластися на лісовий дорозі, відбувся переляком та забиттями. На годиннику вже 17,00 а їхати ще 40 км, і не відомо, їхати чи пливти, рухаємось на станцію та сідаємо на дизель до Антоновкі.
Господиня приперла нам здоровенну каструляку борщу, та домашньої ковбаси, вечеря була чудова. Не знаю як хто, а я заснув дуже швидко))
Д2
Зранку нас чекала процедура з’ясування чиї яйця міцніше, перемогла дружба.
Оскільки вузькоколійка вдруге скрутила нам дулю, крутимо дулю їй у відповідь, котимось своїм ходом вздовж, роздивляючись бурштинові копанки яки вражають своїми масштабами і наслідками.
По дорозі виникає задум, проїхати частину маршруту скинувши зайві речі в місті ночівлі, а заодно знайти те саме місце. Чесно кажучи, такого ніхто не очікував, це був дуже не сподіваний сюрприз. А ще більший сюрприз чекав нас у вечорі.
Раз на «кукушці» нам проїхати не вдалося, тре шукати якусь заміну, то, чим можна цю душевну травму вилікувати. І заміна була знайдена, у місті Володимирець, це однойменна піцерія «Кукушка», оформлена в дусі вузькоколійки. Прикидуємо час, визначаємо ціль – село Озеро, з островом посеред озера)), гайда, на все три години!
Ай да ми, ай да молодці, все встигли, повернувшись, з ходу замовили піцу «Кукушка», коли її принесли ми трохи офігєлі від її розмірів, вона навіть на столі ледве вмістилася.
Підкріпившись, повертаємось на місце ночівлі, де нас вже чекають.
Особисте селянське господарство «Дари природи»: це дуже цікаве місто, невеличкі будиночки с верандами, ставки, треба фотки, без них ніяк не передати тієї атмосфери.
Коли домовлялися з господарем за вечерю, обіцяли наварити юшки, якби я знав що це значить. Нам такого стола накрили, ми ледве не луснули.
І знову я заснув найперший))).
Д3
Вийшовши зранку, був зачарований, десь курликають журавлі, співають шпаки, навколо озера, красота.
Нам провели оглядову екскурсію по маєтку, нагодували і ми рушили, пообіцяв ще повернутися, але в іншому форматі.
В лісі надибали гарну дорогу, якої немає на мапі, трохи пострибали через невеличкі потічки, поблукали по лузі у пошуках проїзду, наткнулися на якесь капище, хто і навіщо це збудував, та й ще в такий глушині, залишилось загадкою. А на полях нас зустрів вітерець, враження було таке що наче плуга за собою тягнеш, сили зникли, з’явилася думка зрізати, але лімонад+піроженка і бутер з м’ясом, зробили свою справу, тишком нишком докотилися до міста Сарни. Проїхалися по чекпойнтам, здибали кафе де і засіли до відправлення потяга, чергувавши по черзі біля роверів.
Дякую всім за компанію, за чудову пригоду і незабутні враження!